Рішення № 99326293, 01.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2021 року м. Київ № 640/3978/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

установив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправною і скасувати у повному обсязі вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-270876-17 та послідуючі нарахування боргу (недоїмки) у загальній сумі 29293,44 грн, із внесенням відповідних даних до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), інших можливих інформаційних систем;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві відкликати виконавчий документ з примусового виконання із Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ).

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що єдиний внесок в сумі 21030,90 грн нараховано позивачу у зв`язку із тим, що позивач у період з 01.01.2017 по 30.04.2019 самостійно не нараховував та не сплачував мінімальні суми єдиного внеску.

Однак, позивач вважає протиправними дії відповідача з нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) за вказаний період в сумі 21030,90 грн та вимогу про сплату недоїмки (боргу) в сумі 21030,90 грн.

Позивач стверджує, що у період з 01.01.2017 по 13.02.2020 він не мав обов`язку сплачувати єдиний внесок, адже підприємницькою діяльністю не займався, доходів від підприємницької діяльності не отримував. Єдиний соціальний внесок у вказаний період за позивача сплачував його роботодавець у розмірі більшому за мінімальний, у зв`язку із чим позивач стверджує, що обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску за нього виконано роботодавцем.

Також позивач зазначає, що спірну вимогу сформовано незаконно та за відсутності правових підстав, а також з порушенням процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема, ДПС не надіслано позивачу відповідного акта перевірки, що у свою чергу порушило його право на подання заперечень щодо такого акта, не вручено позивачу примірник вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-270876-17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2020 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив про наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок в тому числі з 01.01.2017 по 30.04.2019. Так, у даний період позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від фактичного здійснення підприємницькою діяльність та отримання доходу від такої діяльності.

Зауважив, що пільги у вигляду звільнення від сплати ЄСВ визначені виключно положеннями ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Офіційне працевлаштування не є підставою звільнення від сплати єдиного внеску, адже роботодавець сплачує єдиний внесок на користь фізичної особи, що має інший правовий статус відмінний від суб`єкта господарювання, який зобов`язаний сплачувати єдиний внесок щоквартально.

Керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

З 2012 року по 13.02.2020 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності 74.11.1 «Адвокатська діяльність».

В період з 01.01.2017 по дату подання даного позову, ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності не отримував, єдиний внесок не сплачував, звітності не подавав.

Згідно пояснень позивача, з 2012 року він працює в Адвокатському об`єднання «А.ДВА.КА.Т».

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про застраховану особу за формою ОК-5, у 2017-2020 роках єдиний внесок у розмірі більшому за мінімальний у повному обсязі за ОСОБА_1 сплачував його роботодавець.

Вважаючи, що позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець з 01.01.2017, незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку від такої діяльності та факту працевлаштування, відповідачем нараховано позивачеві зобов`язання зі сплати мінімальних сум єдиного внеску за відповідні місяці за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 у загальній сумі 21030,90 грн.

Оскільки позивач не сплатив вказану суму єдиного внеску станом на 30.04.2019, 13.05.2019 Головним управлінням ДФС у місті Києві сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-270876-17 про сплату недоїмки (боргу) з єдиного внеску сумі 21030,90 грн.

Вважаючи, що у межах спірних правовідносин відповідач порушив його права, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI).

Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).

Пільги у вигляду звільнення від сплати ЄСВ передбачені положеннями частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Водночас, Закон №2464-VI не передбачає такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем як сплата єдиного внеску за таку особу роботодавцем.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Суд вважає за необхідне застосувати вказану правову позицію Верховного Суду до спірних правовідносин.

Так, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців (які працюють без використання праці інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором), саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Встановлено, що з 2012 року ОСОБА_1 працює в Адвокатському об`єднання «А.ДВА.КА.Т». Довідки про застраховану особу за формою ОК-5, у 2017-2020 роках єдиний внесок у розмірі більшому за мінімальний у повному обсязі за ОСОБА_1 сплачував його роботодавець.

Тобто, за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 за позивача як застраховано особу в систему загальнообов`язкового державного соціального страхування надійшли кошти в розмірі, який перевищує мінімальну суму єдиного внеску, нараховану за цей же період.

Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з 01.01.2017 по 30.04.2019 нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності та яка не здійснює такої діяльності і не отримує від неї прибуток.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 у сумі 21030,90 грн. Посилання відповідача на те, що вказане нарахування єдиного внеску проведено автоматично, суд не розцінює як таке, що спростовує факт порушення прав позивача таким нарахуванням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (Інструкція №449).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, в тому числі, даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Отже, подання платником звітності з єдиного внеску чи здійснення перевірки платника не є обов`язковими підставами для формування та направлення платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки), що вказує на безпідставність доводів позивача у цій частині.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постановах у постановах від 10.12.2019 у справі №826/25425/15, від 03.12.2020 у справі №440/1256/19.

Вимога про сплату недоїмки (боргу) від 13.05.2019 №Ф-270876-17 сформована для погашення позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску, нарахованого за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 у сумі 21030,90 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність вказаного нарахування, зазначена у спірній вимозі в якості заборгованості сума не може вважатись недоїмкою позивача зі сплати єдиного внеску. Відповідно, відповідач безпідставно сформував вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 13.05.2019 №Ф-270876-17, що свідчить про протиправність та наявність підстав для скасування такої вимоги.

Крім того, судом встановлено, що після 30.04.2019 до припинення позивачем підприємницької діяльності 13.02.2020 відповідач продовжував нарахування позивачу єдиного внеску на вказаних підставах та за тих самих обставин, що призвело до безпідставного обліковування в ІКП позивача відповідних нарахувань.

У постановах від 19.02.2019 у справі №825/999/17 та від 25.03.2020 у справі №826/9288/18 Верховний Суд зауважив, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Тому, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними нарахування позивачу з 30.04.2019 по 13.02.2020 сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також внесення відповідних даних до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), інших можливих інформаційних систем.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, наявні підстави для приведення у відповідність фактичним обставинам відомостей особової картки позивача щодо нарахування та сплати єдиного внеску. Тому, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача вчинити дії щодо виключення з особової картки позивача відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску у період з 01.01.2017 по 13.02.2020 та щодо усіх можливих наслідків таких нарахувань.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві відкликати виконавчий документ з примусового виконання із Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), суд зазначає наступне.

Закон №2464-VІ, ПК України та Закон України «Про виконавче провадження» не передбачають можливості відкликання вимоги про сплату боргу з примусового виконання із органу ДВС.

При цьому, згідно пункту 1 частини 1 статті 37 Закон України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Тобто, стягувачу за його заявою повертається чинний виконавчий документ.

Відповідно до підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Згідно пункту 60.5 статті 60 ПК України у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на встановлену у ході розгляду даної справи протиправність вимоги про сплату недоїмки (боргу) від 13.05.2019 №Ф-270876-17, вказана вимога втратить будь які юридичні наслідки з моменту набрання законної сили даним судовим рішенням, у тому числі й не підлягатиме примусовому виконанню.

Отже, відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи наведене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку обставинам даної справи з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не спростовано доводи позивача про порушення його прав у межах спірних правовідносин, а також те, що позивач помилився при виборі належного способу захисту своїх прав, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку та ухвалення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 13.05.2019 №Ф-270876-17;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю з 30.04.2019 по 13.02.2020 сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо внесення до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 та інших можливих інформаційних систем, відповідних даних про нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю з 01.01.2017 по 13.02.2020;

- зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві вчинити дії щодо виключення з особової картки ОСОБА_1 відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.01.2017 по 13.02.2020 та щодо усіх можливих наслідків здійснення таких нарахувань.

При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Встановлено, що позивач за звернення до суду із вказаним позовом сплатив судовий збір у розмірі 1681,60 грн. Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір у сумі 840,8 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 13.05.2019 №Ф-270876-17.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю у період з 30.04.2019 по 13.02.2020 сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо внесення до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 та інших можливих інформаційних систем, відповідних даних про нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю з 01.01.2017 по 13.02.2020.

Зобов`язати Головне управління ДПС у місті Києві вчинити дії щодо виключення з особової картки ОСОБА_1 відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.01.2017 по 13.02.2020 та щодо усіх можливих наслідків здійснення таких нарахувань.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).

Суддя О.М. Чудак