Рішення № 99262517, 26.08.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/310/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Саржевської І.В.,

за участю секретаря Олійник С.М.,

представника позивача Краснокутського А.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно утриманих коштів та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2021 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до Краснолиманського міського суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 13.01.2011. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Отже між сторонами у відповідності до вимог ч. 1 ст. 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України). Відповідно до виявленого бажання відповідачеві було відкрито кредитний рахунок, що підтверджується випискою по рахунку, для користування яким він отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 17000 грн. При цьому банк керувався п.п.2.1.1.2.3. договору, згідно з яким відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, який відповідно до п. 1.1.1.51 договору - короткостроковий кредит. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язанні за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання щодо здійснення погашення кредиту та процентів внесенням грошових коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу належним чином не виконував. Станом на 01.04.2021 має заборгованість у розмірі 16052,18 грн. за простроченим тілом кредиту. На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості і судові витрати в розмірі 2270,00грн. (а.с.1-3).

Ухвалою суду від 11.02.2021 відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.72-73).

04.03.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 , в якій позивач просить ухвалити рішення щодо переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, стягнути з відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на його користь безпідставно утримані з його карткового рахунку грошові кошти в розмірі 44110,00 грн., та судові витрати в розмірі 908,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тими обставинами, що банком надано до позовної заяви Анкету-заяву про приєднання ОСОБА_1 до «Умовам та правил надання банківських послуг». Проте він вказану анкету не підписував, підпис який в ній міститься йому не належить. З «Умовами та правилами надання банківських послуг», що діяли станом на складання даної анкети він не був ознайомлений, про умови кредитування не був проінформований. Анкета-заява складена 13.01.2011, в той час старт карткового рахунку проведено 28.09.2007 номер картки НОМЕР_1 з терміном дії 12/08, наступну картку видано 27.09.2011 номер картки НОМЕР_2 з терміном дії 06/15. Встановлення кредитного ліміту проведено 17.07.2013. Отже 13.01.2011 він платіжної картки від банку не отримував та ніяких операцій по каркам проведено не було, що підтверджується наданою банком випискою. Таким чином між позивачем та відповідачем не було укладено кредитний договір в письмовій формі.

В АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позивачеві відкритий рахунок та видано платіжну карку «Картка для виплат Голд» № НОМЕР_3 , на яку він отримує пенсію по інвалідності у розмірі 3128 грн. Протягом 2017-2021 років банк утримував на свою користь 50% від усіх грошових надходжень на його картковий рахунок. Таким чином з 09.12.2017 по 09.01.2021 банк безпідставно утримав з його карткового рахунку на свою користь 44110,00 грн., які і просив стягнути з відповідача (а.с.77-78).

Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнятий зустрічний позов ОСОБА_1 до спільного розгляду з пірвісним позовом. Здійснений перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та заміну судового засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (а.с.95-96).

Ухвалою суду від 13.04.2021 підготовче засідання відкладене за клопотанням представника банку, явку якого в наступне судове засідання визнано обов`язковою (а.с.110-111).

28.04.2021 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зустрічну позовну заяву не визнав у повному обсязі, просив в її задоволенні відмовити з таких підстав. Заява про приєднання до Умовами та Правил надання банківських послуг, Тарифи, які викладені на офіційному сайті банку складають договір про надання банківських послуг. Отже зміст кредитного договору зафіксований в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином між позичальником та банком укладається договір у письмовій формі, що не суперечить чинному законодавству України. На підставі поданої заяви ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок, ключем до якого є пластикова картка, видана йому та мобільний телефон, який вказав відповідач в заяві. За допомогою встановлених ключів відповідачеві надано можливість здійснювати дистанційне обслуговування інформаційних послуг по рахункам клієнта і здійснення операцій по рахунку на підставі дистанційних розпоряджень клієнта. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 9 років. Позичальник не звертався до банку за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування грошовими коштами та погашення, які він здійснював. Банком суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачеві було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що він користувався грошима, отримував грошові кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну карту «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. ОСОБА_1 розрахунок заборгованості не спростований, контрозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначалися.

ОСОБА_1 став клієнтом банку отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про отримання картки. Надалі відповідачем було підписано анкету-заяву від 13.01.2011 та неодноразово було перевипущено кредитну карту, що підтверджується банківською випискою. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися в тому числі і на перевипущеній картці.

06.08.2018 відповідач здійснив погашення заборгованості в розмірі 900 грн. вже на перевипущену карту НОМЕР_4 , що ще раз підтверджує її отримання відповідачем.

За договором про надання банківських послуг від 13.01.2011 відповідач має прострочену заборгованість. Згідно з п.1.1.3.1.6 Клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків Клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах сум, які підлягають сплаті банку по цьому договору.

Не зрозуміло на які безпідставно утримані кошти посилається ОСОБА_1 , якщо позов до нього пред`явлено про стягнення кредитних коштів , а не його власних. Жодного обґрунтованого розрахунку ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві не надано.

У задоволенні зустрічного позову просив відмовити, застосувати строки позовної давності (а.с.124-130).

Ухвалою суду від 12.05.2021 задоволено клопотання відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 про витребування у банка оригіналу Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13.01.2011, підписаної ОСОБА_1 ; підготовче судове засідання відкладено (а.с.142).

26.05.2021 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» листом за №1121176-ВБ повідомило суд про неможливість надати суду оригінал Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13.01.2011, підписаної ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона знаходиться в архіві в м. Донецьку, тобто в зоні АТО (а.с. 148,152).

Ухвалою суду від 15.06.2021 у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 про призначення у справі почеркознавчої експертизи відмовлено, враховуючи неможливість надати експертові об`єкт дослідження - Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13.01.2011, підписаної ОСОБА_1 (а.с. 161-163).

Ухвалою суду від 15.06.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 164-165).

Представник позивача Краснокутський А.С. , який діє на підставі довіреності (а.с. 136-137) у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, у зустрічному позові ОСОБА_1 просив відмовити. У судові засідання 04.08. та 26.08.2021 представник позивача, належним чином повідомлений про час та місце справи, не з*явився, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надав, про причини неявки не повідомив.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у позовних вимогах банку відмовити, задовольнити його зустрічний позов у повному обсязі.

Статтею 205 ЦПК України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.

Суд, вислухавши відповідача дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач за первісним позовом Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») є юридичною особою; має право на надання банківських послуг, на підставі ліцензії Національного банку України від 19.03.1992 № 92; є правонаступником прав та обов`язків Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», внаслідок зміни організаційно-правої форми та назви (а.с. 50, 51, 52,53-54).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2007 року є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», отримував наступні платіжні картки:

№ НОМЕР_1 28.09.2007 року з терміном дії до 12/08;

№ НОМЕР_2 27.09.2011 року з терміном дії до 06/15;

№ НОМЕР_5 17.07.2013 року з терміном дії до 05/17;

№ НОМЕР_6 23.01.2014 року з терміном дії до 06/17;

№ НОМЕР_7 29.01.2014 року з терміном дії до 08/17;

№ НОМЕР_8 07.10.2015 року з терміном дії до 01/18;

№ НОМЕР_4 05.05.2018 року з терміном дії до 03/22.

Банк посилається на ті обставини, що 13.01.2011 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку При цьому ОСОБА_1 власним підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг Приватбанку і Тарифами складають між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 19). Суд зауважує, що анкета - заява не містить інформацію про суму наданого кредитного ліміту та умови кредитування.

Відповідач ОСОБА_1 категорично заперечує підписання ним зазначеної Анкети-заяви, та отримання кредитної картки, для підтвердження чого просив призначити по справі почеркознавчу експертизу.

До Анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua (а.с.20, 21-45).

У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 зазначено старт карткового рахунку - 28.09.2007 та інформацію щодо зміни кредитного ліміту. Так, 17.07.2013 був встановлений кредитний ліміт 15000,00 грн., який змінений 07.08.2013 до 17000,00 грн. В подальшому, починаючи з 31.03.2020 згідно наданої інформації кредитний ліміт було зменшено: 14.04.2020 року, 27.04.2020 року, 08.05.2020, 19.05.2020, 01.06.2020, 15.06.2020, 30.06.2020, 13.07.2020, 24.07.2020, проте кредитний ліміт зазначений на рівні 17000,00 грн., і лише 06.08.2020 кредитний ліміт зазначений - 0,00 грн. (а.с.18).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 13.01.2011 станом на 04.01.2021 становить 16052,18 грн. і складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 16052,18 грн. (а.с.7-16). При цьому розрахунок заборгованості не містять даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість; не містять даних про наявність на день підписання анкети-заяви кредитного ліміту; підписаний від імені представника банку без зазначення прізвища, імені та по батькові останнього та його посади.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Європейський суд з прав людини ЄСПЛ нагадав, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами у цивільному процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5, 6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Постанова ВС від 23.10.2019 справа № 917/1307/18).

ЦПК України закріплює наступні обов`язки учасників процесу у сфері доказування:

?сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

?подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

?надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Отже, подання до суду наявних в учасника справи доказів є його прямим обов`язком.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач як особа, що стверджує про порушення зобов`язань відповідачем має довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Позивач за первісним позовом АТ КБ «Приватбанк» посилається на ту обставину, що 13.01.2011 відповідач ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву б/н з метою отримання банківських послуг, при підписанні якої підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

На доведення цієї обставини АТ КБ «Приватбанк» надав до суду ксерокопію Анкети-заяви, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Суд констатує, що надана копія Анкети-заяви б/н від 13.01.2011 не містить інформації якою саме послугою банку виявив бажання скористатися відповідач. Так, в Анкеті-заяві навпроти даних щодо того, яку послугу бажає замовити відповідач, нічого не зазначено, бажаний кредитний ліміт не вказаний, отже неможливо встановити, яку саме картку отримав відповідач та за якими тарифами повинен відбуватися.

Тобто, надана позивачем копія Анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил не містить вказівки на волевиявлення позичальника укласти саме кредитний договір, а не договір про надання інших банківських послуг (про який прямо зазначено у Анкеті - заяві), та погоджені сторонами істотні умови такого договору: його предмет (суму кредиту), ціну (процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту для споживача), строк та інші істотні умови кредитного договору.

Також, в Анкеті-заяві вказано конкретно про укладення договору про надання банківських послуг, а не кредитного договору. Анкета-заява не містить відомостей про бажання відповідача отримати будь-який кредит.

Крім того ОСОБА_1 зазначає, що вказану анкету не підписував, підпис який в ній міститься йому не належить, на підтвердження цієї обставини посилався на те, що старт карткового рахунку проведено 28.09.2007 номер картки НОМЕР_1 з терміном дії 12/08, наступну картку видано 27.09.2011 номер картки НОМЕР_2 з терміном дії 06/15. Встановлення кредитного ліміту проведено 17.07.2013, тобто 13.01.2011 жодних операцій проведено банком не було, платіжну картку від банку він не отримував. Також з метою підтвердження цієї обставини, просив суд відповідно до вимог частини 6 статті 95 ЦПК України витребувати у позивача оригінал даного письмового доказу та призначити почеркознавчу експертизу (а.с.79, 80).

В позовній заяві до суду представник позивача АТ КБ «Приватбанк» зазначив про наявність у позивача оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додані до заяви (а.с.3 зворот), проте ухвала суду від 12.05.2021 про витребування доказу, а саме - оригіналу Анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил 13.01.2011, виконана банком не була з посиланням на неможливість її надати з по причині її знаходження в м. Донецьку (а.с.142, 148). За таких обставин суд був позбавлений можливості призначити по справі почеркознавчу експертизу, оскільки для її проведення експерту повинен бути наданий саме оригінал об`єкта дослідження (а.с. 161-163), а відповідач ОСОБА_1 був позбавлений можливості довести ту обставину, на яку він посилається, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис, який вчинений у Ункеті-заяві саме відповідачу у справі.

У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» (заява №38789/04) наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996, заява №17748/91 п. 38).

З огляду на частину шосту статті 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданої копії Анкети-заяви від 13.01.2011 могло бути дослідження її оригіналу, проте оригінал письмового доказу суду не подано, отже суд не може вважати копію Анкети-заяви від 13.01.2011 в якості належного та допустимого доказу по справі.

За змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг також є документами, виданими Банком в односторонньому порядку, і не містять підпису ОСОБА_1 ні про погодження таких умов, ні про взагалі ознайомлення з ними.

Так у Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, зазначено, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

При розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.

Банк посилається на ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання, намагаючись обґрунтувати, що кредитний договір укладений сторонами шляхом приєднання позичальника до публічного договору банку.

Договір приєднання (ст. 634 ЦК України) за своєю формою та змістом має відповідати тому виду договорів, до якого особа приєднується - в даному випадку вимогам до кредитних договорів споживчого кредитування. Адже ст. 634 ЦК України не передбачає можливості відсутності у такому договорі деяких з істотних умов або укладення його в іншій формі, ніж передбачена законом. Кредитний договір приєднання або договір приєднання до умов і правил користування електронним платіжним засобом мають бути укладені у письмовій формі, оскільки особа не може приєднатися до того, з чим вона не ознайомлена, і бути зобов`язаною виконувати умови, про які вона не знає, а спеціальні норми закону, зазначені в позовній заяві, не передбачають можливості відступу від них і укладення таких договорів іншим способом.

На підтвердження уладення кредитного договору від 13.01.2011 банк надав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03. 2010 № СП-2010-256 (а.с.20, 21-44).

Відповідач заперечує своє фактичне ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг у будь-якій редакції. Натомість зазначені Умови і Правила та Тарифи не містять підпису відповідача.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, позивачем до суду не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, а тому наданий Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить містить декілька пунктів по різним видам кредитних карт та відомості про місячну базову процентну ставку для різних кредитних «Універсальна» - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (3%), «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (2,5%), «Універсальна CONTRACT» (1,7%), «Універсальна GOLD» (2,5%, з 01.04.2013 - 2,3%, за тратами здійсненими з 01.09.2014 - 2,7%, за тратами здійсненими з 01.04.2015 - 3,5%) (а.с.20). Даний Витяг відповідачем не підписаний, в ньому міститься посилання на те, що процентну ставку з 01.09.2014 та 01.04.2015 було змінено, тобто повідомлено про факт, який вже відбувся, однак як наполягає позивач анкета-заява була підписана відповідачем 13.01.2011, а тому відповідач не міг ознайомитися з тарифами, в яких повідомлено про зміну процентної ставки у 2014 та 2015.

Отже, наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не є належним доказом.

При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і Правила та Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме АТ КБ «Приватбанк» повинен був довести укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, чого позивач не здійснив.

Суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем в порушення ст. 81 ЦПК України, не надано доказів того, що будь-яка платіжна картка, яка передбачена умовами Анкети-Заяви, була видана відповідачу 13.01.2011, як і не надано суду доказів зарахування кредитних коштів на картку в цей час.

Також на підтвердження своїх вимог АТ КБ «Приватбанк» надало суду розрахунок заборгованості, копію виписки з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 , довідку про видані кредитні картки та копію паспорта відповідача.

Разом з тим, вказані докази не підтверджують ані укладання кредитного договору, ані умов кредитування, ані наявності заборгованості.

Так, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 13.01.2011 не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Розрахунок заборгованості не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість; не містить даних про наявність на день підписання анкети-заяви кредитного ліміту в розмірі, вказаному в позові; не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку (а.с.7-9).

Позивач посилається на підписання відповідачем Анкети-заяви від 13.01.2011, а розрахунок заборгованості складений за період з 17.07.2013. Процентна ставка в наданих розрахунках дорівнює 27,6%, 32,40% та 42 % (а.с.7-9), проте належних та допустимих доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема вручення відповідного листа відповідачу під розписку, банком суду не надано.

Відповідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 13.01.2011 станом на 17.07.2013 (на день перевипуску карти за поясненнями банку) залишок поточної заборгованості дорівнює 0,00 грн., а відтак відсутня база нарахування боргу (а.с.7).

З розрахунків заборгованості вбачається, що проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за процентними ставками 27,6% (2,3% на місяцьза період з 17.07.2013 по 29.08.2014), 32,40% (2,7% на місяцьза період з 01.09.2014 по 31.03.2015), 42 % (3,5 % на місяцьз 01.04.2015 по 31.05.2015), 27,6% (2,3% на місяцьза період з 01.06.2015 по 07.10.2015), 32,40% (2,7% на місяцьза період з 08.10.2015 04.11.2015), 42 % (3,5 % на місяцьз 01.04.2015 по 31.05.2015), 27,6% (2,3% на місяцьза період з 05.11.2015 по 31.07.2020), 40,8% (3,4% на місяць з 01.08.2020 по 04.01.2021). (а.с.7-16)

Проте, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 № 342/180/17 підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.

Отже, нарахування та стягнення процентів, на погашення яких банком утримувались кошти, проводилося безпідставно, оскільки відсутній письмовий договір про розмір процентів.

Банком також надано фото клієнта ОСОБА_1 з платіжною картою, проте якість фото не дозволяє суду переконатися ані про отримання якої саме карти єде мова, ані про те коли саме цю карту отримав відповідач (а.с.121).

Банк зазначає, що в рамках підписаного кредитного договору ОСОБА_1 отримував 7 платіжних карток (а.с.17), при цьому банк посилається на ті обставини, що після закінчення строку дії картки відбувався її перевипуск, а тому, вся сума заборгованості за кредитним лімітом відображається на перевипущеній картці.

З даними доводами суд не може погодитися з огляду на таке.

За змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 30.04.2010 № 223 ( у редакції, яка діяла станом на дату «перевипустку» первісної картки НОМЕР_1 на картку № НОМЕР_2 ), спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір).

Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку.

Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

При цьому, матеріали справи не містять письмових договорів, укладених між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 з 2011 по 2018 роки про встановлення кредитного ліміту на платіжні картки, зокрема анкети-заяви на видачу кредиту, підписаної відповідачем.

Отже з врахуванням змісту Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, суд не може дійти висновку, що видані на протязі 2011-2018 років платіжні картки є такими, що видані в межах дії одного й того ж договору кредиту. За таких обставин, суд вважає, що позивач не довів обставин перевипуску кредитної платіжної картки із видачею наступних кредитних карток.

Щодо виписки з банку суд зазначає, що сам факт того, що відповідач користувався послугами банку не може тлумачитись як визнання ним заборгованості чи конкретних кредитних зобов`язань (процентної ставки, неустойки), встановлених банком в односторонньому порядку. З виписки по рахунку вказано розподіл проведених операцій з прив`язкою до номерів кредитних карток за № № НОМЕР_4 , НОМЕР_8 , НОМЕР_7 , НОМЕР_6 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , але ж які саме ці картки зарплатні, пенсійні, платіжні, які кошти на них надходили: власні кошти клієнта чи кредитні, матеріали справи не містять.

Крім того, рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами Банку, на які посилається позивач як на умови кредитного договору, факту згоди відповідача на них.

У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , зазначено старт карткового рахунку - 28.09.2007 та інформацію щодо зміни кредитного ліміту. Так, банком в односторонньому порядку 17.07.2013 був встановлений кредитний ліміт 15000,00 грн., який змінений 07.08.2013 до 17000,00 грн. В подальшому, починаючи з 31.03.2020 згідно наданої інформації кредитний ліміт було зменшено: 14.04.2020, 27.04.2020, 08.05.2020, 19.05.2020, 01.06.2020, 15.06.2020, 30.06.2020, 13.07.2020, 24.07.2020, проте кредитний ліміт зазначений на рівні 17000,00 грн., і лише 06.08.2020 кредитний ліміт зазначений - 0,00 грн. (а.с.18). Отже встановити який кредитний ліміт був встановлений первісно в 2007 році, та який він був на протязі 2007-2013 років з наданих доказів неможливо. З урахуванням викладеного суд не може перевірити чи вийшов відповідач за межі встановленого кредитного ліміту і чи наявна заборгованість за тілом кредиту.

При цьому суд констатує, що сума зарахованих АТ «ПриватБанк» коштів в рахунок погашення заборгованості за наданим розрахунком заборгованості є більшою, ніж сума заявлених позивачем позовних вимог в частині вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту.

Відповідно до частини шостої статті 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд дійшов висновку, що позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту укладення із відповідачем договору на умовах, зазначених позивачем, та факту видачі кредитних коштів, наявність заборгованості за кредитом в розмірі 16052,18 грн., що свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на його користь безпідставно утриманих з його карткового рахунку грошових коштів в розмірі 44110,00 грн., суд зазначає таке.

Позивач (по зустрічному позову) ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ті обставини, що в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» йому був відкритий рахунок та видано платіжну карку «Картка для виплат Голд» № НОМЕР_3 , на яку він отримує пенсію по інвалідності у розмірі 3128 грн. За період з 09.12.2017 по 09.01.2021 банк безпідставно утримував на свою користь 50% від усіх грошових надходжень на його картковий рахунок, загальна сума складає 44110,00 грн. (а.с.77-78).

Проте позивач (по зустрічному позову) ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу на підтвердження зазначених обставин.

Так, суду не надано жодного з доказів відкритя рахунку та видачі платіжної карки «Картка для виплат Голд» № НОМЕР_3 позивачеві.

На обґрунтування безпідставно отриманих з нього грошових коштів ОСОБА_1 суду надана роздруківка з Приват-24, яка не містить інформацію щодо руху грошових коштів по картці № НОМЕР_3 , а тому не є належним доказом безпідставного списання грошових коштів з рахунку.

Як вже зазначалося судом, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони і не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень. З урахуванням сутності принципу змагальності саме позивач як особа, що стверджує про порушення зобов`язань відповідачем має довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

В даному випадку суд дійшов висновку, що позивачем (по зустрічному позову) ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» безпідставно утримав з 09.12.2017 по 09.01.2021 з його карткового рахунку грошові коштів в розмірі 44110,00 грн., що свідчить про недоведеність порушення відповідачем його прав, а отже в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо застосування строків позовної давності, на яких наполягав представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» при розгляді зустрічного позову, то суд наголошує, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави (Постанова ВС від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц).

Щодо розподілу понесених судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 15.01.2021 (а.с.4).

ОСОБА_1 як позивачем за зустрічним позовом сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 41652 від 04.03.2021(а.с.81).

Про витрати, пов`язані з розглядом справи сторони не заявляли.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 судом відмовлено, понесені сторонами судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12-13, 76-84, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно утриманих коштів - відмовити.

Судові витрати понесені сторонами, не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в Донецький апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суд.

Повний текст рішення виготовлений 30.08.2021.

Суддя -