Постанова № 9924446, 07.06.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.06.10Справа №2а-13393/09/9/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Цикуренко А.С., при секретарі Павленко Н.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маглів»

до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача Адамов Є.В., представник;

відповідача Володькін С.А., довіреність № 5904/9/10-0 від 19.08.2009 року;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маглів» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001652301/0 від 29.07.2009 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.11.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 09.03.2010 року по справі призначено судово-бухгалтерську експертизу, у звязку з чим провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 20.05.2010 року провадження по адміністративній справі поновлено.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 07.06.2010 року, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, на підставі та в межах закону у звязку з порушенням позивачем норм податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну податкову службу в України», відповідно до ст.4 якого Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковуються зокрема Державна податкова інспекція в АРК .

До прав органів державної податкової служби відноситься згідно з п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в України» здійснення документальних невиїзних перевірок, а також планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів ( обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями іншими відокремленими підрозділами, що не мають статус юридичної особи а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності.

У ст. 11-1 вказаного закону визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням платника податків. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

На підставі ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в України», направлення № 000818/317 від 29.05.2009 року Державною податковою інспекцією в м. Ялта АР Крим 17.07.2009 року було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Маглів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією в м. Ялта АР Крим складено акт № 1888/23-1/19445512/173 від 17.07.2009 року (а.с.6-32), в якому зазначено про порушення позивачем п.1.18 ст. 1, п.4.1 ст. 4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 460040,00 грн., в тому числі за лютий 2009 року на суму 67009 грн., за березень 2009 року на суму 393031 грн. зі зменшенням залишку відємного значення ПДВ на 257477,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що в періоді, який перевірявся, позивач реалізовував продукцію по цінам згідно калькуляцій, до яких інші операційні (витрати від операційної курсової різниці) і фінансові (витрати на відсотки за кредитом) витрати не враховувалися.

На підставі акту перевірки № 1888/23-1/19445512/173 від 17.07.2009 року Державною податковою інспекцією в м. Ялта АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001652301/0 від 29.07.2009 року, в якому визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість у сумі 650757,00 грн., у тому числі за основним платежем 460040,00 грн., за штрафними санкціями 190717,00 грн. (а.с.5).

В ході судового розгляду судом була перевірена наявність підстав у Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим для донарахування позивачу податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) відповідно до податкового повідомлення-рішення від № 0001652301/0 від 29.07.2009 року, та встановлено наступне.

Згідно з даними акту перевірки позивачем у період, що перевірявся, занижено суму податку на додану вартість, що є наслідком заниження показників у рядку 1 Декларації з податку на додану вартість «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20% (сума ПДВ)».

Різниця між даними субєкта господарської діяльності та даними податкового органу виникла у звязку з наступним.

Проведеною перевіркою встановлено, що у період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року ТОВ «Маглів» здійснювало операції з оптової реалізації коньячних напоїв та вина в асортименті.

Виробничу продукцію ТОВ «Маглів» реалізовувало по цінам, згідно калькуляцій, до яких інші операційні (втрати від операційної курсової різниці) і фінансові (витрати на відсотки за кредити) витрати не враховувались.

За період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року інші операційні (втрати від операційної курсової різниці) і фінансові (витрати на відсотки за кредити) витрати склали 4451010,00 грн. Дані витрати повинні були бути враховані в ціну реалізації продукції ТОВ «Маглів» у відповідних періодах.

Інші операційні та фінансові витрати, відображені ТОВ «Маглів» у рядку 04.13 Декларацій «Інші витрати, крім визначених у 04.1-04.12» становлять:

- відсотки за кредит за ІІ квартал 2008 року - 73372,00 грн., за ІІІ квартал 2008 року 99588,00 грн., за IV квартал 2008 року 138018,00 грн., за І квартал 2009 року 150388,00 грн.;

- курсова різниця за ІІІ квартал 2008 року становить 172755,00 грн., за IVквартал 2008 року 3816939,00 грн.

Зміна методології обліку витрат і визначення собівартості, встановлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, відобразилась на порядку формування ціни продукції. Перш за все це повязано з тим, що в обліку відображається тільки виробнича собівартість як виготовленої, так і реалізованої продукції.

Оскільки ціна є вартістю одиниці продукції (робіт, послуг), то до її складу включаються витрати на випуск і реалізацію одиниці продукції, прибуток підприємства та непрямі видатки, які повинні включатися в ціну продукції згідно з чинним законодавством (ПДВ, акцизний збір та ін.).

Виходячи з цього, основою для формування ціни і складання її калькуляції може бути калькуляція виробничої собівартості продукції.

Крім того, до складу ціни входять непрямі витрати, які не враховуються в виробничій собівартості, але повинні бути включені до складу ціни продукції. До них належать: адміністративні витрати, інші операційні витрати, витрати на збут, фінансові витрати і так далі. У обліку такі витрати відбиваються у складі витрат звітного періоду. Тому, як і при калькуляції собівартості виробів, в калькуляцію ціни включаються по нормативах.

На підставі зазначеного, відповідачем при проведенні перевірки та визначенні ціни реалізованої підприємством продукції, були враховані всі витрати, здійснювані підприємством, а не тільки виробничі витрати, враховані у виробничій собівартості продукції, тобто всі інші операційні та фінансові витрати.

Перевіркою встановлено, що у договорах постачання, укладених з покупцями, ТОВ «Маглів» «…конкретний асортимент і ціни на продукцію узгоджував між продавцем та покупцем по кожному конкретному постачанню шляхом підписання Специфікації (Протоколів) до договорів, що є їх невідємною частиною. Специфікації (Протоколи) узгоджуються, підписуються на підставі замовлення (заявки) Покупця, в якій зазначаються асортимент, ціни , терміни постачання та інші умови…».

Враховуючи зазначене, відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що ТОВ «Маглів» мав можливість зміни ціни на продукцію, яка реалізовувалась, з урахуванням включення інших операційних (втрати від операційної курсової різниці) і фінансових (витрати на відсотки за кредити) витрат.

За період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року інші операційні (втрати від операційної курсової різниці) і фінансові (витрати на відсотки за кредити) витрати склали 4451010,00 грн. За даними бухгалтерського обліку витрати від операційної курсової різниці враховувались ТОВ «Маглів» на рахунку 945 «Витрати від операційної діяльності», витрати на відсотки за кредити на рахунку 951 «Відсотки за кредит». За висновками Державної податкової інспекції в м. Ялта, дані витрати повинні бути враховані при визначенні ціни реалізованої ТОВ «Маглів» продукції у відповідних періодах.

В ході проведеної перевірки встановлені взаємовідносини ТОВ «Маглів» з Державним підприємством «Алушта» (Україна, АР Крим, м. Алушта, вул. Іванова, код 00412694) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агора-Трейд» (Росія, Московська область, м. Корольов, вул. 50 років ВЛКСМ, буд. 6е, к.22; код 96285007).

В результаті проведеної перевірки ТОВ «Маглів» в розрізі контрагентів встановлено заниження обєму реалізації продукції за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року на загальну суму 562390,00 грн., а саме:

- по ДП «Алушта»: за ІІІ квартал 2008 року на суму 3494,00 грн., за IV квартал 2008 року на суму 4276,00 грн.;

- по ТОВ «Агора-Трейд»: за IV квартал 2008 року на суму 86821,00 грн., за І квартал 2009 року на суму 467799,00 грн.

Висновки відповідача щодо заниження обєму реалізації продукції ґрунтуються на тому, що позивачем при визначенні ціни продукції за договорами не були враховані вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» в частині визначення звичайної ціни товару.

Судом в ході розгляду справи були досліджені документи, які підтверджують договірні відносини між ТОВ «Маглів» і ДП «Алушта» та між ТОВ «Маглів» і ТОВ «Агора-Трейд» та було встановлено наступне.

Згідно з контрактом № 1Э-2008 від 10.04.2008 року (а.с.73-76) ТОВ «Маглів» (продавець) зобовязується поставити, а ТОВ «Агора-Трейд» (покупець) оплатити алкогольну продукцію (коньяк торгової марки «Масандра»).

Якість, кількість та ціна поставленого товару визначена на підставі специфікацій, поставка товару та оплата його вартості підтверджуються вантажно-митними деклараціями (а.с.77-86).

Згідно з договором № 10-08 від 20.08.2008 року (а.с.87) ТОВ «Маглів» (продавець) зобовязується поставити, а ДП «Алушта» (покупець) оплатити поставлену алкогольну продукцію (коньяк торгової марки «Масандра» та вино марочне виноградне торгової марки «Никитський сад»).

Ціна та асортимент товару узгоджені відповідно до протоколів № 1 та № 2 від 20.08.2008 року (а.с.88-89). Оплата вартості поставленого товар підтверджується видатковими накладними (а.с.90-96).

За результатами вивчення наведених вище документів, Державною податковою інспекцією в м. Ялта зроблено висновок про те, що ТОВ «Маглів» невірно визначено ціну (звичайну ціну) продукції у договірних відносинах, оскільки при формуванні ціни товару була врахована лише його виробнича собівартість без врахування інших операційних та фінансових витрат.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності встановлені Господарським кодексом України (далі по тексту ГК України).

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, з точки зору її оподаткування, являє собою будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно зі ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

При цьому ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Визначення вільних цін, державних фіксованих цін та регульованих цін наведено у Законі України «Про ціни і ціноутворення». Відповідно до ст. 7 вказаного закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

В п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (п.1.20.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до 1.20.51 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з п. 1.20.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається, що субєкти господарської діяльності при укладенні договорів є вільними у визначенні ціни на всі види реалізованої продукції (товару, робіт, послуг), за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Однак, при визначенні вартості (ціни) товару субєкти господарської діяльності повинні враховувати правила, встановлені п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, вставлених ст. 72 цього Кодексу.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано належних доказів того, що позивачем було порушено порядок визначення звичайної ціни на продукцію, реалізовану згідно з контрактом № 1Э-2008 від 10.04.2008 року та договором № 10-08 від 20.08.2008 року.

Враховуючи той факт, що визначення правильності формування ТОВ «Маглів» ціни реалізованої продукції потребує окрім правових знань, також спеціальних знань у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, по справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу.

За результатами проведеної експертизи експертом складено висновок № 22 від 14.05.2010 року (а.с.115-128).

За висновками експерта позивачем вірно визначено базу оподаткування з урахуванням самостійного формування ціни реалізованої продукції, а також вірно визначено суму податку на додану вартість, що підлягав сплаті у період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року.

Висновки експерта аргументовані наступним.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи, відповідно до п. 2.1 вказаного Положення, це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

На підставі зазначеного, експертом зроблено висновок про те, що первинні документи, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, є також підставою для податкового обліку; вони складаються для підтвердження проведення господарської операції, яка проводиться за умовами, передбаченими в договорі.

В ході проведення експертного дослідження експертом, окрім акту перевірки № 1888/23-1/19445512/173 від 17.07.2009 року, були використані наступні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Маглів»:

- декларації з податку на додану вартість за період І півріччя 2008 року І квартал 2009 року;

- книга продажу з додатком податкових накладних за період І півріччя 2008 року І квартал 2009 року;

- декларації з податку на прибуток за період І півріччя 2008 року І квартал 2009 року;

- головна книга за період І півріччя 2008 року І квартал 2009 року;

- документи щодо відвантаження за період квітень-грудень 2008 року, І квартал 2009 року;

- оборотно-сальдові відомості, головні книги за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року;

- журнали-ордери (інші зведені бухгалтерські регістри аналітичного обліку) по рахунку 361 «Розрахунки з покупцями» з додатком первинних документів за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року;

- баланси, форми 2 за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року;

- калькуляції готової продукції за період з за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року з відомостями формування прямих витрат та розподілу загальновиробничих;

- відомість аналітичного обліку щодо формування собівартості готової продукції за рахунком 23 «Виробництво» за період з за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року;

- відомості аналітичного обліку по рахункам 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати» за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року;

- баланси за період 2007-2009 роки.

Вказані документи досліджені експертом з урахування вимог ведення бухгалтерського обліку та аудиту.

Склад витрат, які відповідно зі стандартом бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» відносяться до собівартості реалізованої продукції, а також інші витрати, повязані з операційною діяльністю: адміністративних, інших операційних витрат визначається підприємством за правилами, встановленими Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248.

Собівартість реалізованої продукції та її склад визначаються підприємством на підставі п.п.11-15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

- до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

- до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

- до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

- до складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

г) витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

ґ) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

д)витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

е) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Згідно з п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати загальногосподарського призначення (п.18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку).

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку).

До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»; собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Згідно з п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

На підставі зазначеного, експертом зроблено висновок про те, що згідно з правилами бухгалтерського обліку до складу собівартості продукції втрати від операційної курсової різниці та фінансові витрати не відносяться.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291 «Інструкція застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань та господарських операцій підприємств та організацій» облік втрат від курсової різниці відображається на рахунку 945, відсотки за кредит на рахунку 951: «На субрахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці» ведеться облік втрат за активами та зобовязаннями операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти.

На рахунку 95 «Фінансові витрати» ведеться облік витрат на проценти та інші витрати підприємства, повязані із позикою.

На субрахунку 951 «Проценти за кредит» ведеться облік витрат, повязаних з нарахуваннями та сплатою процентів за використання кредитів банку.

При дослідженні оборотно-сальдових відомостей по ТОВ «Маглів» за період ІІІ квартал 2008 року І квартал 2009 року встановлено, що підприємством відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, наказу Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291 «Інструкція застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань та господарських операцій підприємств та організацій» у складі витрат на бухгалтерських рахунках 945 та 951 відображені втрати від операційної курсової різниці та процентів за кредит.

Суд звертає увагу, що такі ж самі дані зафіксовані в акті перевірки № 1888/23-1/19445512/173 від 17.07.2009 року.

Враховуючи зазначене вище, експертом зроблено висновок про те, що ТОВ «Маглів» формування ціни реалізованої продукції шляхом включення до її складу лише виробничої собівартості (без врахування втрат від операційної курсової різниці та фінансових витрат) проведено у повній відповідності до правил бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не обовязковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Вивчивши документи, наявні в матеріалах справи, розглянувши висновки експерта, співставивши їх з нормами чинного законодавства, суд вважає висновки експерта обґрунтованими та вмотивованими.

Приймаючи до уваги, що під час розгляду справи судом було встановлено відсутність порушень з боку ТОВ «Маглів» вимог податкового законодавства та правил ведення бухгалтерського обліку, суд вважає податкове повідомлення № 0001652301/0 від 29.07.2009 року, яким позивачу донараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість та нараховані штрафні (фінансові) санкції у загальній сумі 650757,00 грн., таким, що прийнято протиправно у звязку з чим підлягає скасуванню.

За таких умов, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 11.06.2010 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим № 0001652301/0 від 29.07.2009 року.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі, у разі проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі з дня отримання нею копії постанови).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Цикуренко А.С.