Рішення № 99300124, 01.09.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"01" вересня 2021 р.

Справа № 642/2207/21

Провадження № 2/642/1999/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Шрамко Л.Л.,

з участю секретаря Злобової Я.О.,

представника відповідача - Самойленка М.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивачка звернулась 15 квітня 2021 року з позовом до суду, просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 51 615, 44 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 22 жовтня 2020 року по день ухвалення судового рішення, в сумі 47 710 грн. 95 коп., та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що вона працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді інженера 2 категорії медичного відділу, та наказом директора ХКЕПОП від 21.10.2020 була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати. В день звільнення відповідач не розрахувався з нею, заборгованість на день звільнення складала 51 615, 44 грн. Оскільки заробітна плата так і не виплачена, позивачка просила стягнути середній заробіток за вказаний час затримки у розмірі 47 710 грн. 95 коп., за 135 днів затримки розрахунку за період з 22 жовтня 2020 року по 6 травня 2021 року, виходячи з середньоденного заробітку 308 грн. 97 коп.

Крім того, просила стягнути 10 000 грн. моральної шкоди, завданої їй порушенням її конституційних прав, внаслідок чого вона зазнала душевних страждань, була позбавлена можливості для задоволення життєвих потреб, не мала фінансової можливості пройти щорічне медичне обстеження, якого потребує після автомобільної аварії. Їй було важко працевлаштуватись, враховуючи її вік, та хвилювання з приводу тривалої невиплати заробітної плати призвели до погіршення стану її здоров`я.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 6 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у розмірі 51 615, 44 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2020 року по день ухвалення рішення- 6 травня 20221 року, в сумі 41710 грн. 95 коп., та у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн. В інший частині позовних вимог відмовлено.

За заявою представника відповідача про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 17 серпня 2021 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного провадження.

Позивачка подала 18 серпня 2021 року заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 51 615, 44 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 22 жовтня 2020 року по день ухвалення судового рішення – по 31 серпня 2021 року, в сумі 65 810 грн. 61 коп., та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача ОСОБА_2 подав 16 серпня 2021 року відзив на позовну заяву, в якому просив в позові відмовити. В обґрунтування заперечень послався на те, що структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України “Про оплату праці”, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Як зазначено в п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. по справі №711/4010/13-ц (провадження 14-429цс19) вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки витати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

Враховуючи, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення заробітної плати, задоволені можуть бути лише вимоги в частині, що стосується стягнення коштів, які належать до структури заробітної плати. Що стосується стягнення невиплаченої вихідної допомоги, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих при звільненні коштів позивачкою не відокремлені, тому дана вимога в межах розгляду даної справи, виходячи з позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду, задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення середнього заробітку, то відповідач вважає, що в даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, підлягають врахуванню висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови).

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Представник відповідача зазначає, що позивачка не зверталася без поважних причин за захистом своїх порушених прав протягом 6 місяців, що може свідчити про навмисне зволікання з метою стягнення з підприємства значно більшої суми ніж сума реального боргу.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що в даній справі необхідно враховувати не тільки загальну суму простроченої заборгованості роботодавця, але дослідити ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат позивача; наявність у відповідача значних утруднень для виплати заборгованості, пов`язаних із обов`язками сплатити борг за іншими зобов`язаннями, у тому числі за аналогічними вимогами. Необхідно врахувати вказаний принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає, що вказані вимоги не доведені.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016 у справі №428/7002/14-ц, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивачкою не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. Крім того, позивачка не обґрунтувала і розмір моральної шкоди.

Позивачка в судовому засіданні уточнену позовну заяву підтримала, пославшись на викладені в позовній заяві обставини. Пояснила, що вона з 2 листопада 2020 року працевлаштована, працює в АТ «НСТРКУ» провідним юрисконсультом, отримує заробітну плату. Зазначила, що відповідач на її запит не надавав довідку про заборгованість по заробітній платі, внаслідок чого вона раніше не мала можливості звернутись до суду, а звернулась лише у квітні 2021 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні послався на відзив на позов, підтвердив факт наявності заборгованості перед позивачкою відповідно до довідки відповідача. Вважав завищеною суму позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Послався на скрутне фінансове становище підприємства. Зазначив, що після зміни керівництва проводиться робота по відновленню функціювання підприємства, погашенню боргів, однак через стягнення значних коштів за затримку розрахунку підприємство не має можливості розрахуватись зі всіма працівниками по заробітній платі..

Вислухавши позивачку, представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 16 липня 2018 року працювала на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді інженера 2 категорії медичного відділу.

Згідно з наказом № 141 від 21.10.2020 вона була звільнена із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати (ч.3 ст. 38 КЗпП).

Як вбачається з довідки від 02.11.2020, виданої ХКЕПОО, станом на 02.11.2020 розмір заборгованості відповідача по виплаті всіх сум, що належать на момент звільнення до виплати ОСОБА_1 , становить 51 615, 44 грн.

Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачці станом на день розгляду справи до суду не надано, та факт невиплати вказаних сум представник відповідача не заперечував..

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Посилання представника відповідача на те, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною та додатковою заробітною платою, тому в позові слід відмовити, є необґрунтованим, оскільки наявність заборгованості відповідача перед відповідачкою н момент звільнення у розмірі 51 615, 44 грн. підтверджена довідкою відповідача, тому наявні і передбачені законом підстави для стягнення вказаної суми, незалежно від того, з яких складових складається вказана заборгованість.

При розгляді вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відомостей про наявність спору про розмір боргу суду не надано.

Судом встановлено, що в день звільнення позивачеві, в порушення ст.116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

При вирішенні вказаних вимог суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказана правова позиція була сформульована при аналогічних обставинах справи, пов`язаних з розглядом трудового спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, який врегульований ст. 117 КЗпП України. Причини невиплати остаточного розрахунку при звільненні мають враховуватися судом відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, розумності, добросовісності та справедливості, - при визначення розміру штрафних санкцій, визначених згаданою нормою ст. 117 КЗпП України. Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування.

Працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц).

Саме такі правові висновки наведено у п. 90-93 Постанови ВСУ №14-623цс18.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за вказаний рік можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Судом встановлено, що позивачка звільнена 21 жовтня 2020 року, а звернулась з даним 15 квітня 2021 року, майже через 6 місяців.

Однак суд враховує, що за отриманням довідки про розмір заборгованості позивачка зверталась з письмовою заявою на адресу відповідача 28 жовтня 2021 року. 8 лютого 2021 рок у вона зверталась зі скаргою на адресу начальника Головного управління Держпраці в Харківській області з заявою про проведення перевірки проведених їй нарахувань та видачу їй довідок про заборгованість та середньоденну заробітну плату.

З довідки ХКЕПОП від 16.03.2021 № 03/382 вбачається, що за 2 місяці перед звільненням у серпні 2020 року заробітна плата позивачки становила 4 415, 50 грн. за 15 днів, за вересень 2020 року – 5 163, 64 грн. за 16 днів. Всього за 2 місяці її заробітна плата склала 9758, 14 грн. за 31 день, та середньоденна заробітна плата становить 308 грн. 97 коп.

Затримка розрахунку має місце з 22 жовтня 2020 року по день постановлення судового рішення – 3 серпня 2021 року, що складає 213 днів, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період становить 65 810 грн. 61 коп.:

(2135 дн. х308,97=65 810,61 грн.).

Відповідно до наведених висновків Верховного Суду, при розгляді даної справи необхідно врахувати принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України).

Суд враховує розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивачки і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки, яка з 2 листопада 2020 року працевлаштована; дії позивачки та відповідача у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням вказаних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з відповідача за період затримки виплати належних їй при звільненні сум за період з 22 жовтня 2020 по день ухвалення рішення – 30 серпня 2021 року до 22 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Вказане відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

При вирішення питання щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачці коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, нервового стресу, порушення звичайного укладу життя.

Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивачка зазнала хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку з нею, враховуючи вимоги розумності та справедливості, а також враховуючи, що вона працевлаштована через нетривалий час після звільнення, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позовної вимоги про стягнення заробітної плати, та сплатила 993 грн. 09 коп. судового збору за інші позовні вимоги, тому слід стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 585 грн. 92 коп., пропорційно задоволеним позовним вимогам (59%).

Керуючись ст.ст.4,12-13, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 38, 94, 97, 116, 117, 237-1 КЗпП, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства(адреса 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ЄДРПОУ 03187743, поточний рахунок НОМЕР_1 в Харківському ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», МФГО 351533, ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 51 615 грн. 44 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 22 жовтня 2020 по день ухвалення рішення - 30 серпня 2021 року в сумі 22 000 грн., та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн., а всього 75 615 грн. 44 коп.(сімдесят п`ять тисяч шістсот п`ятнадцять гривень 44 коп.).

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємствау відшкодування витрат по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 585 грн. 92 коп. (п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 92 копійки).

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення складено 1 вересня 2021 року.

Суддя Л.Л. Шрамко