Рішення № 99303000, 31.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3329/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 29 червня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач, Луганський ОТЦ та СП), в якому позивачем заявлено вимоги про:

1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу суми середнього грошового забезпечення згідно зі статтею 117 КЗпП України за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року в розмірі 43105,90 грн;

2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу суму середнього грошового забезпечення згідно зі статтею 117 КЗпП України за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року в розмірі 43105,90 грн;

3) зобов`язати відповідача виплатити позивачу компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 46500,00 грн;

4) зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати в сумі 7610,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом військового комісара Луганського обласного комісаріату від 10 липня 2020 року № 129 позивача виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату та всіх видів забезпечення (з 01 листопада 2020 року Луганський обласний військовий комісаріат переформований в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки). При звільненні 10 липня 2020 року позивачу не виплачена в повному обсязі належна сума одноразової грошової допомоги по звільненню за станом здоров`я.

Рішенням Луганського окружного адміністративного судом від 11 лютого 2021 по справі № 360/3586/20 та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року визнана протиправною бездіяльність Луганського ОТЦ та СП щодо ненарахування та н виплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби; зобов`язано Луганський ОТЦ та СП нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 10 повних календарних років служби в розмірі 76869,00 грн; стягнуто з Луганський ОТЦ та СП середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 75611,99 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідач фактично розрахувався із позивачем 11 червня 2021 року, перерахувавши в примусовому порядку належну при звільненні суму грошового забезпечення одноразової грошової допомоги при звільнені за станом здоров`я в розмірі 76869,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач здійснивши остаточний розрахунок по виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров`я в розмірі 76869,00 грн, мав також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати цієї допомоги за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року в сумі 43105,90 грн.

Також відповідачем в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено позивачу суму компенсації втрати частини доходу в розмірі 7610,03 грн, обраховану позивачем як різницю між несвоєчасно виплаченою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні помноженою на індекс інфляції, обрахований за період затримки виплати, та сумою одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім того, позивач вважає, що відповідач за завдав йому моральну шкоду, яку позивач оцінює в 46500,00 грн. Позивач зауважує, що в результаті затримки у виплаті грошового забезпечення при звільненні, він поніс моральні страждання, які виразилися в неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та членів сім`ї, принизило позивача та погіршало його стан здоров`я, що призвело до 70 % втрати працездатності, що підтверджено довідкою ЦМСЕК від 12 жовтня 2020 року серії 12 ААА № 03883.

З урахуванням зазначено, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою від 05 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 20-21).

Від представника Луганського ОТЦ та СП 08 липня 2021 року надійшло клопотання про надання додаткового строку для складання відзиву на позовну заяву та надання доказів, яке задоволено ухвалою від 09 липня 2021 року (арк. спр. 26).

Від представника Луганського ОТЦ та СП 30 липня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 30-32).

Положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 810/1543/17.

Положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не поширюються на середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, оскільки така виплата є одноразовою. Відповідно в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не надав суду докази втрати частини доходу, який носить постійний характер.

Щодо стягнення моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що обґрунтовуючи заявлену вимогу, позивач послався на моральні страждання, які мали прояв у неотриманні коштів, зміні способу життя і погіршення стану здоров`я. Однак не наведено жодного причинно-наслідкового зв`язку. Доказів настання вказаних позивачем обставин також не надано.

Від позивача 17 серпня 2021 року надійшла відповідь на відзив, в якій додатково зазначено, що за змістом статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Твердження відповідача, що одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовою виплатою, на яку не поширюються положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач вважає безпідставними, оскільки одноразова грошова допомога згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ входить до складу грошового забезпечення та є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. З посиланням на постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17 позивач зазначає, що саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем (арк. спр. 49-50).

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки до акта огляду МСЕК від 12 жовтня 2020 року серії АВ № 0996608, посвідчення від 15 січня 2021 року серії НОМЕР_1 встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , є особою з інвалідністю 2 групи (арк. спр. 9-11, 14, 15).

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 , заступника начальника відділу соціального забезпечення Луганського ОВК, звільнено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час); визначено вважати таким, що справу та посаду здав; з 10 липня 2020 року виключено зі списків особового складу Луганського ОВК та всіх видів забезпечення, що підтверджено копією витягу з наказу військового комісара Луганського ОВК від 10 липня 2020 року № 129 (арк. спр. 12-13).

Також, у наказі військового комісара Луганського ОВК (по стройовій частині) від 10 липня 2020 року № 129 зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах України станом на 10 липня 2020 року становить: календарна - 08 років 02 місяці 19 днів, пільгова - 01 рік 05 місяців 18 днів, загальна - 09 років 08 місяців 07 днів. Наказано виплатити позивачу відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 1 (один) календарний рік в розмірі: 7686 (сім тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 90 коп.

Не погодившись з розміром одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського ОТЦ та СП (правонаступника Луганського ОВК) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в справі № 360/3586/20 позов ОСОБА_1 до Луганського ОТЦ та СП про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Луганського ОВК щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язано Луганський ОТЦ та СП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення додатково за 10 повних календарних років служби в розмірі 76869,00 грн (сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять грн 00 коп.); стягнуто з Луганського ОТЦ та СП на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 липня 2020 року по 11 лютого 2021 року в сумі 3000,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 52).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в справі № 360/3586/20 змінено; в абзаці четвертому резолютивної частини замість слів: «3000,00 грн» вказати: «75611,99 грн»; в іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року в справі № 360/3586/20 залишено без змін (арк. спр. 53-56).

Виплата коштів за судовим рішенням здійснена відповідачем 01 червня 2021 року в сумі 26562,00 грн та 11 червня 2021 року в сумі 96185,22 грн, що підтверджено копією виписки АТ КБ «Приватбанк» по картці/рахунку за 11 червня 2021 року, відомостями Луганського ОТЦ та СП про розподіл виплат за 01 червня 2021 року та 11 червня 2011 року (арк. спр. 17, 36, 37-44).

Згідно з довідкою Луганського ОТЦ та СП про грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень-червень 2020 року від 29 липня 2021 року № ВФЗ-956, грошове забезпечення позивача склало 31510,17 грн, у тому числі за травень 2020 року: оклад за військове звання - 1270,00 грн, посадовий оклад - 5070,00 грн, надбавка за вислугу років - 1902,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 5357,30 грн, премія - 1597,05 грн, доплата за секретність - 507,00 грн, індексація грошового забезпечення - 216,51 грн, всього 15919,86 грн; за червень 2020 року: оклад за військове звання - 1270,00 грн, посадовий оклад - 5070,00 грн, надбавка за вислугу років - 1902,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 5357,30 грн, премія - 1774,50 грн, індексація грошового забезпечення - 216,51 грн, всього 15590,31 грн (арк. спр. 45).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Згідно з абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008 (зазначену правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20) (№ рішення в ЄДРСР 93170938).

З мотивувальної частини вищевказаних судових рішень у справі № 360/3586/20 слідує, що судами встановлено обставини, що ОСОБА_1 згоди на виключення його з особових списків Луганського ОВК до проведення остаточної виплати одноразової грошової допомоги не надавав, що обумовлює настання для Луганського ОТЦ та СП, як правонаступника Луганського ОВК, відповідальності за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, розмір якої за вказаними рішеннями складає 76869,00 грн.

Також при розгляді справи № 360/3586/20 судами встановлено, що одноденний розмір грошового забезпечення позивача складає 516,56 грн.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись частиною четвертою статті 78 КАС України, суд вважає звільненими від доказування обставини щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі до виключення зі списків особового складу Луганського ОВК, настання для відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за несвоєчасну виплату цієї допомоги до дня її остаточної виплати, а також одноденний розмір грошового забезпечення позивача, з якого слід здійснити розрахунок середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року складає 61987,20 грн (середньоденне грошове забезпечення 516,56 грн х 120 календарних днів затримки у розрахунку при звільненні = 61987,20 грн).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За встановлених в цій справі обставин, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

При цьому, суд враховує встановлені Першим апеляційним адміністративним судом обставини, викладені в постанові від 05 квітня 2021 року в справі № 360/3586/20, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 112461,18 грн, з яких: щомісячні суми грошового забезпечення, грошова допомога при звільненні 7686,90 грн, винагорода за участь в Операції об`єднаних сил, компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення: 35592,18 грн (31,6 %) та одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 76869,00 грн (68,4 %).

Тобто, Першим апеляційним адміністративним судом встановлено, що сума одноразової грошової допомоги при звільненні, за несвоєчасну виплату якої має бути сплачено середнє грошове забезпечення відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 68,4 % від загальної суми грошового забезпечення, належної до виплати при звільненні позивача.

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір належного позивачу відшкодування до 42399,24 грн, що складає 68,4 % від 61987,20 грн (середнє грошове забезпечення за час затримки з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року в арифметичному обчисленні).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на обставини справи, а також, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 42399,24 грн, а не визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати цього середнього грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати, та виплатити таку суму середнього грошового забезпечення, як вимагає позивач. Саме такий спосіб захисту сприятиме відновленню порушених прав позивача.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача 42399,24 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Щодо вимог про стягнення з відповідача заподіяну позивачу моральну шкоду в сумі 46500,00 грн, суд зазначає таке.

За загальним правилом, яке встановлено в частині першій статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

За такого правового регулювання, суд дійшов висновку, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі № 818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі № 825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі № 818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі № 820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі № 826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі № 804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі № 339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі № 1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі № 1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі № 420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі № 520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Однак позивачем до суду не надано жодних доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру (завдання моральної шкоди).

Надана позивачем довідка МСЕК від 12 жовтня 2020 року не є допустимим доказом завдання позивачу моральної шкоди, оскільки не містить інформації, що втрата позивачем працездатності сталася внаслідок затримки відповідачем виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні (причинно-наслідковий зв`язок).

Крім того суд зауважує, що наданою позивачем довідкою МСЕК підтверджено ступінь втрати позивачем працездатності станом на 12 жовтня 2020 року. В той час, як предметом спору в даній справі є затримка виплати позивачу грошового забезпечення, належного йому при звільненні з військової служби, в період з 11 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року. Тобто вказана довідка також є неналежним доказом, оскільки не стосується предмета доказування.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів є необґрунтованою та в її задоволенні слід відмовити з огляду на нижченаведене.

Статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Оскільки нарахована та виплачена за судовим рішенням в справі № 360/3586/20 грошова допомога в сумі 76869,00 грн має разовий характер, суд погоджується з твердженнями відповідача, що на такий дохід позивача не розповсюджуються положення Закону № 2050-ІІІ та компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку її виплати не провадиться.

Твердження позивача, що нарахована та виплачена позивачу одноразова грошова допомога при звільненні входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців та є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення не змінюють тих обставин, що вказана допомога носить разовий характер та саме через таку ознаку на неї не поширюються положення Закону № 2050-ІІІ.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений та його не сплачував при зверненні до суду з цим позовом.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 38, код за ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 12 лютого 2021 року по 11 червня 2021 року в сумі 42399,24 грн (сорок дві тисячі триста дев`яносто дев`ять гривень 24 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова