Рішення № 99320325, 01.09.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/3027/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді - Сердюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Колесник О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лиман цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

21.07.2021 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивачка ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи у разі неявки відповідача в судове засідання.

Відповідачка ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибула, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про розгляд справи без її участі та відзиву на позовну заяву суду не надала.

Представник третьої особи-Виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просив ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 01.09.2021 року прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування житлового будинку від 13.11.2004 року, виданого Краснолиманською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №5058, та посвідченого державним нотаріусом Семеновою І.М., що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивачці ОСОБА_1 належить житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-11).

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за місцем проживання у зазначеному будинку, що підтверджено довідкою, виданою Відділом надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 19.07.2021 року № 2165 (а.с.13).

Відповідачка ОСОБА_2 у будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 не мешкає з 2000 року, не користується житлом, не бере участі в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги, не зберігає в приміщенні належне їй майно, про що складено відповідний акт (а.с. 12). Вона фактично змінила місце проживання, однак, дотепер не припинила попередньої своєї реєстрації згідно із законодавством України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Ст. 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948),ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як зазначено вст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Згідно статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи є причини відсутності відповідача поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності. Відповідно до положень ст.ст.71, 72 Житлового кодексу Української РСР, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку. Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі такого судового рішення, яке набрало законної сили. Разом з тим, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання, що в повному обсязі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 16.01.2012 року у справі № 6-57цс11.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оцінюючи докази у їх сукупності, що мають значення для справи, оскільки відповідачка не проживає за місцем реєстрації понад двадцяти років без поважних причин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

Позивачка не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов`язані із зверненням до суду і розглядом цивільної справи.

Керуючись ст. 71,72 Житлового кодексу Української РСР, ст.7 Закону України«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 317, 319, 383, 391 ЦК України ст.ст. 4,13,18,76-83, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , на підставі договору дарування житлового будинку від 13.11.2004 року, виданого Краснолиманською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №5058.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення повинно бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повне рішення суду складено 01.09.2021 року.

Суддя -