Рішення № 99269835, 31.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/10978/21

категорія 111020300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,

встановив:

Головне управління ДПС у Житомирській області звернулося до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_1 622834,19 грн. податкового боргу, у тому числі 615129,20 грн. основний платіж і 7674,99 грн. пені.

В обґрунтування пред`явлених вимог вказує, що за відповідачем рахується податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, який підлягає стягненню у судовому порядку.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач направив до суду відзив на позов і відзив на заяву про уточнення позовних вимог, в яких просить у задоволенні позову відмовити. Пояснив, що 19 лютого 2021 року ним було сплачено грошове зобов`язання у розмірі 713305,78 грн., визначене у податковій декларації про майновий стан і дохід за 2020 рік, у повному обсязі. Крім того, пеня у сумі 7674,99 грн. протиправно нарахована на підставі податкового повідомлення-рішення № 0141845033 від 09 квітня 2020 року, яке було скасоване під час проведення процедури адміністративного оскарження. Також відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області 8000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Житомирській області.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 177.11 статті 177 ПК України, фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абзаці 1 пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до пунктів 56.1, 56.17 і 56.18 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань що оскаржувались. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

У випадку звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. При цьому, таке право на оскарження рішення контролюючого органу у судовому порядку платник може реалізувати у межах строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

За змістом підпнкту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

В силу припису абзацу 1 пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Також, пунктом 131.2 статті 131 ПК України визначено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (абзац 2 пункту 87.9 статті 87 ПК України).

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що дії контролюючого органу та платника податків в частині сплати податкового боргу та спрямування сплачених коштів чітко регламентовані.

Так, наведені норми ПК України встановлюють обов`язок контролюючого органу здійснювати зарахування коштів, що їх добровільно сплачує платник податків, в першу чергу в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2021 року відповідач подав податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020 рік, у якій визначив суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного року, у розмірі 713305,78 грн. Вказана сума податку була сплачена 19 лютого 2021 року на підставі платіжного доручення № 132.

Факт сплати 713305,78 грн. позивачем не заперечується, однак він при цьому вказує, що зазначена сума коштів була зарахована в рахунок погашення податкового боргу минулих років, який не є предметом розгляду у даній справі. На підтвердження цього надано витяг ІКПП з АІС "Податковий блок".

Долучений витяг підтверджує доводи контролюючого органу про наявність у відповідача боргу станом на 31 грудня 2020 року у сумі 739457,00 грн., на погашення якого було спрямовано сплачені кошти, а також його залишок станом на 31 липня 2021 року у сумі 615159,20 грн. Протилежного відповідачем не доведено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно зарахував сплачені відповідачем кошти у порядку черговості виникнення податкового боргу, у зв`язку із чим заперечення відповідача суд вважає необгрунтованим, а позовні вимоги у частині стягнення 615159,20 грн. основного платежу по податку на доходи фізичних осіб такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, дії контролюючого органу щодо зарахування сплачених відповідачем коштів не є предметом цього спору.

Щодо позовних вимог про стягнення 7674,99 грн. пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як вбачається з витягу ІКПП з АІС "Податковий блок", 7674,99 грн. пені було нараховано на податкове повідомлення-рішення № 0141845033 від 09 квітня 2020 року.

Разом з тим, рішенням ДПС від 25 червня 2020 року № 20223/6/99-00-06-02-04-06 вказане повідомлення-рішення № 0141845033 від 09 квітня 2020 року скасовано, а процедура його адміністративного оскарження закінчилася у день отримання відповідачем відповідного рішення ДПС, а саме - 30 червня 2020 року.

Враховуючи наведені правові норми і викладене, суд вважає протиправним нарахування пені на скасоване повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, відтак позовні вимоги у цій частині є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на сукупність викладених обставин, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Розглянувши клопотання відповідача про розподіл судових витрат, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги від 21 червня 2021 року № 26, платіжного доручення № 408 від 22 червня 2021 року, ордера про надання правничої допомоги від 29 червня 2021 року, адвокатом Сірою А.В. було надано послуги позивачеві на суму 8000,00 грн.

Вказана сума гонорару визначена у пункті 4.1 договору від 21 червня 2021 року № 26. За умовами договору адвокатом надається така правнича допомога: вивчення, аналіз та повідомлення правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань по справі № 240/10978/21; складення відзиву на позовну заяву та інших процесуальних документів правового характеру; здійснення професійної діяльності адвоката згідно з умовами цього договору в судах України; запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об`єднань, а від громадян за їх згодою. Конкретні види наданої правничої допомоги зазначаються в рахунку та акті про надання послуг.

Суд вважає за необхідне зазначити, що акт про надані послуги у матеріалах справи відсутній, відсутній також і розрахунок таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору адвокатом Сірою А.В. був поданий лише відзив на позов та відзив на заяву про уточнення позовних вимог. Розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання.

Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, доказів на підтвердження взаємозв`язку між сплаченими відповідачем адвокату коштами у розмірі 8000,00 грн. та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, їх співмірності з обсягом виконаних робіт, відтак клопотання відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення податкового боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь бюджету в особі Головного управління ДПС у Житомирській області податкову заборгованість в розмірі 615159,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов