Ухвала суду № 99260849, 22.06.2021, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8274/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року суддя Подільського районного суду м.Києва Головчак М. М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Подільського районного суду м. Києва з вказаним позовом, згідно якого просить: стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України інфляційні втрати в розмірі 51021,59 грн., 3% річних у розмірі 7111,38 грн., моральну шкоду в розмірі 536479,50 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 31.03.2010 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ухвалено постанову, якою частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а- 2901/2010 про зобов`язання провести перерахунок доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату доплати до пенсії за період з 22.05.2008 по 31.12.2009, встановивши її в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

15.09. 2011 року Апеляційним судом Київської області ухвалено постанову у справі №22а-21600/2011, якою апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква задоволено частково, змінено постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31.03.2010 у справі №2-а-2901/2010 в частині періоду проведення перерахунку та виплат, зокрема, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква провести перерахування та виплату доплати до пенсії на користь ОСОБА_1 за період з 04.02.2009 по 31.12.2009.

04.03.2011 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ухвалено постанову, якою задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а-32943 (10) про зобов`язання провести перерахунок додаткової пенсії та доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, починаючи з 01.06.2010, а також зобов`язано провести перерахунок та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати визначеної законодавством, починаючи з 01.06.2010.

12.12.2012 року Київським апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу у справі №2-а-17216/11, якою апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква залишено без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.03.2011 у справі №2- а-32943 (10) - без змін.

05.10.2011 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області ухвалено постанову, якою частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква в адміністративній справі №2-а- 78678/2011 про зобов`язання провести перерахунок доплати до пенсії та зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату доплати до пенсії за період з 07.01.2011 по 22.07.2011, а також зобов`язано провести перерахунок та виплату додаткової пенсії, встановивши її на рівні 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, починаючи з 07.01.2011 по 22.07.2011 включно.

06.02.2014 року Київським апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу у справі №2-а-78678/11, якою апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква залишено без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2011 у справі №2- а-78678/2011 - без змін.

За наведених обставин, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, а також суму в рахунок компенсації моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) викладено наступну правову позицію:

Велика палата Верховного Суду неодноразово висловлювалась щодо питання юрисдикції спорів про стягнення грошових сум за невиконання грошового зобов`язання.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміну публічно-владні управлінські функції , то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

До такого висновку, аналізуючи процесуальне законодавство, яке діяло на час відкриття справи, дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20).

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним (стаття 124 Конституції України, норми процесуального законодавства).

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимогу одній справі не є обов`язковим.

Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Разом із цим за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє вважати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена.

Позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Застосовуючи правові позиції Верховного Суду України в контексті обставин даної справи, суддя вважає, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми по виплаті пенсії, які є акцесорним, додатковим до основного, зобов`язанням, та залежать від основного зобов`язання і поділяють його долю, а отже підлягають розгляду в тому ж порядку, що і основне зобов`язання - тобто за правилами адміністративного судочинства. При цьому вимога про відшкодування моральної шкоди пред`явлена в одному провадженні з вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням, а тому всі заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід відмовити у відкритті провадження по вищевказаній справі.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 186 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В :

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд спірних правовідносин підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяМ. М. Головчак