Рішення № 99301735, 30.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року Справа № 160/9673/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/9673/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

15.06.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням уточнень від 03.08.2021 року, просить суд:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 1 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» виходячи з базового розміру посадового окладу судці 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 60%, доплати за перебування на адміністративній посаді в суді як заступнику голови суду 5%, щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 1 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 259 054 грн. 06 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 15.06.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/9673/21 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання на 06.07.2021 року.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії доказів по справі:

- довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

22.06.2021 року відповідачем 1 було подано до суду відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами по справі.

06.07.2021 року відкладено розгляд справи на 20.07.2021 року.

20.07.2021 року відкладено розгляд справи на 04.08.2021 року.

04.08.2021 року судом, на розгляд ставилося питання щодо залучення Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) як другого відповідача до участі у справі №160/9673/21.

Ухвалою суду від 04.08.2021 року залучено Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) як другого відповідача до участі у справі №160/9673/21. Підготовче засідання призначено на 30.08.2021 року.

06.08.2021 року відповідачем 1 на електронну адресу суду надіслані додаткові докази по справі.

26.08.2021 року відповідачем 2 було подано до суду відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами по справі.

30.08.2021 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи №160/9673/21 по суті на 30.08.2021 року.

30.08.2021 року сторони в підготовче судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Позивачем до суду було подані клопотання про розгляд справи без її участі.

30.08.2021 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що у період з 01квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не була нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 60%, доплати за перебування на адміністративній посаді в суді як заступнику голови суду 5% та щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% від посадового окладу.

Під час нарахування суддівської винагороди за цей період відповідачем було застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Вказує, що 18.04.2020 року набрав чинності Закон України №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою було визначено, що до завершення карантину, обмежується розмір суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року, внаслідок чого з квітня по серпень 2020 року відповідач 1 нараховував та виплачував суддівську винагороду у значно меншому розмірі, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: з обмеженням сумою 47230 грн., сума невиплаченого обмеження за наведений період склала 259054,06 грн., що підтверджено відповідними копіями розрахункових листів за цей період і станом на день подання цієї позовної заяви, вказана сума обмеження позивачеві не виплачена.

Позивач вважає такі дії відповідача 1 протиправними та такими, що суперечать ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовим позиціям Конституційного Суду України, які неодноразово та послідовно висловлювалися у його рішеннях з приводу того, що розмір суддівської винагороди не може зменшуватися або визначатися іншими законами, зокрема, і законом про Державний бюджет, так як є гарантіями незалежності суддів, невід`ємним елементом їх статусу, наведені норми Конституції та спеціального закону мають вищу юридичну силу, у вказані норми відповідні зміни не вносились, а тому підлягають обов`язковому виконанню.

Також позивач посилається і на те, що норми Закону №553-ІХ щодо обмеження суддівської винагороди були визнані неконституційними згідно рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020, вказує, що вказане обмеження у виплаті їй суддівської винагороди є протиправними діями відповідача 1, які призвели до порушенням її права на мирне володіння своїм майном, гарантоване їй статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що ефективним способом захисту її порушеного права, виходячи з вимог ст.13 Конвенції, є саме зобов`язання відповідача 1 вчинити дії по нарахуванню та виплаті суддівської винагороди за вказаний вище період виходячи з розміру суддівської винагороди, встановленої частинами 2, 3, 5, 6 ст.135 наведеного спеціального Закону з урахуванням зазначеної у позові численної правової позиції, викладеної у рішеннях Європейського суду з прав людини.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись, на те, що у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року положення ч.1, ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалося нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди, а рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року не можуть вплинути, оскільки вони виникли до прийняття цього рішення, останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, рішення Конституційного Суду України набирає чинності з дня його ухвалення згідно до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України" про що також зазначено і у аналогічних правових позиціях Верховного Суду у його постановах від 23.01.2019 року, 25.07.2019 року та від 23.12.2019 року, які є обов`язковими для врахування адміністративними судами за ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, відповідач 1 вважає, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року не може бути підставою для нарахування позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відповідно, і не може бути обрано підставами для визнання дій відповідача протиправними, оскільки зазначене рішення не поширюється на відносини, що виникли до дня його ухвалення.

Також відповідач 1 посилається і на те, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, фінансування судів здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог закону, бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України, керівники бюджетних установ здійснюють фактичні витрати на виплату заробітної плати працівників в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах згідно до вимог ст.ст.48,51 Бюджетного кодексу України, у зв`язку із чим у спірний період (з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року) відповідач 1 не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди без урахування обмежень суддівської винагороди, встановлених Законом №553-ІХ за нормами якого було обмежено суддівську винагороду розміром 47230 гривень.

Питання обмеження суддівської винагороди Законом №553-ІХ було предметом розгляду і Ради Суддів України, якою надавалися роз`яснення щодо порядку та правильності її нарахування саме з обмеженнями з 18.04.2020 року відповідач 1 вказує і на те, що прийняття Закону №553-ІХ зумовлене економічним становищем держави та спрямоване на досягнення фінансової стабільності і узгоджується із висновками Конституційного Суду України у його рішеннях від 25.01.2012 року №3-рп/2012, від 26.12.2011 року №20-рп/2011 та з практикою ЄСПЛ у його рішеннях від 09.10.1979 року «Ейрі проти Ірландії», від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії».

За викладених обставин, вважають, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно позивачеві нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода із застосуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ правомірно та з дотриманням вимог ст.19 Конституції України, а починаючи з 28.08.2020 року (дня ухвалення рішенням Конституційного Суду №10-р/2020) виплата суддівської винагороди позивачеві здійснюється у повному обсязі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, на думку відповідача 1, свідчить про те, що він не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансових можливостей, здійснювати нарахування суддівської винагороди у спірний період без обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ.

При цьому, відповідач 1 вказує і на те, що він є неналежним відповідачем, оскільки позивач у своєму позові фактично не погоджується із Законом №553-ІХ, розроблення та прийняття якого віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, а, відповідно, відповідач 1 вважає, що не допустив протиправних дій у даних правовідносинах, а навпаки, діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.

Додатково, на виконання вимог ухвали суду від 04.08.2021 року відповідачем 1 надані письмові пояснення, у яких останній зазначив, що, оскільки у 2020 році суддівська винагорода та оплата праці працівників апарату судів нараховувалася з єдиного фонду оплати праці всупереч ч.9 ст. 135 спеціального Закону, фінансування за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» здійснювалася з дефіцитом видатків, лише 76% від реальної потреби у коштах, у зв`язку із чим залишок коштів при застосуванні обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року були спрямовані на виплату гідної заробітної плати працівникам апарату суду.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись, на те, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України згідно ст.23 Бюджетного кодексу України. ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 наведеного Закону, при цьому, зазначає, що механізм реалізації прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, що передбачено рішеннями Конституційного Суду України від 27.11.2008 року №26-рп/2008, від 25.01.2012 року №3-рп/2012. 18.04.2020 року набрав чинності Закон України №553-ІХ, яким було внесені зміни до ч.1 та ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими на період дії карантину були установлені обмеження, у тому числі і суддівської винагороди максимальним розміром 47230 грн., у зв`язку із чим виникла неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, а тому вважає, що відповідач 1 як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених наведеними вище змінами до закону у редакції Закону №553-ІХ.

Щодо висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішенні від 28.02.2020 року №10-рп/2020, то відповідач 2 зазначає, що вказане рішення не може вплинути на правовідносини у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, оскільки не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, у зв`язку із чим вважають, що висновки вказаного рішення не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди відповідно до ст.135 Закону №1402 з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року.

Додатково, відповідач 2 у відзиві повідомив про те, що кошторисні призначення відповідача 1 для місцевих загальних судів за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 року становили 497372,5 тис.грн., зміни до кошторису у 2020 року стосовно зменшення вказаних асигнувань не вносились та бюджетні асигнування у вказаній вище сумі були відкриті в повному обсязі.

V. ДОВОДИ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Ухвалою суду від 16.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/9673/21 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

Також, цією ухвалою суду від 16.06.2021 року, Головному управлінню Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області було запропоновано надати пояснення по справі №160/9673/21.

Станом на 30.08.2021 року від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області письмові пояснення по справі не надані, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

VІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №975/2001 від 15.10.2001 року, позивача, ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у межах п`ятирічного строку.

Наказом начальника Дніпропетровського обласного управління №301-К від 24.10.2001 року позивача зараховано на посаду судді до штату Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, з 29.10.2001 року.

Постановою Верховної Ради від 21.12.2006 року за №516-V ОСОБА_1 було обрано суддею безстроково.

Наказом голови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська №14 від 04.02.2020 року позивачу встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу.

Наказом голови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 14.04.2020 року за №24 позивачу було встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді в суді, як заступника голови суду у розмірі 5% від посадового окладу.

Наказом голови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська №16 від 02.06.2017 року позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступень кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу.

Так, у період з 01.01.2020 року по 17.04.2020 року включно позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода із розрахунку - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавка за вислугу років 60% від посадового окладу, щомісячна доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, як заступника голови суду 5%, щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу, виходячи із розміру суддівської винагороди, встановленої ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ) за яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, заробітна плата державних службовців, у тому числі і суддівська винагорода суддів обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 у справі №1-14/2020/230/20 положення ряду законів, у тому числі і Закону №553-ІХ були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 28.08.2020 року

Відповідно, з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, включно, відповідачем 1 позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода (за винятком днів відпустки) у розмірі зі встановленими обмеженнями (10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року) у сумі 47320 грн. згідно до вимог Закону №553-ІХ, що підтверджується змістом доданих до позову розрахункових листків, а також і довідкою відповідача №Б-с-1956 від 24.12.2020 року, де загальна сума обмеження суддівської винагороди на вказаний період карантину склала - 259054,06 гривень.

Згідно цієї довідки обмеження за період з 01 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у загальній сумі 259054,06 гривень, склали: за квітень 2020 року- 33896,99 грн., травень 2020 року - 88979,60 грн., червень 2020 року - 88979,60 грн., липень 2020 року -11606,03 грн., серпень 2020 року - 44489,80 гривень.

У вересні (за серпень) позивачем отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 8979,96 гривень.

Позивач не погоджується із діями відповідача 1 щодо нарахування і виплати їй суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ у сумі 47320 грн., просить визнати їх протиправними та зобов`язати відповідача 1 провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 за вказаний період на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців» виходячи з базового розміру посадового окладу судці 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 60%, доплати за перебування на адміністративній посаді в суді як заступнику голови суду 5%, щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року, посилаючись на те, що норми ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ в частині зменшення (обмеження) суддівської винагороди розміром 47320 грн. не відповідають Конституції України, нормам міжнародного права.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

VІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з п.1 ч.3 ст.135 вказаного Закону №1402, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.ч.5-8 ст.135 наведеного Закону №1402 встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частиною 9 ст.135 Закону передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

При цьому, ч. 1 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Отже, системний аналіз наведених норм ст.130 Конституції України, ст.135 наведеного Закону, визначено, що суддівська винагорода регулюється тільки законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що дає всі підстави суду дійти висновку, що норми закону про судоустрій є спеціальними у визначенні розміру суддівської винагороди, а відповідно, мають пріоритет у застосуванні над іншими законодавчими актами виходячи із загальних норм права.

Наведений висновок також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 16.04.2020 року у справі №160/2741/19, від 06.08.2020 року у справі №805/2572/16-а, від 20.08.2020р. у справі №826/10820/20, дана правова позиція є обов`язковою для застосування адміністративними судами у відповідності до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (далі - КСУ).

Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у п.4.1 якого зазначено наступне:

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

"Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)".

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

VІІІ. ОЦІНКА СУДУ

За викладеного, можна дійти висновку, що розмір суддівської винагороди може визначатися та регулюватися нормами ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які є спеціальними, мають пріоритет у застосуванні над іншими законами, а відповідно, розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими законами.

Разом з тим, незважаючи на наведені положення, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтею 29.

Так, у статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», передбачено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме: передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Таким чином, аналізуючи вказані норми у сукупності із вищенаведеними нормами Конституції України, спеціального Закону №1402, яким визначається розмір суддівської винагороди, а також наведеними правовими позиціями Конституційного Суду України ще у 2007-2008р.р., можна дійти до висновку, що зменшення (обмеження) суддівської винагороди у вищенаведений спосіб шляхом прийняття змін Законом №553-ІХ до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який не визначає розміру суддівської винагороди, без внесення змін до спеціального Закону №1402, не відповідав Конституції України у спірний період (з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року), а також і вищенаведеним правовим позиціям Конституційного Суду України, яка неодноразово висловлювалася цим судом у його рішеннях ще у період до 18.04.2020 року (дата набрання чинності Закону №553-ІХ щодо обмеження суддівської винагороди).

Разом з тим, встановлені судом у ході судового розгляду цієї справи обставини свідчать про те, що наслідком прийняття Закону №553-ІХ були вчинені дії відповідачем 1, як органом державної влади, щодо зменшення (обмеження) суддівської винагороди позивачеві у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно на підставі Закону №553-ІХ, яким було обмежено розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який не регулює розмір суддівської винагороди, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розрахункових листків про нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж встановлено ст.135 Закону №1402, довідкою відповідача №Б-с-1956 від 24.12.2020 року, що також не спростовується відповідачами.

У той же час, слід зазначити, що у рішенні від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом №1402, слід дійти висновку про те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №553-ІХ в частині обмеження суддівської винагороди не відповідала Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права у спірний період - з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, а отже, до спірних правовідносин суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», уже визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду №10-р/2020 від 28.08.2020р.

У рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

При цьому, при прийнятті даного судового рішення адміністративним судом враховується, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі №208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

За приписами ч.1, ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішення по справі «Христов проти України» від 19.02.2009 року (заява №4465/04) зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Правова визначеність вимагає, щоб норми актів були зрозумілими, точними й гарантували, що ситуація та правовідносини будуть передбачуваними. Адже інакше не можна забезпечити однакового застосування положень законів, що унеможливлює необмежене їх трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Також і у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

При цьому, судом враховується у цих правовідносинах і правова позиція Верховного Суду викладена у пункті 74 постанови від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20 з приводу того, що розмір суддівської винагороди встановлено ст.135 Закону №1402, позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість) виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як свідчить довідка відповідача 1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) за №Б-с-1956 від 24.12.2020 року розмір заборгованості перед позивачем по суддівській винагороді внаслідок обмеження, встановленого Законом №553-ІХ, за період з 18.04.2021 року по 27.08.2020 року складає 259054,06 гривень.

Також, і враховуючи висновки наведеної у п.78, п.79 постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах судом було залучено до участі у розгляді цієї справи в якості відповідача 2 - Державну судову адміністрацію України, згідно до вимог ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України на підставі ухвали суду від 04.08.2021 року, виходячи з такого.

Статтею 148 Закону №1402 встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок Державного бюджету України (частина перша).

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста).

Відповідно до статті 149 Закону №1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За приписами частини третьої статті 148 Закону №1402 визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів.

Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації.

Отже, із аналізу наведених норм законодавства, можна дійти висновку, що саме на ДСА України як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов`язок із фінансування діяльності місцевих судів, тому ДСА України підлягає залученню до розгляду у даній справі в якості другого відповідача як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня.

Тому, виходячи з наведеного, судом встановлено, що вищенаведені досліджені судом дії відповідачів щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ розміром 47320 грн. є протиправними.

Відповідачем-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) не було надано доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про правомірність вчинення відповідачем 1 дій щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ з урахуванням встановлених вище судом обставин у цій справі, у тому числі і щодо наявності коштів для такої виплати та витрату цих коштів на заробітну плату апарату суду, про що також зазначає сам відповідач 1 у своїх поясненнях та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, норм міжнародного права та судової практики ЄСПЛ.

При цьому, судом враховуються доводи відповідача 1, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402 при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач 1 у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем 1, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Судом відхиляються і посилання відповідача 1 на рішення Європейського суду з прав людини, які відображені у відзиві, оскільки наведені у них висновки цього суду спрямовані на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Крім того, обставини в зазначеній справі є відмінними від тих, які розглядались у справах Європейського суду з прав людини.

Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначене рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від зазначеної справи.

Судом критично надається оцінка доводам відповідача 1 і про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем у даній справі з підстав того, що позивач фактично не погоджується із Законом №553-ІХ, який відповідач-1 не приймав, оскільки повноваження та обов`язок щодо нарахування та виплати позивачці, як судді, суддівської винагороди покладені на відповідача-1 згідно до норм спеціального Закону №1402, а відповідно, саме такі дії відповідача-1 і є предметом спору у даній справі та вчинені саме відповідачем-1, які підлягають перевірці адміністративним судом у межах даного спору, у порядку та у спосіб, встановлений ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом враховується те, що із відомостей наданих відповідачем 1 суддівська винагорода та оплата праці працівників суду нараховувалася з єдиного фонду оплати праці за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» і у зв`язку із залишком коштів при застосуванні обмеження у спірний період, про що зазначив відповідач 1 у своїх поясненнях, такі кошти були спрямовані на виплату гідної заробітної плати апарату суду, що свідчить та підтверджує факт наявності коштів у відповідача 1 для виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому ст.135 Закону №1402 у спірний період.

Із наведених підстав судом не приймаються до уваги та відхиляються і аргументи відповідача 2 (ДСА України), які наведені ним у його відзиві, оскільки вони є аналогічними відзиву та доводам відповідача 1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) та посилання на зменшене фінансування судової гілки влади без внесення змін до спеціального Закону №1402 не звільняє відповідача 2 від обов`язку вжити всіх необхідних та залежних від нього заходів для нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому ст.135 Закону №1402 з урахуванням правової позиції, яка неодноразово та послідовно виловлювалася у рішеннях Конституційного Суду України у період з 2007 по 2018р.р., а також і рішеннях ЄСПЛ.

Перевіривши правомірність вчинення відповідачами дій щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесеними Законом №553 згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при вчиненні зазначених дій відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли з порушенням вимог ст.ст.19,130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, суд приходить до висновку, що вчиняючи протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ розміром 47320 грн., відповідачі порушили права позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому законом про судоустрій у наведений період та зазначене порушене право підлягає судового захисту у відповідності до вимог ст.55 Конституції України.

В той же час, суд виходить із того, що визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дій (зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену суддівську винагороду) не призведе до ефективного способу захисту порушеного права позивача через відсутність фінансування у 2021 року на зазначені цілі суддівської гілки влади (інших доказів суду не надано), що призведе до затягування виконання рішення суду та необхідність звернення у подальшому із заявами про зміну способу та порядку виконання судового рішення, а тому у відповідності до вимог ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на думку суду, найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде саме стягнення з відповідача 1 на користь позивача недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно у сумі 259054,06 грн., а також і зобов`язання відповідача 2 здійснити фінансування ТУ ДСА в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачеві наведеної вище суми недоплаченої суддівської винагороди згідно наданої довідки №Б-с-1956 від 24.12.2020 року.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту права як стягнення з відповідача 1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) недоплаченої суддівської винагороди в якості ефективного способу захисту порушеного права, судом враховується і те, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За викладених обставин, відповідач 2 (ДСА України) має бути зобов`язаний здійснити фінансування відповідача 1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачеві недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року у сумі 259054,06 гривень.

Аналогічне застосування норм права відображено і у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі №280/788/19.

Окрім того, слід зазначити, що обираючи наведені вище способи захисту порушеного права позивача, суд виходить із того, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективного засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає статті 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зобу, тобто таким, що запобігає ствержуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04 пункт 64).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, де вказувалося на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), а здійснювалося примусове виконання рішення; «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15; постанова ВП Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019р. у справі №2а-204/12, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021р. у справі №910/10011/19).

Отже, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи із обраних, наведених вище судом способів захисту порушеного права позивача, які є найбільш ефективними, виходячи з вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.13 Конвенції, практики ЄСПЛ та судової практики Верховного Суду.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а право позивача належить поновленню шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 - недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у сумі 259 054,06 гривень та шляхом зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 259 054,06 гривень.

Відповідно пункту 2 та пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

На теперішній час, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання рішенням законної сили.

ІХ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 - недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у сумі 259 054,06 гривень та в частині зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 259 054,06 гривень.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 - недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у сумі 259 054,06 гривень.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 259 054,06 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 57, к.301, код ЄДРПОУ 26239738).

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37988155).

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 30.08.2021 року.

Суддя В.В. Ільков