Рішення № 99269002, 26.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року Справа № 160/9015/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточненоъ позовноъ заяви, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.11.2018 року №. Ф-3498-53/64У Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн. та штрафу 340,00 грн., всього 16159 грн. 54 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010р. (далі - Закон №2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні нею незалежної професійної діяльності, тому такі неоднозначності у тлумаченні прав/обов`язків платників єдиного внеску мають тлумачитися на користь останніх. При цьому, на думку позивача, за змістом приписів Закону №2464-VI особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.4 цього Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, які, як податкові агенти, утримують з доходів своїх працівників (застрахованих осіб) та сплачують за них всі необхідні податки й збори до відповідних бюджетів, в тому числі і ЄСВ, і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідачем при винесені спірної вимоги не враховано, що позивач з 12 грудня 2016 року і по теперішній час працює в управлінні взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації, де обіймає посаду провідний інспектор відділу взаємодії з правоохоронними органами. Єдиним джерелом доходів є його заробітна плата, яку виплачує управління, яке, як роботодавець і податковий агент, утримує з нього та сплачує всі необхідні податки й збори до відповідних бюджетів, в тому числі і ЄСВ. Також позивачем зауважено, що хоч на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 2 від 13.03.1996 року позивачеві видано свідоцтво № 0638 про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте вподальшому останній не був внесений Радою адвокатів Дніпропетровської області до Єдиного реєстру адвокатів України та не звертався із заявою про внесення таких відомостей про ного до цього реєстру. Таким чином, на думку позивача, відсутність відомостей щодо нього в Єдиному реєстрі адвокатів України з 2013 року до даного часу додатково свідчить про те, що він не здійснював адвокатську діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для цього. Крім того, позивач зауважував, що відповідно до ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. При цьому, за твердженням позивача, відповідач жодних перевірок правильності нарахування та сплати ним єдиного внеску не здійснював, його звітність за 2017-2018 роки, заяву про зняття останнього з реєстрації та обліку, а також його заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків форми № 8-ОПП - не врахував. Водночас, в оскаржуваній вимозі відповідача зазначено, що вона винесена лише на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що законодавством не передбачено. Також, позивач наголошує на тому, що з оскаржуваної вимоги взагалі не зрозуміло коли дійсно вона була складена, оскільки у вимозі № Ф-3498-53/64У зазначена дата її складання - 12 листопада 2018 року, а в пункті 5 вимоги та в корінці до неї зазначена зовсім інша дата - 25.04.2019р. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №. Ф-3498-53/64У на загальну суму 16159,54 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - семи днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду уточненої позовної заяви з урахуванням зауважень суду, разом із копіями такої позовної заяви для направлення відповідачу.

На виконання вимог ухвали суду від 09.06.2021р. позивачем 17 червня 2021р. було усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9015/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

20 липня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що станом на 31.10.2018 відповідно до інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації (КБК 71040000) «для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» заборгованість з єдиного внеску у ОСОБА_1 становила 16159,54 грн. та складалась з наступних нарахувань особі, яка займалась незалежною професійною діяльністю: по строку сплати 19.04.2018 нараховано за І квартал 2019 року - 2457,18 грн.; по строку сплати 02.05.2018 нараховано за 2017 рік - 8448,00 грн.; по строку сплати 19.07.2018 нараховано за II квартал 2019 року - 2457,18 грн.; штрафна санкція за неподання звітності за 2015 рік № 0309781319 від 26.07.2018 в сумі 170,00 грн.; штрафна санкція за неподання звітності за 2017 рік № 0309791319 від 26.07.2018 в сумі 170,00 грн.; по строку сплати 19.10.2018 нараховано за III квартал 2018 року - 2457,18 грн. При цьому, з 2017 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. Крім того, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774). Також відповідач зазначав, що відповідно до Закону №2464-VI роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. При цьому на дату формування оскаржуваної вимоги ОСОБА_1 не перебував в стані припинення адвокатської діяльності а також згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, здійснення адвокатської діяльності позивачем не зупинялось протягом 2017-2018 років. Крім того, згідно з пунктом 1 розділу V Порядку № 1162 у разі прийняття особою яка провадить незалежну професійну діяльність, рішення про припинення такої діяльності, платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7 ЄСВ згідно з додатком 5 до Порядку № 1162 та копію розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи. Враховуючи викладене, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України відповідних записів про зміну організаційної форми адвокатської діяльності, зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Заяву за формою 7-ЄСВ ОСОБА_1 подав 24.04.2019 р. до Лівобережної ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Так, відповідно до абзацу 3 частин 8 статті 9 Закону №2464-VI з січня 2018 року зазначена категорія платників зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Починаючи з 01.01.2018 року, у зв`язку з внесеними змінами до Закону № 2464 та з метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску по даній категорії платників, фіскальним органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску. Твердження позивача про те, що ним не отримується дохід від незалежної професійної діяльності, не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464. Також відповідач зазначав, що безпідставними є доводи позивача про порушення контролюючим органом процедури винесення спірної вимоги через те, що вона видана без проведення перевірки та не на підставі акта такої перевірки, оскільки відповідно до п.4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Таким чином, здійснені відповідачем нарахування ЄСВ є законними та обґрунтованими, а, отже, підстави для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.

Крім того, разом з наданням відзиву на позовну заяву, 20 липня 2021 року представником відповідача до суду було надано клопотання про витребування доказів у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про витребування доказів було задоволено та зобов`язано ОСОБА_1 надати до суду додаткові докази у справі, а саме довідку за формою ОК-5 за період 01.01.2017 року по 24.04.2019 року.

На виконання вимог ухвали суду від 26 липня 2021 року, ОСОБА_1 30 липня 2021 р. було надано до суду витребувані судом додаткові докази у справі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослід ивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 0638 від 15.03.1996р., виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 2 від 13.03.1996 року.

З 2001 року ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, як самозайнята особа- платник податку, який провадить незалежну професійну діяльність, а з жовтня 2014 року був взятий на облік як платник єдиного соціального внеску Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська.

Судом встановлено, що на час розгляду справи на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/) в розділі «Пошук адвоката» відсутня інформації стосовно адвоката ОСОБА_1 .

Водночас, з довідки від 01.06.2021 № 532/0/97-21, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 працює в управлінні взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації з 12 грудня 2016 року по теперішній час, займаючи посаду "Провідний інспектор відділу взаємодії з правоохоронними органами".

За даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 судом встановлено, що по ОСОБА_1 автоматично розраховані нарахування єдиного внеску, а саме:

- за 2017 рік у сумі 8448 грн., по строках сплати до 09.02.2018р.;

- за 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.;

- за 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.;

- за 3 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.

Крім того, у зв`язку з порушенням строків подання звітів за 2015 р. та за 2017 р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийняті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 0309781319 від 26.07.2018р. про накладення штрафу у розмірі 170 грн.(за 2015 рік) та, відповідно, № 0309791319 від 26.07.2018р. про накладення штрафу у розмірі 170 грн. (за 2017 рік).

У зв`язку із означеним, 12.11.2018 р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №. Ф-3498-53/64У, в якій ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31.10.2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 15819,54 грн., а також сума штрафних санкцій за неподання звітності за 2015 рік та 2017 рік - 340,00 грн. та ГУ ДФС у Дніпропетровській області вимагає сплатити недоїмку у цьому розмірі за реквізитами вказаними у вимозі (а.с. 54).

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності винесення контролюючим органом вимоги №. Ф-3498-53/64У від 12.11.2018 р.

Вирішуючи спір по суті, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI)

За змістом приписів пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі №260/358/19 та від 05.12.2019 року у справі №260/358/19, який враховується судом при розгляду цієї справи відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України.

За встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 0638 від 15.03.1996 року, виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 2 від 13.03.1996 року.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.

Згідно пункту 1 статті 32 Закону України «Про адвокатуру та двокатську діяльність», право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі: 1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 3) смерті адвоката; 4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; 5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.

Доказів припинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю, ані позивачем, ані відповідачем до суду не надано.

Крім того, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.

Водночас, протягом 2017-2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Управлінням взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації як найманий працівник, при цьому, роботодавцем за вказаний період було нараховано та сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як роботодавцем за найманого працівника, у розмірах, визначених законодавством, що також додатково підтверджується довідкою за формою ОК-5 , яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач у відзиві на позов про наявність у позивача доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально не зазначив, у зв`язку із чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017-2018 років доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від Управлінням взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації, не підлягають доказуванню.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору, на думку суду, є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Крім того, щодо застосування контролюючим оргапом штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 0309781319 від 26.07.2018р. про накладення штрафу у розмірі 170 грн.(за 2015 рік) та, відповідно, № 0309791319 від 26.07.2018р. про накладення штрафу у розмірі 170 грн. (за 2017 рік), суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч.ч.8, 11 ст.9 Закону України №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 25 податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції зокрема за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, податковим органом здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі Інструкція №449).

Згідно п.1 розділу VII Інструкції №449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

З аналізу викладених правових норм суд доходить висновку, що умовою для застосування до платника штрафних санкцій є несвоєчасна сплата останнім єдиного внеску.

Враховуючи встановлену судом відсутність обов`язку позивача зі сплати єдиного соціального внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї та який одночасно з цим є найманим працівником, єдиний внесок за якого в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, суд доходить висновку про протиправність винесених контролюючим органом рішень про застосування штрафних санкцій № 0309781319 від 26.07.2018р. та № 0309791319 від 26.07.2018р. на загальну суму 340,00 грн.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017-2018 роки на суму 15819,54 грн. та, відповідно, нарахуванню штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків подання звітів за 2015 р. та за 2017 р., тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від від 12.11.2018 року №. Ф-3498-53/64У є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Водночас, суд зазначає про хибність доводів позивача відносно порушення відповідачем процедури винесення спірної вимоги через її формування без проведення перевірки щодо правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ, оскільки формування та надіслання вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ саме на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу платникам єдиного внеску (в тому числі і фізичній особі-підприємцю), які на кінець календарного місяця мають недоїмку зі сплати єдиного внеску, прямо передбачено приписами чинного законодавства, зокрема, пунктами 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953).

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останньої шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області коштів у сумі 908,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №. Ф-3498-53/64У.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев