Рішення № 99269376, 27.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 р. Справа№200/7465/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації в особі Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій, скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької обласної державної адміністрації в особі Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи про визнання неправомірними дій в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; скасування рішення в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, оформлене протоколом №11 від 21.08.2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відкрито провадження у справі №200/7465/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, інвалідом 3-ї групи та йому було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1 та вкладку № НОМЕР_2 до вищевказаного посвідчення із зазначенням учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які дійсні безстроково. Листом від 16.02.2021 його було проінформовано про те, що регіональною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 21.08.2019 було розглянуто його документи та винесено рішення про визнання безпідставним видачу посвідчення у зв`язку з не підтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження та було надано витяг з протоколу № 11 від 21.08.2019.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача у зв`язку з чим, змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

16 липня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, представником відповідача надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. Заперечення мотивовані тим, що нормативне регулювання спірних правовідносин здійснюється на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян". На засіданні Регіональної комісії 21 серпня 2019 року було розглянуто надані копії документів ОСОБА_1 та вирішено направити документи на розгляд Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при Міністерстві соціальної політики України, в зв`язку з тим, що у наданих документах відсутні дні виїзду на об`єкти або населенні пункти зони відчуження (протокол від 22 травня 2019 року № 8). Мінсоцполітики листом від 25 липня 2019 року № 1296/0/76-19/291 повернуто особову справу ОСОБА_1 із зазначенням, що надані копії документів, які містяться в справі не підтверджують факт виконання позивачем робіт у зоні відчуження. Регіональною комісією 21 серпня 2019 року (протокол № 11) визнано безпідставною видачу посвідчення, у зв`язку з не підтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження особові справи повернуті без розгляду Комісією зі спірних питань.

Відповідач вважає, що прийняте рішення Регіональної комісії повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до частини 6 статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За таких обставин, враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі є незначної складності, не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд залишає без задоволення клопотання відповідача.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУУМВС України в Донецькій області 04.01.1997 року), РНОКПП НОМЕР_4 , відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи із заявою про розгляд особової справи щодо видачі посвідчення встановленого зразка, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» - «Постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи» категорії -1 серії «А».

До заяви додані наступні документи: паспорта серії НОМЕР_3 від 04.01.1997; посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.08.1997; довідки галузевого державного архіву MO України від 26.03.1998№51/1/2094; довідки МСЕК серія ДОН-02 від 17.11.2003 № 045684; експертного висновку від 15.07.1994 № 11569/57-7.

Згідно витягу з протоколу Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 21.08.2019 № 11, визнано безпідставною видачу посвідчень, у зв`язку з непідтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження особові справи повернуті без розгляду на Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України. Посвідчення підлягає вилученню з повідомленням місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, м. Маріуполь ОСОБА_1 .

Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 13.11.1986 року по 21.02.1987 року виконував службові обов`язки з ліквідації наслідків аварії у ЗПР Чорнобильської АЕС, які у відповідності з постановами Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195 зараховуються до трудового стажу та стажу, який надає право на пільгову пенсію за списом №1. Користується усіма пільгами зазначеними у Постанові.

Довідка, видана військовою частиною 21151, підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно з 13.11.1986 року по 20.02.1987 року виконував службові обов`язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які у відповідності до постановами Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195 зараховуються до трудового стажу та стажу, який надає право на пільгову пенсію за списом №1 - у трьохкратному розмірі. Користується усіма пільгами зазначеними у Постанові.

Згідно довідки від 23.07.1991 року №4/308, виданої Приморським районним військовим комісаріатом міста Маріуполя, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно перебував в межах 30-кілометрової зони (зони відселення) на зборах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 13.11.1986 року по 20.02.1987 року.

Відповідно до Довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 26 березня 1998 року №51/1/2094, ОСОБА_1 був призваний на збори і у складі частини приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 13.11.1986 року по 19.02.1987 року та отримав дозу опромінювання 1,0929 (один) рентген. Місце дислокації частини за вказаний період: с.Оране.

Відповідно до Довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 19.04.2019 року №179/1/6777 за архівними документами військової частини №21151, ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 13.11.1986 року по 19.02.1987 року та отримав дозу опромінювання 1,0929 (один) рентген. Місце дислокації частини за вказаний період: с.Оране.

Згідно довідки МСЕК: серії МСЕ № 045684 дата огляду 17.11.2003, ОСОБА_1 визначено 3 групу інвалідності, захворювання пов`язано з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлено безстроково.

Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, серії 2-18 АВ № 059232 дата огляду 17.11.2003, встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 30% (тридцять) з 17.11.2003 ЛНА на ЧАЕС. Інвалідність встановлено безстроково.

Експертним висновком Донецького регіональної міжвідомчої експертної ради на засіданні від 15.07.1994 року № 11569/57-7 встановлено, що захворювання пов`язано з ЛНА на ЧАЕС та з виконанням обов`язків військової служби.

26 серпня 1997 року ОСОБА_1 видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серія НОМЕР_1 (безстрокове). Вкладка № НОМЕР_2 до посвідчення № НОМЕР_6 , де встановлено статус учасник "ЛНА на ЧАЕС" 1 категорія. Посвідчення перереєстроване.

Листом від 16.02.2021 року №К-0161-15-1.4.1-181, Департаментом соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації повідомлено позивача про те, що Регіональною комісією 22.05.2019 розглянуто копії його документів щодо видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та винесено рішення направити документи на розгляд Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при Міністерстві соціальної політики України (далі Комісія зі спірних питань), у зв`язку з тим, що у наданих копіях документів, а саме в архівних довідках Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 26.03.1998 № 51/1/2094, від 19.04.2019 № 179/1/6777, відсутні дні виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження. Департаментом у справах ветеранів, осіб з інвалідністю та постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Мінсоцполітики листом від 25.07.2019 № 1296/0/76-19/291 повернуто його особову справу без розгляду на засіданні Комісії зі спірних питань у зв`язку з відсутністю спірності питання та надано роз`яснення, що у наданих документах факт виконання робіт у зоні відчуження не підтверджено.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзивів, спірним питанням у справі є правомірність відмови у видачі відповідного посвідчення.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статей 9, 10 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 65 Закону № 96-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Пунктом 1 Положення про Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17.05.2006 №187 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2006 за №626/12500, визначено, що Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі - Комісія) - це постійно діючий колегіальний орган, що створюється при Міністерстві праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці України) для розгляду спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Основними принципами діяльності Комісії є: законність; колегіальність; повнота розгляду наданих документів та інших підтвердних матеріалів; обґрунтованість прийнятих рішень; незалежність членів Комісії (недопущення втручання в діяльність Комісії фізичних та юридичних осіб, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування); компетентність членів Комісії.

Підпунктом 3.2 пункту 3, підпунктом 4.2 пункту 4, підпунктами 5.1, 5.3 та 5.4 пункту 5 вказаного Положення передбачено, що одним із завдань Комісії є перевірка правильності видачі посвідчень постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Комісія зобов`язана при визначенні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС керуватися критеріями, визначеними Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (із змінами). Рішення Комісії приймаються колегіально і є обов`язковими для виконання Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями щодо визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і видачі відповідного посвідчення або його вилучення як такого, що видане безпідставно. Рішення Комісії оформляється протоколом, що підписується головою та секретарем Комісії. Комісія розглядає спірні питання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рішення Комісії може бути оскаржено в установленому законодавством порядку.

Аналогічного змісту норми визначено і у Положенні про Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України 26.12.2018 №1945 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.01.2019 року за №52/33023.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону №796-XII визначено осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 Закону №796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.

Відповідно до положень частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються 4-ри категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До 1-ої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи було врегульовано Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51 в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1)).

Відповідно до пункту 2 Порядку №51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Пунктом 10 Порядку №51 передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС видача посвідчень провадиться обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Аналогічного змісту норми наведені й у Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинна з 25.07.2018, далі - Порядок № 551).

Так, згідно пункту 11 Порядку №551 посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів, зокрема, довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби); довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.

Водночас, пунктом 1 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, призначається категорія 1.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 551 особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році» (категорія 1) серії А синього кольору.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Отже, перелік документів, на підставі яких може бути встановлений статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним.

В той же час, у своєму протоколі №11 від 21.08.2019 року Регіональна комісія з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи дійшла висновку про безпідставну видачу посвідчень, у зв`язку з непідтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження, особові справи повернуті без розгляду на Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України.

Однак, з таким рішенням відповідача погодитись не можна, оскільки останне прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Наказом Міністерства оборони України від 08.09.1997 № 322 зареєстровано у Міністерстві юстиції України 07.10.1997 за № 457/2261 затверджено Перелік військових частин, установ, організацій і підприємств Міністерства оборони України, дислокованих (які дислокувалися) у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення.

Пункт 71 вказаного переліку передбачає місце дислокації військової частини № 21151 Київська область, Іванківський район, с. Оране зона радіоактивного забруднення - 3; період дислокування 17.05.1986 по 15.12.1990.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, згідно з додатком № 1.

Село Оране Іванківського району Київської області згідно з додатком № 1 (редакція від 12.01.1993) включено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

З наявних у справі доказів судом установлено, що рішення, яке стало підставою для вилучення відповідного посвідчення, прийнято Регіональною комісією.

Натомість Комісією центрального рівня рішення за результатами перегляду матеріалів справи ОСОБА_1 у розумінні п. 3 Порядку № 1945 не приймалось. Як зазначає відповідач у відзиві, матеріали справи ОСОБА_1 повернуто листом від 25.07.2019 № 1296/0/76-19/291 без розгляду на засіданні Комісії зі спірних питань, у зв`язку з відсутністю спірності питання та надано роз`яснення, що у наданих документах факт виконання робіт у зоні відчуження не підтверджено. Жодного рішення, що створювало б правові наслідки для позивача Комісією центрального рівня не приймалось.

З наявних у справі доказів, судом установлено, що позивача викликано на військові збори у період з 13.11.1986 по 20.02.1987 у складі військової частини № 21151.

Місцем дислокації вказаної військової частини визначено с. Оране, Іванківського району Київської області, включене до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Більше того, довідкою військової частини № 21151 із посиланням на постанову Ради Міністрів СРСР від 05.06.1986 № 665/195 встановлено право позивача на державну пенсію на пільгових умовах за Списком № 1.

Вказаною вище постановою пп. "в" п. 8 передбачено, що час роботи у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС …, а також військовозобов`язаним викликаним на збори зараховується у трудовий стаж та у стаж, що дає право на пільгову пенсію за Списком № 1, у трикратному розмірі.

Факт виконання службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії ОСОБА_1 з 13.11.1986 року по 20.02.1987 року у ЗПР Чорнобильської АЕС, які у відповідності з постановами Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195 зараховуються до трудового стажу та стажу, який надає право на пільгову пенсію за списом №1, підтверджується записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_5 .

Експертним висновком Донецького регіональної міжвідомчої експертної ради на засіданні від 15.07.1994 року № 11569/57-7 встановлено, що захворювання пов`язано з ЛНА на ЧАЕС та з виконанням обов`язків військової служби.

Поряд із цим потрібно звернути увагу, що надані позивачем документи датовані 1991 та 1998 роками, тому відповідність їх вимогам Порядку № 551 не є визначальним фактом у цілях доказування у даній справі.

Так, Постановою Кабінетом Міністрів Української РСР від 18.06.1991 № 44 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 501 від 25.08.92).

Пунктом 10 вказаного Порядку передбачалось, що видача посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС провадиться на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) воєнний білет з відміткою про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; в) трудова книжка з записом, що засвідчує роботу в зоні відчуження; г) табель обліку робочого часу в зоні відчуження; д) довідка про право на підвищену оплату праці за роботу в населених пунктах, розташованих в зоні відчуження; є) довідка, що дає право на пільгову пенсію за роботу у відповідних зонах небезпеки у 1986 - 1988 роках; ж) посвідчення, видане згідно з постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 02.07.1990 № 148.

У подальшому діяли Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 "Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до яких вносилися багаточисленні зміни та доповнення.

Тому, думка суду полягає у тому, що на момент видачі відповідних довідок була відсутня аналогічна діючій, регламентація щодо форми та змісту таких документів. При цьому надані відповідачем документи видані компетентними установами, як за місцем проходження служби, так і за місцем роботи та за формою, чинною на момент їх складення, тобто не у довільній формі.

Керуючись даним висновком, враховуючи, що відповідні довідки видані компетентним органом за місцем проходження служби, на виконання наведеної Постанови від 05.06.1986 № 665/195, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність документів, що підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначені вище документи згідно пунктами 3, 10 , 11 Порядку №551 є підставами для видачі посвідчень учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, посвідчень особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено те, що він виконував роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (що фактично і ставилось під сумнів відповідачем), що відповідно до положень статті 10, пункту 2 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ є підставою для визначення особі, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 1.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права" Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: 1.Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідачем - Регіональною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в оскаржуваному рішенні не наведено жодного обґрунтування мотивів прийняття рішення, в той час, як позивачем надані документи, сукупний аналіз яких дає підстави для висновку, що позивач виконував роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і його інвалідність безпосередньо пов`язана з такими роботами, що є підставою для надання йому статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та постраждалого внаслідок Чорнобильської аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, а тому таке рішення, яке оформлене протоколом №11 від 21.08.2019 - підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а.

Як встановлено судом, предметом даної адміністративної справи є неправомірні дії відповідача в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та скасування рішення в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, оформлене протоколом №11 від 21.08.2019 року.

За наслідками вирішення спору та наявних у справі доказів суд вважає, що відповідач формально відмовив у підтвердженні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та визнав безпідставною видачу позивачеві посвідчення особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, суд обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з обов`язковим врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Що стосується вимоги позивача про визнання визнання неправомірними дії відповідача в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення та зобов`язанням відповідача вчинити певні дії.

Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх неправомірними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Позовні вимоги внаслідок обрання судом належного способу захисту підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації в особі Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій, скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом від 21.08.2019 № 11 в частині визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 .

Зобов`язати Донецьку обласну державну адміністрацію (адреса: 84306, Донецька обл., м. Краматорськ, Олекси Тихого, буд. 6, ЄДРПОУ 00022473) в особі Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повторно розглянути питання щодо підтвердження ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з обов`язковим врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної державної адміністрації (адреса: 84306, Донецька обл., м. Краматорськ, Олекси Тихого, буд. 6, ЄДРПОУ 00022473) в особі Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова