Рішення № 99308826, 31.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року м. Київ № 640/13754/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

третя особа приватний виконавець Корольов Вадим Вячеславович

про визнання дій протиправними, скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить: визнати неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Києва Лисенко Оксани Вікторівни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 149 499,20 грн від 21 квітня 2015 року в межах виконавчого провадження № 47299214; визнати неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва Лисенко Оксани Вікторівни щодо стягнення більше 10% суми виконавчого збору від стягнутої суми боргу, як то передбачено Законом; скасувати постанови Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Києва Лисенко Оксани Вікторівни від 21 квітня 2015 року №47299214 про стягнення виконавчого збору у розмірі 149 499,20 грн. та від 02 березня 2021 року № 64004755 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника про стягнення залишку виконавчого збору у розмірі 82 277,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваною постановою від 21 квітня 2015 року з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 10% від суми, що належала до стягнення, а не 10% від фактично стягнутої суми. Вказане, на думку позивача, є порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та є підставою для скасування оскаржуваних постанов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Копія ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року направлена на адресу відповідача поштовим відправленням.

Відповідачем надіслано до Окружного адміністративного суду міста Києва належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №47299214.

Проте від відповідача відзив на позов та/або клопотання на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва не надходили.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №46641021 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 05 вересня 2021 року №2-4919/11, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» боргу в сумі 1 494 991,80 грн.

Постановами державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 149 499,20 грн. та витрати на проведення виконавчих дій в сумі 100 грн.

Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 березня 2015 року закінчено виконавче провадження №46641021 та виконавчий документ направлено за місцем роботи боржника.

Постановою державного виконавця Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження №47299214 з примусового виконання згадуваного виконавчого листа.

Також, постановою державного виконавця Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 квітня 2015 року надіслано за місцем роботи боржника (позивача) копію виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 05 вересня 2021 року №2-4919/11, та запропоновано проводити утримання з усіх видів заробітку позивача у розмірі 20%, із яких 1% в рахунок погашення боргу, 10% в рахунок погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 грудня 2020 року виконавчий документ повернуто стягувачу.

Незгода позивача із вказаним зумовила звернення до суду з даним позовом.

Так, виконавче провадження №46641021 відкрито у період дії норм Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VIII (далі- Закон №1404-VIII, в редакції чинній станом на час розгляду справи) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ зменшують відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 606-XIV, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 10% суми, що підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19 та від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19.

Суд наголошує, що виконавчий збір стягнуто з позивача постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 березня 2015 року, яка не є предметом розгляду даної справи.

Постановою державного виконавця Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 квітня 2015 року надіслано за місцем роботи боржника (позивача) копію виконавчого листа та запропоновано проводити утримання з усіх видів заробітку позивача в тому числі виконавчого збору.

В контексті наведеного суд зауважує, що Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є відповідачем у даній справі, отже суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог.

Суд наголошує, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є оскарження постанови державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 березня 2015 року, якою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 149 499,20 грн та, як наслідок, дій та рішень (постанов) Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення витрат виконавчого провадження у сумі, визначеній в постанові державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 березня 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатніх доказів, якими підтверджується протиправність оскаржуваних постанов та дій відповідача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пунктом 3 розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко