Ухвала суду № 99262183, 27.08.2021, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/34760/20

Провадження № 1-кп/947/263/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2021 року Київський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Войтова Г.В.,

за участю секретаря Завальнюк К.В.,

прокурора Шадріна Ю.,

захисника Яворського Г.С.,

представників потерпілих Судакова, Юшинської,

потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Кісеолар, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Степанок, ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160480004319 від 14.12.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2,3,4,5 ст.191, ч.ч.1,2 ст.366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160480004319 від 14.12.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2,3,4,5 ст.191, ч.ч.1,2 ст.366 КК України.

Захисник Яворський Г.С. надав до суду письмове клопотання про зміну обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем мешкання, посилаючись на те, що ризики на які посилається прокурор не підтверджуються жодним доказом. Обвинувачена ОСОБА_6 раніше не судима, має постійне місце мешкання: АДРЕСА_1 , та у неї наявні проблеми зі здоров`ям тому подальше її утримання під вартою може погіршити стан її здоров`я. Так слідчі дії у кримінальному провадженні проведені, та відсутні підстави вважати, що обвинувачена буде здійснювати спроби перешкоджати кримінальному провадженню, оказувати вплив на потерпілих, свідків. Застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу також забезпечить її належну поведінку, явку до суду, та можливість отримати належну медичну допомогу.

Обвинувачена ОСОБА_6 підтримала думку свого захисника.

У судовому засіданні прокурор просив суд відмовити у задоволенні клопотання заявленого захисником Яворським Г.С. про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт в нічний час доби, з огляду на його не обґрунтованість та безпідставність. Ризики передбачені ст. 177 КПК України які були доведені на досудовому слідстві, під час судового розгляду, не змінилися та не зменшилися, по справі велика кількість потерпілих, яким матеріальна шкода у великих розмірах не відшкодована, обвинувачена може переховуватися від суду щоб уникнути покарання. Крім того, відсутні медичні довідки про встановлення діагнозу щодо хвороб обвинуваченої ОСОБА_6 , відсутня довідка про неможливість в подальшому знаходиться в умовах ОСІ.

Потерпілі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 підтримали думку прокурора.

Представники потерпілих Судаков, Юшинська заперечували у задоволенні клопотання захисника Яворського Г.С. щодо зміни обвинуваченій запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки підстави на які посилається захисник вже досліджувалися судом в попередніх судових засіданнях при розгляді питання щодо продовження дії запобіжного заходу ОСОБА_6 , ризики не змінилися та не зменшилися.

Також, суд вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками, та надане до суду клопотання захисника, прийшов до наступного висновку.

Згідно зі ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Також згідно з пунктом 3 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме тільки існування обґрунтованої підозри є підставою для позбавлення свободи, і прокурор має навести всі підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до п. 4,5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п`ять років або ж до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи доводи захисника Яворського Г.С. щодо можливості зміни обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний період доби, суд вважає, що наявність у обвинуваченої місця мешкання, захворювань, не можливо на даний час віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченою дій, спрямованих на ухилення від суду та можливого покарання. Так з огляду на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії нетяжких, тяжких та особливо тяжких злочинів, чітким є переконання суду, що ризики, які існували на час обрання та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_9 на даний час не змінилися, та не зменшилися, тому ані домашній арешт, ані інші більш м`які запобіжні заходи, окрім як тримання під вартою не зможуть запобігти наведеним вище ризикам.

Також, посилання адвоката Яворського Г.С. на захворювання обвинуваченої ОСОБА_6 , безпідставні, оскільки відсутня медична документація щодо тяжкості захворювань на які хворіє ОСОБА_6 , та несумісність при їх наявності в подальшому її утримання в умовах ОСІ.

Суд, також приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого свідки та потерпілі на даний час судом не допитані, відтак докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджувалися. В разі переховування обвинуваченої, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.

Все вищевикладене у сукупності свідчить, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 та обмеження її прав, не суперечать ст.5 «Конвенції з прав людини та основоположних свобод», оскільки в матеріалах кримінального провадження існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, перевищує принцип поваги до особистої свободи та є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178,183,184,194,196,197,331,350,369-372 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотань захисника Яворського Г.С. про зміну відносно обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний період доби, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Войтов Г. В.