Рішення № 99322428, 01.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 вересня 2021 р. Справа № 120/6072/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розпорядження та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2021 року №0253500004843 про відмову у призначенні їй пенсії за віком згідно частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 16.06.2021 рокувідкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатами вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, за наявними документами страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, однак згідно записів трудової книжки позивача вбачається, що вона в період з 25.11.1988 року по 20.09.1989 року працювала у Вінницькому виробничому швейному об`єднанні «Поділля», що не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Відповідно до наданих позивачем документів, вбачається, що вона фактично проживала в зоні посиленого радіоекологічного контролю 3 роки 3 місяці 11 днів, що не достатньо для права на зниження пенсійного віку.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами частин 2, 3 статті 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 від 10.04.1996 року.

Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_2 від 01.06.199 року, виданого Вінницькою обласною державною адміністрацією, позивач є громадянкою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони радіоекологічного контролю (категорія 4).

Згідно довідки від 02.03.2021 року № 23-14-763, виданої Начальником відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади, місце проживання позивач з 25.11.1988 року по теперішній час зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 та довідки виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 26.02.2021 року № 170, зазначений населений пункт належав до 4 зони, зони посиленого радіоекологічного контролю.

З матеріалів справи слідує, що 27.04.2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою та відповідними доданими до неї документами, в якій просила призначити пенсію за віком.

Рішенням Відділу обслуговування громадян № 11 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2021 року № 025300004843 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, врегульовані положеннями Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані положеннями Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Згідно зі статтею 15 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Статтею 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

В силу вимог статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Таким чином, при підтвердженні наявності права на зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796, пенсія за віком може бути призначена жінкам:

- які народилися у період по 30.09.1961 р. включно - при досягненні 50 років;

- які народилися у період з 01.10.1961 р. по 31.03.1962 р. - при досягненні 50 років 6 місяців;

- які народилися у період з 01.04.1962 р. по 30.09.1962 р. - при досягненні 51 року;

- які народилися у період з 01.10.1962 р. по 31.03.1963 р. - при досягненні 51 року 6 місяців;

- які народилися у період з 01.04.1963 р. по 30.09.1963 р. - при досягненні 52 років;

- які народилися у період з 01.10.1963 р. по 31.03.1964 р. - при досягненні 52 років 6 місяців;

- які народилися у період з 01.04.1964 р. по 30.09.1964 р.- при досягненні 53 років;

- які народилися у період з 01.10.1964 р. по 31.03.1965 р. - при досягненні 53 років 6 місяців;

- які народилися у період з 01.04.1965 р. по 30.09.1965 р. - при досягненні 54 років;

- які народилися у період з 01.10.1965 р. по 31.03.1966 р. - при досягненні 54 років 6 місяців;

- які народилися після 01.04.1966 р. - при досягненні 55 років.

Оскільки позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону № 796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні нею 55 років, тобто з 17.05.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж (неповний) позивача для розрахунку пенсії складає 26 років 11 місяці та 14 днів. Страховий стаж до 01.01.2004 року складає 14 років 7 місяців та 5 днів, а страховий стаж після 01.01.2004 року складає 12 років 4 місяці та 9 днів, що не заперечується учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відповідно до статті 9 Закону № 796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 11 Закону № 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до статті 14 Закону № 796-ХІІ, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частинами третьою та четвертою статті 15 Закону № 796-ХІІ передбачено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_2 від 26.05.1993), особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 10 вказаного Порядку, видача посвідчень провадиться, зокрема серед інших, іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

Аналіз вищенаведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства дає підстави стверджувати, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, є відповідне посвідчення.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17, який в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, врахований судом у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги висновки відповідача, покладені в основу спірного рішення щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку з огляду на невиконання позивачем умов проживання або роботи у зоні радіологічного контролю - 4 роки до 01.01.1993 року та зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі, й щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Так, 01.06.1994 року Вінницькою обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 .

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, так і на час розгляду цієї справи.

У спірному рішенні відповідач зазначив, що позивачем не виконуються умови проживання або роботи у зоні радіологічного контролю - 4 роки до 01.01.1993 року, тому право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутнє. Зазначено також, що відповідно до трудової книжки в період з 25.11.1988 року по 20.09.1989 року позивач працювала у Вінницькому виробничому швейному об`єднанні «Поділля», що не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Проте з такими твердженнями відповідача суд не погоджується та наголошує, що основним документом є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин проживав у цій зоні не менше чотирьох років.

Подані позивачем документи, а саме: довідка від 02.03.2021 року № 23-14-736, копії трудових книжок від 27.07.1987 року серії НОМЕР_3 та від 30.05.2014 року серії НОМЕР_4 , копія довідки від 02.03.2021 року №23-15-444, копія свідоцтва про народження від 13.06.1988 року, копія довідки від 02.05.2021 року №5-24/145, копія довідки від 02.03.2021 року №23-14-763, копія довідки від 26.02.2021 року № 170 та копія ордеру від 25.10.1988 року № 149- досліджені судом та жодних сумнів у їх достовірності не встановлено.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» м. Ладижин Вінницької області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Як зазначалося вище, факт постійного проживання позивача не менше чотирьох років на території зони посиленого радіоекологічного контролю, станом на 01.01.1993 року був установлений при видачі їй посвідчення громадянина, який постійно проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Разом з тим, копія свідоцтва про народження від 13.06.1988 року, підтверджує той факт, що позивач у спірний період перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а в подальшому, згідно запису в трудовій книжці від 27.07.1987 року серії НОМЕР_3 , з 20.09.1989 року звільнилася із підприємства у зв`язку із доглядом за дитиною до восьми років.

Враховуючи зазначене, доводи відповідача, що позивач в період з 25.11.1988 року по 20.09.1989 року працювала у Вінницькому виробничому швейному об`єднанні «Поділля», та не проживала постійно в зоні посиленого радіоекологічного контролю, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

За таких обставин, рішення відповідача є такими, що не ґрунтуються на нормах права, а викладені в них висновки спростовані наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня настання права на пенсію - 17.05.2021 року, слід зазначити таке.

Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Щодо дати, з якої позивачу слід здійснити перерахунок пенсії, суд виходить з положень частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, відповідно до якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії 27.04.2021 року (менш ніж за місяць до досягнення пенсійного віку), а 55 років позивачу виповнилося 16.05.2021 року, то саме з 17.05.2021 року(з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку) слід призначити пенсію та розпочати її виплату.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про наявність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства під час прийняття рішень щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його рішень.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не були спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 908, 00 грн. згідно з квитанцією № 0.0.2153979269.1 від 08.06.2021 року.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача 908, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.04.2021 року № 0253500004843 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня настання права на пенсію - 17.05.2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення в повному обсязі виготовлене: 01.09.2021 року, враховуючи термін перебування головуючої судді у відпустці з 02.07.2021 року по 28.07.2021 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна