Рішення № 99297316, 19.08.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2021 справа № 914/2595/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування”, м.Київ;

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Львівська область, Кам`янка-Бузький район;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Агропобутсервіс”, Львівська область, Жовківський район, с.Надичі;

про: відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу

ціна позову: 101276,10грн.

Представники:

Позивача: Мірошнікова Х.А. – представник, (довіреність від 22.12.2020р. №221220-11/с);

Відповідача: Скоробогатий М.В. – представник, адвокат (ордер від 19.11.2020р. серія ВС №1046374);

Третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.10.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 02.10.2020р. вих. №021020-63521/к (вх. №2760) до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу; ціна позову: 101276,10грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю “Агропобутсервіс” на підставі Договору страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв завданої водієм автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 при виконанні трудових обов`язків завданої транспортному засобу MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 внаслідок ДТП, яка відбулась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського, шкоди.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.10.2020р. у даній справі суд постановив позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 02.10.2020р. вих. №021020-63521/к (вх. №2760 від 07.10.2020р.) залишити без руху.

Ухвалою суду у даній справі від 02.11.2020р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 24.11.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду у даній справі від 24.11.2020р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 15.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.12.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 14.12.2020р. вх. №3266/20 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залишити без розгляду; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті 05.01.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду у даній справі від 04.01.2021р. суд постановив клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 05.01.2021р. о 11:30год. відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2021р. у даній справі судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначити на 04.02.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду у даній справі від 11.01.2021р. суд постановив клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 04.02.2021р. о 10:00год. задоволити частково; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 04.02.2021р. о 10:00год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Солом`янському районному суду м.Києва (03680, м.Київ, вул.Максима Кривоноса, буд.25).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2021р. у даній справі суд постановив клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 04.02.2021р. вх. №436/21 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Агропобутсервіс” (80371, Львівська область, Жовківський район, с.Надичі, вул.Грушевського, буд.77; ідентифікаційний код: 20822425); відкласти підготовче судове засідання на 19.02.2021р. о 10:00 год.; явка повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання; явка повноважних представників Позивача в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2021р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 19.02.2021р. о 10:00год. задоволити; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 19.02.2021р. о 10:00год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Київському апеляційному суду (03113, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.2А).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2021р. у даній справі суд постановив в задоволенні клопотання представника Відповідача адвоката О.Заремби від 18.02.2021р. б/н (вхідний від 18.02.2021р. №3923/21) про відкладення підготовчого засідання у справі відмовити; відкласти підготовче судове засідання на 11.03.2021р.; продовжити строк підготовчого провадження на 5 днів; явка повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання; явка повноважних представників Позивача в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.02.2021р. у даній справі суд постановив клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 11.03.2021р. о 11:00год. задоволити частково; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 11.03.2021р. о 11:00 год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Солом`янському районному суду м.Києва (03680, м.Київ, вул.Максима Кривоноса, буд.25).

Судове засідання 11.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 25 днів; призначити підготовче судове засідання на 08.04.2021р.; визнати явку повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Відповідача та Третьої особи; явка повноважних представників Позивача в судове засідання не визнається обов`язковою; клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 08.04.2021р. о 10:00год. задоволити частково; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 08.04.2021р. о 10:00год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Солом`янському районному суду м.Києва (03680, м.Київ, вул.Максима Кривоноса, буд.25).

Ухвалою суду від 08.04.2021р. суд постановив позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 02.10.2020р. вих. №021020-63521/к (вх. №2760 від 07.10.2020р.) залишити без руху; надати Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “Арсенал Страхування” п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: додати до позовної заяви всі наявні в Позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (довідка Жовківського відділення поліції Львівської області).

Ухвалою суду у даній справі від 26.04.2021р. судом постановлено продовжити розгляд справи; призначити підготовче засідання на 13.05.2021р.; визнати явку повноважних представників Відповідача та Третьої особи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Відповідача та Третьої особи; явка повноважних представників Позивача в судове засідання не визнається обов`язковою; клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 13.05.2021р. о 10:00год. задоволити частково; удове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 13.05.2021р. о 10:00год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Солом`янському районному суду м.Києва (03680, м.Київ, вул.Максима Кривоноса, буд.25).

Ухвалою суду у даній справі від 13.05.2021р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 03.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2021р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 03.06.2021р. о 14:15год. відхилити.

Ухвалою суду у даній справі від 03.06.2021р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.06.2021р.;явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.06.2021р. у даній справі суд постановив клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 17.06.2021р. о 12:00год. задоволити; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 17.06.2021р. о 12:00год., провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Київському апеляційному суді (03680, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.2А).

В судовому засіданні 17.06.2021р. судом оголошено перерву до 11:45год. 29.07.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні.

Ухвалою суду у даній справі від 29.07.2021р. суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 19.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2021р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” від 24.12.2020р. вих. №241220-65854/к (вх. №67/21 від 04.01.2021р.) та від 09.02.2021р. вих. №090221-67181/к (вх. №3680/21 від 16.02.2021р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в частині проведення судового засідання у даній справі, яке призначене на 19.08.2021р. о 14:00год. задоволити частково; судове засідання у справі №914/2595/20, призначене на 19.08.2021р. о 14:00год. провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Північному апеляційному господарському суду (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1-а).

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах по суті спору, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах по суті спору, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник Третьої особи в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач з просить суд стягнути з Відповідача 101276,10грн. відшкодованої Позивачем Третій особі шкоди на підставі Договору страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв, яка завдана транспортному засобу MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 внаслідок ДТП, яка відбулась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичі, вул.Грушевського, водієм автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 при виконанні трудових обов`язків.

Позивач у поданій 02.12.2020р. за вх. №34580/20 Відповіді на відзив від 27.11.2020р. вих. №271120-65130/к в спростування викладених у відзиві на позовну заяву доводів Відповідача зазначає, що твердження Відповідача про сильний порив вітру, котрий спричинив падіння бляхи з автокрана не підтверджені належними засобами доказування, а доводи про те, що на території, де проводились розвантажувально-навантажувальні роботи, знаходились автомобілі, спростовуються обов`язком оператора крану переконатись в безпечності підіймання вантажу до початку такого підіймання.

Щодо кваліфікації події за Договором страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв Позивач зазначає, що така є «іншою подією».

Доводи Відповідача щодо того, що Позивачем не доведено факту того, що ОСОБА_2 є працівником Відповідача спростовуються долученими до матеріалів справи поясненнями ОСОБА_2 , у якому він підтверджує вказану обставину.

В спростування доводів Відповідача про наявність помилок у Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20, який складено судовим експертом Онишко Р.М., Позивач зазначає, що Висновок складено судовим експертом, який має відповідні знання та навички, а відтак, такий є об`єктивним і незалежним від позиції жодної із сторін справи. В той час, як Відповідач у відзиві характеризує даний Висновок не як спеціаліст даної галузі, а отже його твердження ґрунтуються виключно на домислах і припущеннях. Щодо визначеного у Висновку року виготовлення транспортного засобу Позивач зазначає, що за рік виготовлення КТЗ приймається календарна дата його виготовлення. Календарна дата виготовлення в загальному може бути визначена на підставі даних виробника по розпізнавальній частині VIN (останніх вісім символів). Дату першої реєстрації експлуатованого КТЗ, визначається по даті видачі свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта). Виходячи з вище викладеного, строк експлуатації даного КТЗ приймається по календарній даті виготовлення визначеній з ідентифікаційного номера -25.07.2011 року та станом на момент ДТП 02.04.2020р., становить 8 років,7 місяців. Тобто 8,58 років. 2012 рік, в даному випадку, вважається дата першої реєстрації КТЗ, тобто дата початку експлуатації КТЗ.

Щодо розрахунку вартості відновлюваного ремонту Позивач зазначає, що в мотивувальній частині висновку наявне обґрунтування вартості відновлюваного ремонту з розрахунку 540грн./год. з урахуванням ПДВ, в той час коли в ремонтній калькуляції вартість нормо годин з розрахунку 450 грн./год. зазначається без урахування ПДВ.

Розбіжності в пробізі авто і його ідентифікаційному номері Позивач пояснює механічними помилками при складенні документів.

Щодо тверджень Відповідача відносно авторизованого СТО Позивач надає заяву Третьої особи, де вона виявила бажання здійснення ремонту на станції технічного обслуговування згідно виданого рахунку СТО ФОП ОСОБА_3 .

Щодо додаткових пошкоджень, які могли виникнути під час транспортування пошкодженого автомобіля з місця події до місця огляду Позивач зазначає, що транспортний засіб оглядався у спеціальних умовах з метою повного, а не поверхневого огляду для встановлення всіх пошкоджень, які завдано внаслідок події, яка трапилась 02.04.2020р. за адресою: АДРЕСА_1 .

Також Позивач заперечує проти доводів Відповідача щодо правової природи відносин, які виникли між Сторонами і зазначає, що такі підпадають під поняття регресу, а не суброгації. При цьому, Позивач акцентує на можливості застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, аналогії закону.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 20.11.2020р. за вх. №33493/20 Відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав того, що подія, яка трапилась 02.04.2020р. за адресою АДРЕСА_1 , не підпадає під ознаки страхових випадків, визначених Договором страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв, на підставі якого Позивачем здійснено відшкодування Третій особі шкоди. Класифікація події як ДТП не відповідає обставинам, оскільки автомобілі не рухались.

Крім того, Відповідач вважає безпідставною виплату страхового відшкодування Позивачем Третій особі з огляду на передачу права керування автомобілем MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 ОСОБА_4 , тобто особі, яка не зазначена в Договорі страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв, що, в силу п.28.4.13. Договору, є підставою до відмови у виплаті страхового відшкодування.

Також Відповідач зазначає, що у складеному Позивачем Страховому акті не зазначено, що право вимоги виписується ОСОБА_2 , а до матеріалів справи не додано доказів, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Відповідачем.

Окремо Відповідач звертає увагу на помилки в Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20, який складено судовим експертом Онишко Р.М. щодо року випуску, пробігу, ідентифікаційного номера об`єкта дослідження, внаслідок чого невірно визначено його вартість, а також вартість запасних частин і відновлювальних робіт.

При цьому, Відповідач зазначає, що в мотивувальній частині Висновку міститься обґрунтування вартості відновлювального ремонту з розрахунку 540грн./год., а в ремонтній калькуляції до висновку така вартість складає 450грн./год.

В доповнення до вказаного Відповідач зазначає, що Рахунок на здійснення робіт, який складено ФОП ОСОБА_3 , стосується подібного автомобіля, а не пошкодженого внаслідок події, яка трапилась 02.04.2020р. за адресою АДРЕСА_1 , транспортного засобу. При цьому, Позивачем не доведено, що ФОП ОСОБА_3 є авторизованим сервісним центром Страховика.

Також відповідач зазначає, що огляд пошкодженого автомобіля відбувався не за місцем настання події (с.Надичі), а у м.Львів, а відтак, під час транспортування автомобіля до місця його огляду могли виникнути додаткові пошкодження, які не спричинені настанням події, але включені до Акту огляду.

Підсумовуючи Відповідач зазначає, що Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог покладено норми законодавства, які регулюють різні за змістом правовідносини, - регрес та суброгацію, а з врахуванням того, що відносини між Сторонами засновані на суброгації, до них не можуть застосовуватись норми, які регулюють відносини регресу.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданих 02.03.2021р. за вх. №4878/21 Поясненнях заявлений позові підтримує, просить суд його задоволити та стягнути з Відповідача на користь Позивача суму виплаченого Третій особі страхового відшкодування з підстав того, шкода завдана забезпеченому за Договором страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв транспортному засобу MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 завдана під час здійснення Відповідачем робіт за укладеним із Третьою особою Договором про надання послуг від 01.01.2020р., а відтак, на думку Третьої особи саме Відповідач відповідальний за заподіяння шкоди.

Доводи Відповідача про те, що відповідальність за переміщення вантажу несуть стропальники, яких призначено Третьою особою, а не кранівник, який є працівником Відповідача, спростовуються умовами укладеного між Відповідачем та Третьою особою Договору від 01.01.2020р., згідно з умовами якого Третя особа повинна забезпечити працівника, відповідального за прийомку роботи і забезпечити безперешкодний проїзд автокрану на об`єкт.

В той же час, Третя особа звертає увагу на те, що умовами п.2.2.1. та 2.2.3. Договору від 01.01.2020р. визначено, що Виконавець приймає на себе такі обов`язки: своєчасно виконувати послуги справним автокраном, працівники виконавця, які залучаються до виконання робіт за даним Договором, повинні пройти необхідну підготовку і перевірку знань необхідних правил, а також відповідних розділів будівельних норм та правил та інших нормативних документів в обсязі виконуваної ними роботи у відповідності з Типовим положенням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань.

Окрім того, Третя особа зазначає, що у пункті 4.6 Договору зазначено, що Виконавець несе майнову відповідальність за збитки, заподіяні його працівниками Замовнику (його майну), в процесі надання послуг, на підставах, встановлених законодавством України. Виконавець несе в повному обсязі і в усіх випадках відповідальність за чітке і повне дотримання на об`єкті під час надання послуг правил пожежної безпеки, промислової санітарії, техніки безпеки, охорони довкілля і інших правил, встановлених чинним законодавством України; несе відповідальність за поведінку своїх працівників на об`єкті та прилеглій до нього території, зобов`язується вживати необхідні заходи щодо попередження порушень працівниками технологічної і виробничої дисципліни, техніки безпеки, охорони праці, протипожежної безпеки, громадського порядку, недопущення протизаконної поведінки, інших антисуспільних вчинків.

Наведеним, на думку Третьої особи, спростовуються доводи Відповідача про те, що всі роботи крану проводились на будівельному майданчику ТзОВ «Агропобутсервіс», який і повинен був забезпечити дотримання правил безпеки на майданчику, як мінімум забезпечити відсутність на майданчику власного майна і те, що ТзОВ «Агропобутсервіс» сприяло настанню негативних наслідків.

В доповнення до наведеного Третя особа зазначає, що Правилами охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, які затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 19.01.2018р. №62, встановлено, що Відповідач, серед інших обов`язків при виконанні Договору від 01.01.2020р. повинен був призначити працівника, відповідального за безпечне проведення робіт вантажопідіймальними кранами, машинами, мобільними підйомниками та допускати до виконання своїх обов`язків обслуговувальний і ремонтний персонал (машиністів, їх помічників; слюсарів; слюсарів-електриків; електромонтерів; налагоджувальників; працівників, які керують вантажопідіймальними кранами з підлоги/з підвісного пульта чи по радіо/або зі стаціонарного пульта; працівників, які керують підйомником з пульта керування, установленого на робочій платформі; працівників, які виконують роботи з робочої платформи підйомників, колисок тощо), стропальників.

Підсумовуючи, Третя особа звертає увагу суду на те, що п.1.3. Договору від 01.01.2020р. передбачено, що кран повністю обслуговується персоналом Виконавця, а Відповідач безпідставно ототожнює працівника, відповідального за прийомку роботи за Договором про надання послуг по роботі автокрану, якого призначає Замовник, з працівником, відповідальним за безпечне проведення робіт, якого має призначити Виконавець, так як функції їх зовсім різні. Більш того, у ТзОВ «Агропобутсервіс» немає працівників-стропальників, а відтак такі не могли надавати і не надавали функцію обв`язування та зачіплювання вантажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Третьої особи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Автомобіль марки MERCEDES BENZ G350, білого кольору, 2012 року випуску, дрнз НОМЕР_2 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_3 , номер кузова: НОМЕР_4 , належить Третій особі на праві власності, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

30.10.2019р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (надалі – Позивач, Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропобутсервіс» (надалі – Третя особа, Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №960/19-Т/Лв (надалі – Договір страхування), предметом якого (п.4. Договору страхування) є майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача), що не суперечать Закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом (надалі – ТЗ) та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 Договору страхування.

Відповідно до п.3 Договору страхування Страхувальник є Вигодонабувачем за Договором страхування.

Згідно п.5 Договору страхування об`єктом страхування є легковий автомобіль MERCEDES BENZ G350, білого кольору, 2012 року випуску, дрнз НОМЕР_2 , реєстраційне свідоцтво НОМЕР_3 , номер кузова: НОМЕР_4 , який використовується Третьою особою на праві власності.

Пунктом 7.3. Договору страхування визначено, що збитки внаслідок інших подій є страховими ризиками, які застраховані за Договором страхування.

Відповідно до п.9 Договору страхування особами допущеними до керування є особи, зазначені в додатку №1 до Договору.

Пунктом 12.4. Договору страхування визначено, що франшиза за збитки внаслідок інших подій, що призвели до пошкодження ТЗ складає 0грн.

Згідно п.13. Договору страхування нормативне знецінення ТЗ на період страхування не застосовується.

Відповідно до п.16 Договору страхування строк дії Договору становить з 31.10.2019р. по 30.10.2020р. з урахуванням п.23.2. Договору страхування.

Пунктом 17.3. Договору страхування визначено, що експлуатаційний знос ТЗ не враховується.

Згідно п.22.1. Договору страхування за умовами Договору Страховик бере на себе зобов`язання компенсувати Страхувальнику прямі збитки, які є наслідком певних подій за страховими ризиками, що наведені у п.22.2. Договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості.

До страхових ризиків відносяться збитки внаслідок інших подій – викрадення окремих складових частин ТЗ чи додаткового обладнання (вказаного в розділі 6 Договору страхування) внаслідок протиправних дій третіх осіб, передбачених Кримінальним кодексом України; пошкодження або знищення (повна загибель) ТЗ або його окремих складових частин чи додаткового обладнання (вказаного в розділі 6 Договору страхування) внаслідок стихійного лиха (бурі, урагану, смерчу, повені, затоплення, паводку, зливи, граду, селю, землетрусу, зсуву, оповзню, осідання ґрунту, обвалу, лавини, незвичайних для даної місцевості морозів та великих снігопадів, дії підґрунтових вод, шторму, цунамі, удару блискавки та інших надзвичайних явищ природи, сертифікованих згідно з Класифікатором надзвичайних ситуацій, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2020р. №457), пожежі або вибуху, нападу тварин, падіння предметів на ТЗ (дерев, снігу, льоду, стовпів, рекламних щитів тощо), попадання каміння, або інших предметів, що відлетіли з-під коліс ТЗ, зовнішнього фізичного впливу, інших випадкових, раптових та непередбачуваних подій (окрім визначених в п.22.2.1., 22.2.2. Договору), якщо такі події не є виключенням зі страхових випадків згідно з умовами Договору (розділ 28 Договору). (п.22.2.3. Договору страхування).

Відповідно до п.25.1.1. Договору страхування в разі настання події, передбаченої п.22.2. Договору Страхувальник зобов`язаний вживати всіх можливих заходів щодо рятування ТЗ та зменшення завданих збитків.

Згідно п.26.1.5. Договору страхування у разі настання страхової події за ризиком «Збитки внаслідок інших подій» для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків Страхувальник зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту повідомлення Страховика про страховий випадок надати Страховику заяву про виплату страхового відшкодування встановленої Страховиком форми; договір; постанову МВС, довідку МВС, пожежної охорони, метеорологічної чи сейсмологічної служби, Торгово-промислової палати встановленого зразка залежно від характеру та обставин страхової події.

Пунктом 26.2. Договору страхування визначено, що розмір завданих збитків визначається Страховиком за участю Страхувальника на підставі документа, де визначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених складових частин чи в цілому об`єкта страхування (дефектної відомості, автотоварознавчої експертизи, Акту огляду ТЗ), документа, складеного компетентними органами про обставини, час та місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об`єкта страхування чи його частин; документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків (кошторис, калькуляція СТО, автотоварознавча експертиза тощо); наданих речей, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку.

Страхове відшкодування виплачується Страховиком згідно з Договором на підставі письмової заяви Страхувальника (його правонаступника, Вигодонабувача) і Стразового акту, який складається Страховиком (п.27.1. Договору страхування).

Відповідно до п.27.3. Договору страхування Страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів і речей згідно з розділом 26 Договору. Вказаний строк може збільшуватись відповідно до п.27.13. Договору. Рішення Страховика про здійснення виплати страхового відшкодування оформлюється Стразовим актом.

Вказаний Договір страхування підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб- Сторін Договору.

01.01.2020р. між Фізичною особою- ОСОБА_5 (Відповідач, за Договором – Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропобутсервіс» (Третя особа, за Договором – Замовник) укладено Договір про надання послуг б/н (надалі – Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах цього Договору, надавати послуги по роботі автокрану, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги Виконавця.

Відповідно до п.1.2. Договору послуги надаються Виконавцем на основі прийнятого до виконання замовлення на об`єкті Замовника за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно п.1.3. Договору автокран повністю обслуговується персоналом Виконавця.

Виконавець надає послуги з дотриманням правил охорони праці, пожежної безпеки, охорони навколишнього середовища, санітарних норм та Інших вимог чинного законодавства (п.1.4. Договору).

Підпунктом 2.1.1 та 2.1.2. пункту 2.1. Договору Сторонами передбачено обов`язки Замовника призначити працівника відповідального за прийомну роботи; забезпечити безперешкодний проїзд автокрану на об`єкт.

Згідно п.2.2.3 Договору працівники Виконавця, які залучаються до виконання робіт за даним Договором, повинні пройти необхідну підготовку і перевірку знань необхідних правил, а також відповідних розділів будівельних норм та правил та інших нормативних документів в обсязі виконуваної ними роботи у відповідності з Типовим положенням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України або іншим нормативним актом, що буде чинним на момент виконання робіт за даним Договором.

Відповідно до п.2.2.4. Договору Виконавець підтверджує, що має всі законні права, в тому числі дозволи та ліцензії, для надання послуг за даним Договором, в тому числі всі документи, необхідні для експлуатації спеціальної техніки (автокрану).

Пунктом 4.6. Договору передбачено, що Виконавець несе майнову відповідальність за збитки, заподіяні його працівниками Замовнику (його майну), в процесі надання послуг, на підставах, встановлених законодавством України. Виконавець несе в повному обсязі і в усіх випадках відповідальність за чітке і повне дотримання на об`єкті під час надання послуг правил пожежної безпеки, промислової санітарії, техніки безпеки, охорони довкілля і інших правил, встановлених чинним законодавством України; несе відповідальність за поведінку своїх працівників на об`єкті та прилеглій до нього території, зобов`язується вживати необхідні заходи щодо попередження порушень працівниками технологічної і виробничої дисципліни, техніки безпеки, охорони праці, протипожежної безпеки, громадського порядку, недопущення протизаконної поведінки, інших антисуспільних вчинків.

Відповідно до п.6.1. Договору Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020p., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.

Протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу від 27.01.2020р. №00858-00246-20 Товариство з обмеженою відповідальністю «Західстандарт система» визнано справним транспортний засіб КАМАЗ 53215 номерний знак НОМЕР_1 .

Свідоцтвом про інспектування від 16.11.2020р. №37656348-IS-223 дозволено до 16.11.2023р. подальшу експлуатацію крану стрілового автомобільного КС-45717К-1, зав. №1882, 2006р.в.

ОСОБА_2 пройшов навчання у ТОВ «Західноукраїнський навчальний центр «Спеціаліст» за спеціальністю машиніст крана автомобільного, йому присвоєна кваліфікація машиніст крана автомобільного 6 розряду та допущено до керування автомобільними кранами вантажопідйомністю більше 10 тон, що підтверджується копією Посвідчення кранівника від 08.05.2020р. №04/034.

Довідкою від 03.04.2020р. вих. №2693/52/10-2028 Жовківське відділення поліції Головного управління поліції у Львівській області повідомило ОСОБА_6 про те, що працівниками Жовківського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції Головного управління поліції у Львівській області розглянуто та зареєстровано в ІТС ІПНП України за №2691 від 02.04.2020р. звернення щодо пошкодження автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 , яке поступило 02.04.2020р. у Жовківське ВП. В ході проведення перевірки матеріалів встановлено, що пошкодження автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 відбулись 02.04.2020р. в с.Надичі по вул.Грушевського під час падіння вантажу з автокрану на шасі «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням машиніста автокрана ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за Договором страхування від 03.04.2020р. б/н Третя особа звернулась до Позивача із повідомленням про те, що 02.04.2020р. близько 15:00год. за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського відбулось падіння металевої бляхи на автомобіль MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 , внаслідок чого пошкоджено переднє праве крило, накладку крила, поворот правий та передній бампер.

Вказану заяву підписано повноважним представником та завірено відтиском печатки Третьої особи.

Протоколом огляду транспортного засобу від 03.04.2020р. б/н, який складено ОСОБА_7 , оглянуто за адресою: м.Львів, вул.Липинського, 50Б належний Третій особі транспортний засіб MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 та встановлено перелік знищених та пошкоджених складових частин вказаного автомобіля.

Висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20, який складено судовим експертом Онишко Р.М., встановлено, що ринкова вартість автомобіля MERCEDES BENZ G350 TD, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на момент ДТП 02.04.2020р. становить 1440422грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля MERCEDES BENZ G350 TD, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП 02.04.2020р., станом на момент огляду 03.04.2020р. становить 112663,12грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається із підпункту 3 примітки розділу 2. Визначення вартості відновлювального ремонту досліджуваного автомобіля від його пошкодження у ДТП в цінах на час виконання робіт Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 за вартість нормогодини приймається сума в розмірі 540грн. з рахуванням податку на додану вартість.

Ремонтною калькуляцією від 08.04.2020р. №2882-О, якає додатком до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 визначено вартість робіт виходячи з базису часу 450грн./год. Вказана сума не містить вказівки на врахування в ній податку на додану вартість.

При цьому, у розділі «Зведені дані по розрахунку» Ремонтної калькуляції від 08.04.2020р. №2882-О визначено вартість робіт в розмірі 4950грн. з розрахунку 11год. по 450грн./год. та включено вказану суму до вартості ремонту без ПДВ в розмірі 93885,93грн. Податок на додану вартість на вказані роботи та матеріали становить 18777,19грн. загальна вартість ремонту з урахуванням ПДВ складає 112663,12грн.

09.04.2020р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 виставлено Рахунок на оплату №124 на здійснення відновлювального ремонту автомобіля MERCEDES BENZ G350 TD, 2012 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , пробіг 95476км. на суму 101276,10грн.

Розрахунком страхового відшкодування від 09.04.2020р. за Договором страхування визначено розмір страхового відшкодування в розмірі 101276,10грн.

Страховим актом від 09.04.2020р. №006.01341420-1 подію, яка трапилась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського – падіння металевої бляхи з автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 на автомобіль MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 визнано страховим випадком та призначено виплату страхового відшкодування на користь ФОП ОСОБА_3 в розмірі 101276,10грн.

Платіжним дорученням від 10.04.2020р. №19447229 Позивачем перераховано на користь ФОП ОСОБА_3 101276,10грн. Призначення платежу: «страхова виплата Агропобутсервіс ТзОВ. Акт №006.01341420-1 від 09.04.2020. зг. рах.124 від 09.04.2020р. без ПДВ.».

Претензією від 20.07.2020р. вих. №200720-61130 Позивач звертався до Відповідача із вимогою про сплату на користь Позивача 101276,10грн. виплаченого Третій особі страхового відшкодування за пошкодження автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 внаслідок падіння металевої бляхи з автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який, станом на час події перебував у трудових відносинах з Відповідачем.

Відповідач у Відповіді на претензію від 05.08.2020р. вих. №050820-20924/к, у якій зазначив, що перебував на території Третьої особи у звязку із наданням послуг автокрану на підставі Договору про надання послуг від 01.01.2020р. та звертався за даним фактом до органів Національної поліції.

При цьому, Відповідач підтвердив факт перебування ОСОБА_2 станом на час настання згаданої події (02.04.2020р.) у трудових відносинах з Відповідачем та керування ОСОБА_2 автокраном на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 , з якого впала металева бляха на автомобіль MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 .

З наведеного та з врахуванням укладеного між Позивачем та Третьою особою Договору страхування Відповідач підсумував про відсутність підстав до задоволення претензії Позивача.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 101276,10грн. відшкодованої Позивачем Третій особі шкоди на підставі Договору страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв, яка завдана транспортному засобу MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 внаслідок ДТП, яка відбулась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського, водієм автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 при виконанні трудових обов`язків.

Доводи Учасників справи по суті спору викладені в описовій частині рішення.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у нижчеописаних постановах Великої Палати Верховного Суду, в тому числі від 08.06.2021р. у справі №662/397/15-ц, від 15.06.2021р. у справі №904/5726/19 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2021р. у справі №922/3816/19, від 15.06.2021р. у справі №910/8926/20, від 16.06.2021р. у справі №909/50/20, від 15.07.2021р. у справі №927/531/18 та від 20.07.2021р. у справі №921/490/18, що у процесуальному законодавстві діє принцип «juranovitcuria» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18,від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

З аналізу статті 980 ЦК України та статті 4 Закону України «Про страхування» вбачається, що залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Приписами статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхова сума це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічне положення міститься в статті 993 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відтак, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації встановлено особливий правовий режим.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У даній справі Позивач на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та Третьою особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану Третій особі майнову шкоду.

З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов`язань: деліктне зобов`язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та договірне зобов`язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у події).

При цьому слід відрізняти поняття зобов`язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов`язків, які мають сторони такого зобов`язання.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. №910/2603/17 та від 04.07.2018р. у справі №755/18006/15-ц, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2019р. у справі №755/9320/15-ц.

З врахуванням наведеного суд вважає слушними доводи Відповідача щодо виникнення між Сторонами відносин суброгації, а посилання Позивача на правові норми, які регулюють відносини регресу – безпідставними та необґрунтованими. Доводи Позивача про можливість застосування аналогії права чи закону спростовуються тим, що застосування аналогії права чи аналогії закону пов`язують із виникненням відносин, для яких відсутнє правове регулювання. В даному ж випадку чітко розмежовуються правовідносини регресу та суброгації, а відтак, такі не допускають застосування іншого правового регулювання за аналогією закону.

Тож посилання Позивача у позовній заяві на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що Позивач покликався у позові і на ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», якими передбачено правове регулювання відносин суброгації.

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, відповідно до ч.2 ст.623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.

Законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 23.01.2018р. у справі №753/7281/15.

Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Приписами ч.2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч.5 вказаної статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Приписами частини першої статті 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги подані Учасниками справи докази та наведені доводи суд зазначає про безпідставність заперечень Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав невірної класифікації події, яка відбулась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського внаслідок падіння металевої бляхи з автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 на автомобіль MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 як дорожньо-транспортної події, оскільки матеріалами справи, зокрема поясненнями машиніста автомобільного крана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 та Довідкою Жовківського відділення поліції Головного управління поліції у Львівській області від 03.04.2020р. вих. №2693/52/10-2028, підтверджується визначення такої як «збитки внаслідок інших подій».

Доводи Відповідача про передачу Страхувальником права керування транспортним засобом MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 неуповноваженій особі, як підставу до відмови Страховиком у здійсненні страхового відшкодування відхиляються судом з огляду на встановлення пунктом 9 Договору страхування переліку осіб, допущених до керування у Додатку №1 та недоведення Відповідачем належними засобами того, що ОСОБА_4 не є уповноваженою на керування транспортним засобом MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 особою.

Доводи Відповідача про відсутність в Страховому акті від 09.04.2020р. №006.01341420-1 вимоги до Відповідача не впливають на правову оцінку судом правовідносин, які виникли між Сторонами, оскільки, у відповідності до п.27.1. Договору страхування Страховий акт є підставою до виплати Страховиком страхового відшкодування, а не документом, який встановлює чи підтверджує вину особи, як відповідальної за заподіяння шкоди внаслідок страхового випадку, який є підставою до складення Страхового акта.

Доводи Відповідача про те, що ОСОБА_2 не є працівником Відповідача спростовуються наявною у матеріалах справи копією Відповіді Відповідача на Претензію від 05.08.2020р. вих. №050820-20924/к, у якій Відповідач підтвердив факт перебування ОСОБА_2 станом на час настання згаданої події (02.04.2020р.) у трудових відносинах з Відповідачем та керування ОСОБА_2 автокраном на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 , з якого впала металева бляха на автомобіль MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 .

Щодо доводів Відповідача про здійснення огляду подібного транспортного засобу з іншим ідентифікаційним номером, роком випуску та пробігом суд зазначає, що подані Позивачем доказами у своїй сукупності більш вірогідно підтверджують факт здійснення Протоколом огляду транспортного засобу від 03.04.2020р. б/н, який складено ОСОБА_7 ; проведення експертного автотоварознавчого дослідження, результати якого оформлено Висновком від 08.04.2020р. №61/20 та виставлення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 рахунку на оплату від 09.04.2020р. №124 саме щодо пошкодженого внаслідок події, яка трапилась 02.04.2020р. за адресою Львівська область, Жовківський район, с.Надичів, вул.Грушевського внаслідок падіння металевої бляхи з автокрана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 , який належить Третій особі на праві власності.

При цьому, суд зазначає, що Відповідачем не доведено обставин зміни ціни на запасні частини та вартість робіт з відновлення автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 в залежності від зміни року його випуску та пробігу.

Також суд вважає безпідставними доводи Відповідача про можливість пошкодження автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 під час його доставки з місця події 02.04.2020р. до місця огляду 03.04.2020р., оскільки виникнення пошкоджень вказаного транспортного засобу під час такої доставки не підтверджено належними засобами доказування у справі.

Доводи Відповідача про неоднозначність застосування у Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 вартості нормогодини в 450грн./год. та 540грн./год. відхиляються судом за безпідставністю та необґрунтованістю з підстав того, що матеріалами справи, в тому числі пп.3 примітки розділу 2. Визначення вартості відновлювального ремонту досліджуваного автомобіля від його пошкодження у ДТП в цінах на час виконання робіт Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 за вартість нормогодини приймається сума в розмірі 540грн. з рахуванням податку на додану вартість, а Ремонтною калькуляцією від 08.04.2020р. №2882-О, якає додатком до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 визначено вартість робіт виходячи з базису часу 450грн./год. Вказана сума не містить вказівки на врахування в ній податку на додану вартість, оскільки у розділі «Зведені дані по розрахунку» Ремонтної калькуляції від 08.04.2020р. №2882-О визначено вартість робіт в розмірі 4950грн. з розрахунку 11год. по 450грн./год. та включено вказану суму до вартості ремонту без ПДВ в розмірі 93885,93грн. Податок на додану вартість на вказані роботи та матеріали становить 18777,19грн. загальна вартість ремонту з урахуванням ПДВ складає 112663,12грн.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що в Ремонтній калькуляції від 08.04.2020р. №2882-О визначено вартість нормогодини в розмірі 450грн./год без ПДВ, а в Висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 08.04.2020р. №61/20 – в розмірі 540грн./год. з урахуванням ПДВ.

Щодо доводів Відповідача про те, що матеріалами справи не підтверджується те, що Фізичною особа-підприємець ОСОБА_3 є авторизованим сервісом Страхувальника спростовуються наявними в матеріалах справи доказами здійснення Позивачем перерахування страхового відшкодування на користь ФОП ОСОБА_3 на підставі заяви Третьої особи.

Доводи Відповідача про призначення Третьою особою стропальників для підіймання металевої бляхи, падіння якої спричинило 02.04.2020р. механічні пошкодження автомобіля MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 не підтверджуються належними засобами доказування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положенням укладеного між Відповідачем та Третьою особою Договору про надання послуг від 01.01.2020р. б/н, умовами якого, автокран повністю обслуговується персоналом Виконавця (п.1.3. Договору); Виконавець надає послуги з дотриманням правил охорони праці, пожежної безпеки, охорони навколишнього середовища, санітарних норм та Інших вимог чинного законодавства (п.1.4. Договору); Працівники Виконавця, які залучаються до виконання робіт за даним Договором, повинні пройти необхідну підготовку і перевірку знань необхідних правил, а також відповідних розділів будівельних норм та правил та інших нормативних документів в обсязі виконуваної ними роботи у відповідності з Типовим положенням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України або іншим нормативним актом, що буде чинним на момент виконання робіт за даним Договором (п.2.2.3. Договору); Виконавець несе майнову відповідальність за збитки, заподіяні його працівниками Замовнику (його майну), в процесі надання послуг, на підставах, встановлених законодавством України. Виконавець несе в повному обсязі і в усіх випадках відповідальність за чітке і повне дотримання на об`єкті під час надання послуг правил пожежної безпеки, промислової санітарії, техніки безпеки, охорони довкілля і інших правил, встановлених чинним законодавством України; несе відповідальність за поведінку своїх працівників на об`єкті та прилеглій до нього території, зобов`язується вживати необхідні заходи щодо попередження порушень працівниками технологічної і виробничої дисципліни, техніки безпеки, охорони праці, протипожежної безпеки, громадського порядку, недопущення протизаконної поведінки, інших антисуспільних вчинків (п.4.6. Договору).

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідальним за підіймання вантажів автомобільним краном на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 та збитки заподіяні майну Третьої особи при такому підійманні при виконанні Договору про надання послуг від 01.01.2020р. б/н є саме Відповідач.

При цьому, обставина виконання підіймання вантажу 02.04.2020р., внаслідок падіння якого заподіяно шкоду належному Третій особі транспортному засобу MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 не особисто Відповідачем, а його працівником – машиністом автомобільного крана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 , в силу п.4.6. Договору від 01.01.2020р. б/н не впливає на наявність вини Відповідача у такому заподіянні шкоди.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт заподіяння 02.04.2020р. за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Надичі, вул.Грушевського під час підіймання металевої бляхи працівником Відповідача, - машиністом автомобільного крана на шасі КАМАЗ д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 при виконанні Договору про надання послуг від 01.01.2020р. б/н шкоди застрахованому за Договором добровільного страхування наземного транспорту від 30.10.2019р. №960/19-Т/Лв належному Третій особі на праві власності транспортному засобу – автомобілю марки MERCEDES BENZ G350, д/н НОМЕР_2 , підтвердження належними засобами доказування розміру завданої таким матеріальної шкоди, а також те, що винні дії Відповідача перебувають у безпосередньому причиново-наслідковому зв`язку із завданою Третій особі шкодою, беручи до уваги підтвердження матеріалами справи здійснення Позивачем виплати страхового відшкодування, внаслідок чого до нього в порядку суброгації перейшло право вимоги до Відповідача як боржника у деліктному зобов`язанні з відшкодування такої шкоди, суд дійшов до висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 101276,10грн. сплаченого Позивачем стразового відшкодування є мотивованими та обґрунтованими, підлягають о задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн, а також судові витрати на проведення експертизи в розмірі 10000грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 10000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 09.09.2020р. №47804040 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №12 до позовної заяви.

В підтвердження факту понесення Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до Заяви від 15.12.2020р. вих. №151220-65532/к (вх. №36384/20 від 23.12.2020р.) долучено до матеріалів справи копію укладеного між Адвокатом Даниловим Анатолієм Григоровичем (за Договором – Адвокат) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (за Договором – Довіритель) Договору про надання правової допомоги від 11.01.2019р. №110119/А (надалі – Договір №110119/А), за умовами якого (п.1.1. Договору) Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Довіритель зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до п.1.2. Договору №110119/А Адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень:

- надає Довірителю консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, МВС та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб.

- представляє Довірителя на підставі статті 131-2 Конституції України, з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі і подання будь-яких заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Довірителя судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Довірителя не передбачених даним Договором. Але без права підпису: позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг, відмов від позову; зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову.

- представляє інтереси Довірителя в судах, в органах прокуратури, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Довірителя.

Пунктом 2.1. Договору №110119/А встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання Сторонами своїх зобов`язань.

За правову допомогу, передбачену в п.п.1.2. Договору, Довіритель сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному Додатком №1 до Договору (п.3.1. Договору №110119/А).

Відповідно до п.4.1. Договору №110119/А розмір оплати прані Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до Договору.

Актом виконаних робіт до Договору №110119/А Адвокат передав, а Довіритель прийняв послуги професійної правничої допомоги на суму 9000грн., в тому числі:

- визначення підсудності розгляду позовної заяви, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, аналіз правового конфлікту, надання правової інформації вартістю 1000грн./год. у кількості 2 год. на суму 2000грн.;

- аналіз діючого законодавства з питань відшкодування шкоди в порядку суброгації, заподіяної в результаті ДТП, вивчення законодавства, що підлягає застосуванню, підбір та аналіз судової практики Верховного суду стосовно розгляду спорів подібного характеру, зустріч з довірителем та визначення стратегії захисту його інтересів під час розгляду справи в суді вартістю 1000грн./год. у кількості 3 год. на суму 3000грн.;

- підготовка позовної заяви та формування пакету документів за позовом ПРАТ "СК "Арсенал Страхування" до ФОП ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку суброгації вартістю 1000грн./год. у кількості 4 год. на суму 4000грн.

Вказаний Договір та Акт виконаних робіт підписано повноважними представниками Сторін та завірено відтиском печатки юридичної особи – Позивача.

01.12.2020р. Адвокатом виставлено Довірителю до оплати Рахунок №914/2595/20 на оплату за надання правової допомоги відповідно до Договору №110119/А у справі №914/2595/20 на суму 9000грн.

Платіжним дорученням від 09.12.2020р. Позивачем перераховано на користь Адвоката 9000грн. Призначення платежу: «Оплата за надання правової допомоги відповідно до Договору №110119/А від 11.01.2019р. про надання правової допомоги у справі №914/2595/20. Без ПДВ».

Окрім того, суд зазначає що Відповідач та Третя особа наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 9000грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/2595/20 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 9000грн., недоведення Відповідачем та Третьою особою розміру понесених судових витрат у справі, а також недоведення Відповідачем неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2102грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 9000грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2102грн. судового збору та 9000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 22, 509, 510, 512, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 623, 629, 979, 980, 993, 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 6, 9, 10, 25, 27 Закону України «Про страхування», суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (80462, Львівська область, Кам`янка-Бузький район, с.Дідилів; ідентифікаційний код: НОМЕР_6 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” (03056, м.Київ, вул.Борщагівська, буд.154; ідентифікаційний код: 33908322) 101276,10грн. відшкодованої матеріальної шкоди, 2102грн. судового збору та 9000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 30.08.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок