Рішення № 99288769, 25.08.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 201/2217/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання пунктів кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, у якому, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог від 17 червня 2021 року, визнати кредитний договір № DNI0GK00000067 від 22 січня 2007 року, укладений нею з відповідачем, недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що перед укладенням спірного договору позивача як позичальника не було повідомлено про всі можливі ризики, які вона несе при укладенні договору. У кредитному договір, який укладений банком та ОСОБА_1 відсутні детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, відсутня дата видачі кредиту або, право дострокового повернення кредиту та умови дострокового розірвання договору. Кредитний договір містить у собі приховані платежі, а саме, страхування позичальника та житла, витрати пов`язані з оформленням кредиту, додаткові штрафні санкції, відсотки за отримання коштів, вказані приховані сукупні платежі з більшою суттєво сукупною вартістю кредиту. При цьому споживач вважає, що така поведінка банку як зацікавленої особи завжди містить прямий умисел і, як правило, є результативним наслідком умисного порушення / невиконання існуючих вимог закону чи / або правил. Позичальник з вини банку не був належно ознайомлений як перед, так і під час укладення кредитного договору із всіма його умовами, які для нього мають суттєве значення, та істотно могли вплинути на формування його волевиявлення і здійснення свідомого вибору, що є обставинами, які викривили його уявлення щодо дійсності істотних умов договору та унеможливили позичальнику реалізувати вільну можливість і змогу надати дійсну оцінку положенням умов кредитування банку та наслідкам укладення такого кредитного договору.

Позивач вважає умови спірного договору несправедливим, такими, що створюють істотний дисбаланс між правами і обов`язками сторін, суперечать її волевиявленню.

У своєму відзиві відповідач позов не визнав, зазначено, що кредитний договір містить всі істотні умови, сукупну вартість кредиту, детальний опис кредиту тощо (пункт 6.2, 7.1). Уклавши кредитний договір, позивач як споживач не скористалася своїм правом, передбаченим частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, а навпаки здійснював погашення заборгованості, чим фактично визнав умови договорів. Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їхнє волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві інформацію та документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, котрі зазначені в умовах кредитного договору, який підписаний позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Крім того, зазначено, що 20 січня 2021 року набрало законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року за позовом Відінєєвої до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_2 і ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» про визнання кредитного договору № DNI0GK00000067 від 22 січня 2007 року недійсним. Тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

20 квітня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2021 року, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

26 квітня 2021 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи за правилами спрощеного порядку.

31 травня 2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

17 червня 2021 року позивачем подано на електронну пошту суду уточнену позовну заяву та заяву про витребування доказів.

25 серпня 2021 року ухвалою суду відмовлено у задоволення клопотання сторони позивача про витребувані докази.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

22 січня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № DNI0GК00000067, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок у розмірі 20 000, 00 доларів США на купівлю квартири, а також 4 000, 00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0, 84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1, 50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0, 20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. даного договору. Строк погашення кредиту встановлено до 22 січня 2027 року. Вказані кошти позивачем отримані і використані /а. с. 4-6/.

У забезпечення виконання зобов`язання 22 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрованим у реєстрі за № 253. Предметом договору іпотеки стала квартира АДРЕСА_1 (до 2015 року вул. Булата) у м. Дніпро .

Крім цього, 22 січня 2007 року між позивачкою та ЗАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» укладено договір особистого страхування № DNI0LК00030155, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 22 січня 2007 року № DNI0GК00000067 /а. с. 7/.

Підписанням договорів і додаткових угод, анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» Відінєєва Л. І. погодилася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 20 січня 2021 року на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного суду, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 і ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання кредитного договору DNI0GK00000067 від 22 січня 2007 року недійсним залишено без задоволення (реєстраційний номер судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень 92715636, 94430110) у справі № 201/2308/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за її скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі № 201/2308/17 (реєстраційний номер судового рішення у Єдиному державному реєстрі судового рішення 95241552).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі га на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідає його внутрішній волі. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач безпідставно дійшов висновку, що укладання спірних договорів і додаткових договорів і умов було проведено з порушеннями, не відповідає загальним вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Предметом позову є визнання кредитного договору № DNI0GК00000067 від 22 січня 2007 року, укладених між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , недійсним у цілому. Так, згідно цього договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит на придбання квартири та ін., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлених кредитним договором, а також сплатити винагороду за користування кредитом. Без вказаної винагороди банк би не укладав вказаного договору з позивачем.

Укладання зазначеного договору позивачем підтверджується у позовній заяві.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити висотки.

На момент укладення кредитного договору неможливо було передбачити таке значне зростання курсу валюти. Однак сторони погодили такі ризики. Крім того, при укладенні кредитного договору існував ризик не лише зростання офіційного курсу гривні до долару США, а й його зменшення, що б призвело до відсутності індексації суми боргу. Зміна курсу валют не залежить від відповідача.

З огляду на вказані фактичні обставини безпідставними є висновки позивача про те, що умови спірного договору не відповідають принципам розумності, несправедливості, недобросовісності, з огляду на те, що сторони кредитного договору є рівними, зокрема, в валютних ризиках, які були закладені за такими кредитними договорами.

Крім того, відповідно до ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Тобто, встановлення в кредитних договорах умов про сплату позичальниками на користь кредитора сум за користування кредитом, що покриває ризики кредитора від знецінення національної валюти та зростання офіційного курсу гривні по відношенню до долару США, відповідає приписам ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

За приписами частини першої ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною першою ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частинами першою, другою та третьою ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Сторонами погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою у відповідному розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до частини другої, третьої ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них актах прямо вказано про це. а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до приписів ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України, передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України, закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлює для сторін кредитного договору можливість визначення в кредитних договорах будь-яких додаткових/паралельних з процентами за користування кредитом або альтернативних процентам сум оплати за користування кредитом за умови погодження їх сторонами Кредитних договорів.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» та позивач, керуючись положеннями вказаних вище статей Цивільного кодексу України, та за відсутності в законодавстві України обмежень та заборон щодо встановлення в кредитному договорі окрім відсотків за користування кредитом, будь-якої іншої додаткової або альтернативної відсоткам (у т. ч. винагороди) плати саме за користування кредитом, погодили обов`язкові для позичальника умови отримання кредитних коштів, однією із яких була також і сплата позивачем винагороди за користування кредитом.

На відмінність правової природи процентів та винагороди за користування кредитом також вказує та обставина, що згідно з умов кредитних договорів, проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно у встановлену кожним з кредитним договорів календарну дату, в той час як винагорода за користування кредитом, яка встановлена спірними пунктами кредитних договорів, сплачується позичальниками одноразово в термін - повернення кредиту, більше того, якщо при вираховуванні винагороди згідно наведеної в кредитних договорах формулі буде отримано від`ємне значення, винагорода не підлягає сплаті. Отже, у разі передбачення у кредитному договорі винагороди за користування кредитом за певною формулою, немає підстав вважати про наявність порушення ст. 1056-1 Цивільного кодексу України. Ця правова норма визначає тип процентної ставки у кредитних договорах, яка може бути фіксованою або змінюваною. Встановлює, що розмір процентів за кредитним договором і порядок їх сплати є договірними умовами, які узгоджуються сторонами в договорі кредиту. Позивачем помилково ототожнено поняття винагороди за користування кредитом та змінюваної процентної ставки. При цьому сторони кредитних договорів узгодили тип процентної ставки - фіксовану кредитну ставку, передбачили певний її розмір. Стаття 1056-1 Цивільного кодексу України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку.

Вимоги до письмових доказів встановлені ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи; суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За загальним принципом доказування та подання доказів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що позивачем не надано доказів неправомірності чи незаконності дій відповідача стосовно начебто порушень при укладанні спірного договору.

А крім того, згідно з приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 20 січня 2021 року, у справі № 201/2308/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 і ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», про визнання кредитного договору DNI0GK00000067 від 22 січня 2007 року недійсним, копія якого міститься у матеріалах справи, не доказуються при розгляді цієї справи, оскільки участь у ній беруть ті самі особи, які є сторонами спірного правочину № DNI0GК00000067 від 22 січня 2007 року.

Відповідно до частини першої ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судовим розглядом не встановлено порушення прав позивача як споживача, з неї підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 908, 00 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 203, 207, 215, 509, 626-628, 638, 627, 1048, 1049, 1056-1 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання пунктів кредитного договору недійсним, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) в дохід Держави судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. В. Литвинова