Рішення № 99318958, 02.09.2021, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/1360/21

Провадження № 2/715/453/21

ЗАОЧНЕ РIШЕННЯ

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2021 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретаря судового засідання Затолошна Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Глибоцька селищна рада Чернівецького району Чернівецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є власницею будинку АДРЕСА_1 .

Вказує на те, що відповідач - ОСОБА_2 є її сином, який на даний час прописаний (зареєстрований) за вищевказаною адресою, однак, на протязі десяти років в зазначеному будинку не проживає, оскільки проживає зі своєю сім`єю у с. Купка Чернівецького району Чернівецької області.

Просить суд, ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .

Позивачка в судове засідання не з`явилася, проте направила до суду заяву, в якій вказала, що заявлені позовні вимоги вона підтримує повністю, просить позов задовольнити, а справу розглянути у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, причину неявки в судове засідання не повідомив і не просив суд відкласти розгляд справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Представник Глибоцької селищної ради в судове засідання не з`явився, проте, направив до суду заяву в якій вказав, що Глибоцька селищна рада не заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_1 , просить розглянути справу у відсутності представника селищної ради.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5827696 від 13.12.2004 року.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки, більше десяти років не проживає у будинку, речей в будинку не має, спільне господарство з позивачкою не веде, допомоги в утриманні будинку не надає.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач як члени сім`ї (син позивача) набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Ці обставини повинні доводитися належними та допустимими доказами.

Викладені норми матеріального права дають підстави для висновку, що член сім`ї власника житла, має обмежене право користування приватним житлом і у разі створення ним перешкод для реалізації власником свого права користування власністю, за рішенням суду право користування члена сім`ї може бути припинено.

Правові норми сервітуту мають пріоритетне право застосування до спірних правовідносин, тому у зв`язку із доведеності факту не проживання відповідача без поважних причини більше одного року в будинку, закон дозволяє визнати його такою особою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі норми ч.2 ст. 405 ЦК України.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , а її син ОСОБА_2 зареєстрований в будинку, однак не проживає в ньому більше десяти років, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні житловим будинком шляхом визнання останнього таким, що втратив право користування житлом, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-13, 19, 23, 76-81, 141, 259, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: