Рішення № 99302752, 31.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року справа №320/3490/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що після її звернення до Вишгородської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відповідач всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не прийняв жодного рішення, чим допустив протиправну бездіяльність.

Крім того, позивачка стверджує, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача та відсутністю можливості реалізувати свої земельні права, вона зазнала емоційних і душевних страждань та депресію, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що клопотання ОСОБА_1 було розглянуто Вишгородською міською радою та надано відповідь про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність запитуваної земельної ділянки у зв`язку з її розташуванням в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній електропередач.

Відповідач також зауважив, що позивачкою не доведено обставин і підстав, які зумовлюють заподіяння моральної шкоди та її розмір.

У відповіді на відзив позивачка вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач не спростував її твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Заматов Р.В., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Вишгородського міського голови з клопотанням від 03.09.2020, у якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вказаного клопотання позивачем було додано такі документи: копія паспорта громадянина України; графічне розташування ділянки; копія договору про надання адвокатом правової допомоги; копія свідоцтва адвоката.

За результатом розгляду вказаного клопотання відповідач листом від 05.10.2020 № 2-31/847, підписаним міським головою Вишгородської міської ради, повідомив позивачку про те, що земельна ділянка, запитувана нею для відведення, у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого на сесії Вишгородської міської ради від 28.01.2016 № 5/11, розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній електропередач.

У вказаному листі позивачку було проінформовано, що відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Мінрегіонбуду від 26.04.2019 № 104, в межах даної зони забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки. Крім того, згідно з пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209 «Про затвердження правил охорони електричних мереж» забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки.

Вищевикладені умови, на думку відповідача, унеможливлюють підготовку апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в місці, позначеному на графічному матеріалі.

Стверджуючи про протиправну бездіяльність відповідача у вигляді неприйняття за результатом розгляду по суті її клопотання відповідного рішення про надання або відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачка звернулась до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (реєстраційний номер в ЄДСРС - 78626478) відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Так, Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17).

Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно з чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

Як вбачається з матеріалів справи, Вишгородська міська рада листом від 05.10.2020 № 2-31/847, підписаним міським головою Вишгородської міської ради, повідомила позивачку про неможливість розгляду її клопотання у зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка розглядається нею як можлива для надання у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого на сесії Вишгородської міської ради від 28.01.2016 № 5/11, розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній електропередач.

Суд наголошує на тому, що вказаний лист Вишгородської міської ради від 05.10.2020 № 2-31/847 не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийнятим за результатом розгляду заяви позивачки.

Суд зазначає, що у даній справі відповідач за наслідками розгляду заяви позивачки в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування» був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як відповідач протиправно направив позивачці відповідь у формі листа.

Суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що Вишгородська міська рада не прийняла жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі № 420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі № 803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи свідчать, що Вишгородська міська рада за результатами розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд погоджується з позицією позивачки щодо наявності в діях відповідача протиправної бездіяльності.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Вишгородської міської ради повторно розглянути її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як було вказано вище, Вишгородська міська рада за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ані рішення про відмову у його наданні.

Отже, відповідач не досліджував заяву та додані до неї документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув заяву по суті.

Таким чином, оскільки подане позивачкою клопотання не було розглянуто відповідачем по суті належним чином з прийняттям відповідного розпорядчого акта, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивачки про зобов`язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він протиправно ухилився, а саме: повторно розглянути клопотання позивчаки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.

Щодо вимоги позивачки про стягнення на її користь з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивачка стверджує, що внаслідок протиправної бездіяльності Вишгородської міської ради вона зазнала емоційних, душевних страждань і депресії, що призвело, зокрема, до виникнення стресу, головної болі, нервозності, безсоння. При цьому позивачкою не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у неї зазначених розладів здоров`я після направлення до відповідача клопотання від 03.09.2020 та неотримання відповідного рішення за результатом його розгляду, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.

Фактично, доводи позивачки зводяться виключно до тверджень про заподіяння їй відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивачка не надає.

На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивачки на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

На вимогу суду, викладену в ухвалі про відкриття провадження у цій справі, щодо надання доказів звернення до психолога задля отримання допомоги для відновлення психологічного стану, позивачка у поданій до суду заяві зауважила, що не має бажання витрачати власні кошти для вирішення своїх психологічних проблем, які були спричинені неправомірною бездіяльністю відповідача, а вважає за доцільне спочатку захистити свої порушені права та отримати належну компенсацію, спричинену таким порушенням, а потім отримані кошти витратити на відновлення психологічного стану.

Такі твердження позивачки суд визнає непереконливими та приходить до висновку, що будь-які докази заподіяння позивачці моральних страждань бездіяльністю відповідача нею не надані.

Зважаючи на те, що позивачкою не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачкою, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Щодо клопотання позивачки про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 21.08.2020 між Адвокатським об`єднанням "Октопус" (Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №95, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується взяло на себе зобов`язання надати комплекс юридичних послуг, пов`язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта.

Відповідно до пункту 4.1 договору юридичну допомогу клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги.

Ціна за один час роботи складає 1000,00 грн. (п.п.4.1.1 договору).

В пункті 4.2 договору сторони обумовили, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Позивачкою в якості доказів надання адвокатським об`єднанням "Октопус" (в особі представника Заматова Р. В.) правової допомоги додано до матеріалів справи розрахунок адвокатських послуг та акт виконаних послуг, з яких вбачається, що позивачці були надані наступні послуги:

- здійснення правового аналізу документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з`ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо - 30 хвилин;

- здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях надання безоплатно у власність земельних ділянок - 1 година;

- складання і подання позовної заяви - 1,5 години.

Всього - 3 години, загальною вартістю 3000,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом цієї справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам «неминучості» такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:

- здійснення правового аналізу документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з`ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо - 30 хвилин;

- здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях надання безоплатно у власність земельних ділянок - 1 година.

Суд вважає, що такі дії представника охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок наданих послуг, а саме: складання і подання позовної заяви - 1,5 години (тривалість - 1,5 год.).

Зокрема, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, тривалістю 1,5 години на загальну суму 1500,00 грн. зі здійснення аналізу документів та судової практики не відповідають критерію «неминучості», охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не підлягають розподілу.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з підготовкою (написанням) адміністративної позовної заяви, тривалістю 1,5 год., у сумі 1500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується копією квитанції про сплату від 25.03.2021 № 37513.

Вказана сума судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вишгородської міської ради.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вишгородської міської ради, становить 2408,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

3. Зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 від 03.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 2408,00 грн. (дві тисячі чотириста вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код 04054866, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.