Рішення № 99265380, 27.08.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/938/21

Справа №754/9404/20

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю відповідача ОСОБА_1

за участю представника відповідача - адвоката Ляшенка І.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських права.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 31.07.2020 відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 23.11.2012 по 15.10.2019 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитина залишилася проживати разом з мамою - ОСОБА_2 . Відповідач абсолютно не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. У зв`язку з викладеним позивачка просить суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, оскільки від сплати аліментів не ухиляється, що підтверджується банківськими виписками про сплату. Крім того повідомив, що в 2018 році відносини між сторонами погіршилися, позивачка разом з сином переїхала проживати до своєї матері в м.Новомосковськ. Через віддаленість місця проживання відповідач менше спілкується з сином, але щомісяця відвідує сина, передає продукти харчування та грошові кошти. Однак в 2020 році відповідач потрапив в ДТП, отримав важкі травми, відкриті переломи та множинні ушкодження тіла, що зумовило тривале лікування та перешкоди у спілкуванні через стан здоров`я та віддаленість проживання позивача разом з сином. До того ж стверджує, що піклується і цікавиться розвитком свого сина, любить його та вважає, що не заслуговує на позбавлення батьківських прав відносно сина.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ляшенка І.І. в судових засіданнях заперечували проти позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, зазначаючи, що відповідач бажає піклуватися та спілкуватися з дитиною. 18.08.2021 в судове засідання позивач та його представник не з`явились, надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, просили в позові відмовити повністю, посилаючись на викладені обставини у відзиві та докази надані до нього.

Представник третьої особи Орган опіки і піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради в судове засідання не з`явився, надали заяву про розгляд справи у їх відсутності та висновок №787/0/2-21 від 19.04.2021, відповідно до якого зазначено про те, що питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його сина, залишити на розсуд суду з урахуванням інтересів дитини.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вислухавши пояснення учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з`ясованих обставинах, об`єктивно та безпосередньо досліджених доказів, наявних у справі, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували з 23.11.2012 по 15.10.2019 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.09.2019.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 521.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.02.2019 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 19.10.2018 до досягнення нею повноліття.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому листу №183/6512/18 від 27.03.2019, виданий старшим державним виконавцем ВДВС Деснянського районну м.Києва Черухою О.М., що станом на 01.04.2020 заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 68470,82грн. Однак, в матеріалах справи є банківські виписки за період 01.01.2013 по 31.12.2019 по переказу відповідачем коштів, де отримувач ОСОБА_2 .

Також судом установлено, що в грудні 2020 року ОСОБА_1 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду та отримав травми, а саме: відкритий перелом, множинні ушкодження тіла, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №19869 травматологічного відділення №1.

Так, вимогами частин 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У відповідності до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров`я, самоповагу і гідність дитини.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Відповідно до висновку Органу опіки і піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради №787/0/2-21 від 19.04.2021, в якому зазначено, що враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини та те, що позбавлення є крайнім заходом, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради питання про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно до його сина ОСОБА_3 , залишає на розсуд суду з урахуванням інтересі малолітнього.

Зокрема позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Також, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

ОСОБА_1 визнав в суді, що він котрий час вихованням дитини не займався, свою поведінку пояснив тим, що після розірвання стосунків з позивачкою він не зміг домовитись з останньою, але сплачує аліменти. Також пояснив, що з сином він не спілкувався через конфліктні стосунки з ОСОБА_2 , яка не надає можливості поспілкуватися з сином, а тому відповідач був змушений звернутися до Органу опіки з заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей.

В судовому засіданні не встановлено будь-яких обставин, які перешкоджають відповідачу виконувати обов`язки по вихованню дитини, але це невиконання було пов`язано не з об`єктивними та суб`єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами та отриманими травмами відповідачем під час ДТП.

Доводи позивачки про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини не знайшли свого підтвердження достовірними доказами. Суду не надано доказів про притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

До того ж позивачка ОСОБА_2 не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів хлопчика.

Також відсутні будь-які докази того, що на виконання вимог статей 1-3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини» державні органи вживали необхідних та достатніх заходів щодо надання необхідної допомоги сім`ї сторін, що реально був наданий комплекс соціальних послуг з метою покращення ситуації в їх родині.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Так, у справі Хант проти України (рішення від 7 грудня 2006 року) суд зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78)". У цьому рішенні також зазначено, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги право дитини мати обох батьків і підтримувати з ними постійний зв`язок, суд приходить до висновку про те, що хоча відповідач і не в достатній мірі опікується своїм сином, не в повній мірі виконуючи свій батьківський обов`язок по утриманню та вихованню дитини, його поведінка не свідчить про наявність безумовних підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу та позбавлення батьківських прав відповідача, який має бажання спілкуватись з дитиною, згоден сплачувати кошти на утримання свого сина.

Суд, також, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дитини.

Отже, враховуючи викладене вище, пріоритетність у вирішенні даного спору інтересів дитини, необхідності для гармонійного розвитку дитини спілкуванні сина як з матір`ю, так і з батьком, позовні вимоги позивачки щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відносно його сина - ОСОБА_3 у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому суд вважає, що слід в позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачуОСОБА_2 не повертається.

Керуючись Принципами Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, Конституцією України, Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, статтями 7, 10, 12, 13, 19, 44, 76-81, 141, 244-245, 259-263 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Судовий збір покладається на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради, ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вулиця Гетьманська, 14.

Повний текс рішення складено та підписано 27.08.2021.

Суддя В.В. Бабко