Рішення № 99287071, 27.08.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8636/20 2/335/501/2021

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Якимової О.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Вертелецької Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-б, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Хімічний завод «Гедеон Ріхтер» від імені якого на території України діє Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства Хімічний завод «Гедеон Ріхтер» від імені якого на території України діє Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказав, що 14 червня 2018 року між Представництвом «Ріхтер Гедеон Нрт.», яке є на території України представництвом резидента Угорщини - фірми «Richter Gedeon Nyrt..», в особі голови представництва ОСОБА_12 та ОСОБА_1 (надалі - позивач, працівник або ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, за умовами якого між роботодавцем та працівником ( ОСОБА_1 ) виникли трудові відносини. Договір укладено на необмежений строк. В укладеному договорі сторони погодили його основні умови та зокрема пунктом 6.1 розділу цього договору погодили, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін і оформлюються додатковою угодою, що складається в письмовій формі і є невід`ємною цього договору. Також, пунктом 6.4. цього договору визначено, що даний договір розривається : а) з підстав, передбачених пп. 1, 3, 5, 6, 7 статті 36 КзПП України. Впродовж дії договору між працівником та роботодавцем неодноразово вносились зміни до укладеного договору та всі вони, як то передбачено п. 6.1 договору, укладались в належній письмовій формі додаткової угоди до трудового договору. На початку 2020 року між роботодавцем та працівником почався діалог щодо розірвання трудового договору за угодою сторін. При цьому, оскільки трудовий договір передбачає на цей випадок укладання відповідної додаткової угоди, а сам по собі термін «угода сторін» передбачав погодження сторонами всіх умов такого волевиявлення, то між працівником та роботодавцем тривалий час обговорювались умови такого розірвання трудового договору. Працівник, знаючи сталу практику роботодавця на такий випадок розірвання трудового договору, яка полягає у добровільній виплаті компенсації при звільненні просив погодити таку позицію. Ці перемовини йшли доволі тривалий час та в їх ході між сторонами було досягнуті певні домовленості, внаслідок чого 21.01.2020 працівником було подано до роботодавця відповідну заяву про звільнення за угодою сторін із 28.02.2020, а підписати відповідну додаткову угоду сторони погодили попередньо в день звільнення (28.02.2020), одночасно із виконанням інших умов розірвання договору (здачею майна, виплатою компенсації, тощо). Проте, після отримання відповідної заяви працівника та із приближенням настання дати прогнозованого звільнення уповноважені особи роботодавця почали ухилятись від запитань працівника про погодження розміру та порядку виплати добровільної вихідної компенсації. Зазначене насторожило працівника та він виявив бажання відкликати власну заяву за угодою сторін до підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору, однак 27.02.2020 ОСОБА_1 занедужав та звернувся до медичного закладу за медичною допомогою. Того ж дня, тобто, 27.02.2020 використовуючи корпоративний номер засобу зв`язку в телефонному режимі повідомив керівника відділу кадрів Представництва в Україні ОСОБА_3 за її корпоративним номером НОМЕР_1 про те, що він перебуває на лікарняному та про те, що він відкликає власну заяву про звільнення. Проте, як виявилось в подальшому в ході листування з роботодавцем, останній заперечує факт повідомлення працівником про намір відкликання заяви про звільнення в будь-якій формі. 27.02.2020 ОСОБА_1 було написано заяву про відкликання власної заяви про у зв`язку із непогодженням сторонами всіх умов звільнення (зокрема щодо виплати) добровільної вихідної компенсації), проте своєчасно направити він її не зміг так, як занедужав. В подальшому, відповідачем було надано позивачу листа №357 від 12.03.2020, в якому зазначалося: 6.1 трудового договору від 14.06.2018 передбачає, що тільки зміни та доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін. Підстави для розірвання договору визначені в п. 6.4. одна з них - п. 1 ст. 36 КзПП України - за згодою сторін; Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» отримало заяву про звільнення за угодою сторін 22.01.2020 та роботодавець надав згоду та погодився задовільнити прохання, викладене в заяві про звільнення за угодою сторін. ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін на підставі його заяви, керуючись п. 1 ст. 36 КЗпП України. Законодавство не передбачає обов`язкову виплату компенсації робітнику при звільненні за угодою сторін (окрім заробітної плати, що належить працівникові та грошової компенсації за невикористані відпустки. Також законодавство не передбачає обов`язкове підписання угоди про звільнення; -до дня звільнення 28.02.2020 року представництво не отримувало від ОСОБА_1 повідомлень про зміну чи відзив заяви про звільнення. Представництво отримало повідомлення про відкликання заяви 05.03.2020 року через 6 днів після звільнення. Також, заява від 27.02.2021 року була відправлена 04.03.2020 року через 5 календарних днів після звільнення.

Позивач не погоджується із правомірністю свого звільнення, вважає його безпідставним, а оскаржуваний наказ протиправним, оскільки ОСОБА_1 було повідомлено в телефонному режимі про відкликання своєї заяви Представника відповідача, а звільнення не було оформлено виходячи із звичаїв конкретного роботодавця окремим двостороннім документом - додатковою угодою до трудового договору, не узгоджено між сторонами сума вихідної допомоги, а тому що станом на 28.02.2020 року між роботодавцем не існувало домовленості про звільнення за угодою сторін. З огляду на вказані обставини, просив визнати незаконним та скасувати наказ Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні від 25.02.2020 №18/1-с«Про звільнення за згодою сторін», яким звільнено ОСОБА_1 з посади менеджера з питань регіонального розвитку зовнішньої служби в м. Запоріжжя Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні з 28.02.2020 за згодою сторін згідно із п 1 ст. 36 КзПП України.. Поновити ОСОБА_1 на займаній посаді - менеджера з питані, регіонального розвитку зовнішньої служби в м. Запоріжжя Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні з 02.03.2020. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Хімічний завод «Гедеон Ріхтер», від імені та в інтересах якого на території України діє Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу розмір якої на час подання позову позивачем не може бути розрахований з огляд на те, що при її розрахунку використовується така складова як час вимушеного прогулу, який є триваючим наразі. Допустити негайне виконання рішення суду. Стягнути всі документально підтверджені судові витрати.

Ухвалою судді від 04.11.2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Хімічний завод «Гедеон Ріхтер» від імені якого на території України діє Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на робот та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи проводити з викликом сторін. На підставі ст.498ЦПК України надіслати судове доручення про надання правової допомоги компетентному суду іноземної держави за місцем знаходження відповідача. Звернутися до компетентного органу міста Будапешт Угорщини з проханням вручити документи, а саме: позовну заяву з додатками, копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу по справі Відкритому акціонерному товариству Хімічний завод «Гедеон Ріхтер», місце знаходження, м.Будапешт, Угорщина, відповідно до умов Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року. Провадження у цивільній справі зупинено до надходження відповіді від іноземного суду на судове доручення про надання правової допомоги або явки відповідача у судове засідання для розгляду справи по суті, залежно від події, яка станеться раніше.

23.04.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву та 29.04.2021 подано заяву про застосування строків позовної давності. У відзиві на позов відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказав, що з 14.06.2018 року по 28.02.2020 року позивач працював у Представництві «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні. Заявою від 21.01.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Глави представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.», в якій позивач просив, звільнити його із займаної посади з 28 лютого 2020 р. за угодою сторін. Наказом № 18/1-с від 25.02.2020 р., позивача було звільнено з посади менеджера з питань регіонального розвитку зовнішньої служби в м. Запоріжжя за угодою сторін 28.02.2020 р. згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Отже, відповідач здійснив всі визначені чинним законодавством дії - отримавши про звільнення працівника за угодою сторін відповідач звільнив позивача у значений в заяві про звільнення день. Тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних заяв про відізвання своєї заяви про звільнення позивач ні на день прийняття наказу ні на день звільнення не подавав. Тож, жодних порушень не було. Відповідач також не погоджується з думкою позивача про те, що мала бути ще якась додаткова угода до трудового договору, вказане у позові про те, що у випадку звільнення «трудовий договір передбачає укладення відповідної додаткової угоди» не відповідає дійсності. Згідно п. 6.4 трудового договору (на який посилається і сам позивач у позові, і копія якого додана з додатками до позовної заяви), цей Договір розривається: а) з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 5, 6, 7 статті 36 КЗпП України; Отже, розірвання трудового договору чітко визначене, це, серед іншого розірвання Договору з підстави, визначеної п. 1 ст. 36 КЗпП України, за якою і було звільнено позивача згідно поданою ним заяви про звільнення. Ця угода і була досягнута. Позивач подав заяву про звільнення та його було звільнено у визначений в заяві про звільнення день у зв`язку з угодою сторін. Жодних заяв про відізвання своєї заяви про звільнення позивач ні на день прийняття наказу, ні на день звільнення не подавав. Заяву позивача датовану 27.02.2020 р., на яку посилається ОСОБА_1 у позові, про відізвання своєї заяви про звільнення, Представництво « Ріхтер Гедеон Нрт. » отримало поштою лише 05 березня 2020 р., а відправив вказану заяву позивач на адресу відповідача тільки 04 березня 2020 року, тобто через п`ять днів після звільнення. Вказане підтверджується самою заявою датованою 27.02.2020 р. та поштовим конвертом Також позивач вказує, що нібито укладення додаткової угоди при розірванні трудового договору за угодою сторін є необхідним. Проте твердження позивача не відповідають дійсності. Дійсно, трудовим договором, а саме розділом 2 передбачено, що Роботодавець зобов`язується забезпечити працівника необхідними для виконання його функціональних обов`язків засобами (п. 2.3.1. трудового договору), надати Працівнику транспортний засіб виключно з метою виконання його трудових функцій (п. 2.3.3), надати Працівнику у користування мобільний телефон (п. 2.3.5). Проте цим розділом визначались обов`язки Роботодавця із забезпечення всім необхідним для роботи позивача. Але конкретне майно в цьому договорі не зазначалось. Твердження позивача спростовуються самим трудовим договором, наявним в матеріалах справи. Майно, що передавалось позивачу для виконання його трудових функцій, визначалось окремими документами (договір, акти), і розірвання трудового договору з Працівником автоматично веде до розірвання будь-яких інших договорів про передачу майна для здійснення трудових обов`язків, оскільки такі обов`язки припинились у позивача і з менту звільнення виник обов`язок по поверненню майна. Тож, жодної необхідності в укладенні додаткової угоди до трудового договору у зв`язку зі звільненням не виникає. Майно передавалось позивачу у зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків і мало повернуто відповідачу одразу після звільнення, проте це не відбулось довгий час, позивач продовжував незаконно користуватись майном через це відповідач був змушений звернутись до правоохоронних органів. Вже після цього ОСОБА_1 повернув майно Відповідачу. Крім того, сам факт відправлення заяви датованої 27.02.2020 р. лише 04 березня 2020 р. дає підстави вважати, що такої заяви не існувало до 04 березня 2020 р. Знаходження на лікарняному з 27 лютого 2020 р. не може слугувати виправданням того, що заява не надсилалася раніше, оскільки як зазначає сам відповідач, він досі знаходиться на лікарняному. Проте в цій же позовній заяві позивач зазначає, що «відразу після завершення лікарняного, 04.03.2020 р. ОСОБА_1 було направлено цю заяву роботодавцю». Тобто в позові позивач вказує, що написати заяву про відізвання заяви про звільнення йому нічого не завадило, проте надіслати поштою нібито в день складення заяви про відізвання заяви про звільнення йому завадив лікарняний, який закінчився 04 березня 2020 р. Проте в цій же позовній заяві позивач вказує, що він на лікарняному та надає копії лікарняних. Тож виникає питання, що ж тоді завадило надіслати заяву датовану 27.02.2020 р. саме 27.02.2020р. А завадило, напевно те, що такої ви просто не існувало станом на 27.02.2020 р.Більше того, позивач не знаходився на лікарняному з 27.02.2020 р. Так, Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» направило на ім`я директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» запит, в якому Представництво звернулося з проханням надати відповіді питання стосовно Листка непрацездатності серії АДУ № 685074.На що були отримані відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги 10» від 23.03.2020 р. та від 25.06.2020 р., в яких вказувалось, що ОСОБА_1 отримував листок непрацездатності № 685074 з 28.02.2020р по 05.03.2020 р. Позивач неодноразово вказує про «добровільну вихідну допомогу» відповідача, ніби то ним велися «перемовини .. та в ході їх були досягнуті певні домовленості», однак жодних «перемовин» про виплату «добровільної вихідної допомоги» між ОСОБА_1 та Представництвом «Ріхтер Гедеон Нрт.» не велося, Представництву відомо про те, що позивач казав працівникам про те, що він хоче при звільнені якісь гроші, окрім заробітної платні, те всі умови щодо виплати заробітної платні, премій, визначені в трудовому договорі, відповідних компенсацій, виплат, добровільних вихідних допомог, трудовий договір не містить. Більше того, і чинним законодавством такі виплати як «добровільна вихідна допомога» не передбачено. Вихідна допомога при звільнені визначена статтею 44 КзПП України для конкретного переліку припинення трудового договору, проте п. 1 статті 36 в цьому переліку немає, отже і обов`язку зі сплати вихідної допомоги у відповідача перед позивачем не виникає. Всі вимоги, передбачені чинним законодавством, а саме виплата в день звільнення заробітної платні та компенсації за невикористані дні відпустки, виконані. Інших грошових зобов`язань перед позивачем у зв`язку із його звільненням у Представництва не існує, а наявність чи відсутність дітей, статусу внутрішньопереміщенної особи жодним чином на це не впливає. Щодо викладеного у позові про поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку, то зазначено, що відповідач не вчиняв жодних порушень, то ж вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню у зв`язку зі своєю безпідставністю.

Крім того, позивачем порушено строк звернення до суду передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, з огляду на те, що ним 23.03.2020 р. було пред`явлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву про скасування даного наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за якою було відкрито провадження у справі № 335/2558/20 ухвалою суду від 30.03.2020 у вказаній справі провадження закрито. Далі позивач зазначає, що справа № 335/2558/20 перебувала в провадженні суду аж до 29.09.2020 р., коли ухвалою суду було закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позов було пред`явлено до Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні, яке не має статусу юридичної особи. При цьому позивач посилається на положення ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України щодо переривання позовної давності. Жодного переривання перебігу позовної давності не відбулось, оскільки позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Проте ОСОБА_1 не подавалось позову до одного із боржників чи на частину вимог. ОСОБА_1 , як він сам зазначає, 23.03.2020 р. було подано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву, де відповідачем було вказано Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні, предмет позову - про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, отже предмет позову той самий, проте позивач вказав відповідачем не юридичну особу, як це передбачено положеннями ст. 42, 48 ЦПК, а Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.», яке не має статусу юридичної особи, і не може бути відповідачем відповідно до положень ст. 48 ЦПК України. ОСОБА_1 , подаючи позов ще у березні 2020 року достеменно знав про те, що представництво « Ріхтер Гедеон Нрт. » є представництвом резидента Угорщини , про це прямо зазначалось і в трудовому договорі і в усіх угодах до трудового договору, також в реквізитах трудового договору та додатках до нього зазначались данні про «Роботодавця», а саме вказано Хімічний Завод (Угорщина), а вже вказано про Представництво. Так, в ухвалі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2020 р. по справі № 335/2558/20 зазначено, серед іншого, що позивач не скористався правом на заміну відповідача в порядку та строки, визначені ЦПК України, при тому, що клопотання про закриття провадження у справі надійшло до суду ще 19.06.2020 р. Звернення до суду із позовною заявою до Представництва іноземного суб`єкта господарської діяльності, без зазначення самого іноземного суб`єкта господарської діяльності, при цьому достеменно знаючи про це, а потім звернення до суду з новим позовом, через великий проміжок часу, вже зазначивши необхідні дані (які і при поданні першого позову були відомі позивачу), не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов. Позивач звернувшись до суду з позовом до Представництва іноземного суб`єкта господарської діяльності, яке не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі, фактично пропустив строк звернення до суду. При цьому застосування положень 264 ЦК України є неможливим, оскільки односторонні дії позивача, щодо звернення до представництва не переривають строку позовної давності.

Ухвалою суду від 30.04.2021 року поновлено провадження по цивільній справі. Продовжено провадження у справі зі стадії, на якій його було зупинено.

У судовому засіданні 30.04.2021 судом задоволено клопотання позивача про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та допит в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 в якості свідка.

У судовому засіданні 06.08.2021 позивач ОСОБА_1 допитаний в якості свідка пояснив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити. Зазначив, що працює на даний час директором ТОВ «Метаклініка». З приводу позову зазначив, що працював в Представництві «Ріхтер Гедеон Нрт.». В січні 2020 року до нього приїхав його керівник ОСОБА_5 і змусив його написати заяву про звільнення. Вони з ним довго спілкувалися і ОСОБА_5 сказав, що «..є людина на твоє місце». ОСОБА_1 погодився на звільнення, однак сказав ОСОБА_5 , що оскільки до нього претензій немає, йому потрібна компенсація у розмірі 3 місячних заробітних плат. Однак у додатковій угоді, яку привіз ОСОБА_5 було вказано що компенсація 1 місячна зарплата, а тому він написав лише заяву про звільнення. Він написав заяву про звільнення з 28.02.2020 року, вважав, що за цей час буде вирішено питання щодо компенсації, але коли справа дійшла до звільнення розмір компенсації вони не погодили. Також вказав, що напередодні звільнення вони спілкувалися з ОСОБА_3 і вона сказала, щоб він приїхав вирішив питання по звільненню, а він їй сказав, що відкликає заяву. Потім захворів та пішов на лікарняний. Додаткову угоду, укладення якої є звичайною практикою при звільненні, він не підписував. ОСОБА_3 він телефонував три рази телефоном і вони обговорювали ситуацію, і казав, що він відкликає заяву про звільнення. Заяву про відкликання не направив, тому що захворів і не міг цього зробити. Визнає, що розрахунок з ним здійснено у день звільнення 28.02.2020 і ще додатково оплачений лікарняний, трудову книжку отримав через деякий час. Подав заяву про звільнення 21.01.2020 року і до 28.02.2020 жодних заяв не подав. Майно яке передано представництвом, якусь частину він здав до звільнення. Те, що його звільнили і не провели виплату належної компенсації при звільненні, це і стало підставою звернення до суду.

Допитана в судовому засідання в режимі відеоконференції 06.08.2021 в якості свідка ОСОБА_3 зазначила, що працює менеджером по персоналу Представництва «Рихтер Гедеон Нрт.» У коло її посадових обов`язків входить: основне -ведення документообігу, закриття вакансії, оформлення прийняття, звільнення, переводи тощо. Її керівником є голова представництва ОСОБА_12. Вказала, що до неї прийшла заява від ОСОБА_1 через керівника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , та подальшому і було звільнення. Жодних застережень від ОСОБА_5 не було, він просто передав заяву ОСОБА_1 . Вона особисто спілкувалася за декілька днів до звільнення з ОСОБА_1 . Конкретно про що йшла розмова не пам`ятає, однак основна мета була - нагадати про те, що є заява про звільнення, на якій стоїть 28.02.2020, і ОСОБА_1 повинен здати усі матеріальні цінності. Нагадала про те, що 28.02.2020 останній робочий день і прохала його приїхати в день звільнення для остаточного оформлення: отримання наказу про звільнення, видача трудової книжки тощо. Вона про жодні домовленості не знала. Коли саме була розмова вона не пам`ятає. Також свідок пояснила, що угоди про розірвання договору укладаються крайнє рідко, інколи, це не є правило. У 2021 році був такий випадок. Трудову книжку та наказ в день звільнення ОСОБА_1 не видали, тому що він не приїхав, в день звільнення його документи були оформлені, а йому направлено повідомлення, що він може приїхати та забрати трудову та наказ у зручний для нього час. З ним повністю проведено розрахунок в день звільнення. Він телефоном не повідомляв, що він на лікарняному, однак про це написав в електронній переписці. В телефонній бесіді ОСОБА_1 вів розмову про своє бажання, що він: "хотів би ще і грошей зверху..". У неї не було жодних відкликів заяви про звільнення з боку ОСОБА_1 з моменту подання заяви про звільнення. Тим більше, він більше місяця рахувався співробітником представництва, при цьому не брав участь у жодних заходах, була заява що він йде, частково він здав матеріальні цінності. Є його робочий день, він повинен приїхати та з усіх питань розмовляти з керівником. «Відкликаю заяву» - такого не було, будь-які заяви повинні бути у письмовому вигляді. Він написав в електронному листі, що він йде на лікарняний і міг написати і таке, що відкликає заяву, однак цього не зробив. Не було в усній розмові, що відкликає заяву. Коли керівник привіз заяву про звільнення, ще був пакет документів і це була не додаткова угода, це був проект документа. Вона не була присутня під час розмови з керівництвом. Він міг їй зателефонувати протягом 5 тижнів, їй не перетелефонував. Вважає, що якщо особа звільняється і написала заяву про звільнення через 5 тижнів, він не був на тренінгах, не питав, чому його не включили у списки і вона так розуміла, що він шукає іншу роботу, легше шукати іншу роботу, коли працюєш у такій фірмі. Ось він 5 тижнів і був у пошуку і мабуть іншу роботу не знайшов. Також вказала, що в її повноваження не входить встановлення окладів. У них працюють люди по 10,15,20 років і коли такі люди звільняються з будь яких причин, інколи, у виключних випадках укладається додаткова угода, саме для працюючих багато років. В інших випадках -лише наказ про звільнення. Також свідок вказала, що ОСОБА_1 майно частково передав до звільнення, а автомобіль та комп`ютер - були складності, подавалися заяви в правоохоронні органи щоб повернути це майно. Після подання заяви про звільнення ОСОБА_1 не брав участь у конференціях, що є обов`язковою умовою роботи, це були підсумкові збори, плани на наступний рік. Вона вважала, що причиною відсутності було те, що якщо він не буде співробітником і сенсу брати в них участь немає і він не питав, чому його не включено у списки тренінгів. Зарплата у Представництві 6 та 20 числа щомісячно. Розрахунок при звільнення з ОСОБА_1 був в день звільнення 28.02.2020 року, кошти на картку перераховані.

Допитаний в судовому засідання в режимі відеоконференції 19.08.2020 в якості свідка ОСОБА_8 зазначив, що працює у Представництві на посаді начальника відділу зовнішнього служби. Зазначив, що у його посадові обов`язки входить організація та контроль зовнішньої служби. По суті звільнення ОСОБА_1 повідомив, що наприкінці листопада 2019 року ОСОБА_1 повідомив йому що шукає роботу. Через місяць знов сталася розмова, він сказав, що шукає роботу, що ще шукає роботу, про що свідок доповів керівництву. Після того свідок у січні 2020 поїхав з пакетом документів до нього і ОСОБА_1 написав заяву про звільнення. У пакеті документів чи був проект додаткової угоди він не знає. В ході розмови з ОСОБА_1 у січні 2020, вони обговорювали умови звільнення і погоджували їх. Була цікава розмова під час якої ОСОБА_1 сказав: « ...Здесь нечего ловить (мова оригіналу-рос.).», вимог у нього особливо не було. ОСОБА_1 сказав, що хоче ще місяць допрацювати, тому заява про звільнення ним була написана не з січня, а з лютого. ОСОБА_1 не поїхав на тренінг і почав здавати речі, стенди тощо. Можливо під час розмови у нього він запитував про якусь компенсацію у розмірі трьох місячних окладів, однак ці питання вирішує керівництво. ОСОБА_1 попросив місяць і вони дійшли консенсусу, він не поїде на тренінг і здає майно. ОСОБА_1 казав, що будете звільнятися декілька разів, а тому і написав заяву. Фінансові питання свідок не вирішує взагалі. Щодо додаткової угоди, то вказав, що можливо і укладається з тими, хто працював багато років. Він лише взяв заяву у ОСОБА_1 і віддав менеджеру. ОСОБА_1 казав, що шукає роботу, про відкликання заяви про звільнення нічого не казав.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору (Постанова КСЦ ВС від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18).

Суд, встановивши правовідносини сторін, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, враховуючи вимоги і заперечення сторін, визначившись із правовою нормою, що підлягає застосуванню, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 14 червня 2018 року між Представництвом «Ріхтер Гедеон Нрт.», яке є на території України представництвом резидента Угорщини - фірми «Richter Gedeon Nyrt..», в особі голови представництва ОСОБА_12 та ОСОБА_1 (надалі - позивач, працівник або ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, за умовами якого між роботодавцем та працівником ( ОСОБА_1 ) виникли трудові відносини. Договір укладено на необмежений строк. В укладеному договорі сторони погодили його основні умови та зокрема пунктом 6.1 розділу цього договору погодили, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін і оформлюються додатковою угодою, що складається в письмовій формі і є невід`ємною цього договору. Також, пунктом 6.4. цього договору визначено, що даний договір розривається : а) з підстав, передбачених пп. 1, 3, 5, 6, 7 статті 36 КзПП України.

Впродовж дії договору між працівником та роботодавцем неодноразово вносились зміни до укладеного договору та всі вони, як то передбачено п. 6.1 договору, укладались в письмовій формі додаткової угоди до трудового договору (від 02.05.2019, від 02.01.2019, від 01.10.2018, від 02.01.2020).

За додатковою угодою про внесення змін до трудового договору від 02.01.2020 пункт. 4.1 викладено в такій редакції: За виконання обов`язків, передбачених цим договором, Працівнику встановлюється оплата праці у вигляді посадового окладу в розмірі 40000,00 грн. на місяць.

21 січня 2020 року ОСОБА_1 подав відповідачу власноручно написану заяву, в якій просив звільнити його з роботи з посади менеджера з питань регіонального розвитку зовнішньої служби Запорізького регіону у м.Запоріжжя за угодою сторін за п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 28 лютого 2020 року.

Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» отримало заяву про звільнення за угодою сторін 22.01.2020 та роботодавець надав згоду та погодився задовільнити прохання, викладене в заяві про звільнення за угодою сторін.

Наказом голови Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» ОСОБА_12 від 25.02.2020 року №18/1-с ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 28.02.2020 року.

28.02.2020 року листом від 28.02.2020 вих.№292 ОСОБА_1 повідомлено про те, що його звільнено з посади менеджера з питань регіонального розвитку зовнішньої служби Запорізького регіону у м.Запоріжжя за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України 28 лютого 2020 року, на підставі поданої заяви від 21.01.2020, а також за відсутністю усного чи письмового попередження про відкликання заяви про звільнення. На наступний день після закриття лікарняного, передати майно, яке належить Представницву фахівцю ОСОБА_10 . Для здійснення розрахунків по лікарняному, відправити листок непрацездатності поштою в офіс Представництва. Також у листі міститься прохання забрати трудову книжку, яка знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Тургеневська, 17-Б . До листа додано копію наказу про звільнення.

28.02.2020 року з ОСОБА_1 проведено розрахунок при звільненні станом на 28.02.2020 року, що визнається позивачем.

Встановлено, що 04.03.2020 року ОСОБА_1 надіслав поштою відповідачу письмову заяву, датовану 27.02.2020 року, в якій зазначив про те, що у зв`язку із тим, що в письмовому вигляді відповідну додаткову угоду до настання дати прогнозованого звільнення він не отримував, позиція по виплаті вихідної допомоги не узгоджена повідомляє про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін з метою проведення подальших перемовин про умови звільнення.

05.03.2020 року Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» отримало зазначену заяву ОСОБА_1 датовану 27.02.2020 року, що не заперечується сторонами.

12.03.2020 року Представництвом «Ріхтер Гедеон Нрт.» було направлено ОСОБА_1 листа №357 від 12.03.2020, в якому зазначалося з приводу заяви від 27.02.2020 року:

1) Пункт 6.1 трудового договору від 14.06.2018 передбачає, що тільки зміни та доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін. Підстави для розірвання договору визначені в п. 6.4. одна з них - п. 1 ст. 36 КзПП України - за згодою сторін;

2) Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» отримало заяву про звільнення за угодою сторін 22.01.2020 та їй присвоєно №60/1. Роботодавець Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в особі голови Представництва ОСОБА_12 надав згоду та погодився задовільнити прохання, викладене в заяві про звільнення за угодою сторін.

3) Повідомлено, що ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін на підставі його заяви, керуючись п. 1 ст. 36 КЗпП України. Законодавство не передбачає обов`язкову виплату компенсації робітнику при звільненні за угодою сторін (окрім заробітної плати, що належить працівникові та грошової компенсації за невикористані відпустки). Також законодавство не передбачає обов`язкове підписання угоди про звільнення;

4) До дня звільнення 28.02.2020 року представництво не отримувало від ОСОБА_1 повідомлень про зміну чи відзив заяви про звільнення. Представництво отримало повідомлення про відкликання заяви 05.03.2020 року через 6 календарних днів після звільнення. Також, заява від 27.02.2021 року була відправлена 04.03.2020 року через 5 календарних днів після звільнення. Таким чином, повідомлено, що Заява про відкликання Заяви про звільнення за угодою сторін не підлягає задоволенню у з її поданням роботодавцю через п`ять днів після звільнення.

12.03.2020 року ОСОБА_1 за вих.№ 356 повторно направлено пакет документів, який був надісланий 28.02.2020 року. Також повідомлено, що документи, направлені первинно 28.02.2020 року знаходяться на поштовому відділенні та чекають на отримання. Додаток: копія листа №292 від 28.02.2020, копія наказу про звільнення. Нагадано про необхідність здати майно, яке належить Представництву «Ріхтер Гедеон Нрт.» на наступний день після закриття лікарняного.

19.03.2020 року ОСОБА_1 повідомлено щодо оплати листка непрацездатності серії АДУ №694183 від 06.03.2020 року, який повернуто як такий, що виданий необґрунтовано.

23.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя із позовом до Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди (справа №335/2558/20)

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2020 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників, встановлено сторонам строки на подання заяв по суті справи (відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про допит двох свідків.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29.09.2020 року закрито провадження в цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Судом встановлено, що враховуючи наведені обставини, оскільки позов заявлений до особи, яка не може бути стороною у справі через відсутність у неї цивільної право- та дієздатності (ст. ст. 26, 30 ЦК України), а отже не є носієм прав та обов`язків відповідача в суді (ст.ст. 5, 48 ЦПК України), суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю. При цьому, суд враховував, що позивач на викладене уваги не звернув, і правом на заміну відповідача в порядку та строки, визначені ЦПК України, не скористався. Клопотання про закриття провадження у справі надійшло до суду ще 19.06.2020.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 у справі №№ 359/5905/18

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 264/1585/17.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Аналогічних висновків у своїй постанові від 31.08.2020 дійшов Верховний Суд у справі № 359/5905/18.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 у справі №№ 359/5905/18)

Аналізуючи надані позивачем докази в їх сукупності, з урахуванням вищенаведених норм права та правових висновків Верховного Суду , суд встановив таке.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору судом враховуються покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , які пояснили, що ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін добровільно, своєю поведінкою неодноразово засвідчував бажання звільнитися з Представництва, про що висловлювався за декілька місяців до подання такої заяви (з листопада 2019р) та протягом майже 5 тижнів після узгодження звільнення до моменту звільнення, участь у тренінгах не брав, частково здав майно Представництва, яке йому було передано у зв`язку із службовою потребою. Щодо показів допитаних у судовому засіданні свідків, які були допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача, суд вважає, що підстав для сумніву у показах їх немає, оскільки їх пояснення узгоджуються як з показами один одного, так і з письмовими доказами, і з огляду на положення ст.77 ЦПК України, є належними доказами по справі.

Щодо показів позивача ОСОБА_1 , допитаного в якості свідка, то з урахуванням обставин справи та особистої заінтересованості в результатах розгляду справи, а також тих обставин, що пояснення позивача не узгоджуються із іншими зібраними у справі письмовими доказами, суд критично відноситься до його пояснень.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів вчинення на нього з боку роботодавця тиску щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін, про що він, не вказуючи про це в позовні заяві, пояснив у судовому засіданні, і позивач не навів переконливих доказів і мотивів таких дій роботодавця, а також доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до нього роботодавця, а відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. До правоохоронних органів щодо здійснення тиску він не звертався і факт написання такої заяви протягом майже 5 тижнів до дня звільнення не оспорював.

Навпаки, ОСОБА_1 не спростовані пояснення свідків, допитаних у судовому засіданні, щодо невідвідування ним тренінгів, конференцій, відвідування яких є обов`язковим для співробітників, часткового передання майна Представництва протягом майже 5 тижнів після подання заяви та узгодження з роботодавцем звільнення та дати звільнення, що на думку суду додатково свідчить про його добровільний намір на звільнення з роботи і, суд, за відсутності достовірних та допустимих доказів, дійшов висновку про недоведеність позивачем його тверджень про відсутність у нього добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Крім того, у заяві, датованій ОСОБА_1 27.02.2020 року зазначено що «…позиція по виплаті вихідної допомоги не узгоджена. Повідомляю про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін з метою проведення подальших перемовин про умови звільнення..», що також додатково свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 продовжити роботу на Представництві, а метою відкликання заяви про звільнення ним особисто вказано проведення подальших перемовин про отримання грошової компенсації та розмір такої компенсації.

Також, з пояснень ОСОБА_1 та даних ЄДРПОУ, встановлено, що ОСОБА_1 з 31.07.2020 зареєстрований фізичною-особою підприємцем, працевлаштований з листопада 2020 року директором ТОВ «Метаклініка» ЄДРПОУ 44001045, що додатково підтверджує покази свідків про повідомлення ОСОБА_1 наміру знайти іншу роботу.

Судом також враховуються і ті обставини, що жодний із допитаних свідків не підтвердив обставини, що викладені у позовній заяві щодо повідомлення ОСОБА_1 свого наміру відкликати заяву про звільнення. Навпаки свідок ОСОБА_11 зазначила, що ОСОБА_1 повідомив у електронній переписці про лікарняний до звільнення, тобто перешкод повідомити роботодавця про бажання відкликати заяву та направити письмову заяву про відкликання заяви про звільнення цим же засобом зв`язку у нього не було, проте він відправив її лише після звільнення.

Жодного належного та допустимого доказу, який би достовірно підтверджував усне заявлення бажання ОСОБА_1 роботодавцю відкликати заяву про звільнення в матеріалах справи немає.

В обгрунтування неможливості подання письмової заяви про відкликання заяви про звільнення до дня звільнення, позивачем долучено до матеріалів справи три листка непрацездатності серії АДУ №685074 виданого 27.02.2020 року, згідно до якого ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 27.02.2020 року по 06.03.2020року; серії АДУ№694183 виданий 06.03.2020 року згідно до якого ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 06.03.2020 року по 14.03.2020 року; серії АДУ№698785, виданий 27.03.2020, згідно до якого ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 13.03.2020 року по 27.03.2020 року.

Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт» направило на ім`я директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» запит, в якому Представництво звернулося з проханням надати відповіді питання стосовно Листка непрацездатності серії АДУ № 685074, виданого 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 . На що були отримані дві відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги 10» від 23.03.2020 р. № 512/01/08 та від 25.06.2020 р. № 1527/01-08, в яких вказувалось, що ОСОБА_1 отримував листок непрацездатності № 685074 з 28.02.2020р. по 05.03.2020.

Згідно відповіді на адвокатський запит КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги 10» від 10.06.2021 р. № 1477/01-08, ОСОБА_1 обґрунтовано отримував листок непрацездатності серії АДУ№685074 з 27.02.2020 по 05.03.2020. Надані вибачення за технічну помилку.

З огляду на вказані обставини, дослідивши вказаний лікарняний лист, який двічі містить дату видачі - 27.02.2020 року, суд вважає встановленим факт тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 та перебування ОСОБА_1 на лікарняних з 27.02.2020 року по 27.03.2020року.

Разом із тим, факт перебування ОСОБА_1 на лікарняному з 27.02.2020 року та подання ним заяви про відкликання заяви про звільнення на пошту 04.03.2020 року, тобто в період перебування на тому ж лікарняному (листок непрацездатності АДУ№685074 виданий до 05.03.2020р.включно) і звернення до суду з позовом 23.03.2020, до закриття останнього листка непрацездатності 27.03.2020р., спростовує твердження позивача про неможливість подання такої заяви раніше ніж 25.02.2020, тобто день видання наказу про звільнення та раніше ніж день звільнення 28.02.2020 року, при тому що сторонами трудового договору узгоджено дату та підставу звільнення ще у січні 2020 року, тобто за майже 5 тижнів до самого звільнення, оскільки перебування на лікарняних з 27.02.2020 по 27.03.2020 не стало перешкодою для направлення ним заяви поштою 04.03.2020 та звернення до суду з позовом 23.03.2020р.

Тим більше, наказ № 18/1-с про звільнення за згодою сторін підписано головою Представництва ОСОБА_12 25.02.2020 року, тобто до тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .

Аналізуючи надані суду вищенаведені докази суд вважає доведеним, що дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, оскільки волевиявлення позивача на звільнення не спростоване належними та допустимими доказами у справі, як і існувало волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення за угодою сторін 25.02.2020 року, працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін заявив лише 04.03.2020 року тобто через п`ять днів після звільнення; згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору надана не була.

Надаючи оцінку доводам позивача про неукладення з ним додаткової угоди до трудового договору, судом встановлено таке.

Згідно п. 6.4 трудового договору (на який посилається і сам позивач у позові, і копія якого додана з додатками до позовної заяви), цей Договір розривається: а)з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 5, 6, 7 статті 36 КЗпП України; б)з ініціативи «Роботодавця» у випадках, передбачених законодавством (статтями 40,41 КЗпП України); в) з ініціативи «Працівника» у випадках, передбачених законодавством (статтею 38 КЗпП); г)з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Отже, розірвання трудового договору чітко визначене у трудовому договорі, це, серед іншого, розірвання Договору з підстави, визначеної п. 1 ст. 36 КЗпП України, за якою і було звільнено позивача згідно поданою ним заяви про звільнення.

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін. Ця угода була досягнута станом на час подання заяви про звільнення з цієї підстави. Позивач подав заяву про звільнення та його було звільнено у визначений в заяві про звільнення день у зв`язку з угодою сторін.

Заяв про відізвання заяви про звільнення позивач ні на день прийняття наказу про звільнення 25.02.2020, ні на день звільнення не подавав. Заяву позивача датовану 27.02.2020 р., на яку посилається ОСОБА_1 у позові, про відкликання своєї заяви про звільнення, Представництво « Ріхтер Гедеон Нрт. » отримало поштою лише 05 березня 2020 р., а відправив вказану заяву позивач на адресу відповідача тільки 04 березня 2020 року, тобто через п`ять днів після звільнення.

Посилання позивача на пунктом 6.1 трудового договору, згідно якого сторони погодили, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін і оформлюються додатковою угодою, що складається в письмовій формі і є невід`ємною цього договору, не заслуговують на увагу, оскільки розірвання договору не є його зміною або доповненням, а підстави для розірвання у визначені в пункті 6.4 Трудового договору п. 1. ч.1 ст. 36 КЗпП України - за згодою сторін.

Долучена позивачем до справи угода про розірвання трудового договору від 24.02.2021 року Представництва з ОСОБА_13 відповідно до ст. 77 ЦПК України є неналежним доказом, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування і не свідчить про сталу практику Представництва на укладення угоди про розірвання трудового договору станом на час звільнення ОСОБА_1 28.02.2020 року і не свідчить про обов`язковість укладення такої угоди. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що зміст вказаної угоди підтверджує покази свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_8 щодо можливості укладення додаткової угоди про розірвання трудового договору з працівниками, які працювали у Представництві тривалий термін, оскільки з угоди від 24.02.2021 укладеної з ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_13 укладено трудовий договір, який розривається, 01.11.2004 року, тобто майже за 17 років до його розірвання.

Більш того, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 у справі №№ 359/5905/18.

Виходячи зі змісту ст. 13,264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні наполягав на поновленні його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а підставою позову зазначив під час його допиту в судовому засіданні те, що його звільнили і не провели виплату належної компенсації при звільненні, це і стало підставою звернення до суду згідно його пояснень.

Аналізуючи твердження позивача в частині відсутності угоди на звільнення у зв`язку із неузгодженням розміру та виплати «добровільної вихідної допомоги», «вихідної компенсації» відповідачем, і що між сторонами велися «перемовини ... та в ході їх були досягнуті певні домовленості», то в матеріалах справи відсутні жодні докази вказаних обставин.

Ті обставини, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам про те, що він хоче при звільнені якісь гроші, окрім заробітної плати, то всі умови щодо виплати заробітної платні, премій, визначені в трудовому договорі, відповідних компенсацій, виплат, добровільних вихідних допомог, трудовий договір не містить.

Так, згідно п. 2.3.2 Трудового договору, Роботодавець зобов`язується виплачувати Працівникові заробітну плату в розмірі й у строки, визначені цим Договором.

Пунктом 4.1. Трудового договору встановлювався розмір заробітної платні позивача, яка

періодично збільшувалась, що підтверджується угодами про внесення змін до Трудового договору.

Крім того, в розділі 4 трудового договору була передбачена можливість виплати премій по закінченню звітного періоду. Тобто умова по виплаті премій є правом, а не обов`язком роботодавця. Також визначена допомога у випадку тимчасової непрацездатності у розмірі, передбаченому законодавством. Жодних інших виплат, окрім заробітної платні та можливих премій та виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, трудовий договір не містить.

Більше того, законодавством такі виплати як «добровільна вихідна допомога» не передбачена. Вихідна допомога при звільнені визначена статтею 44 КзПП України для конкретного переліку припинення трудового договору, проте п. 1 статті 36 в цьому переліку немає, отже і обов`язку зі сплати вихідної допомоги у відповідача перед позивачем не виникає.

Тож, вимог про виплату компенсацій від позивача чи ведення якихось «переговорів» після подання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути, оскільки це не передбачено ні трудовим договором, ні чинним законодавством.

Всі вимоги, передбачені чинним законодавством, а саме виплата в день звільнення заробітної платні та компенсації за невикористані дні відпустки, виконані. Інших грошових зобов`язань перед позивачем у зв`язку із його звільненням у Представництва «Ріхтер Гедеон Нрт.» немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) Верховний Суд зазначав, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну), враховуючи, що сторони по справі домовилися про дату припинення трудового договору - 28.02.2020, і відповідач не анулював таку домовленість до цієї дати.

Суд зауважує, що позивач помилково вважає що для анулювання домовленості сторін про звільнення за п.1 ст.1 ст.36 КЗпП достатньо лише усного чи письмового відкликання заяви про звільнення працівником, тоді як її анулювання можливо виключно за взаємною згодою сторін угоди і потребує також і згоди на таке анулювання і роботодавця.

Крім того, суд звертає увагу на те, що основною умовою для припинення трудового договору за п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України є вільне волевиявлення сторін, яке проявляється, в тому числі і в обумовленні дати припинення трудових правовідносин. З огляду на те, що сторонами було обумовлено та погоджено дату припинення трудових правовідносин саме 28.02.2020 року і жодна із сторін не заперечувала проти припинення трудового договору саме в цю дату, волевиявлення позивача було спрямовано на припинення трудових правовідносин саме 28.02.2020 року і в цю дату його і було звільнено.

Таким чином, заява позивача про анулювання домовленості щодо звільнення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, а отже, у зв`язку з відсутністю такої згоди з боку роботодавця, домовленість сторін про звільнення залишалася в силі, а за відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача і не встановлення обопільної згоди відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення позивача, суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, а тому доходить висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України і ОСОБА_1 відповідно до вимог закону правомірно звільнено за угодою сторін з 28.02.2020 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, то відсутні правові підстави для задоволення його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи, що звільнення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства.

З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку, що трудові права, за захистом яких звернувся до суду позивач, порушене не було й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його права не підлягають захисту судом, а тому в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності, про що подано відповідну заяву.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

КЦС ВС зауважив, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18).

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 р. по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18). А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на ті обставини, що суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, в задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовляє саме з цієї підстави.

Щодо доводів ОСОБА_1 у судовому засіданні про недобросовісну процесуальну поведінку і ставлення до нього роботодавця, яке полягає у тому, що Представництво затягує вирішення спору, у зв`язку із чим він змушений був вдруге звертатися з позовною заявою до суду та нести витрати на переклад документів на мову відповідача, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальної дії.

ОСОБА_1 звільнено 28.02.2020 року, з позовом до суду він звернувся вперше 23.03.2020 року. Позов ОСОБА_1 вперше був поданий із недоліками, тобто до Представництва, яка не може бути відповідачем у справі. Як встановлено ухвалою суду від 29.09.2020 року про закриття провадження у справі, позивач правом на заміну відповідача в порядку та строки, визначені ЦПК України, не скористався. Вдруге до суду ОСОБА_1 звернувся 12.10.2020 року з позовом до юридичної особи, тобто через 8 місяців після звільнення, питання про поновлення строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, не ставить, посилаючись на положення ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України щодо переривання позовної давності у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників. ОСОБА_1 звернувшись до суду із позовною заявою у березні 2020 року до Представництва іноземного суб`єкта господарської діяльності, яке не має статусу юридичної особи, і не може бути відповідачем відповідно до положень ст. 48 ЦПК України, без зазначення самого іноземного суб`єкта господарської діяльності, достеменно знаючи про те, що представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» є представництвом резидента Угорщини, оскільки про це прямо зазначалось і в трудовому договорі і в усіх угодах до трудового договору, також в реквізитах трудового договору та додатках до нього, правом на заміну відповідача в порядку та строки, визначені ЦПК України, не скористався, незважаючи на подане відповідачем 19.06.2020 року клопотання про закриття провадження з цих підстав, що призвело до закриття провадження у справі 29.09.2020 року і подальшого звернення до суду з новим позовом, через значний проміжок часу після звільнення, вже із зазначенням належних даних (які і при поданні першого позову були відомі позивачу), на свій розсуд взяв на себе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій, що і призвело до тих наслідків, про які ОСОБА_1 зазначає і не свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку відповідача і упереджене ставлення до ОСОБА_1 .

Як вже зазначалося вище, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, в задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовляє саме з цієї підстави, що не потребує зазначення висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності суд приходить до висновку про те, що позов є недоведеним і необґрунтованим, звільнення позивача з позивачем проведені відповідачем відповідно до вимог законодавства, а позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд з урахуванням ст. 141 ЦПК України вважає, що понесені судові витрати позивачем, не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2,4,5,12,13,81,89,261,263-265,268,273,274ЦПК України ,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Хімічний завод «Гедеон Ріхтер» від імені якого на території України діє Представництво «Ріхтер Гедеон Нрт.» в Україні про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 27.08.2021 року. Повне рішення складено 31.08.2021.

Суддя: Ю.В. Апаллонова