Рішення № 99302228, 31.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/13388/21

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)" до Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Швець М.С. від 16.07.2020 про арешт майна Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при винесенні постанови про арешт майна відповідачем порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про Державну кримінальну-виконавчу службу України".

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи у порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та призначено її розгляд на 23.09.2020.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає виключний перелік підстав для зняття арешту з майна. Станом на 26.08.2021 у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, накладеного постановою від 16.07.2020.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином. Від позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Керуючись приписами частини 3 статті 194, частини 9 статті 205, частини 4 статті 229 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом, суд враховує таке.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Дослідивши клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а також враховуючи те, що у суду відсутні будь-які докази вручення позивачу оскаржуваної постанови, а також підстави ставити під сумнів твердження позивача про дату, коли йому фактично стало відомо про порушення його прав, суд вважає поважними наведені позивачем причини, з огляду на що клопотання задовольняє та поновлює строк звернення до суду з вказаним позовом. Відповідач жодних доказів для спростування аргументів позивача не надав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)" є юридичною особою, заснованою на державній власності.

Державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) 16.07.2020 винесено постанову про арешт майна боржника у межах виконавчого провадження №62537938, якою накладено арешт на все майно боржника.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як законність.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами пункту 2 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Крім того, пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частинами 1 та 5 статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частин 1-4 статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV визначено, що державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Частинами 1, 3 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Крім того, статтею 77 Господарського кодексу України передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець має право вживати заходи примусового виконання рішення, що визначені статтею 10 Закону № 1404-VIII, у тому числі й шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника. Водночас, статтею 48 Закону № 1404-VIII визначено право державного виконавця звернути стягнення на будь-яке майно боржника, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)" засновано на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України, що здійснює управління ним безпосередньо або через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Враховуючи приписи частини 5 статті 26 Закону від 23.06.2005 №2713-IV, яка прямо забороняє звернення стягнення на майно установ виконання покарань, якою є Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)", беручи до уваги те, що майно позивача перебуває у державній власності, використовується ним на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання її завдань, суд дійшов висновку, що спірна постанова про арешт майна боржника не ґрунтується на вимогах Закону №1404-VIII та Закону №2713-IV.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, зважаючи на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Беручи до уваги задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 2270,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Швець М.С. від 16.07.2020 ВП №62537938 про арешт майна боржника.

Стягнути з Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Шолом-Алейхема, 13, м. Коростень, Коростенський район, Житомирська область, 11501, код ЄДРПОУ 34855429) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№71)" (вул. Білокоровицьке шосе, 4, м. Коростень, Коростенський район, Житомирська область, 11500, код ЄДРПОУ 08679994) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 КАС України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Повне судове рішення складене 31.08.2021.

Суддя Н.М. Майстренко