Постанова № 9931198, 02.06.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

_________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2010 р. Справа № 2-а-1524/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,

Суддів: Сторчака Володимира Юрійовича

Курко Олега Петровича

при секретарі судового засідання: Скалій Лесі Володимирівні

за участю представників сторін:

позивача 1: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

позивача 2: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

позивача 3: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

відповідача 1: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

відповідача 2: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

відповідача 3: не з'явився, з невідомих для суду причин про поважність яких не повідомив

відповідача 4: не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

до: 1)Міністерства фінансів України, 2)Державної судової адміністрації України, 3)Державного казначейства України, 4)Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області

про: визнання неправомірною бездіяльності та стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ :

09.04.2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява позовна заява ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до 1)Міністерства фінансів України, 2)Державної судової адміністрації України, 3)Державного казначейства України, 4)Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області про визнання неправомірною бездіяльності Державної судової адміністрації України та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь:

ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату в розмірі 67636,54 грн. станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 71885 грн.; компенсацію вартості обмундирування за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року в розмірі 27120 грн.; 34168,85 грн. сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2007 року по 01.03.2010 року;10 грн. витрат за отримання письмового доказу;

ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату в розмірі 68665,07 грн. станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 73085,20 грн.; недоплачену заробітну плату в розмірі 6672,99 грн. та компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 5793,66 грн.; компенсацію вартості обмундирування за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року в розмірі 40070 грн.; 39315,01 грн. сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2007 року по 01.03.2010 року; 500 грн. витрат по проведенню експертизи; 10 грн. витрат за отримання письмового доказу;

ОСОБА_4 недоплачену заробітну плату в розмірі 65748,93 грн. станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 70637,91 грн.; компенсацію вартості обмундирування за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року в розмірі 40070 грн.; 31146,14 грн. сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2007 року по 01.03.2010 року; компенсацію вартості путівки на санаторно-курортне лікування в сумі 5600 грн.; 10 грн. витрат за отримання письмового доказу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2010 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у порушення ст. 130 Конституції України та ст. 14 Закону України "Про судоустрій України" відповідачем 2 у справі було протиправно допущено заборгованість з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, податку з доходів фізичних осіб та компенсації вартості обмундирування. Так, позивачі в своїй позовній заяві зазначили, що їхні посадові оклади, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувалися, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію позивачі мотивують тим, що п. 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка на час звернення до суду позивачів набрала законної сили. Також позивачі зазначають про своє право на одержання компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, порядок виплати якої передбачено Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"

Як на підставу заявлення вимоги про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок сплати податку з доходів фізичних осіб, позивачі посилаються на норми Конституції України та Закону України "Про статус суддів", якими встановлено принцип незалежності судової влади і незалежності суддів та на Указ Президента України №584/95 від 10.07.1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", відповідно до абз. 4 ст. 1 якого, заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком.

Підставою заявлення вимоги про стягнення вартості невиданого обмундирування, позивачі зазначають те, що всупереч ч. 12 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" та постанові Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року №177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України", перебуваючи на посаді суді вони службовим обмундируванням не забезпечувались.

Також, посилаючись на ч. 13 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", позивач 3 просить стягнути з відповідача 2 решту вартості путівки в сумі 5600 грн.

З огляду на викладені в позовній заяві обставини, позивачі простять визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо допущення заборгованості виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, податку з доходів фізичних осіб та компенсації вартості обмундирування.

В судове засідання позивачі не з'явились, подавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності (а.с.225).

Відповідачі 1,2,4 своїх представників в судове засідання не направили, надіславши до суду письмові заперечення на позовну заяву та заявивши клопотання про розгляд справи без їх представників (а.с.65-68, 85-88, 90).

Відповідач 3 явку в судове засідання свого представника не забезпечив, обґрунтування щодо поважності причин його неприбуття суду не надав, хоча про дату, час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином надісланими на його адресу ухвалою суду про відкриття провадження та судовими повістками, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.83).

Відповідно ж до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що від решти учасників судового процесу надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, а також беручи до уваги встановлені ст. 121 КАС України строки розгляду справи, справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів:

- позивач ОСОБА_2 з 26.03.1993 року працював на посаді судді Староміського районного суду м. Вінниці, з 12.08.2009 року працює на посаді судді апеляційного суду Вінницької області ( а.с.11);

- позивач ОСОБА_3 з 26.04.1999 року працювала суддею Ленінського районного суду м. Вінниці; з 27.04.2002 року працювала на посаді судді Староміського районного суду м. Вінниці, з 18.06.2008 року працює на посаді судді апеляційного суду Вінницької області ( а.с.17-19);

- позивач ОСОБА_4 з 02.11.1999 року працює на посаді судді Староміського районного суду м. Вінниці ( постановою ВРУ від 21.10.2004 року обрана безстроково - а.с.32).

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.

У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч.1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України “Про статус суддів” визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування

03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."

На думку суду, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. не відповідає вимогам Конституції України і діючим законодавчим актам, а саме: ч. 3 ст. 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; ст. 14 Закону України "Про судоустрій України", оскільки при забороні перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати погіршується рівень належного забезпечення суддів в зв'язку із зростанням індексу споживчих цін; ст.ст. 9,10 Закону України "Про оплату праці", якими встановлюються і переглядаються розміри мінімальної заробітної плати та іншим нормативно-правовим актам.

Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. підтверджується Постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) за позовом ОСОБА_5 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягненні заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишена без змін, та набрала законної сили.

Таким чином, зазначеними рішеннями відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року.

Судом встановлено, що в порушення вказаних норм починаючи з 01.01.2006 року, нарахування посадових окладів суддів проводилося виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.

Внаслідок нехтування діючим законодавством щодо оплати праці суддів Державною судовою адміністрацією України та її територіальним управлінням допущено заборгованість по заробітній платі.

Так, законами України "Про державний бюджет" на 2006р., 2007р. та 2008р. встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році (з 01.01.- 350 грн., з 01.07. 375 грн., з 01.12. 400 грн.); у 2007 році (з 01.07.- 420 грн., з 01.12. 450 грн.); у 2008 році (з 01.01.- 515 грн., з 01.07. 525 грн.); у 2009 році (з 01.04.-625 грн., з 01.07.- 630 грн., з 01.10.-650 грн., з 01.11.- 744 грн.), у 2010 році (з 01.04. - 869 грн.).

Скорочуючи самовільно видатки на оплату праці Кабінет Міністрів України в особі Міністерства фінансів України не виконав в повному обсязі вимог по державному забезпеченню фінансування та належних умов функціонування судів та діяльності суддів. Через відсутність належного фінансування не виконали покладених на них завдань ДСА України і ТУ ДСА у Вінницькій області.

В період неповної виплати заробітної плати відбулося значне подорожчання споживчих товарів та послуг, що призвело до втрати купівельної спроможності позивачів.

Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у в'язку з порушенням строків їх виплати" від 1 9.10.2000 року № 2050-ІІІ з наступними змінами, Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці та встановлення мінімального розміру пенсій за віком" від 20.02.1996 року № 49-96 BP, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427 "Про ствердження положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в звязку з порушенням термінів її виплати" та Положенням про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати в звязку з порушенням термінів її виплати, судом встановлено, що починаючи з 01.01.1998 року компенсації підлягає заробітна плата в звязку із порушенням термінів її виплат.

Таким чином, враховуючи вище дослідженні нормативно-правові акти та обставини справи суд вважає, що є всі правові підстави для задоволення позову та стягнення на користь позивачів заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 01.01.2006р. по 01.04.2010р., оскільки відповідачі у справі під час виплати грошового забезпечення суддям діяли у порушення вимог вищенаведених нормативно-правових актів, які гарантують матеріальне та соціальне забезпечення суддям.

Судом досліджено надані позивачами розрахунки суми заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати, у звязку із порушенням термінів їх виплати та встановлено, що зазначені розрахунки є обґрунтованими, а відображені у них суми заборгованості підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів на підставі яких проводилось нарахування та виплата заробітної плати позивачам (а.с. 12-14, 20-26, 90а-224), з огляду на що позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації за її несвоєчасну виплату слід задовольнити в розмірах, визначених у розрахунках.

Водночас, позовні вимоги щодо стягнення з ДСА України суми податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають виходячи з такого.

Сплата податку є конституційним обов'язком кожного громадянина України. Статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, в тому числі сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо врегульовані Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб", який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів. Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 вказаного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати.

У період до 01 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком з доходів фізичних осіб був Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 липня 1995 року. Однак Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 абзац четвертий статті 1, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, скасований.

Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, було розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р "Про деякі питання оплати прац" суддів». Зазначеним розпорядженням передбачалося, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Пунктом 2 визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

За відсутності хоча б однієї з умов право на отримання компенсаційних виплат у суддів відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року №22-р "Про деякі питання оплати праці суддів" не виникає.

Разом з тим, враховуючи, що позивачами заявлено до стягнення суми податку з доходів фізичних осіб, які утримано в період з січня 2007 року по квітень 2010 року, тоді як розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р "Про деякі питання оплати праці суддів" діяло лише протягом 2004 року, зазначена постанова розпорядження не може бути застосоване до спірних правовідносин.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення компенсації вартості службового обмундирування за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року, суд при їх розгляді виходив із наступного.

Відповідно до частини 12 статті 44 Закону України "Про статус суддів" судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України.

Норми забезпечення службовим обмундируванням суддів були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".

Положенням про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5, передбачалась виплата грошової компенсації за невикористане службове обмундирування.

Разом з тим, позивачами не враховано, що 13 березня 2003 року Міністерством юстиції України прийнято наказ №19/5 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 року №16/5", а Постановою Кабінету Міністрів України № 1393 від 04.09.2003 р. "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції" визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".

Таким чином, оскільки у період, за який позивачами заявлено до стягнення суму компенсації, Постанова КМУ від 19.03.1994 р. № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України" втратила чинність, позовні вимоги про виплату компенсації вартості службового обмундирування задоволенню не підлягають, оскільки законом, який регулював дані правовідносини у відповідний період часу, це не передбачалося.

Позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення 5600 грн. компенсації вартості путівки на санаторно-курортне лікування слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Згідно ч. 13 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", суддям за рахунок державного бюджету щорічно надається путівка на санаторно-курортне лікування.

Відповідно до п. 1 Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. N 187, забезпечення путівками військовослужбовців і членів їх сімей та осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а також суддів та суддів, які отримують пенсію або щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про статус суддів", здійснюється за окремим порядком."

Рішенням Ради суддів України №70 від 12.06.2007 року затверджено єдиний норматив вартості санаторно-курортної путівки з 01.01.2008 року у сумі 4176 грн.

Як встановлено судом, вартість використаної у 2009 році суддею ОСОБА_4. путівки на санаторно-курортне лікування становила 9100 грн. (а.с.48-49), з яких за рахунок державного бюджету відшкодовано 3500 грн.

Таким чином, враховуючи встановлений рішенням ради суддів України норматив вартості санаторно-курортної путівки відшкодуванню підлягає 676 грн., тоді як в задоволенні позовних вимог щодо стягнення решти компенсації вартості путівки понад визначений норматив слід відмовити з огляду на їх безпідставність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню частково.

Витрати позивача 2 в розмірі 500 грн. на проведення експертизи відшкодуванню не підлягають виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 92 КАС України, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертизи може мати місце у випадку її призначення та проведення виключно в межах провадження у справі.

Всупереч вказаному, експертизу про стягнення вартості якої просить позивач 2, проведено до відкриття провадження у справі №2-а-1524/10/0270 і в межах розгляду іншої справи та відповідно до ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці від 27.11.2006 року, про що свідчать висновок експерта №05-03/79 (39-46) та акт прийому -здачі виконаної роботи від 30.08.2007 року (а.с.27).

Не підлягають відшкодуванню також і витрати позивачів на одержання письмового доказу (довідки Головного управління статистики у Вінницькій області щодо величину індексу споживчих цін), оскільки такі витрати до визначених ч. 3 ст. 87 КАС України переліку витрат не належать і можливість їх присудження нормами КАС не встановлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). З огляду на звільнення позивачів від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 декрету КМУ "Про державне мито", судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795) на користь:

ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоплачену заробітну плату в розмірі 67636,54 грн. (шістдесят сім тисяч шістсот тридцять шість гривень 54 копійки) станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 71885 грн. (сімдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят п'ять гривень);

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) недоплачену заробітну плату в розмірі 68665,07 грн.(шістдесят вісім тисяч шістсот шістдесят п'ять гривень 07 копійок) станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 73085,20 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят п'ять гривень 20 копійок); недоплачену заробітну плату в розмірі 6672,99 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят дві гривні 99 копійок) та компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 5793,66 грн. (п'ять тисяч сімсот дев'яносто три гривні 66 копійок);

ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) недоплачену заробітну плату в розмірі 65748,93 грн. (шістдесят п'ять тисяч сімсот сорок вісім гривень 93 копійки) станом на 01.04.2010 року; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в сумі 70637,91 грн. (сімдесят тисяч шістсот тридцять сім гривень 91 копійку); компенсацію вартості путівки на санаторно-курортне лікування в сумі 676 грн. (шістсот сімдесят шість гривень).

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Копію даної постанови надіслати сторонам у справі.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 07.06.10

Головуючий суддя: Мультян Марина Бондівна

Судді:Сторчак Володимир Юрійович

Курко Олег Петрович

02.06.2010