Рішення № 99301266, 30.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 серпня 2021 р. Справа № 120/5741/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

УСТАНОВИВ

04.06.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 19.05.20018 по 19.03.2021 в сумі 384696,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом відповідача від 16.05.2018 № 102/ОС-18 позивача було звільнено зі служби у зв`язку із скороченням працівників з 18.05.2018. Позивач зазначає, що на день звільнення, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із відповідною заявою.

19.03.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача здійснено нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16967,12 грн.

Позивач зазначає, що оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно своєчасно не була виплачена, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.

Тому з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 09.06.2021 позовну заяву позивача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб сплати судового збору в розмірі 3846,96 грн.

16.06.2021 до суду надійшла заява позивача про усунення, вказаних в ухвалі від 09.06.2021, недоліків.

Ухвалою від 18.06.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Також витребувано за ініціативою суду у відповідача відомості про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби та про його середньоденний заробіток на дату звільнення зі служби.

09.07.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально - виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Особи рядового і начальницького складу мають право на речове майно особистого користування, або грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що реалізується за їх бажанням, тобто шляхом подання відповідної заяви (рапорту). Таким чином, умовою для виникнення такого обов`язку у органу де проходять службу військовослужбовці є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Відповідач вказав, що позивачем під час проходження служби не подавалося такого рапорту. А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави компенсувати йому час затримки у виплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

26.07.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач вважає твердження викладені у відзиві необґрунтованими.

Дата ухвалення рішення обумовлена, в тому числі, перебуванням судді у справі в період з 20.08.2021 по 27.08.2021 в щорічній відпустці на підставі Наказу від 09.08.2021 № 114-в/к.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у Центрально - Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом відповідача від 16.05.2018 № 102/ОС-18 позивача було звільнено зі служби у зв`язку із скороченням працівників з 18.05.2018 (а.с.11).

Позивач зазначає, що на день звільнення, відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно.

З метою нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із відповідною заявою.

19.03.2021 відповідачем на картковий рахунок позивача здійснено нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16967,12 грн.

Позивач зазначає, що оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно своєчасно не була виплачена, це свідчить про не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.

Тому з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 18.05.2018.

Між тим, судом встановлено, що 19.03.2021 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум компенсації за неотримане речове майно в розмірі 16967,12 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 19.05.2018 по 19.03.2021, що становить 709 робочих днів.

Згідно з довідкою - розрахунку від 01.07.2021 № 30 середньоденний заробіток позивача становить 542,59 грн.

Позивач, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 384696,31 грн.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за компенсацію за неотримане речове майно (16967,12 грн.), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 384696,31 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми грошової компенсації за компенсацію за неотримане речове майно 16967,12 грн. у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 становить 4,41 % (16967,12 / 384696,31 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,41 % розраховується наступним чином: 542,59 грн (середньоденний заробіток позивача) х 4,41 % = 23,93 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 23,93 грн х 709 ( днів затримки розрахунку) = 16966,37 грн.

Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 16966,37 грн.

Отже, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 16966,37 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, буде неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 16966,37 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 16966,37 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят шість гривень 37 коп.).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що позовна вимога позивача в цій справі є позовною вимогою майнового характеру, отже витрати зі сплати судового збору підлягають пропорційному відшкодуванню виходячи із задоволеної частини позовних вимог.

Ціна заявленого позову склала 384696,31 грн, а оскільки позовна вимога позивача підлягає частковому задоволенню на суму 16966,37 грн, то витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню у сумі 166,67 грн. Вказана сума визначається за формулою (16966,37 грн. х 3846,96 грн./384696,31 грн. = 166,67 грн.).

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2018 по 19.03.2021 в сумі 16966,37 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят шість гривень 37 коп).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 166,67 грн. (сто шістдесят шість гривень 67 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Центрально - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Брацлавська , 2А, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 40867306)

Суддя Богоніс Михайло Богданович