Рішення № 99273265, 30.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 року м. Київ № 640/17460/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом доОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-Суд прийняв до уваги таке:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пільгову пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року) з урахуванням пільгової вислуги, здобутої останнім до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668 (01.10.2011).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII (в редакції Закону від 2 квітня 1994 року), якою було передбачено право на призначення пенсії за вислугу років, зокрема, для осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, однак йому було протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії. Стверджує, що статтею 12 цього Закону після 7 липня 2011 року збільшено стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України, а тому до позивача має застосовуватися Закон № 2262-XII у редакції, яка діяла на дату його вступу на службу до органів внутрішніх справ.

Ухвалою суду від 04.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/17460/20 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву на подав, хоча копію ухвали від 04.08.2020 та позовні матеріали отримав 07.08.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 16.08.2018 №203 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Стаж служби в поліції у вказаному наказі зазначено 21 рік 00 місяців 26 днів; вислуга років на пільгових умовах - 06 роки 08 місяців 21 днів.

Суд зауважує, що у вказаному наказі не вказано загальний стаж служби. У зв`язку з чим, із вказаного наказу не можливо встановити чи пільговий стаж позивача входить в стаж служби в поліції який обраховано уповноваженим органом як 21 рік 00 місяців 26 днів чи сумується як доданок при розрахунку стажу роботи в органах.

На звернення позивача від 19.06.2020 №15810/т-2600-20, відповідач листом від 17.07.2020 №15689-15810/т-02/8-2600/20 повідомив, що заяви на призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» подаються через уповноважені структурні підрозділи. Крім того, у пенсійного органу відсутні повноваження на здійснення розрахунку вислуги років позивача, у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до уповноваженого структурного підрозділу за місцем звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України, закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Так, згідно із статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року, чинній на час призначення позивача на посаду) мають право на пенсію за вислугою строків служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Разом із тим, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 07 липня 2011 року, чинній на даний час) пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Тобто, статтею 12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у редакції від 02.04.1994 року, з 20 років до 23 років та 6 місяців, що звужує права позивача у розумінні Конституції України.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року), а відмова у призначенні такої пенсії порушує його конституційне право на соціальний захист.

При вирішенні справи судом також враховано, що відповідно до пункту 1 постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 30 січня 2007 року №3-1 (далі постанова 3-1) заяви про призначення пенсії та вислугу років, особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом № 2262, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України. Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України. Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 3-1 уповноважений структурний підрозділ оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Відповідно до пункту 12 Постанови 3-1 уповноважений структурний підрозділ формує вищезазначену заяву та подання про призначення пенсії відповідно до Додатків 1, 2 до пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Також, постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 2 листопада 2006 p. N 1522 було визначено, що органам Пенсійного фонду України було передано функції з призначення і виплати пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції від 2 квітня 1994 року).

Також, на переконання суду, зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» стаття 12 Закону № 2262-XII (у редакції від 2 квітня 1994 року), є саме тим способом відновлення порушеного права, який є ефективний та такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пільгову пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02 квітня 1994 року).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя Р.О. Арсірій