Рішення № 99242169, 10.08.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.08.2021 Справа № 905/1577/20

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Бокової Ю.В., суддів Говоруна О.В., Фурсової С.М., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок; код ЄДРПОУ 33760279)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Фролової Лани Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про стягнення 160 368,81 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 71 312,69 грн, пеня в розмірі 71 312,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 413,91 грн, 3% річних в розмірі 5329,52 грн,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Комунальне комерційне підприємство "Маріупольтепломережа" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Фролової Лани Миколаївни про стягнення 160 368,81 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 71 312,69 грн, пеня в розмірі 71 312,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 413,91 грн, 3% річних в розмірі 5329,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором про відпуск теплової енергії №32 від 19.11.2008, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 71 312,69, що стало підставою для нарахування позивачем пені в розмірі 71312,69 грн., інфляційних втрат в розмірі 12 413,91 грн., 3% річних в розмірі 5329,52 грн.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відповіді на відзив (т.1, а.с. 164 - 168) позивач вважає безпідставним посилання відповідача на неотримання рахунків на оплату теплової енергії, у зв`язку з чим у останнього не виникало зобов`язань щодо щомісячної оплати, оскільки згідно умов договору саме на відповідача покладається відповідальність за своєчасне отримання рахунків. Нормами та вказівками з нормування витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на житлово-комунальні послуги потреби в Україні КТМ 204 України 244-94, не передбачено складання актів про включення/відключення центрального опалення з кожним споживачем окремо, а також включення в них даних про те, хто його споживав та в якій кількості. Підтвердженням того, що позивач надав опалення до приміщень відповідача, мережа опалення якого пов`язана із внутрішньобудинковою мережею багатоквартирного будинку, є щорічні акти про включення опалення на весь будинок, які підписані без зауважень щодо наявності відключених приміщень. У зв`язку з тим, що законодавством не передбачено складання додаткових актів з кожним власником приміщення багатоквартирного будинку, відсутність актів безпосередньо з відповідачем, не дає останньому вважати, що він не отримував теплову енергію до свого приміщення. Відключення приміщень відповідача від опалення без дотримання «Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання», що діяв на момент самовільного відключення, не дає йому права ухилятися від зобов`язань по оплаті теплової енергії, що розподіляється пропорційно опалювальній площі приміщень відповідача, відповідно до положень п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

Щодо посилання відповідача на довідку від 14.01.2019, видану ОСББ «Крок до успіху», то на думку представника позивача голова правління не є належною особою, яка надає висновок про законність відключення опалювальних приладів у багатоквартирному будинку. Так, оскільки нежитлові приміщення відповідача є вбудованими у багатоквартирний будинок, стіни приміщення є суміжними з приміщеннями інших власників будинку. У разі відсутності опалення в окремому приміщенні, суміжні стіни приміщень, що опалюються, несуть тепловтрати. Разом із тим, за період з 2015 по 2019 від мешканців будинку АДРЕСА_2, не поступало звернень щодо виключення опалювальної площі нежитлових приміщень відповідача з опалювальної площі будинку при нарахуванні їм рахунків за показниками приладу обліку теплової енергії.

Щодо посилання відповідача на висновки № 3/д та №4/д експертного будівельно-технічного дослідження від 03.04.2019, то на думку позивача вони тільки підтверджують наявність в приміщеннях відповідача системи теплопостачання будинку (стояки мережі опалення), а зазначене самовільне відключення опалювальних приладів у приміщеннях, без додержання вимог чинного законодавства, не є підставою для зняття нарахувань по договору на відпуск теплової енергії № 32 від 19.11.2008.

Відповідач проти задоволення позову заперечував. 29.09.2020 через канцелярію господарського суду Донецької області надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що з листопада 2015 не отримував рахунків від позивача для оплати за відпущену теплову енергію, тому в нього не виникло зобов`язань щодо щомісячної оплати. Позивач не надав доказів початку та закінчення опалювальних періодів, визначеними погодними умовами та встановленими виконкомом Міськради. Також зазначив, що не підписував жодних актів або інших документів, які свідчать про належне виконання зобов`язань з теплопостачання саме до приміщень відповідача. Таким чином, як зазначає відповідач, усі посилання позивача на факти щодо отримання відповідачем теплової енергії за договором, безпосередньо на об`єкті теплопостачальника є необґрунтованими та безпідставними.

Посилаючись на довідку, яка видана ОСББ «Крок до успіху» зазначив, що при огляді нежитлових приміщень АДРЕСА_2, що належали відповідачу, встановлено, що зазначені приміщення відключені від системи централізованого опалення та системи гарячого водопостачання, про що свідчить відповідний акт виданий тепловою інспекцією. Відключення від системи опалення за період 2015-2019 років не призводило до порушення роботи системи будинку та не порушує прав співвласників будинку.

Посилаючись на висновки експертних будівельно-технічних досліджень № № 3/д, 4/д від 03.11.2019, у приміщеннях АДРЕСА_2 системи теплоспоживання відсутні, тому що відсутні теплоспоживальні установки (обладнання, опалювальні прилади), а в цих приміщеннях знаходиться теплоізольована система теплопостачання будинку.

Також додатково відповідач зазначив, що відповідно до договору дарування від 11.12.2019 Фролова Л.М. передала безоплатно у власність ОСОБА_2 нежитлове приміщення, вбудоване до багатоквартирного будинку з нежитловою прибудовою, загальною площею 54,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Враховуючи викладене, вважає, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості не підлягають задоволенню, так як відповідач фактично не отримував теплову енергію, також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, як похідних від вимог основних.

10.08.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив застосувати заходи процесуального примусу, а саме тимчасове вилучення державним виконавцем у комунального комерційного підприємства «УК «Західна» належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт аварійної ситуації на мережах опалення будинку АДРЕСА_2 в 2015 році. Проведення вилучення вказаних доказів відповідач просив доручити Центральному відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків).

В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідач посилався на те, що докази, які витребувано у ККП «УК «Західна», необхідні для повного та всебічного розгляду справи, ККП УК «Західна» не подано, вимоги ухвали суду не подано та не повідомлено суд про неможливість подання витребуваних доказів.

Розглянувши вищезазначене клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 131 ГПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Відповідно до ст. 132 ГПК України, заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 134 ГПК України, у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.

Відповідно до приписів ст. 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 02.06.2021 судом було закрито підготовче провадження у справі №905/1577/20 та призначено розгляд справи по суті. Як вбачається зі змісту мотивувальної частини вказаної ухвали, суд дійшов висновку, що сторони мали час та можливість надати всі необхідні письмові докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Оскільки клопотання відповідача про застосування заходів процесуального примусу надійшло після закриття підготовчого провадження, суд відмовляє у його задоволенні.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

19 листопада 2008 року між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (далі - Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Фроловою Ланою Миколаївною (далі - Споживач) було укладено договір на відпущення теплової енергії №32 (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого Постачальник подає теплову енергію для об`єктів Споживача в необхідній йому кількості, а Споживач, відповідно до умов, встановлених цим договором, зобов`язується прийняти та сплатити теплову енергію за затвердженими тарифами (цінами) в строки, які передбачені цим договором.

Обидві сторони зобов`язуються керуватися положеннями Цивільного кодексу України (435-IV), Господарського кодексу України (436-IV), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875 IV, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 26-33 IV, Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 «Про затвердження Правил використання тепловою енергією» та іншими нормативними актами України, які регулюють відносини у сфері теплопостачання (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору початок та закінчення опалювального періоду зумовлюється погодними умовами та встановлюється виконкомом міськради.

Згідно з п.2.6. Договору відключення Споживача від системи опалювання та гарячого водопостачання можливо здійснити лише за умови технічної можливості, наявності альтернативного джерела опалення, узгодженого у встановленому порядку та дозволу головного власника приміщення тільки після письмового повідомлення Постачальника.

Відключення системи опалювання споживача з демонтажем опалювальних пристроїв та переобладнання житлових приміщень у нежитлові здійснюється у відповідності до рішення міської ради №100 від 20.02.2002.

Розділом 3 Договору визначені права та обов`язки сторін.

Так, за умовами п.3.1. Постачальник зобов`язується забезпечити безперебійне постачання теплової енергії об`єктів Споживача відповідно до умов договору.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що Споживач зобов`язується щомісячно сплачувати послуги теплопостачання у відповідності до об`ємів теплоспоживання.

Відповідно до п. 4.1. Договору Споживач за відпущену теплову енергію здійснює оплату згідно встановлених тарифів, які затверджені виконкомом Маріупольської міської ради, які встановлюються з розрахунку споживання теплової енергії протягом усього опалювального періоду. Оплата здійснюється згідно виставлених рахунків у строк, що не перевищує 5 банківських днів з моменту отримання рахунку. Рахунок вручається Постачальником під розпис уповноваженій особі або працівникам організації (установи, підприємства т.д.) Споживача. У разі неотримання рахунка до 10-го числа місяця наступного за звітним, Споживач зобов`язаний самостійно отримати рахунок у Постачальника.

Згідно дислокації та максимального теплового завантаження до договору № 32 від 15.11.2008 до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 - Тепломір 103,9.

Умовами п.4.4. Договору встановлено, що у разі несплати рахунку в зазначений строк Споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96ВР від 22.11.1996, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, діючої у період, за який сплачується пеня. Споживачу - суб`єкту підприємницької діяльності пеня нараховується відповідно до Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасну оплату за спожиті комунальні послуги" у розмірі 1% за кожний день прострочення.

Пунктом 4.7. Договору визначено, що у випадку зміни тарифів, нові являються обов`язковими для застосування сторонами.

Відповідно до п.5.1. Договір укладений строком на 2 роки. Умови договору можуть бути змінені чи доповнені за взаємною згодою сторін у письмовій формі. Договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку не надійшла заява однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляді.

До вимог з оплати теплової енергії, а також стягнення пені застосовується позовна давність строком 5 років відповідно до ст.259 ЦК України.

Договір підписаний сторонами у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно до витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 19.11.2008 нежитлові приміщення № 106, 120, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 належали на праві власності Фроловій Лані Миколаївні до 11.12.2019 (нежитлове приміщення № 120) та до 21.07.2020 (нежитлове приміщення № 106).

На підтвердження факту постачання теплової енергії відповідачу до матеріалів справи додані акти на включення центрального опалення від 13.10.2015, 23.10.2019, 26.10.2018, 23.10.2017, 17.10.2016, які складені між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та ФОП Фроловою Л.М. про те, що позивачем здійснено підключення опалення в приміщення відповідача, опалювальна система якого пов`язана з внутрішньобудинковою системою житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

В матеріалах справи містяться акти зняття показань приладів обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.19-34).

На виконання умов договору споживачу поставлено теплову енергію, за наслідками чого постачальником виставлені рахунки-фактури на загальну суму 71 312,69 грн. (а.с. 37-52).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором на відпуск теплової енергії №32 від 19.11.2008 у розмірі 71 312,69 грн., внаслідок чого позивачем нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних, останній звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонукані відповідача до виконання грошових зобов`язань за договором на відпуск теплової енергії №32 від 19.11.2008.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором постачання теплової енергії, який підпадає під правове регулювання норм §5 Глави 54 Цивільного кодексу України та статті 275 Господарського кодексу України, а також Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів. Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За визначенням ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір на відпуск теплової енергії №32 від 19.11.2008 є належною підставою для виникнення у сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Отже, в контексті ст.655, ч.1 ст.691, 714 Цивільного кодексу України, ст.275 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про теплопостачання", укладений між позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами, з оплати поданої теплової енергії.

При цьому, визначальним є фактичне отримання теплової енергії, що і породжує виникнення кореспондуючого обов`язку Споживача з виконання грошових зобов`язань за спірним договором.

За приписом п.21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, зокрема, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

З огляду на що, слідує висновок, про визначення позивачем кількості теплової енергії, що відпускається Споживачу, розрахунковим способом у залежності від опалювальної площі.

В підтвердження факту постачання теплової енергії відповідачу, позивач посилається на акти на включення центрального опалення від 13.10.2015, 23.10.2019, 26.10.2018, 23.10.2017, 17.10.2016, а також рахунки-фактури.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що нежитлові приміщення АДРЕСА_2, які належали відповідачу на праві приватної власності, відключені від системи централізованого опалення та системи гарячого водопостачання, про що свідчить відповідний акт виданий тепловою інспекцією у 2015 році. Крім того, відповідачем надано висновки експертних будівельно-технічних досліджень № № 3/д, 4/д від 03.04.2019, згідно яких у приміщеннях АДРЕСА_2 системи теплоспоживання відсутні, тому що відсутні теплоспоживальні установки (обладнання, опалювальні прилади), а в цих приміщеннях знаходиться теплоізольована система теплопостачання будинку.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача з огляду на наступне.

Правилами надання послуг з централізованого опалення передбачено, що споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання-будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року №4 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що користувач має право розірвати договір та вимагати відключення відповідних мереж, але для вирішення цього питання споживач має звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії при органі виконавчої влади чи місцевого самоврядування. При позитивному рішенні комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. Відключення мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежилого приміщення) або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення квартири (нежилого приміщення, секції, під`їзду, будинку) від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Відповідно до п.40 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов`язаний погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплопостачання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.

Припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов. Роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.

Самовільне втручання в діючі системи теплопостачання і теплоспоживання - будь-яка зміна проектного рішення теплопостачання об`єкта, виконана споживачем або будь-якою іншою організацією без погодження з теплопостачальною організацією забороняється.

Відтак, суд приймає до уваги посилання позивача на неможливість відключення нежитлових приміщень відповідача від опалення. Слід враховувати, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціонування" опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення позивача (т.2, а.с. 88-90), в яких зазначено про те, що акт про відключення теплоносіїв приміщень № 106 та № 120 будинку АДРЕСА_2 від систем центрального опалення у 2015 році ККП «МАРІУПОЛЬТЕПЛОМЕРЕЖА» не складався.

Суд не приймає в якості належних доказів надані відповідачем висновки експертних будівельно-технічних досліджень № № 3/д та 4/д від 03.04.2019, складені судовим експертом Новіковим В.С., оскільки огляд вказаних приміщень здійснювався експертом 01.04.2019, в той час як позивач просить стягнути заборгованість за період з листопада 2015 по квітень 2020. Крім того, згідно приписів чинного законодавства відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.

Також суд не приймає в якості належного доказу відключення спірних приміщень, що належали відповідачу на праві приватної власності у період з 2015 по 2019 роки, від системи центрального опалення та постачання гарячої води довідку від 14.01.2019, підписану головою правління ОСББ «Крок до успіху», оскільки з огляду на приписи чинного законодавства, надання висновків щодо законності відключення опалювальних приладів у багатоквартирному будинку відноситься до компетенції теплопостачальної організації.

В матеріалах справи наявна заява відповідача про розірвання договору на постачання теплової енергії від 19.12.2018 (т.1, а.с. 91).

Разом із тим, листом від 09.01.2019 позивачем було відмовлено у розірванні договору з посиланням на недотримання відповідачем порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого теплопостачання.

Таким чином, за висновками суду, позивачем доведено факт постачання відповідачу теплової енергії, а відповідачем не надано жодних доказів, які б засвідчували факт відключення спірного приміщення від мереж центрального теплопостачання відповідно до встановленого Порядку та ненадання йому послуг з постачання тепла. Відповідачем також не було надано жодних документів на підтвердження законного відключення від мереж централізованого опалення з дотриманням Порядку, передбаченого законодавством в нежитлових приміщеннях.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2019 між Фроловою Ланою Миколаївною (далі - Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі - Обдаровувана) був укладений договір дарування, відповідно до п. 1.1 якого Дарувальник передає безоплатно у власність Обдарованої належне Дарувальнику на праві власності нежитлове приміщення, вбудоване до багатоквартирного будинку (літера А-5), з нежитловою прибудовою (літера А2-1), загальною площею 54,2 (п`ятдесят чотири цілих і дві десятих кв.м.), що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 1542.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 192534186 від 11.12.2019, вищезазначений договір був зареєстрований 11.12.2019, номер запису про право власності 34580642.

В подальшому 21.07.2020 між Фроловою Ланою Миколаївною (далі - Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі - Обдаровувана) був укладений договір дарування, відповідно до п. 1.1 якого Дарувальник передає безоплатно у власність Обдарованої належне Дарувальнику на праві власності нежитлове приміщення, вбудоване до багатоквартирного будинку (літера А-5), з нежитловою прибудовою (літера А2-1), загальною площею 65,3 (шістдесят п`ять цілих і три десятих кв.м.), що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 106 (сто шість).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т.В. 21.07.2020 та зареєстровано в реєстрі за № 673.

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , та до яких позивачем здійснювалось постачання теплової енергії, на теперішній час перейшло до іншого власника - ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 11.12.2019 та від 21.07.2020, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача - Фролової Лани Миколаївни - основного боргу за період з листопада 2015 по 10.12.2019 за приміщенням № 120, а за приміщенням № 106 за період з листопада 2015 по квітень 2020.

Проаналізувавши наявний в матеріалах справи рахунок-фактуру №12-261179/01 від 31.12.2019 судом встановлено, що при визначенні обсягу отриманої теплової енергії у грудні 2019 позивачем не було відокремлено отримання відповідачем теплової енергії окремо за об`єктами приміщення № 106 та приміщення № 120. У зв`язку з викладеним суд позбавлений можливості самостійно відокремити та визначити обсяг отриманої теплової енергії окремо за кожним об`єктом, та, відповідно, визначити її вартість з урахуванням припинення у відповідача права власності на приміщення № 120 з 11.12.2019. Водночас, оскільки право власності на обидва вказаних об`єкта належало відповідачу до 10.12.2019, суд вважає за можливе стягнути заборгованість за отриману теплову енергію у грудні 2019 за період з 01.12.2019 по 10.12.2019.

У зв`язку з викладеним, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу частково, а саме в сумі 61 470,35 грн. за період з листопада 2015 по 10.12.2019 включно.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 71 312,69 грн. за загальний період з 11.12.2015 по 03.08.2020.

Як вже зазначалося, згідно п.4.4. договору у разі несплати рахунку в зазначений строк Споживачу нараховується пеня згідно Закону України №543/96ВР від 22.11.1996, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, діючої у період, за який сплачується пеня. Споживачу - суб`єкту підприємницької діяльності пеня нараховується відповідно до Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасну оплату за спожиті комунальні послуги" у розмірі 1% за кожний день прострочення.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок пені за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним. Разом із тим, враховуючи відмову суду у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу за період з 11.12.2019 по квітень 2020, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості за вказаний період.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пені частково, а саме в сумі 61 470,35 грн. за загальний період з 11.12.2015 по 10.06.2020.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних в сумі 5 329,52 грн. за загальний період з 11.12.2015, а також інфляційні втрати в сумі 12 413,91 грн. за період з грудня 2015 по червень 2020.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останні є арифметично та методологічно невірними, оскільки здійснені на загальну суму заборгованості за договором, а не за кожний місяць окремо.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу за період з 11.12.2019 по квітень 2020, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за вказаний період.

Згідно здійсненого судом розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 14 087,93 грн. за загальний період з грудня 2015 по червень 2020. Разом із тим, враховуючи, що згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у межах заявленої суми 12 413,91 грн.

Згідно здійсненого судом власного розрахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 5197,75 грн. за загальний період з 11.12.2015 по 03.08.2020.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно до приписів ст.ст. 123, 129 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" до фізичної особи-підприємця Фролової Лани Миколаївни про стягнення 160 368,81 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 71 312,69 грн, пеня в розмірі 71 312,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 413,91 грн, 3% річних в розмірі 5329,52 грн., задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Фролової Лани Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок; код ЄДРПОУ 33760279) основний борг в сумі 61 470,35 грн., пеню в сумі 61 470,35 грн., 3 % річних в сумі 5197,75 грн., інфляційні втрати в сумі 12 413,91 грн., судовий збір в сумі 2108,28 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 10.08.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.08.2021 у зв`язку з перебуванням судді Фурсової С.М. у відпустці до 20.08.2021 включно.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Ю.В. Бокова

Суддя О.В. Говорун

Суддя С.М. Фурсова