Рішення № 99297411, 31.08.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1546/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/1546/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (вул. Кудрявський узвіз 5-Б, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 36799749)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» (вул. Водопровідна, № 13/1, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 05497324)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 4800,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

02.06.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача – Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту», в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 4800,00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування поданого позову, позивач посилається на постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в рамках виконавчого провадження №64124947 на підставі рішення суду №2-7163/2010 від 10.11.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості.

Позивач вказує, що постанову 14.01.2021р. було направлено для виконання за місцем роботи боржника до КП «Автобаза санітарного транспорту», але станом на 01.05.2021р. відповідач на виконання постанови відрахувань із доходів боржника не розпочав, жодного платежу на користь позивача не здійснив та не надав інформацію щодо доходів боржника, у зв`язку з чим при здійсненні розрахунку позивач виходить із припущення, що розмір заробітної плати боржника не може бути нижчим розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавцем у відповідному періоді.

На переконання позивача, відповідач зобов`язаний здійснювати відрахування щомісячно починаючи з 14.01.2021р. по 01.05.2021р. у сумі 1200,00 грн. за кожен місяць.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача існуючу заборгованість в розмірі 4800,00 грн.

Відповідач надав суду відзив на позов (вх. № 19898/21 від 26.07.2021р.), де відзначив, що дійсно на виконанні на підприємстві знаходиться виконавчий документ про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 , а саме: постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича ВП № 64124947 від 13.01.2021 р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості на підставі виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-7163/2010 від 4.09.2017р.

При цьому, в ході виконання вищезазначеного виконавчого документа працівниками бухгалтерії підприємства помилково проводились відрахування з заробітної плати ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 в Южче ГРУ AT КБ «ПриватБанк», який належить ОСОБА_1 , замість рахунку НОМЕР_2 , зазначеного у постанові ВП № 64124947, який також належить ОСОБА_1 .

Щодо зазначеного відповідач пояснив, що відрахування з заробітної плати ОСОБА_2 проводились бухгалтерією підприємства помилково на інший рахунок того самого приватного виконавця тому, що на виконанні на підприємстві знаходиться також виконавчий документ про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_3 , а саме: постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича ВП № 61279599 від 14.02.2020р.

Між тим, відповідач зауважив, що на протязі п`яти місяців з боку приватного виконавця Щербакова Юрія Сергійовича не було жодного запиту до підприємства, жодної перевірки, жодної вимоги щодо надання пояснень за фактом невиконання постанови ВП № 64124947, спрямованих на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання рішення, що дало б змогу працівникам бухгалтерії підприємства вчасно усунути власну помилку та в подальшому перераховувати кошти на рахунок зазначений у постанові ВП № 64124947.

З викладеного відповідач робить висновок, що спору між підприємством та ТОВ «Вердикт Капітал» немає. Відрахування бухгалтерією підприємства за виконавчим провадженням ВП № 64124947 із заробітної плати ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» розпочались ще 05.02.2021р.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021р. позовна заява вх.№1605/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.06.2021р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

22.06.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№16728/21), із змісту якої вбачається усунення всіх недоліків, встановлених ухвалою суду від 22.06.2021р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.06.2021р. позовну заяву (вх.№ 1605/21 від 02.06.2021р.) прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі № 916/1546/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відповідача відповідно.

Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін та на адреси електронної пошти, зазначені у позові.

Відповідач копію ухвали суду від 29.06.2021р. отримав 08.07.2021р., про що свідчит наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. № 17913/21 від 12.07.2021р.).

Ухвала суду від 29.06.2021р., яку суд надіслав третій особі – ОСОБА_2 за його місцезнаходженням, повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№17689/21 від 12.07.2021р.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.09р. № 270 передбачено, що у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 29.06.2021р. вважається врученою третій особі в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою ««адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

31.08.2021 року судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

14.01.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем, в рамках виконавчого провадження № 64124947, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-7163/2010, виданого 14.09.2017р. Київським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, було винесено та направлено для виконання за місцем роботи боржника, до Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» за адресою: вул. Водопровідна, № 13/1, м. Одеса, 65007 постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника.

Позивач виходить із припущення, що розмір заробітної плати боржника не може бути нижчим розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, у відповідному періоді.

З 01.09.2020 мінімальна заробітна плата, у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 822-ІХ від 25.08.2020 становила 5 000,00 грн.

Розрахунок заборгованості за відрахуваннями здійснювався позивачем за період з 14.01.2021р. до 01.05.2021 (включно).

Таким чином, позивач зазначає, що підповідач зобов`язаний здійснювати відрахування щомісячно у наступні періоди:

- з 14.01.2021р. до 01.02.2021р. – 1200,00 грн.;

- з 01.02.2021р. до 01.03.2021р. – 1200,00 грн.;

- з 01.03.2021р. до 01.04.2021р. – 1200,00 грн.;

- з 01.04.2021р. до 01.05.2021р. – 1200,00 грн.

Отже, за розрахунком позивача залишок боргу становить 4800,00 грн.

Водночас, судом встановлено, що 14.02.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем, в рамках виконавчого провадження № 61279599, при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника основної винагороди № 58963525, виданої 22.04.2019р. про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь приватного виконавця Притуляка В.М., також було винесено та направлено для виконання за місцем роботи боржника, до Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника.

Зі звіту про здійснені відрахування та виплати вбачається, що за період з 01.01.2021р. по 31.06.2021р. за виконавчим провадженням ВП № 64124947 із заробітної плати ОСОБА_2 бухгалтерією підприємства утримані наступні суми: 2402,29 грн. відповідно до платіжного доручення № 425 від 05.02.2021р.; 2513,06 грн. відповідно до платіжного доручення № 5616 від 05.03.2021р.; 1478,17 грн. відповідно до платіжного доручення № 6150 від 06.04.2021р.; 2697,67 грн. відповідно до платіжного доручення № 6675 від 05.2021р.; 2316,14 грн. відповідно до платіжного доручення № 7074 від 07.06.2021р.; 5056,98 грн. відповідно до платіжного доручення № 7528 від 07.07.2021р.

Стягнення зазначених сум відповідач підтверджує випискою АТ «Перший Український Міжнародний Банк», з якого судом встановлено перерахування вказаних коштів на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , який зазначено у постанові від 14.02.2021 року згідно ВП 61279599.

4.Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про оплату праці", відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір всіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством - п`ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.

Ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та складає 20% заробітку.

Згідно ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього закону, в тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Порушення встановлених вимог щодо здійснення господарського діяльності саме і визначає можливість деліктної підстави збитків. Крім того, має бути враховане, що окремі норми ГК України прямо передбачають у разі заподіяння позадоговірної шкоди застосування положень, що стосуються стягнення збитків.

Відповідно до частини другої статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Системний аналіз положень частини 1 статті 42, частини 1 статті 44 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з встановленням факту заподіяння шкоди шляхом невиконання виконавчого документу, а саме виконавчого листа № 2-7163/2010 від 14.09.2017р. в ході виконавчого провадження 64124947.

Обставини щодо нездійснення відрахувань із доходів боржника стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до суду із даним позовом.

Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини правопорушника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та завданими збитками.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміють матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини 3 статті 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд, досліджуючи наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення встановив, що позивачем не доведено наявність вини у діях відповідача, що виключає можливість покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди позивачу.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

Отже, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності складу цивільного (господарського) правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення матеріальної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, врахувавши доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, та надані до них докази, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст.ст. 339, 340 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналогічні положення викладені у ст.ст. 447, 448 ЦПК України.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

З огляду на викладене, суд зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяної відповідачем майнової шкоди, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В контексті наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується розподілу судових витрат, суд керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі плати судового збору покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 236, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову – відмовити.

2. Судові витрати по справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (вул. Кудрявський узвіз 5-Б, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 36799749).

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 31 серпня 2021 р.

Суддя О.В. Цісельський