Рішення № 99302103, 31.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 р. Справа№200/6202/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом, звернувся до суду з позовом до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018 року;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 28.10.2016 року по 30.10.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 року по 21.05.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, з урахуванням виплаченої суми, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 338,46 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, при здійсненні розрахунку при звільненні, не включено до складу витрат грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; індексацію грошового забезпечення, із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року; до одноразової вихідної допомоги при звільненні не врахована доплата в операції за участь об`єднаних сил, оскільки на день звільнення він обліковувався в списках осіб, які безпосередньо брали участь в Операції об`єднаних сил, а також при розрахунку одноразової вихідної допомоги при звільненні не врахована вислуга років на військовій службі у пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів.

Позивач вважає, що такими діями порушено його право на отримання вказаних виплат, у зв`язку з чим відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 338,46 грн.

Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що врахування базового місяця - січень 2008 року для проведення індексації буде неправомірним та порушувати вимоги постанови КМУ №1078. Визначення базового місяця є виключною компетенцією відповідача.

Щодо перерахунку та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитероричній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, зазначив, що позивачеві виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 108391,50 грн.

Вказує, що за своєю суттю дана винагорода є способом заохочення основного складу та мотивацією до успішного виконання завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони чи антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду. При цьому зазначає, що така винагорода не має постійного характеру, оскільки її розмір залежить від ряду визначених в Інструкції 148 підстав.

Щодо компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Стосовно позовних вимог у частині виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вказав, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/6202/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 16 липня 2021 року вирішено здійснювати розгляд справи № 200/6202/21 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 26 липня 2021 року.

26 липня 2021 року підготовче судове засідання було відкладено на 09 серпня 2021 року.

Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі № 200/6202/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 серпня 2021 року.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 7-9).

Відповідач, Військова частина 3035 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122.

Згідно довідки від 31 травня 2018 року № 439 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої Військовою частиною 3035, прапорщик ОСОБА_1 , у період 04.08.2014 року по 06.10.2014 року, з 18.11.2014 року по 25.05.2015 року, з 05.06.2015 року по 30.06.2015 року, з 15.08.2015 року по 30.06.2016 року, з 15.08.2016 року по 13.02.2017 року, з 22.02.2017 року по 20.04.2017 року, з 04.05.2017 року по 06.07.2017 року, з 21.08.2017 року по 01.10.2017 року, з 13.10.2017 року по 04.02.2018 року, з 15.02.2018 року по 11.03.2018 року та з 22.03.2018 року по 31.05.2018 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Слов`янськ, Донецька область (а.с. 14).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 08 червня 2015 року (а.с. 11).

Позивач у період з 20.08.1996 року по 31 травня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_4 (а.с. 12-13).

Відповідно до витягу з наказу військового командиру Військової частини 3035 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 31.05.2018 року № 117, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 (НОМЕР_5), музиканта-соліста оркестру, звільненого відповідно до підпунктів «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом начальника Східного територіального управління Національної гвардії України від 10.05.2018 року № 39 о/с у запас Збройних Сил України за станом здоров`я з правом носіння військової форми одягу, 31.05.2018 року.

Вказано, що згідно розпорядження ГУ НГУ від 19 березня 2018 року №Р-9 «Про грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» виплатити премію з 01 травня по 31 травня 2018 року в розмірі 115 відсотків від посадового окладу. Згідно з наказом МВС від 04 липня 2014 року № 638 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнені військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби.

Також зазначено, що ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності у м. Слов`янськ Донецької області в періоди з 04.08.2014 року по 06.10.2014 року; з 18.11.2014 року по 25.05.2015 року; з 05.06.2015 року по 30.06.2016 року; з 15.08.2016 року по 13.02.2017 року; з 22.02.2017 року по 20.04.2017 року; з 04.05.2017 року по 06.07.2017 року; з 21.08.2017 року по 01.10.2017 року; з 13.10.2017 року по 04.02.2017 року; з 15.02.2018 року по 11.03.2018 року; з 22.03.2018 року по 30.04.2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 року № 232, від 17.07.1992 року № 393 та згідно наказу Командувача Національної гвардії України від 12.12.2014 року № 500, зазначені періоди в пільговому обчисленні рахувати один місяць служби за три місяці. Приймав безпосередню участь в складі сил та засобів операції Об`єднаних сил з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року.

Вказано про те, що щорічна основна відпустка за 2018 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 45 (сорок п`ять) діб щорічної основної відпустки за 2018 рік. Допомога на оздоровлення за 2018 рік не виплачувалась. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась. Вислуга років на військовій службі складає у календарному обчисленні - 25 років 03 місяців 2 дні; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 06 років 03 місяці 16 днів (а.с. 10).

Згідно з довідкою Військової частини 3035 Національної гвардії України № 226 від 07 червня 2021 року про розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 складає: посадовий оклад - 3000,00 грн. ,оклад за військове звання - 950,00 грн., надбавка за вислугу років - 1975,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 1185,00 грн., премія - 3450,00 грн., разом - 10560,00 грн. (а.с. 35).

За відомостями довідки Військової частини 3035 Національної гвардії України № 40/35/22-936 від 04.06.2021 року, що видана громадянину ОСОБА_1 в тому, що за період служби у військовій частині 3035 за 2015 рік - 14 діб, 2016 рік - 14 діб, 2017 рік - 14 діб, 2018 рік - 14 діб додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не надавалась, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки не отримував (а.с. 39).

12 квітня 2021 року представник позивач звернувся до відповідача з адвокатським запитом з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби в військовій частині 3035 з розрахунку базового місяця - січень 2008 року, здійснення донарахування до вихідної допомоги при звільненні доплату за участь в операції об`єднаних сил, а також виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення його з високої служби (а.с. 15).

На звернення представника позивача, Військова частина 3035 Національної гвардії України листом № 40/35/32-626/ «АЗ» від 16.04.2021 року повідомила, що при звільнені з військової служби ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби, до складу якої включено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень та премія. Згідно наказу МВС України від 15.03.2018 року № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» ( розділ XXXII п.3) інші види грошового забезпечення до ОГД при звільненні не включаються.

Також повідомило про те, що останнім базовим місяцем для нарахування індексації являється березень 2018 року. Право на отримання індексації настало в грудні 2018 року. Особисті картки на грошове забезпечення до 01.01.201 8 року знаходяться в Центральному архівному відділі НГУ, тому надати данні про виплату до цього періоду не має можливості. Там же знаходяться накази ( в тому числі про зарахування ), термін зберігання яких 75 років та які здані до архіву по 2018 рік включно.

Вказано, що кошторисом військової частини не передбачені виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій за 2017-2018 р.р.

Грошове забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 становило 10323,00 грн. (квітень - 10323,00 грн., травень - 10323,00 грн.). Відповідно середньомісячне грошове забезпечення складає 10323.00 грн., середньоденне - 338,46 грн. (а.с. 16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Щодо строків звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення)

Суд звертає увагу відповідача на те, що станом на момент розгляду даної справи відповідач так і не розрахувався з позивачем та не виплатив йому відповідні належні суми грошової допомоги, індексація та компенсації за невикористані дні відпусток (тобто "фактичний розрахунок" у розумінні КЗпП України так і не відбувся), отже строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем не пропущено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон України №3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли у особливий період.

У особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015 року по 2018 рік.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби із розрахунку - базовий місяць січень 2008 року, суд зазначає про таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон № 1282).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;

Поріг індексації величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Об`єкти індексації грошових доходів населення визначає ст. 2 Закону № 1282, відповідно до якої індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 2 Закону № 1282 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1282 індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Підстави для проведення індексації визначає ст. 4 Закону № 1282.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 в редакції, що була чинною до 01 січня 2016 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

На підставі п. 21 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2016 року, у ч. 1 ст. 4 Закону № 1282 цифри "101" замінені цифрами " 103".

Таким чином, до 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення проводилась в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищувала поріг індексації, який був встановлений в розмірі 101%; з 01 січня 2016 року поріг індексації встановлений у розмірі 103%.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1282 обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (тобто з січня 2003 року).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1282 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 1282 підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення визначає ст. 5 Закону № 1282.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1282 підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону № 1282 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 1282 у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Частиною 2 ст. 6 Закону № 1282 передбачено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).

Суд зазначає про те, що предметом позову є питання нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення лише у період - 01 січня 2016 року по 21.05.2018 року.

Суд застосовує Порядок № 1078 у редакції від 15.12.2015 року, який застосовується з 01 грудня 2015, та який був чинним з грудня 2015 до лютого 2018 року.

Відповідно до п. 1 Порядку № 1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

11 лютого 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 77 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 і від 9 грудня 2015 року № 1013" (далі - Постанова КМУ № 77).

Постановою КМУ № 77 внесені зміни до п. 1-1 Порядку № 1078, а саме в абзаці другому цього пункту цифри " 101" замінені цифрами " 102".

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ № 77 вказані зміни застосовуються з 01 січня 2016 року.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-ІV "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, серед іншого індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078, було передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених п. 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до п. п. 1-1 і 4 цього Порядку.

У разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення.

Місяць, в якому відбувається підвищення грошових доходів працівників у зв`язку із розширенням зони обслуговування, збільшенням обсягу робіт, суміщенням професій (посад), виконанням обов`язків тимчасово відсутнього працівника, оплатою за роботу за сумісництвом на одному підприємстві, в установі, організації, а також за рахунок збільшення розміру премії, не вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (у разі, коли не відбувається підвищення тарифної ставки (окладу).

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пп. 2 цього пункту).

Згідно з абз. 3 п. 10-1 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

За правилами, наведеними в п. 10-2 Порядку № 1078, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі Постанова КМУ № 1013), яка набрала чинності 15 грудня 2015 року.

На підставі п. 3 Постанови КМУ № 1013 внесені зміни до Порядку № 1078.

Зокрема, відповідно до пп. 2 п. 3 Постанови КМУ № 1013 пункт 5 Порядку № 1078 був викладений в такій редакції:

" 5. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Приклади проведення індексації грошових доходів громадян у разі їх підвищення наведено у додатку 4 […]".

На підставі пп. 5 п. 3 Постанови КМУ № 1013 пункт 10-2 Порядку № 1078 був викладений в такій редакції:

" 10-2. Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник".

Згідно з п. 6 Постанови КМУ № 1013 ця постанова застосовується з 01 грудня 2015 року.

Суд зазначає, що з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, грошове забезпечення позивача є об`єктом індексації грошових доходів населення в силу положень абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011, ст. 2 Закону № 1282 та п. 2 Порядку № 1078.

Спірні правовідносини виникли з приводу нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2018 року включно.

Аналіз положень абз. 3 п. 10-1 Порядку № 1078 в редакції Постанови КМУ № 526 та п. 10-2 Порядку № 1078 в редакції Постанови КМУ № 1013 зумовлює висновок про те, що до грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для індексації заробітної плати (грошового забезпечення) новоприйнятих працівників здійснювалося з місяця прийняття працівника на роботу, а з грудня 2015 року - з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивачем заявлено вимоги про нарахування та виплату індексації починаючи лише з січня 2016 року, встановлення моменту прийняття позивача на службу, не має значення для нарахування та виплати йому індексації у спірний період.

Абзац 3 п. 10-1 вказаного порядку в редакції від 15.12.2015 року (що застосовується з 01.12.2015 року, відповідно до п.6 Постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 року Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів) не містить положень щодо обчислення індексації працівника саме з місяця прийняття на роботу (як це було у попередній редакції Порядку № 1078).

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

З аналізу викладених вище норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскільки посадові оклади у Збройних Силах України були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка діяла з 1 січня 2008 р. по 1 березня 2018 року та у вказаний період ці оклади не підвищувались, відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у спірних правовідносинах, у період з 01 грудня 2015 року по лютий 2018 року включно, базовим місяцем для проведення індексації грошового забезпечення позивача мав бути січень 2008 року.

Отже, з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року позивач набув право на індексацію його грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.

Судом встановлено, що у період січень 2016 - лютий 2018 року відповідачем не проводились нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, вказана обставина відповідачем не заперечується.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність механізму індексації, оскільки порядок проведення індексації визначений Законом № 1282 та Порядком № 1078.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08 листопада 2005 року, заява № 63134/00).

Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

З огляду на викладене, суд погоджується з аргументами позивача про те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у нього права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які він мав право, проте, не отримував їх під час проходження служби за незалежних від нього обставин.

При цьому ч. 6 ст. 5 Закону № 1282 не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Отже, відповідачем не доведено того, що позивачу було проведено нарахування індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року включно, з визначенням базового місяця для нарахування - січень 2008 року.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року включно, з визначенням базового місяця для нарахування - січень 2008 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправною вказаною бездіяльності та про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року, з визначенням базового місяця для нарахування - січень 2008 року, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2018 року, суд зазначає про таке.

Згідно ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення» проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року, який набрав чинності 01.01.2016 року внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення та цифри 101 змінені цифрами 103 .

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 року встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Абзацами 1, 2 пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Між тим, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

01.03.2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», положеннями якої встановлено розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.

Отже, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення.

Згідно ч. 2 п. 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року № 260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Таким чином, суд дійшов висновку, що місяць березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та, відповідно, інших складових його грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто, з квітня 2018 року.

Згідно з інформацією Державного комітету статистики України, розміщеному на офіційному веб-сайті (http://www.ukrstat.gov.ua/), про індекс споживчих цін:

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9;

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.

Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.

Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації у 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено.

Проте, враховуючи, що відповідно до абз.1 п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, а індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано Держстатом 9 листопада 2018 року, то відповідну індексацію необхідно проводити лише з грудня 2018 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2018 рік, відсутні, отже, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені у розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів, суд зазначає про таке.

Правовідносини, які склалися між сторонами щодо вказаної частини вимог, регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232 (надалі Закон № 2232), Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011 (надалі Закон № 2011), постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (надалі Постанова № 704), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особами, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (надалі Порядок № 260), , Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (надалі Положення).

Згідно із частиною 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011 (надалі Закон № 2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:посадовий оклад, оклад за військовим званням;щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частиною 4 ст. 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу третього п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, та те, яке саме грошове забезпечення повинно включатися при обрахунку розміру цієї вихідної допомоги при звільненні.

Згідно із частиною четвертої статті 2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно із частиною четвертою цієї ж статті, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з ч.2 ст.15 Закону № 2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

З матеріалів справи вбачається та цю обставину не заперечував відповідач в наданому відзиві, що винагороду за участь у антитерористичній операції до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, нараховувалася і виплачувалася позивачеві щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач винагороду за участь в АТО отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана складова повинна включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.

За такого правового регулювання та обставин справи суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, винагороду за участь в АТО у розмірі 50% грошового забезпечення.

Таким чином, в цій частині, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 338,46 грн.

Щодо наявності у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та поширення на спірні правовідносини приписів статей 116,117 КЗпП України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.

За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 року в справі №806/1899/17, від 29.03.2018 року в справі №815/1767/17 та від 19.04.2018 року в справі №803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

У силу норм статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, у контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку про те, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який має нарахувати та виплатити відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку про те, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з нею не був проведений повний розрахунок та не виплачено їй належну суму одноразової грошової допомоги.

Позивачем у позовній заяві не було визначено конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які б вона просила суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй та не надано суду жодного розрахунку таких сум.

Згідно з наявним у матеріалах справи листом відповідача № 226 від 07.06.2021 року, а також за інформацією, вказаною відповідачем у клопотанні про долучення доказів від 01.07.2021 року, судом встановлено, що грошове забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 за останні два відпрацьовані місяці (квітень-травень 2018 року), що передували звільненню, склало 10560,00 грн. +10560,00 грн. = 21120,00 грн. (а.с. 16, 34).

Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 346,23 грн. (21120,00 грн. / 61 (календарний день).

Судом встановлено, що позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу 31 травня 2018 року (а.с.10).

Враховуючи те, що 31 травня 2018 року вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов`язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов`язку.

Таким, що прострочив виконання вказаного обов`язку відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто, з 01 червня 2018 року.

Таким чином, кількість днів за час затримки розрахунку позивача за період з 01 червня 2018 року по 31 серпня 2021 року становить 1187 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача складає: 346,23 грн. х 1187 дні = 410 975,01 грн.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити про те, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не визначено розміру сум, що йому належали до виплати під час звільнення так само, не заявлено вимог щодо стягнення з відповідача конкретних сум компенсації, одноразової грошової допомоги чи індексації.

У той же час, застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, суд враховує, що позивач з даним позовом звернувся до суду 21 травня 2021 року, тобто більш ніж через 3 роки після звільнення, що (у взаємозв`язку з непроведенням відповідачем остаточного розрахунку щодо виплати компенсації при звільненні позивача) призвело до необумовленого об`єктивними причинами збільшення кількості днів прострочення проведення розрахунку та, відповідно, збільшення сум середнього заробітку, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.

Судом враховано, що згідно з довідкою відповідача № 226 від 07.06.2021 року, а також за інформацією, вказаною відповідачем у клопотання про долучення доказів від 01.07.2021 року, середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за останні 12 місяців перед звільненням складав 10 560,00 грн. та те, що позивач мав право на індексацію його грошового забезпечення, виплату йому під час звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового утримання за кожен повний рік служби та на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Не заперечуючи факту непроведення відповідачем позивачу вказаних виплат, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації) під час звільнення, яка, фактично, становить 410 975,01 грн., приймаючи до уваги невизначення сум, що належали до виплати позивачу під час звільнення та те, що заявлена до стягнення з відповідача сума більш ніж у 40 разів перевищує суму середньомісячного заробітку позивача у спірний період.

Виходячи з конкретних обставин даної справи, приймаючи до уваги принципи законності та справедливості, принцип співмірності, а також приймаючи до уваги розміри грошового забезпечення позивача, звернення позивача з позовом до суду більш ніж через 3 роки після звільнення, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 01.06.2018 року (день, наступний за днем звільнення) до 31.08.2021 року (день прийняття даного рішення) у сумі 10 000 грн.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача.

Суд зазначає, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.

Доказів прийняття рішень чи вчинення саме активних дій щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, індексацію грошового забезпечення, перерахунок та виплату одноразової допомоги при звільненні з урахуванням раніше виплаченої суми, суду не надано.

У даних спірних правовідносинах мали місце не дії відповідача а його бездіяльність, у формі невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, індексації грошового забезпечення, перерахунку та виплати одноразової допомоги при звільненні з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є повноваження прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суд, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити адміністративний позов частково, шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018 року;

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 28.10.2016 року по 30.10.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року, в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 року по 21.05.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, з урахуванням виплаченої суми, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року, в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

- стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з 01.06.2018 року до 31.08.2021 року, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати, у сумі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Законом України "Про індексацію грошових доходів населення","Про відпустки", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018 року;

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 28.10.2016 року по 30.10.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року, в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

Зобов`язати Військову частину 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018 року;

Зобов`язати Військову частину 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 року по 21.05.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року;

Зобов`язати Військову частину 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, з урахуванням виплаченої суми, із застосуванням вислуги років на військовій службі станом на 31.05.2018 року, в календарному обчисленні - 25 років 03 місяці 22 дні та в пільговому обчисленні - 06 років 03 місяці 16 днів;

Стягнути з Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з 01.06.2018 року до 31.08.2021 року, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902, місцезнаходження: вул. Добровольського буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122).

У задоволенні позову, в частині вимог щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження служби із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року, за період 01.03.2018 року та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період - відмовити.

Повне судове рішення складене 31 серпня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч