Рішення № 99246525, 30.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2021 р. Справа№200/3720/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв України, буд. 21, код ЄДРПОУ 42331094)

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв України, буд. 21, код ЄДРПОУ 42331094), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС «Про звільнення ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

- поновити ОСОБА_1 з 02 березня 2021 року в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або іншому державному органі, який є його правонаступником, на посаді, що є аналогічною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду.

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , банк АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, код МФО: 305299, ІВАN: НОМЕР_2 , рахунок: НОМЕР_3) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року по день прийняття рішення судом у справі.

Також просить суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою суду від 07 квітня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/3720/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, у суду виникла необхідність визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. За приписами частини 2 статті 173 КАС України ці дії підлягають вчиненню у підготовчому провадженні, яке проводиться лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

На стадії відкриття провадження у справі у суду була відсутня вказана необхідність, тому розгляд справи був призначений за правилами спрощеного позовного провадження. Визначення форми судочинства для розгляду конкретної справи є виключним правом суду, відтак до компетенції суду належить і зміна цієї форми.

Ухвалою суду від 07 червня 2021 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 30 червня 2021 року.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, яке узгоджено з позивачем.

30 червня 2021 року ухвалою суду, розгляд справи відкладено та визначено, що розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці в період з 02 серпня 2021 року по 29 серпня 2021 року, ухвалою суду від 30 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та в цей же день ухвалено рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактичною підставою позову на думку позивача є незаконне звільнення його з 01 березня 2021 року з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - ТУ ДБР у м. Краматорську) відповідно до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про Державну службу» в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби, чим порушено право позивача на працю, яке гарантовано статтею 43 Конституції України.

Зазначає, що на підставі наказу ТУ ДБР у м. Краматорську від 28 жовтня 2019 року № 99-ОС його призначено на посаду державної служби, а саме слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом, з 29 жовтня 2019 року.

20 листопада 2020 року позивачу під підпис вручене попередження про наступне вивільнення від13 листопада 2020 року вих. № 10-13-34/350 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова, у якому зазначено наступне: «У зв`язку зі скороченням посади державної служби 01.02.2020 внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку Ви обіймаєте. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

20 січня 2021 року позивачу під підпис вручене ще одне попередження про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року вих. № 13-09-38/9 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова, у якому зазначено: «У зв`язку зі скороченням посади державної служби 01.03.2020 внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку ви обіймаєте. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

01 березня 2021 року позивачу під підпис вручений наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС, відповідно до якого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

Вказує, що протягом всього строку з дня попередження, а саме з 20 листопада 2020 року та до дня звільнення (01.03.2021р.) позивачу жодних вакантних посад не запропоновано (як і не повідомлено про їх наявність чи відсутність), переважне право залишення на посаді не застосовано, а переатестацію так і не розпочато та не проведено.

Вважає, що спірний наказ про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що скорочення посади державної служби 01.03.2021, яку обіймав позивач, здійснено без дотримання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»; наказ про звільнення позивача видано всупереч гарантій встановлених підпунктом 4 пункту 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань»; наказ про звільнення позивача підписано не уповноваженою особою; положення ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» не застосовні до позивача так як звужують зміст існуючого права; при звільненні позивача порушено право на працю, внаслідок свавільних дій з боку відповідача. З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов.

Відповідно до наданого відзиву відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську, як зазначає відповідач, на його переконання дотримано встановленої процедури звільнення позивача, а позивач, як зазначає представник відповідача, після отримання попередження про наступне вивільнення, для продовження проходження служби в Державному бюро розслідувань, повинен був подати документи для участі у відкритому конкурсі, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Зазначає, що 20 жовтня 2020 року в.о. Директора Державного бюро розслідувань виданий наказ № 199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську». 30 грудня 2020 року до даного наказу було внесено зміни, що викладені в наказі № 303ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань». Згідно з вказаними наказами з 01 березня 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

20 січня 2021 року позивачем отримане «Попередження про наступне вивільнення» від 19 січня 2021 року № 13-09-38/9, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» ОСОБА_3 попереджений про скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, з 01 березня 2021 року.

26 лютого 2021 року наказом ТУ ДБР у м. Краматорську № 34-ос ОСОБА_2 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису із припинення державної служби.

Підставою звільнення зазначені п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч.ч. 1, 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Зазначає, що призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Законом України «Про Державне бюро розслідувань» переатестація чинних співробітників, про що в своїй позовній заяві вказує позивач, не передбачена.

Тобто позивач, після отримання попередження про наступне вивільнення, для продовження проходження служби в Державному бюро розслідувань, повинен був подати документи для участі у відкритому конкурсі, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Також зазначає, що припинення державної служби відбувається за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Згідно з п.п. 3, 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади, суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Закон України «Про Державне бюро розслідувань» визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань, а отже є спеціальним законом у відповідній сфері.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що Директор територіального управління Державного бюро розслідувань:

організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;

призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону;

вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління;

вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;

видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.

Вважає, що при винесенні спірного наказу про звільнення позивача не допустив порушення прав останнього, діяв у відповідності до статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши доводи, викладені у позові та запереченнях, перевіривши матеріали справи, суд установив наступне:

На підставі наказу ТУ ДБР у м. Краматорську від 28 жовтня 2019 року № 99-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду державної служби, а саме слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом, з 29 жовтня 2019 року (а.с. 135).

08 липня 2020 року наказом Державного бюро розслідувань № 323 затверджений перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, а саме посади Директор та Заступник Директора (а.с. 61-62).

Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 583 внесені зміни до Переліку посад Територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 08 липня 2020 року № 323 (а.с. 55 - 60).

20 жовтня 2020 року затверджені зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік» (а.с. 137-149).

З додатків до вказаного наказу вбачається, що зі штатного розпису виводиться Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, зокрема, начальник відділу та його заступник, слідчі (14) головний спеціаліст. Вводиться начальник відділу та його заступник, старший слідчий (7), слідчий (8).

20 листопада 2020 року позивачу під підпис вручене попередження про наступне вивільнення від13 листопада 2020 року вих. № 10-13-34/350 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова, у якому зазначено наступне: «У зв`язку зі скороченням посади державної служби 01.02.2020 внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку Ви обіймаєте. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат». (а.с. 43)

20 січня 2021 року позивачу під підпис вручене ще одне попередження про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року вих. № 13-09-38/9 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова, у якому зазначено: «У зв`язку зі скороченням посади державної служби 01.03.2020 внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку ви обіймаєте. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат» (а.с. 44).

01 березня 2021 року позивачу під підпис вручений наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС, відповідно до якого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (а.с. 45, 46).

Як вбачається з інформації, наданої відповідачем кількість звільнених слідчих на підставі п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» - 17; на підставі ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» - 28. Кількість призначених слідчих після 01.03.2021 р. - 39 (станом на 05.05.2021 р.), підстава - переможець конкурсу. Кількість призначених слідчих після 01.03.2021 р., які працювали раніше - 28, підстава - переможець конкурсу.

Окремо відповідач повідомив суд, що в ТУ ДБР у м. Краматорську, внаслідок затвердження змін до штатного розпису, без проведення конкурсу, було переведено наступних державних службовців на рівнозначні посади: ОСОБА_4 було переведено з посади завідувача сектору режимно-секретної роботи та захисту інформації на посаду начальника відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації; ОСОБА_5 було переведено з посади провідного спеціаліста сектору кадрової роботи та державної служби на посаду провідного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби; ОСОБА_6 було переведено з посади головного спеціаліста сектору кадрової роботи та державної служби на посаду головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби; ОСОБА_7 з посади провідного спеціаліста (ІТ) сектору матеріально-технічного забезпечення на посаду провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу; ОСОБА_8 з посади завідувача сектору матеріально-технічного забезпечення на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення; ОСОБА_9 на посаду завідувача сектору документального забезпечення на посаду начальника відділу документального забезпечення; ОСОБА_10 з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення на посаду головного спеціаліста Відділу документального забезпечення; ОСОБА_11 з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення на посаду провідного спеціаліста (з дислокацією у м. Краматорську) відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації; ОСОБА_12 з посади головного спеціаліста сектору матеріально-технічного забезпечення на посаду головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення; ОСОБА_13 , Директора ТУ ДБР у м. Краматорську, посада якого відносилась до посади державної служби, було звільнено наказом Державного бюро розслідувань; ОСОБА_14 , Директора ТУ ДБР у м. Краматорську, посада якого відноситься до посад, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, було призначено наказом Державного бюро розслідувань від 06.10.2020 р. № 450-ос/дск як переможця конкурсу (а.с. 130-134).

Отже, спірним питанням є факт звільнення позивача з 01 березня 2021 року з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про Державну службу» в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби, чим порушено право позивача на працю, яке гарантовано статтею 43 Конституції України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла станом на дату звільнення з посади позивача) однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла станом на дату звільнення з посади позивача), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Водночас, 02.02.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019р. № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020р. № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми ч. 3 ст. ст.49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Матеріали справи свідчать, що позивача призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську 29.10.2019 р.

Редакцією статті 87 Закону України "Про державну службу" станом на 29.10.2019 (як спеціальним законом) не врегульовані питання попередження працівника про майбутнє звільнення, а також питання права або обов`язку суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за її наявності), отже, станом на дату призначення позивача на останнього розповсюджувались гарантії, що встановлені статтею 49-2 КЗпП України (в редакції станом на 29.10.2019), зокрема, й в частині обов`язку одночасного з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власника або уповноваженого ним органа запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" в редакції станом на дату видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача - 26.02.2021, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, тобто, запропонування нової посади в такої редакції було правом, а не обов`язком відповідача.

Таким чином, станом на дату призначення на позивача розповсюджувались гарантії, встановлені статтею 49-2 КЗпП України (в редакції станом на 29.10.2019), які для позивача є більш сприятливими в порівнянні з редакцією статті 87 Закону України "Про державну службу" станом на дату видання спірного наказу відповідачем.

Необхідно зазначити, що позивач, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Законів України № 3166-VI та № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом № 440-IX від 14.01.2020, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, звільнений саме в порядку частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", якою доповнена зазначена стаття Законом № 440-IX від 14.01.2020, що був прийнятий після призначення на посаду позивача 29.10.2019.

Суд вважає, що норми Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX, якими частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим саме в частині права (а не обов`язку) суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), не повинні ставити під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на невизначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями.

З цього слідує, що законом має бути визначений об`єм будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету певного заходу, щоб забезпечити особі адекватний захист від свавільного втручання (Volokhy v. Ukraine № 23543/02, 02 листопада 2006 року, п. 49; Al-Nashif v. Bulgaria № 50963/99, 20 червня 2002, п. 119).

При цьому, в контексті спірних правовідносин, а також викладеного вище, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, законодавцем самостійно виправлено відповідне законодавче положення, яке допускало свавільні звільнення державних службовців.

Згідно з офіційною інформацією Урядового порталу, 23 лютого 2021 року Верховна Рада України схвалила проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби (реєстр. № 4531).

Документом передбачається, зокрема, одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу").

Тобто, суд наголошує, що безпосередньо законодавцем було визнано той факт, що приписи Закону від 14 січня 2020 року № 440-IX, які передбачали доповнення частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" новим абзацом першим щодо права (замість обов`язку) суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), є такими, що суперечить базовим гарантіям та принципам державної служби в цілому.

Так, станом на 03 березня 2021 року Закон України № 1285-IX від 23 лютого 2021 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби", яким включено, зокрема, положення статті ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", підписано Головою Верховної Ради України.

05 березня 2021 року Закон України № 1285-IX від 23 лютого 2021 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" за № 42 було опубліковано в офіційному виданні Голос України.

Таким чином, 06 березня 2021 року набрала чинності редакція ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

У зв`язку викладеним, суд доходить до висновку, що до позивача застосовані норми п.1 ч.1, ч. 3 ст. 87 Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року "Про державну службу", які суперечить самому Закону України "Про державну службу" та Конституції України, та які були в подальшому виключені самим законодавцем.

Звільнення позивача на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону без запропонування державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності) є протиправним, порушує принципи верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.

Відповідно до відомостей про вакантні посади в ТУ ДБР у м. Краматорську, що їх надано відповідачем, до 01.03.2021 року були наявні такі вакантні посади категорії державних службовців: Головний спеціаліст (із забезпечення зберігання речових доказів) Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) (1 посада). Начальник Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя (1 посада); Слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя (3 посади); Слідчий Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) (3 посади); Головний спеціаліст Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації (1 посада); Головний спеціаліст Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації (з інформаційних технологій) (1 посада); Провідний спеціаліст. Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації (1 посада.); Провідний спеціаліст Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації (1 посада); Головний спеціаліст-юрист Відділу матеріально-технічного забезпечення (1 посада); Головний спеціаліст (по роботі із засобами масової інформації); Провідний спеціаліст Відділу документального забезпечення (1 посада); Начальник відділу кадрової роботи та державної служби (1 посада); Головний спеціаліст відділу кадрової роботи та державної служби (1 посада); ;Провідний спеціаліст відділу кадрової роботи та державної служби (1 посада); Головний спеціаліст Фінансово- економічного відділу (2 посади); Провідний спеціаліст Фінансово- економічного відділу (1 посада); Начальник Другого слідчого відділу (а.с. 153, 154).

Проте, жодна з наявних зазначених вакансій не була запропонована позивачу.

Позивач вказує на те, що в період виникнення спірних правовідносин інші працівники, які обіймали посади слідчих у різних підрозділах Державного бюро розслідувань призначені на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом ДБР в порядку переведення. Ця обставина відповідачем не була спростована.

З цього приводу суд зазначає, що Законом України «Про державну службу» передбачено, що одним з її принципів є забезпечення рівного доступу до державної служби, який полягає у забороні всіх форм та проявів дискримінації, відсутності необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження (ст. 4 цього Закону).

Застосування різних процедур до працівників, які обіймали рівнозначні та ідентичні за змістом та обсягом службових обов`язків посади ставить їх у нерівне становище та свідчить про дискримінацію. У поєднанні з відсутністю визначених критеріїв, згідно з якими прийнято рішення про призначення на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом ДБР одних працівників та звільнення з займаних посад інших, вказана обставина свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень виходив виключно з суб`єктивних (особистих) міркувань та мотивів, застосовуючи необмежену і нерегламентовану дискрецію, приймаючи спірне рішення.

Водночас, вирішуючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Так, 12.11.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29.02.2016 утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань вiд 21.12.2017 № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Так, зокрема, до структури включено Перше управлiння органiзацiї досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування злочинiв у сферi службової дiяльностi та корупцiї), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслiдування злочинiв, вчинених працівниками правоохоронних органiв та у сфері правосуддя), Третє управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування вiйськових злочинiв).

Також, у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.

Водночас, 03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:

1. Центральний апарат:

Головне слідче управління

Головне оперативне управління

Головне оперативно-технічне управління

Управління внутрішнього контролю

Управління забезпечення особистої безпеки

Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках

Управління правового забезпечення

Управління міжнародного співробітництва

Управління кадрової роботи та державної служби

Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації

Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку

Управління забезпечення діяльності

Управління інформаційних технологій

Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення

Патронатна служба.

2. Територіальні управління:

Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області.

Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області.

Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області

Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь.

Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області.

Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області.

Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

Відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань", враховуючи лист Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ від 23.11.2018 р. № 527, Наказом Державного бюро розслідувань № 170 від 26.11.2018 затверджено Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорськ.

Зазначеним Положенням визначені, зокрема, завдання, права та обов`язки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, процедура призначення та звільнення керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ, його першого заступника та заступника, структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ (управління, відділи, тощо).

В подальшому, Наказом Державного бюро розслідувань № 873 від 29.12.2020 затверджено (оновлене) Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорськ аналогічного зазначеному вище змісту.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ №107 від 24.07.2019 затверджене Положення про Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську із зазначенням, зокрема, основних завдань та функції Першого слідчого відділу прав та відповідальності Першого слідчого відділу, керівника.

В подальшому, Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську № 8 ДСК від 02.08.2021 затверджено (оновлене) Положення про слідчі відділи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яким визначені, зокрема, структура та місцезнаходження слідчих відділів, основні завдання та функції слідчих відділів, повноваження працівників слідчих відділів, обов`язки слідчих відділів та питання взаємодії із іншими структурними підрозділами.

Наказом № 199 дск від 20.10.2020 затверджено затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 2 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та введено в дію з 01 грудня 2020 року, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 3 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та введено в дію з 23 грудня 2020 року, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 4 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та введено в дію з 04 січня 2021 року, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та введено в дію з 01 лютого 2021 року із кількістю штатних посад - 122, 108, 124 та 111 (відповідно).

Надаючи оцінку наведеному, суд зазначає, що визначення терміну "слідчий" надано п.17 ч.1 ст.3 КПК України, а саме, слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

З урахуванням особливого статусу такої особи, повноваження якої перш за все визначені саме КПК України, немає значення формальне віднесення посади слідчого в Державному бюро розслідувань до посади державної служби або до правоохоронного органу, оскільки внутрішні документи Державного бюро розслідувань щодо організації роботи ані звужують, ані розширюють обсяг наданих слідчому повноважень за КПК України, та, як наслідок, посадових обов`язків позивача як слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

Також, суд зазначає, що кількість слідчих відділів в оновленій структурі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську не зменшено, а отже не скорочено посади слідчих цих структурних підрозділів.

При цьому, суд ще раз повторює, що доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, посаду якого займав позивач, відповідачем до суду не надано.

Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Відповідач на підтвердження своєї позиції в частині наявності скорочення посади позивача не надав до суду жодних належних та допустимих доказів.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність реального скорочення посади позивача.

На переконання суду зміна організаційно-штатної структури ДБР не може стати перешкодою на шляху до реалізації права позивачем на працю.

Законодавець, відносячи Державне бюро розслідувань до державних правоохоронних органів, передбачив певні гарантії прав працівників - державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон.

Законодавча зміна статусу Державного бюро розслідувань із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не свідчить про необхідність припинення служби позивача в даному органі, оскільки згідно із підпунктом 1) пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 305-IX від 03.12.2019 Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (п. 4).

Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро.

Таким чином, при прийняті Закону № 305-IX законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Суд зазначає, що Законом України "Про державну службу" передбачено, що одним з її принципів є забезпечення рівного доступу до державної служби, який полягає у забороні всіх форм та проявів дискримінації, відсутності необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження (ст. 4 цього Закону).

Застосування різних процедур до працівників, які обіймали рівнозначні та ідентичні за змістом та обсягом службових обов`язків посади ставить їх у нерівне становище та свідчить про дискримінацію. У поєднанні з відсутністю визначених критеріїв, згідно з якими прийнято рішення про призначення на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську одних працівників та звільнення з займаних посад інших, вказана обставина свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень виходив виключно з суб`єктивних (особистих) міркувань та мотивів, застосовуючи необмежену і нерегламентовану дискрецію, приймаючи спірне рішення.

Положення ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).

Зокрема, у справі "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог "якості закону" при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналізуючи дотримання вимог "якості закону", ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке:

"Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія-97" проти України", заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];"

Отже, суд наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)."

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача про звільнення, як такого, що є протиправним та порушує права позивача.

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

З огляду на вищевикладене вимоги позивача про поновлення його на посаді в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом враховується, що згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 обраховується з 02 березня 2021 року (наступний день, за днем звільнення) по 30 серпня 2021 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача) та становить 123 робочих днів.

Відповідно до довідки Державного бюро розслідувань від 11 травня 2021 № 15 середньоденна заробітна плата позивача складає 2948,60 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 362 677,80 грн. (2948,60 (середньоденна заробітна плата) х 123 (робочих днів за час вимушеного прогулу) (без відрахування податків і зборів), який підлягає стягненню з Державного бюро розслідувань.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведена правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України, рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму, рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв України, буд. 21, код ЄДРПОУ 42331094) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення коштів - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 34-ОС «Про звільнення ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Поновити ОСОБА_1 з 02 березня 2021 року в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначній посаді в цьому державному органі.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , банк АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, код МФО: 305299, ІВАN: НОМЕР_2 , рахунок: НОМЕР_3) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року у розмірі 362 677 (триста шістдесят дві тисячі шістсот сімдесят сім) гривень 80 копійок.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 серпня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова