Рішення № 99268668, 30.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 р. Справа № 120/5347/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Вінницька РДА) про:

- поновлення позивачки на державній службі шляхом надання їй рівнозначної посади державної служби у Вінницькій РДА;

- стягнення з Вінницької РДА на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.04.2021 по день поновлення на роботі;

- покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачці моральну шкоду в сумі 30000,00 грн.

На підтримку заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що розпорядженням Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Липовецька РДА) від 25.03.2021 за № 36-рк її звільнено з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької РДА з 29.03.2021 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", а саме у зв`язку з реорганізацією місцевої адміністрації.

Позивачка вважає, що її звільнення з роботи відбулося без дотримання передбаченої законом процедури та звертає увагу на те, що з моменту отримання попередження про майбутнє звільнення до моменту звільнення з посади відповідач не запропонував їй іншої рівнозначної посади, незважаючи на переважне право позивачки на залишення на роботі.

Крім того, на момент звільнення позивачка знаходилася у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а тому відповідач порушив передбачені законом соціальні гарантії для даної категорії працівників.

09.04.2021 позивачка звернулася зі скаргою до Державної служби України з питань праці з приводу незаконності її звільнення з роботи, на яку листом від 19.05.2021 за № 02-Б279,287/16-109 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило, що за результатами здійснення заходів державного контролю у Липовецькій РДА виявлено ряд порушень чинного законодавства про працю під час звільнення позивачки з роботи, відтак рекомендовано за захистом своїх прав звернутися до суду.

Ухвалою суду від 01.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності заяви вимогам статтей 160, 161 КАС України. При цьому позивачці встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом подання клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності його пропуску, визначення складу відповідачів та процесуального статусу Липовецької РДА, а також зазначення, який саме індивідуальний акт чи які саме дії або бездіяльність Вінницької РДА позивачка вважає протиправними і такими, що порушують її права та інтереси, внаслідок чого позивачка звертається з позовом саме до цього суб`єкта владних повноважень.

01.07.2021 до суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву у новій редакції та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з уточненим позовом відповідачем у справі зазначено Липовецьку РДА. Крім того, позивачка уточнила раніше заявлені позовні вимоги та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Липовецької РДА від 25.03.2021 за № 36-рк про звільнення позивачки з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації;

- зобов`язати відповідача поновити позивачку на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької РДА;

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду, то таке обґрунтовується тим, що в період до 16.04.2021 позивачка перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, а вже 27.04.2021, тобто своєчасно, звернулася до Липовецького районного суду Вінницької області з позовом про її поновлення на роботі. Але ухвалою цього суду від 05.05.2021 у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Липовецької РДА про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди було відмовлено з одночасним роз`ясненням, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду. Крім того, позивачка просить врахувати, що вона є матір`ю новонародженої дитини, яка потребує постійного догляду.

Ухвалою суду від 06.07.2021 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.08.2021.

Окрім того, вказаною ухвалою:

1) задоволено клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, при цьому суд визнав поважними причини, з яких позивачка несвоєчасно звернулася до адміністративного суду з позовом про поновлення на публічній службі;

2) відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву в порядку, визначеному ст. 162 КАС України;

3) на підставі положень ст. 49 КАС України до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено Вінницьку РДА; приймаючи таке рішення, суд врахував, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" передбачено реорганізацію Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА. І хоча фактично процес ліквідації Липовецької РДА ще не завершений і Липовецька РДА може бути відповідачем у цій справі, рішення за результатами її розгляду може вплинути на права та обов`язки Вінницької РДА як правонаступника Липовецької РДА;

4) третій особі встановлено 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання пояснень щодо позову з дотриманням правил, встановлених частинами другою-четвертою статті 162 КАС України.

4) з Липовецької РДА витребувано та зобов`язано її у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати суду належним чином засвідчені копії всіх документів, що пов`язані із звільненням позивачки ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації.

5) з Управління Держпраці у Вінницькій області витребувано та зобов`язати його у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів перевірки за скаргою ОСОБА_1 на порушення Липовецькою РДА трудового законодавства під час її звільнення з роботи.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

12.07.2021 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника.

29.07.2021 від Управління Держпраці у Вінницькій області надійшли витребувані судом документи - матеріали єдиної справи заходу державного контролю у Липовецькій РДА за зверненням ОСОБА_1 .

В судове засідання від 02.08.2021 учасники справи не з`явилися, при цьому відповідач не надав суду витребувані докази.

Ухвалою суду від 02.08.2021 вирішено відкласти розгляд справи на 26.08.2021 з метою повторного виклику сторін та третьої особи.

Крім того, вказаною ухвалою вирішено витребувати з Липовецької РДА та Вінницької РДА та зобов`язано їх у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали надати суду:

1) засвідчені копії всіх документів, пов`язаних із звільненням позивачки ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації;

2) довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 за вказаною посадою на дату її звільнення з роботи.

12.08.2021 на виконання вимог суду з Вінницької РДА надійшли фотокопії всіх документів, що пов`язані із звільненням позивачки ОСОБА_1 з роботи. Також третя особа надала суду довідку Липовецької РДА від 10.08.2021 за № 03-7/91 про середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивачки, обчислену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Водночас поштове відправлення № 2100107294262 з ухвалою суду від 02.08.2021, що були надіслані на адресу місцезнаходження відповідача як юридичної особи (22500, Вінницька область, м. Липовець, вул. Героїв Майдану, 4), 16.08.2021 повернуто до суду без виконання та з відміткою "адресат за вказаною адресою відсутній".

Відповідно до ч. 3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи здійснюється, зокрема, шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Частиною одинадцятою статті 126 КАС України передбачено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Отже, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд цієї справи.

При цьому суд враховує, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на сьогодні Липовецька РДА як юридична особа не припинена, а перебуває в стані припинення, тобто може бути стороною в адміністративній справі.

04.08.2021 та повторно 16.08.2021 позивачка подала до суду заяву про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження. Заявлені позовні вимоги повністю підтримує та просить суд їх задовольнити.

26.08.2021 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника. При вирішенні спору третя особа покладається на розсуд суду.

Згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

З огляду на викладене і враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з`явився, а позивачка та третя особа подали клопотання про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні за відсутності сторін та за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд керується частиною п`ятою статті 250 КАС України, за змістом якої датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Оцінивши доводи позивачки на підтримку заявлених позовних вимог та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Розпорядженням голови Липовецької РДА від 21.12.2019 № 47-рк позивачку ОСОБА_1 з 24.12.2019 призначено на посаду головного спеціаліста з питань житлово-комунального господарства відділу містобудування та архітектури Липовецької РДА, в порядку переведення, у відповідності до ст. 41 Закону України "Про державну службу".

На підставі розпорядження голови Липовецької РДА від 28.02.2020 № 13-рк з 03.03.2020 позивачка призначена на посаду головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації, у порядку переведення, згідно із ст. 41 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до розпорядження Липовецької РДА від 11.12.2020 № 65-р з 11.12.2020 позивачка перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів.

16.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1635- р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій", яким відповідно до пункту 6 частини першої статті 20, пункту 5 частини другої статті 23 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" і статті 7-1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" вирішено:

здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів", шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1;

утворити районні державні адміністрації в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, як нові юридичні особи публічного права згідно з додатком 2;

здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих зазначеною постановою, шляхом їх приєднання до районних державних адміністрацій, утворених згідно з абзацом третім цього пункту, згідно з додатком 3.

Відтак розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р передбачає реорганізацію Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА.

Листом Липовецької РДА від 04.01.2021 № 04-8/4, враховуючи розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 31.12.2020 № 840 "Про затвердження рекомендаційної граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій" та розпорядження голови Липовецької РДА від 31.12.2020 № 70 "Про реорганізацію та можливе вивільнення працівників районної державної адміністрації", позивачку попереджено про можливе наступне звільнення зі служби на підставі п. 1 ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Водночас у листі зазначено, що оскільки позивачка відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації від 11.12.2020 № 65-рв перебуває у відпустці у зв`язку з вагтністю та пологами, вивільнення позивачки із займаної посади відбудеться у перший робочий день (16 квітня 2021 року) за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

Крім того, в листі повідомляється, що за отриманням трудової книжки із записом про звільнення та за розрахунком позивачці необхідно звернутися до Вінницької РДА, оскільки до 16.04.2021 Липовецька РДА завершить свою діяльність.

Розпорядженням заступника голови комісії з реорганізації Липовецької РДА від 25.03.2021 № 36-рк позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької РДА з 29.03.2021 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з реорганізацією районної державної адміністрації.

Не погодившись із законністю звільнення, позивачка за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду з цивільним позовом про поновлення роботі.

Крім того, позивачка подала електронну скаргу на адресу Державної служби України з питань праці з приводу порушення Липовецькою РДА вимог трудового законодавства під час її звільнення з державної служби.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 05.05.2021 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі № 136/706/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Липовецької РДА про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки спір між сторонами підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Наказом Управління Держпраці у Вінницькій області від 05.05.2021 № 505-О за зверненням позивачки призначено проведення позапланового заходу державного контролю в Липовецькій РДА з питань додержання законодавства про працю.

Актом Управління Держпраці у Вінницькій області від 18.05.2021 № ВН3039/481/АВ зафіксовано порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 40, частин 1, 2, 3 ст. 42, ч. 3 ст. 184 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_1 з посади у зв`язку з реорганізацією райдержадміністрації.

Листом від 19.05.2021 за № 02-Б279,287/16-109 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило позивачку про виявлені порушення законодавства про працю та рекомендувало за захистом своїх порушених трудових прав звернутися до суду.

27.05.2021 позивачка подала до Вінницького окружного адміністративного суду позов про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача про її звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон від 10 грудня 2015 року № 889-VIII), якщо інше не передбачено цим законом (ч. 2 ст. 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 КЗпП України цим Кодексом регулюються трудові відносини всіх працівників, а статтею 4 Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Отже, до правовідносин, що виникли у цій справі, окрім Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII також підлягають застосуванню положення КЗпП України.

Наведене узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

Частина третя статті 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII передбачено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, реорганізація державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII). Саме з цієї правової підстави припинено державну службу позивачки відповідно до оспорюваного наказу.

Водночас суд враховує, що частинами 3, 4 статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено процедуру, якої необхідно дотримуватись суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Так, вказаними нормами передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Як вже зазначалось, на трудові відносини з державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Зокрема, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В силу вимог п. 1 ст. 40 Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП Укрїани передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

З наведеного вбачається, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення суду необхідно з`ясувати чи були визначені законом підстави для припинення державної служби позивачки ОСОБА_1 та чи була дотримана процедура її звільнення з роботи.

Так, судом встановлено, що 16.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнто розпорядження за № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій", яке передбачає реорганізацію Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА.

На виконання вказаного розпорядження, а також розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 31.12.2020 № 840 "Про затвердження рекомендаційної граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій" та розпорядження голови Липовецької РДА від 31.12.2020 № 70 "Про реорганізацію та можливе вивільнення працівників районної державної адміністрації", листом від 04.01.2021 № 04-8/4 за підписом заступника голови Липовецької РДА Фурманюка О. позивачку попереджено про можливе наступне звільнення зі служби на підставі п. 1 ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Факт отримання вказаного листа поштою позивачка не заперечує, а тому цю обставину суд вважає безспірною.

Суд звертає увагу на зміст вказаного листа, в якому повідомляється про те, що позивачка підлягає звільненню із займаної посади у зв`язку з реорганізацією райдержадміністрації, а саме її приєднанням до Вінницької РДА. При цьому у листі зазначається, що оскільки позивачка перебуває у відпустці у зв`язку з вагтністю та пологами, її буде звільнено з роботи в перший робочий день (16 квітня 2021 року) за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

Таким чином, своїм листом-попередженням відповідач, по перше, визнає неможливість звільнення позивачки в період її перебування у відпустці і, по друге, підтверджує, що підставою для припинення державної служби позивачки з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, є саме реорганізація Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА.

Відтак суд одразу зазначає, що відповідач не міг приймати рішення про звільнення позивачки з державної служби раніше періоду закінчення її відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, тобто раніше ніж 16.04.2021, адже це прямо суперечить вимогам трудового законодавства, а саме приписам ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Також суд вважає, що відповідач був зобов`язаний одночасно з попередженням про наступне звільнення запропонувати позивачці іншу рівноцінну посаду державної служби або ж усі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Наведені висновки пояснюються наступними мотивами.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, відображеною у постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14) та від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд, про що свідчить, зокрема, постанова від 14.05.2020 у справі № 344/7365/16-а.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 806/608/16, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі.

Отже, реорганізація Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА не виключає, а зобов`язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників реорганізованої установи (юридичної особи публічного права).

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що звільнення позивачки з державної служби могло вважатися законним лише за умови дотримання встановленої законом процедури. Водночас встановлення факту порушення відповідних процедурних гарантій є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на займаній посаді.

Так, відповідно до частин 3 та 4 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Крім того, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації (державного органу) або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадові обов`язки за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об`єктивно немає можливості.

Нормативне тлумачення частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати, відповідно до своєї кваліфікації.

Ураховуючи, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15 та підтримана постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

Натомість судом встановлено, що з дня попередження позивачки про майбутнє звільнення, яке мало місце 06.01.2021, та включно до дати звільнення із займаної посади 29.03.2021 позивачці не було запропоновано жодної іншої вакантної посади державної служби, зокрема в штаті Вінницької РДА, яка б відповідала освітньо-кваліфікаційному рівню позивачки та досвіду її роботи.

Суд зауважує, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду, обов`язок роботодавця пропонувати вакантну посаду носить триваючий характер та виникає з моменту попередження про звільнення і діє до дня звільнення працівника.

Натомість, за обставин цієї справи, позивачці ОСОБА_1 взагалі не пропонувались будь-яка інша посада державної служби, хоча з моменту попередження про наступне звільнення і безпосередньо до дня її звільнення минуло майже три місяці.

Отже, має місце порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Це підтверджується й актом Управління Держпраці у Вінницькій області від 18.05.2021 № ВН3039/481/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного контролю в Липовецькій РДА у сфері охорони праці.

Крім того, судом встановлено, що на підставі розпорядження Липовецької РДА від 11.12.2020 № 65-р в період з 11.12.2020 до 15.04.2021 включно позивачка ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами.

Законом прямо заборонено звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його перебування у відпустці, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Відтак звільнення позивачки із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Липовецької РДА з 29.03.2021, тобто в період її перебування у відпустці, є незаконним.

На цьому порушенні також наголошується в акті Управління Держпраці у Вінницькій області від 18.05.2021 № ВН3039/481/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного контролю в Липовецькій РДА у сфері охорони праці.

Крім того, суд зазначає, що позивачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто дитини віком до трьох років.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме заборона звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Під час розгляду справи судом не встановлено факту повної ліквідації державного органу, в якому позивачка проходила державну службу. Відбулася реорганізація Липовецької РДА шляхом її приєднання до Вінницької РДА.

Тому на позивачку поширюється встановлена частиною третьою статті 184 КЗпП України заборона звільнення і, на думку суду, відповідач порушив таку заборону, звільнивши позивачку з роботи.

Це підтверджено й актом Управління Держпраці у Вінницькій області від 18.05.2021 № ВН3039/481/АВ за результатами проведення позапланового заходу державного контролю в Липовецькій РДА у сфері охорони праці.

Крім того, суд погоджується з доводами позивачки про порушення відповідачем норм ч. 4 ст. 36 КЗпП України, згідно з якими у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що звільнення позивачки ОСОБА_4 з державної служби відбулося незаконно, без дотримання прав та гарантій працівника при наступному вивільненні та з порушенням передбаченої процедури. Крім того, позивачку звільнено всупереч встановленій законом забороні звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років.

З огляду на викладене суд визнає протиправним і таким, що підлягає скасуванню оспорюване розпорядження Липовецької РДА від 25.02.2021 № 36-рк про звільнення позивачки з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації з 29.03.2021 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з реорганізацією Липовецької РДА.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивачки у зв`язку з незаконним звільненням, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, належним правовим способом захисту порушених прав позивачки у зв`язку з незаконним звільненням є поновлення позивачки на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької РДА.

При цьому суд враховує, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на даний час Липовецька РДА як юридична особа не припинена, а лише перебуває в стані припинення.

Також суд враховує правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 в справі № 821/3795/15-а.

У пунктах 46-48 зазначеної постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі (незалежно від скорочення посади, яку обіймав позивач).

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відтак за результатами касаційного розгляду Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині зобов`язання відповідача вирішити питання про працевлаштування позивача на роботі (таке рішення було обумовлене скороченням посади, з якої позивача незаконно звільнили) та в цій частині прийняв нове рішення, яким поновив позивача на раніше займаній посаді.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність поновлення позивачки на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької РДА з дня незаконного звільнення, тобто з 29.03.2021.

Водночас рішення суду в цій частині необхідно звернути до негайного виконання в силу приписів ч. 7 ст. 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Надаючи оцінку позовним вимогам щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить з таких міркувань.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як зазначено в абзаці 5 пункту 10. 4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з абз. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

За правилами абз. 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Водночас згідно з вказаним абзацом пункту 4 Порядку № 100 в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Судом встановлено, що з 11.12.2021 і до дня звільнення 29.03.2021 позивачка перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, яка мала тривати до 15.04.2021 включно.

Згідно з довідкою Липовецької РДА від 16.04.2021 № 03-7/90 позивачці виплачено заробітну плату за весь період відпустки по вагітності та пологах, в тому числі за березень 2021 року в сумі 8534,61 грн та за квітень 2021 року в сумі 4129,65 грн.

З цього суд робить висновок, що, незважаючи на період вимушеного прогулу позивачки з 29.03.2021, в цілях обчислення середнього заробітку, належного позивачці до виплати у зв`язку з її поновленням на роботі слід враховувати період з 16.04.2021, тобто з першого робочого дня позивачки після закінчення відпустки по вагітності та пологах.

Відповідно до довідки Липовецької РДА від 10.08.2021 № 03-7/91 середньомісячна заробітна плата позивачки, обчислена на підставі норм Порядку № 100, становить 7238,10 грн, а середньоденна - 336,66 грн.

Таким чином, оскільки за період з 16.04.2021 по дату постановлення судом рішення (по 30.08.2021 включно) вимушений прогул становить 4 місяці та 10 робочих днів, на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток в загальній сумі 32319,00 грн (7238,10х4+10х336,66).

Згідно з роз`ясненнями, що міститься в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому під час виплати присудженого позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач повинен утримати та сплатити з присудженої суми податки та інші загальнообов`язкові платежі, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

При цьому, з урахуванням вимог п. 2 ст. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду в частині стягнення на користь позивачки заробітної плати за один місць в сумі 7238,10 грн підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав, належними та допустимими доказами правомірності своїх рішень та дій не обґрунтував, доводів позивачки не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, враховуючи з`ясовані обставини справи, в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачем заявленого позову.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання щодо розподілу судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області від 25 березня 2021 року № 36-рк про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації з 29 березня 2021 року, у зв`язку з реорганізацією державного органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області з 29 березня 2021 року.

Стягнути з Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2021 року по 30 серпня 2021 року включно в сумі 32319,00 грн (тридцять дві тисячі триста дев`ятнадцять гривень 00 копійок), з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів.

На підставі положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді на посаді головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області та в частині присудження позивачці виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 7238,10 грн (сім тисяч двісті тридцять вісім гривень 10 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Липовецька районна державна адміністрація Вінницької області (код ЄДРПОУ 03084701, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, 22500);

3) третя особа: Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області (код ЄДРПОУ 04050975, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, 21036).

Повне судове рішення складено 30.08.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович