Рішення № 99326773, 01.09.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/8528/20

провадження 2/201/532/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС Кредит» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживача, визнання кредитних договорів недійсними і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08 вересня 2020 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Веллфін», ТОВ «СОС Кредит» і ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживача, визнання кредитних договорів недійсними і зобов`язання вчинити певні дії, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та в ході судового засідання посилається на те, що 10 серпня 2020 року від представника ТОВ «Веллфін» випадково дізналася, що начебто в неї в цьому товаристві відкрито кредитний договір і по цьому договору в неї мається заборгованість; є і інші кредитні договори з заборгованостями; але вона точно знає, що в неї такий договір не укладався, рахунок вона там не відкривала, ніяких зобов`язань не має, що відноситься і до інших відповідачів. Вказане товариство при укладенні вказаних договорів повинно було надати позивачу як споживачу всю необхідну для укладання угод інформацію, чого зроблено не було, працівники ТОВ фактично здійснили шахрайство, ввели її в оману і без її відома все зробили. Позивач з такою позицією не згодна, кошти не брала і договори не укладала, звернувся з заявою до національного банку і відповідачів про роз`яснення вказаного, але нічого зроблено не було. Навпаки, відповідачі вважають, що в неї існує заборгованість, яку необхідно погасити. На письмову вимогу до ТОВ про невідповідність вказаного отримала відповідь з відмовою.

Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки порушує її права як споживача фінансових послуг. Звернення до поліції ні до чого не призвело. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, тому позивач звернувся до суду з позовом і просила визнати вказані кредитні договори недійсними та зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити з кредитних історій її дані про вказані договори, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Українське бюро кредитних історій» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважають, при укладанні вказаних позивачем договорів порушень не допущено, позивач все сам вивчав і особисто підписав свою згоду з умовами договорів, зауважень при укладенні договорів не було. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Належних доказів на підтвердження позову сторона позивача не надала. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені і безпідставні, просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представники ТОВ «Веллфін» і ТОВ «СОС кредит» в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; проти задоволення позову не заперечували і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності представників вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні з позовної заяви і пояснень позивача встановлено, що вона 10 серпня 2020 року від представника ТОВ «Веллфін» випадково дізналася, що начебто в неї в цьому товаристві відкрито кредитний договір і по цьому договору в неї мається заборгованість; є договори і в інших банках: АТ КБ «Приватбанк», Універсалбанк і інш., інші кредитні договори з заборгованостями; але вона точно знає, що в неї такий договір не укладався, рахунок вона там не відкривала, ніяких зобов`язань не має, що відноситься і до інших відповідачів. Вказане товариство при укладенні вказаних договорів повинно було надати позивачу як споживачу всю необхідну для укладання угод інформацію, чого зроблено не було, працівники ТОВ фактично здійснили шахрайство, ввели її в оману і без її відома все зробили. Позивач 11 серпня 2020 року звернулася з заявою до поліції і в цей же день відомості про вказане були внесені до ЄРДР за правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 358 КК України, справа розслідується, досудове слідство не закінчене, до суду справа не передана, злочинця не встановлено.

Позивач вважає вказані дії відповідачів неправомірними, оскільки вони порушують її права як споживача фінансових послуг. Звернення до поліції ні до чого не призвело. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, тому позивач звернувся до суду з позовом.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі га на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. З ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідає його внутрішній волі. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на

підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач безпідставно дійшов висновку, що укладання спірних договорів і додаткових договорів і умов та інш. було проведено з порушеннями, не відповідає загальним вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що з відповідачами ТОВ «Веллфін» і ТОВ «СОС кредит» у позивача наявні кредитні договори, що знайшло своє підтвердження в ТОВ «Українське бюро кредитних історій»; є договори і в інших банках: АТ КБ «Приватбанк», Універсалбанк і інш., інші кредитні договори з заборгованостями.

Позивач дійсно 11 серпня 2020 року звернулася з заявою до поліції і в цей же день відомості про вказане були внесені до ЄРДР за правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 358 КК України, справа розслідується, досудове слідство не закінчене, до суду справа не передана, злочинця не встановлено. Отже в справі вироку суду немає, обставини злочину стосовно позивачки не з`ясовані і не встановлені, винна особа не встановлена і покарана

В судовому засіданні позивачка підтвердила наявність інших кредитних договорів і з іншими банками, що підтверджено доказами. Кредит був наданий для поліпшення умов позивача. Підписанням договорів і додаткових угод, анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивач погодився виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті не тільки АТ КБ «ПриватБанк», але і інших банків та відповідачів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити висотки.

Позивач зобов`язання за даними договорами виконав у повному обсязі, в свою чергу відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що має відображення у розрахунках заборгованості (надані позивачем до позовної заяви). Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

З огляду на вказані фактичні обставини безпідставними є висновки позивача про те, що спірні кредитні договори не відповідають принципам розумності, несправедливості, недобросовісності, з огляду на те, що сторони кредитного договору є рівними, зокрема, в валютних ризиках, які були закладені за такими кредитними договорами.

Крім того, відповідно до ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, шо загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Тобто, встановлення в кредитних договорах умов про сплату позичальниками на користь кредитора сум за користування кредитом, що покриває ризики кредитора від знецінення національної валюти та зростання офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, відповідає приписам ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з п. З ч. І ст. З ЦК України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них актах прямо вказано про це. а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України, передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України, закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 1048 ЦК України встановлює для сторін кредитного договору можливість визначення в кредитних договорах будь-яких додаткових/паралельних з процентами за користування кредитом або альтернативних процентам сум оплати за користування кредитом за умови погодження їх сторонами Кредитних договорів.

Таким чином, відповідачі та позивач, керуючись положеннями вказаних вище статей ЦК країни, та за відсутності в законодавстві України обмежень та заборон щодо встановлення в кредитному договорі окрім відсотків за користування кредитом, будь-якої іншої додаткової або альтернативної відсоткам (в т. ч. винагороди) плати саме за користування кредитом, погодили обов`язкові для позичальника умови отримання кредитних коштів, однією із яких була також і сплата позивачем винагороди за користування кредитом.

Вимоги до письмових доказів встановлені ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи; суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За загальним принципом доказування та подання доказів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано доказів неправомірності чи незаконності дій відповідача стосовно начебто порушень при укладанні спірних договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Веллфін», ТОВ «СОС Кредит» і ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживача, визнання кредитних договорів недійсними і зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, визнання кредитних договорів недійсними і зобов`язання вчинити певні дії в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 99, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 15, 16, 18, 22, 192, 203, 215, 216, 525, 526, 533, 626, 627, 638, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Умовами і правилами надання банківських послуг, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС Кредит» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживача, визнання кредитних договорів недійсними і зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 01 вересня 2021 року.

Суддя –