Рішення № 99326002, 31.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року м. Київ № 640/31311/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду І групи у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020 року, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення І групи інвалідності (22.01.2020 року).

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є протиправною, оскільки відповідно до вимог пункту 2 Порядку №975 допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. На думку позивача, оскільки на час встановлення йому І групи інвалідності діяв Порядок №975, саме його належить застосовувати до спірних правовідносин. Вважає, що має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було. При цьому посилається на те, що інвалідність вперше встановлені до 01.01.2014 року, а зміна групи інвалідності відбулась після 2014 року, то обмеження строком не застосовується.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2020 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

Своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків частини наказом командира в/ч польова пошта 61101 №11 від 15.01.1990 року.

14.08.2000 року під час первинного огляду рішенням МСЕК позивач визнаний особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку (довідка МСЕК серія ЛВА-1 №046634 від 30.08.2000 року).

При повторному огляді у 2001 та 2003 році позивачу підтверджено ІІ групу інвалідності з тієї ж причини.

22.01.2020 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю І групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку (довідка МСЕК серія 12 ААБ №330491 від 12.02.2020 року).

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою щодо призначення одноразової грошової допомоги, однак за результатами її розгляду та доданих до неї документів на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 30.07.2020 року прийнято рішення №110 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. При цьому, зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Не отримавши запитуваної одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі також - Закон №2011-XII в редакції, станом на час відмови позивачеві в призначенні допомоги).

Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно пункту 5 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Згідно з підпунктом шостим пункту 1 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року (далі також - Порядок № 975), одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції з 01.01.2017 року) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Пунктом 1 Порядку №975 визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 2 Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 №1331;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Листом Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2016 року №16.06-16/625-16/10515 підтверджено, що днем виконання права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Днем встановлення інвалідності, у розумінні підпункту 4 частини другої статті 16 Закону та пункту 3 Порядку, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК.

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ленів їх сімей», у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності вперше, передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визнається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори та членам їх сімей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19.08.1992 року №488, якою затвердив Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, (чинні на момент звільнення позивача з військової служби).

Підпунктом «б» пункту 6 Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 488 (далі - Умови), встановлено, що HACK «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Отже, позивач у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов`язковим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.

Виплата страхових сум проводилася НАСК «Оранта» за рахунок коштів державного бюджету, що виділялися Міністерству оборони України, з дня настання страхової події, яка визначена законом (у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби).

При цьому, страхова сума виплачувалась лише після визначення у встановленому законом порядку ступеня втрати працездатності незалежно від часу звільнення з військової служби, якщо захворювання одержані в період проходження військової служби.

В подальшому, НАСК «Оранта» було позбавлено ліцензії на проведення державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців, а Міністерство оборони України припинило внесення страхових платежів НАСК «Оранта».

07.03.1996 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про страхування», абзацом 6 пункту 10 Прикінцевих положень якого передбачено прийняття закону з урегулювання питань зміни обов`язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсації виплати з державного бюджету головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 759/5707/16-а, від 22.03.2019 у справі № 2340/2993/18.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності внаслідок виконання військового обов`язку у розмірах, що передбачені статтями 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року №5040-VІ та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, оскільки право на таку допомогу виникає на момент встановлення первинної інвалідності, отже така допомога має призначатися та виплачуватися в установленому законодавством порядку, що діяло на момент первинного встановлення позивачу групи інвалідності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 26.06.2018 року у справі № 750/5074/17 було зроблено висновок, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу групи інвалідності.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.02.2019 року у справі № 127/12061/17 (адміністративне провадження № К/9901/30221/18).

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 14.08.2000 року під час первинного огляду органами МСЕК. В той же час у 2000 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а здійснювалися страхові виплати через ПАТ «HACK «ОРАНТА, які є тотожними.

Згідно з пунктом 7 Умов вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред`явити HACK «Оранта» протягом трьох років з дня настання страхової події.

Крім того, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» завершено виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 488 (ЗП України, 1992 р, № 10, ст. 242; 1995 p., № 6, ст. 146; Офіційний вісник України, 2003 p., № 37, ст. 1981; 2006 p., № 22, ст. 1609, № 48, ст. 3200).

Враховуючи, що позивачу інвалідність вперше встановлена у 2000 році, тобто, в період, коли законодавством не передбачалась можливість отримання одноразової допомоги. Отже позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю I групи на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку 975.

Таким чином, враховуючи, що I група інвалідності позивачу встановлена після повторного огляду 22.01.2020 року, можна прийти до висновку, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю позивача не повинні бути призначенні та виплачені Міністерством оборони України відповідно до Порядку № 975, оскільки на позивача не розповсюджується дія Порядку № 975, а допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Позивачем, посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.09.2019 року №825/1380/18 зроблено висновок, що строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством не було передбачено, відповідно на позивача не може поширюватись обмеження встановлене абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не здійснення виплати одноразової грошової допомоги в разі зміни групи інвалідності в понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Водночас, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 року по справі 240/10153/19 зроблено інший правовий висновок, відступивши від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року (справа №295/3091/17), 21.06.2018 року (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 року (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, про застосування пункту 4 статті 16і-З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII.

З матеріалів справи висновується, що з дня первинного встановлення інвалідності (14.08.2000 року) до дня встановлення І групи інвалідності (22.01.2020 року) минуло понад два роки.

Зважаючи на те, що встановлення позивачу вищої групи інвалідності відбулося більш ніж через два роки з моменту встановлення йому інвалідності, суд вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Одночасно, судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Також суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, згідно з яким одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене у сукупності, наведені правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6).

Повне судове рішення складено 31.08.2021 року

Суддя Л.О. Маруліна