Рішення № 99239939, 16.08.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6714/20

2/214/446/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 серпня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі - Шевченко Ю.С., Петренко К.І.

за участю позивачки - ОСОБА_1

за участю представника позивачки - ОСОБА_2

за участю представника відповідача - Посувайло Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради про визнання членом сім`ї наймача, визнання права користування квартирою та права реєстрації, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради (далі за текстом «виконком»), в якому просить: визнати її, позивачку, членом сім`ї ОСОБА_4 , наймача квартири АДРЕСА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею, позивачкою, право користування квартирою АДРЕСА_1 та право реєстрації місця проживання у вказаній квартирі.

В обґрунтування позову наводить наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Вказує, що за життя ОСОБА_4 на підставі ордеру № 1450 від 03.04.1980 року, який було видано на підставі рішення виконкому від 21.03.1980 р. №126, дирекції заводу і завкома КМЗ від 25.01.1980, було надано право зайняття 1 кімнати загальною площею 17, 44 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому за № 01.16-13/3/1232 від 28.05.2020, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06.05.1980. З ОСОБА_4 вона, позивачка, проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 1982 року, вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний сімейний бюджет, який витрачали на продукти харчування, одяг та інші сімейні потреби, мали взаємні права та обов`язки як чоловік та дружина. При цьому, проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Вона, позивачка, з лютого 1982 року по сьогоднішній день мешкає за адресою: АДРЕСА_1 без відповідного знаходження на реєстраційному обліку. За весь час свого проживання за власні кошти сплачувала та продовжує сплачувати комунальні платежі, постійно підтримує цю квартиру у належному санітарному та технічному стані. Наполягає, що вона, як особа, що постійно проживала разом з наймачем і вела з ним спільне господарство, має право та намір продовжувати проживати за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, на теперішній час, документально основним квартиронаймачем є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що позбавляє її права належним чином користуватися квартирою. До того ж, в неї виникла необхідність переукладення договорів з постачальниками комунальних послуг. Однак, без укладання відповідного договіру найму житлового приміщення, що належить до комунальної власності м. Кривого Рогу, позбавлена можливості це зробити. Тому, вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав, як члена сім`ї наймача. Вказує, що у померлого ОСОБА_4 спадкоємці відсутні. Вона, позивачка, не приймала участь у приватизації на території України. Згідно ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Відповідно до ст. ст. 64 ЖК УРСР від 30.06.1983 № 5464-X, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Згідно ст. 65 ЖК УРСР від 30.06.1983 № 5464-X наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч.1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. Згідно абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Під час розгляду справи заявлялися клопотання при витребування та долучення доказів, відкладення розгляду справи, які були задоволені.

Позивачка та її представник, кожний окремо, у судовому засіданні позов підтримали та підтвердили його зміст. При цьому представник позивачки також підтвердив додаткові письмові пояснення позивачки, в яких вона зазначила наступне. Постановою ВР СРСР «Про введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 24.06.1981 № 5151-X було введено в дію Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік з 1 січня 1982 року. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 26 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік було передбачено, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житловоексплуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік. Статтею 36 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних було передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом. Виселення провадиться в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Наполягає, що з аналізу вказаних правових вбачається, що Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік не визначали коло осіб, що належать до членів сім`ї наймача. Зазначає, що разом з цим, вона, позивачка, вселилася та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 за згодою наймача ОСОБА_4 , будь-які заборони стосовно такого вселення та мешкання у житловому законодавстві були відсутні. До того ж, незважаючи на перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з чоловіком не мешкала через погіршення взаємовідносин, пізніше 19.12.1985 розірвавши шлюб офіційно. Згідно п. 2, 3 Житловий кодекс Української РСР застосовується до житлових правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1984 року. У житлових правовідносинах, що виникли до введення в дію Житлового кодексу Української РСР, здійснення прав і обов`язків учасників цих правовідносин після 1 січня 1984 року регулюється відповідно до Житлового кодексу. Правила, що містяться в Житловому кодексі Української РСР і були передбачені Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, застосовуються з дня введення в дію Основ, тобто з 1 січня 1982 року. Відповідно до ст. ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Згідно ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч.1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. У статті 109 ЖК УРСР також закріплено, що виселення із займаного приміщення в будинку державного або громадського житлового жилого фонду допускається лише з підстав, установлених законом. Виселення провадиться в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Зазначає, що вона, позивачка, проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 з лютого 1982 року, вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний сімейний бюджет, який витрачали на продукти харчування, одяг та інші сімейні потреби, мали взаємні права та обов`язки, при цьому проживали за адресою: АДРЕСА_1 . По сьогоднішній день вона мешкає за адресою: АДРЕСА_1 без відповідного знаходження на реєстраційному обліку. Вказує, що інші особи, окрім померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , за вказаною адресою зареєстровані не були. Звертає увагу, що за весь період її проживання за адресою: АДРЕСА_1 з лютого 1982 року по сьогоднішній день, не проводилася процедура її виселення ані в судовому порядку, ані за санкцією прокурора. Отже, законність її проживання відповідачем не оспорювалась, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач (інші уповноважені законом органи державної влади та місцевого самоврядування) протягом усього часу її проживання не заявляв. Зазначає, що за власні кошти сплачувала та продовжує сплачувати комунальні платежі, постійно підтримує цю квартиру у належному санітарному та технічному стані. Відмічає, що вона, позивачка, не приймала участь у приватизації на території України. Стосовно належного їй на праві власності нерухомого майна вказує наступне. З 1976 року по 1997 рік вона була членом ЖБК «РАССВЕТ-4», і станом на січень 1991 року пайовий внесок було сплачено повністю за двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Вказану квартиру було відчужено 03.12.1997 за біржовою угодою купівлі-продажу, укладеною на УТБ «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом». Вказує, що за вказаною адресою з лютого 1982 року по 11.1997року вона, позивачка, фактично не проживала, а проживали у згаданій квартирі її мати ОСОБА_6 та її доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зазначає, що на підставі договору дарування від 17.02.2003 є співвласником Ѕ частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 . Наполягає, що вказане не свідчить про те, що вона не має права користування квартирою АДРЕСА_1 та права реєстрації місця проживання у вказаній квартирі. Навпаки вона, як особа, що постійно проживала разом з наймачем і вела з ним спільне господарство, має право та намір продовжувати проживати за адресою: АДРЕСА_1 . До того ж, разом з нею проживає її чоловік ОСОБА_9 , який є інвалідом другої групи з 01.11.2007. Проте, на теперішній час документально основним квартиронаймачем є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що позбавляє її права належним чином користуватися квартирою. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» заява № 8863/06, § 44).

Також підтвердив додаткові пояснення позивачки, в яких наведено наступне. 19 серпня 2020 року виконавчим комітетом Саксаганської районної у місті ради було винесено рішення за №285 «Про зміну договору найму житлових приміщень, що належать до комунальної власності». Згідно п. 2.1 рішення №285 від 19.08.2020 відмовлено у зміні договорів найму житлових приміщень, розташованих у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, за наступними адресами: АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю копій документів, що підтверджують родинні відносини заявниці з головним квартиронаймачем - гр. ОСОБА_4 , відповідно до ст. ст. 64, 65, 103, 106 Житлового кодексу Української РСР. Враховуючи висновки, викладені у вказаном рішенні вона звернулася до суду з відповідною позовною заявою про визнання членом сім`ї померлого наймача, права користування квартирою та права реєстрації місця проживання. До того ж приписами ст.ст. 104-106 у разі відмови наймодавця в укладенні договору найму, передбачено можливість вирішення спору у судовому порядку. Зазначає, що підстав оскаржувати рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті в адміністративному порядку у неї не було, оскільки до повноважень відповідача не відноситься визнання членами сім`ї фізичних осіб. Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради може встановити такі обставини лише на підставі належних письмових документів. Вказане рішення №285 від 19.08.2020 не було надано разом з позовною заявою, оскільки законодавством не передбачено обов`язковість досудового врегулювання спору в справах про визнання членом сім`ї померлого наймача, права користування квартирою та права реєстрації місця проживання.

Представник відповідача позов не визнала. При цьому пояснила, що позивачка дійсно проживає в спірній квартирі. Контроль за використанням житла здійснює виконком, будь-яких скарг на те, що позивачка користується квартирою, не надходило. Відомостей про те, що ОСОБА_4 помер, не було. Хто сплачує комунальні послуги не знає, відомостей про наявність заборгованості з цих платежів, не мається. Також підтвердила зміст письмових пояснень, в яких зазначила наступне. Відповідно до ст. ст. 58, 61, 64, 116 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконком районної у місті ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. 21 липня 2020 року до виконкому районної у місті ради надійшла заява від ОСОБА_1 щодо зміни договору найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю головного квартиронаймача та укладення із заявницею договору найму житла. На черговому засіданні громадської комісії з житлових питань, яке відбулося 17 серпня 2020 року, було розглянуто вищевказану заяву та пакет документів до неї. Згідно зі ст. ст. 103, 106 Житлового кодексу Української РСР, договір найму житлового приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї та наймодавця. Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України № 2» від 12.04.1985, із змінами, судовому розгляду відповідно до ст. 24 ЦПК України, підлягають спори, пов`язані з договором найму жилого приміщення, про визнання і втрату права на жиле приміщення. Відповідно до п. 9 вказаної Постанови, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювалося угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 № 6-60цс-12, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України, є обов`язковою для застосування судами України, «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР). При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають разом з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання». Вказує, що відповідно до відомостей, що містяться у реєстрі територіальної громади міста Кривого Рогу, на момент розгляду заяви ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований лише ОСОБА_4 . Зазначає, що у поданому ОСОБА_1 пакеті документів до заяви від 21 липня 2020 року щодо зміни договору найму вищевказаного житлового приміщення у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 головного квартиронаймача - ОСОБА_4 , були відсутні копії документів, що підтверджують родинні відносини з головним квартиронаймачем. Вказує, що враховуючи вищевикладене, відповідно до рішення виконкому Саксаганської районної у місті ради від 19 серпня 2020 року № 285 «Про зміну договору найму житлових приміщень, що належать до комунальної власності» ОСОБА_1 відмовлено у зміні договору найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю копій документів, що підтверджують її родинні відносини з головним квартиронаймачем. Також відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , позивачка з 10 квітня 2003 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5 частині належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та іншого громадянина. Згідно зі ст. 150 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Вказує, що також, відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровано шлюб позивачки з ОСОБА_9 . Згідно зі ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Тобто, з момента укладання шлюбу з ОСОБА_9 позивачка створила з ним сім`ю. Таким чином, вважає, що позивачкою не доведено належним чином та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на обґрунтування свого позову, тому просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .

Також підтвердила зміст додаткових письмових пояснень, в яких зазначила наступне. Вказує, що відповідно до вимог закону, вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися в установленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. Зазначає, що позивачка у позовній заяві наголошує, що з лютого 1982 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Проте у судовому засіданні показаннями свідків підтверджується факт, та не заперечується позивачкою, що у 1982 році остання знаходилась у шлюбі з ОСОБА_10 та даний шлюб не було розірвано на той час. Зазначає, що показання свідків, яким чином позивачка познайомилась з ОСОБА_4 , за якою адресою позивачка постійно мешкала, відрізняються, а тому показання свідків по даним фактам не є достатнім та належним доказом постійного проживання позивача з ОСОБА_4 за спірною адресою та ведення ними спільного господарства для задоволення позовних вимог.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показав, що позивачку знає з початку 80 років, так як остання була дружиною ОСОБА_4 , з яким дружив. Останній проживав на бульварі Вечірній . Він свідок бував у ОСОБА_4 та бачив, що останній та позивачка ведуть спільне господарство, піклуються один про одного. Він, свідок, вважав, що позивачка та ОСОБА_4 є між собою чоловіком та дружиною. Останні разом робили покупки, ОСОБА_4 казав, що позивачку потрібно «прописати» в квартирі. Після 2000 року він працював на КМК, де також працювала позивачка і остання казала, що ОСОБА_4 уїхав та помер. До цього часу позивачка проживає в спірній квартирі. Більш часто бував в гостях у ОСОБА_4 до 1986 року, при ньому, свідку, позивачка запитувала ОСОБА_4 про те, чи буде він її реєструвати в квартирі, останній відповідав, що буде. В подальшому позивачка розповідала, що оскільки ОСОБА_4 помер, то вона уклала шлюб з іншим чоловіком. Останній раз був в спірній квартир в 2019-2020 роках.

Як показала у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , знає позивачку з 1980 року, працювала разом з останньою в дитячому садку №240, також знала ОСОБА_4 , з яким проживала позивачка. Починаючи з 1983 року бувала в квартирі, до проживали позивачка та ОСОБА_4 . Позивачка розповідала, що живе разом з ОСОБА_4 , що купляють різні речі, планують укласти шлюб, що ОСОБА_4 має намір зареєструвати її в квартирі. Коли вона, свідок, бувала в спірній квартирі, то бачила там речі позивачки, в квартирі також був присутній і ОСОБА_4 . Ця квартира однокімнатна, позивачка розповідала, що познайомилася з ОСОБА_4 у своїх батьків.

З показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що знає позивачку з 1980 року, також знає ОСОБА_4 , з яким її познайомила позивачка, з останньою дружила. Позивачка спочатку проживала в квартирі АДРЕСА_3 , разом з донькою, ця квартира належала позивачці. Приблизно в 1982 році позивачка переїхала в квартиру АДРЕСА_1 , де стала проживати разом з ОСОБА_4 . Вона, свідок, декілька разів була в цій квартирі, кому належить квартира не знає. Зі слів позивачки та ОСОБА_4 знає, що останні мали намір укласти шлюб, знає, що ОСОБА_4 помер. Коли бувала в гостях, то бачила, що стосунки у позивачки та ОСОБА_4 як у подружжя, вони разом купляли телевізор, холодильник. Знає, що позивачка та ОСОБА_4 разом проживали до 1989 року, потім ОСОБА_4 уїхав, а позивачка продовжувала жити в спірній квартирі. Коли вона, свідок, познайомилася з позивачкою, то вважала, що остання не перебуває в шлюбі, так як з останньою проживали лише діти. Коли позивачка переїхала в спірну квартиру, її діти стали жити з матір`ю позивачки. Знає, що після того, як ОСОБА_4 помер, позивачка уклала шлюб.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показала, що є донькою позивачки, також знала ОСОБА_4 , так як позивачка проживала з останнім. Позивачка познайомилася з ОСОБА_4 та стала проживати в спірній квартирі приблизно в 1982 році. Її, свідка, батько ОСОБА_5 погано ставився до позивачки, шлюб між ними був розірваний пізніше. Вони, діти, стали проживати з бабусею, ОСОБА_6 по вул. Спаській . На даний час позивачка проживає в спірній квартирі з іншим чоловіком. Позивачка та ОСОБА_4 мали намір укласти шлюб, вони проживали як чоловік та дружина. Вона, свідок, кожного тижня бувала в гостях у позивачки та ОСОБА_4 , бачила, що останні разом робили покупки. Позивачка та її, свідка, батько, розірвали шлюб у 1985 році. Вона, свідок, ніколи не чула з боку ОСОБА_4 заперечень проти того, що позивачка проживає в квартирі, останній впускав їх до квартири без перешкод, добре ставився до них.

З показань свідка ОСОБА_17 вбачається, що є рідною сестрою позивачки, знає також ОСОБА_4 . Позивачка та ОСОБА_4 познайомилися у її, свідка, та позивачки батьків. З попереднім чоловіком у позивачки склалися погані стосунки. З ОСОБА_4 у позивачки були гарні стосунки, остання проживала з ОСОБА_4 в спірній квартирі, де проживає по даний час. Вона, свідок, бувала в гостях у позивачки та ОСОБА_4 , бачила, що між ними існують стосунки як між чоловіком та дружиною. ОСОБА_5 жив окремо, позивачки розірвала з ним шлюб в 1985 році. В спірній квартирі позивачка та ОСОБА_4 робили ремонт, купляли телевізор, холодильник. Потім ОСОБА_4 поїхав до родичів в гості, де помер. Після цього позивачка уклала шлюб. При ній, свідку, ОСОБА_4 не заперечував, щоб позивачка проживала в спірній квартирі, пропонував укласти шлюб, зареєструвати в квартирі, але невідкладної необхідності в цьому не було. Діти позивачки жили у бабусі по вул. Спаській . Через який час після від`їзду помер ОСОБА_4 , не пам`ятає. До переїзду у спірну квартиру позивачка з нею, свідком, та з батьками проживала по АДРЕСА_8 приблизно три місяці, так як за поперднім місцем проживання були скандали з ОСОБА_5 . Переїжджати до ОСОБА_4 позивачці допомагали батьки. Приблизно за місяць до переїзду позивачки в спірну квартиру, ОСОБА_4 пропонував позивачці жити разом з ним, не визначаючи при цьому строк проживання. Далі уточнила, що позивачка та вона, свідок, певний час проживали з батьком по вул. Семашко , а мати проживала з дітьми позивачки.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: паспорт позивачки (а.с.4), свідоцтво про смерть (а.с.5), ордер (а.с.6), довідка про реєстрацію (а.с.7), акт про проживання (а.с.8), запис акта про смерть (а.с.56, 157, 192), квитанції (а.с.86-97), договір купівлі-продажу (а.с.98), чек (а.с.99), договір (а.с.100), свідоцтво про народження ОСОБА_1 (а.с.101), витяг з реєстру про укладення шлюбу (а.с.102), свідоцтво про народження ОСОБА_7 (а.с.103), свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.104), свідоцтво про одруження (а.с.105), свідоцтво про укладення шлюбу (а.с.106), витяг з реєстру про шлюб (а.с.107), свідоцтво про смерть ОСОБА_8 (а.с.108), довідка ЖБК (а.с.109), акт про не проживання (а.с.110), біржова угода (а.с.111-112), договір дарування (а.с.113), витяг з реєстру (а.с.114), довідка МСЕК (а.с.115), свідоцтво про народження ОСОБА_8 (а.с.117), повідомлення про зареєстрованих осіб (а.с.132, 155), рішення (а.с.146).

Суд, керуючись вимогамист.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , суд вважає належними, так як вони стосуються обставин, які підлягають доказуванню по даній справі, а саме місця проживання позивачки до вселення в спірну квартиру, обставин вселення в цю квартиру, проживання, взаємовідносин з квартиронаймачем ОСОБА_4 .

Суд вважає належними наступні докази: паспорт (а.с.4), свідоцтво про смерть (а.с.5), ордер (а.с.6), довідка про реєстрацію (а.с.7), акт про проживання (а.с.8), запис акта про смерть (а.с.56, 157, 192), повідомлення про зареєстрованих осіб (а.с.132, 155), так як вони стосуються предмета доказування по даній справі, а саме підстав користування квартирою ОСОБА_4 , смерті останнього, осіб, зареєстрованих в спірній квартирі, проживання та реєстрації позивачки в спірній квартирі, взаємовідносин з наймачем.

Суд вважає належними доказами: квитанції (а.с.86-97), так як вони стосуються предмета доказування по даній справі, а саме оплати комунальних послуг за спірну квартиру.

Договір купівлі-продажу (а.с.98), чек (а.с.99), договір (а.с.100), суд вважає належними доказами, так як вони стосуються предмету доказування по даній справі, а саме участі позивачки в обладнанні квартири.

Суд вважає належними доказами наступні: свідоцтво про народження ОСОБА_1 (а.с.101), витяг з реєстру про укладення шлюбу (а.с.102), свідоцтво про народження ОСОБА_7 (а.с.103), свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.104), свідоцтво про одруження (а.с.105), свідоцтво про укладення шлюбу (а.с.106), витяг з реєстру про шлюб (а.с.107), свідоцтво про смерть ОСОБА_8 (а.с.108), свідоцтво про народження ОСОБА_8 (а.с.117), так як вони стосуються предмету доказування по даній справі, а саме сімейного стану позивачки, на що посилається в своїх запереченнях відповідач.

Довідку ЖБК (а.с.109), акт про непроживання (а.с.110), біржову угоду (а.с.111-112), договір дарування (а.с.113), витяг з реєстру (а.с.114) суд вважає належними доказами, так як вони стосуються предмету доказування по даній справі, а саме наявності у власності позивачки житла та користування ним, на що посилається в своїх запереченнях відповідач.

Суд вважає належним доказом рішення (а.с.146), так як воно стосується предмету доказування по даній справі, а саме звернення позивачки до відповідача про зміну договору найму спірної квартири.

Довідка МСЕК (а.с.115) не стосуються предмету доказування, а тому є неналежним доказом.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України вважає показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 допустимими доказами, так як вони отриманні без порушення вимог закону.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України вважає з числа досліджених у судовому засіданні зазначених вище та визнаних судом належними допустимими наступні письмові докази: паспорт (а.с.4), свідоцтво про смерть (а.с.5), ордер (а.с.6), довідка про реєстрацію (а.с.7), акт про проживання (а.с.8), запис акта про смерть (а.с.56, 157, 192), квитанції (а.с.86-97), договір купівлі-продажу (а.с.98), чек (а.с.99), договір (а.с.100), свідоцтво про народження ОСОБА_1 (а.с.101), витяг з реєстру про укладення шлюбу (а.с.102), свідоцтво про народження ОСОБА_7 (а.с.103), свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.104), свідоцтво про одруження (а.с.105), свідоцтво про укладення шлюбу (а.с.106), витяг з реєстру про шлюб (а.с.107), свідоцтво про смерть ОСОБА_8 (а.с.108), довідка ЖБК (а.с.109), акт про не проживання (а.с.110), біржова угода (а.с.111-112), договір дарування (а.с.113), витяг з реєстру (а.с.114), свідоцтво про народження ОСОБА_8 (а.с.117), повідомлення про зареєстрованих осіб (а.с.132, 155), рішення (а.с.146), так як вони отриманні без порушення вимог закону.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази, які визнані належними та допустимими, а саме паспорт (а.с.4), свідоцтво про смерть (а.с.5), ордер (а.с.6), довідка про реєстрацію (а.с.7), акт про проживання (а.с.8), запис акта про смерть (а.с.56, 157, 192), квитанції (а.с.86-97), договір купівлі-продажу (а.с.98), чек (а.с.99), договір (а.с.100), свідоцтво про народження ОСОБА_1 (а.с.101), витяг з реєстру про укладення шлюбу (а.с.102), свідоцтво про народження ОСОБА_7 (а.с.103), свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.104), свідоцтво про одруження (а.с.105), свідоцтво про укладення шлюбу (а.с.106), витяг з реєстру про шлюб (а.с.107), свідоцтво про смерть ОСОБА_8 (а.с.108), довідка ЖБК (а.с.109), акт про не проживання (а.с.110), біржова угода (а.с.111-112), договір дарування (а.с.113), витяг з реєстру (а.с.114), свідоцтво про народження ОСОБА_8 (а.с.117), повідомлення про зареєстрованих осіб (а.с.132, 155), рішення (а.с.146) є також достовірними.

Оцінюючи з точки зору достовірності показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , суд виходить з наступного. Ці показання узгоджуються між собою в основних деталях, підстав з яких би свідки надавали неправдиві показання судом не встановлено. Певні розбіжності у показаннях цих свідків про те, де саме та з ким проживала позивачка перед вселенням в спірну квартиру не змінюють цього факту і можуть бути викликані значним часом, який сплинув з вказаної події та свідчити про те, що свідки між собою перед судовим засіданням не узгоджували деталі своїх показань. Тому суд приходить до переконання, що їхні показання про вселення позивачки в спірну квартиру та проживання позивачки в спірній квартирі, користування квартирою, взаємовідносини з ОСОБА_4 є щирими та достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Спірна квартира належать до комунальної власності, що вбачається з рішення (а.с.146), не оспорюється сторонами.

ОСОБА_4 на підставі ордеру № 1450 від 03.04.1980 року, який було видано на підставі рішення виконкому Саксаганської районноїди народних депутатів від 21.03.1980 р. №126, дирекції заводу і завкома КМЗ від 25.01.1980, вселився та користувався квартирою АДРЕСА_1 , в якій зареєструвався 6 травня 1980 року, інші особи в даній квартирі не зареєстровані. Вказані обставини встановлені на підставі ордеру (а.с.6), повідомлення (а.с.132, 155).

На час вселення в спірну квартиру позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 , з яким припинила відносини. Від шлюбу позивачка народила ІНФОРМАЦІЯ_6 доньку ОСОБА_19 та ІНФОРМАЦІЯ_7 доньку ОСОБА_20 , остання померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Вказані обставини встановлені свідоцтвами (а.с.103, 104, 108).

Позивачка за пропозицією ОСОБА_4 , з яким була знайома та підтримувала добрі стосунки, в лютому 1982 року вселилася в спірну квартиру та стала в ній проживати і проживає по даний час. ОСОБА_4 не визначав строку на який вселилася позивачка, висловлював бажання зареєструвати її в спірній квартирі. Позивачка та ОСОБА_4 мали намір укласти в подальшому шлюб, дбали один про одного, купляли різні речі. Вказані обставини встановлені поркзаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що встановлено свідоцтвом (а.с.5), записом (а.с.56, 157, 192).

18 червня 1999 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_9 , що встановлено свідоцтвом (а.с.105).

Позивачка по даний час оплачує комунальні послуги за спірну квартиру, що встановлено квитанціями (а.с.86-97), не заперечується відповідачем.

Позивачка з 1976 року по 1997 рік була членом ЖБК «РАССВЕТ-4», станом на січень 1991 року пайовий внесок нею було сплачено повністю за двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вказану квартиру було відчужено 03.12.1997 за біржовою угодою купівлі-продажу, укладеною на УТБ «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом». За вказаною адресою з лютого 1982 року по листопад 1997 позивачка не проживала, в цій квартирі проживала матір позивачки ОСОБА_6 та доньки позивачки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Вказані обставини встановлені довідкою (а.с.109), актом (а.с.110), угодою (а.с.111-112), показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Позивачка на підставі договору дарування від 17.02.2003 є співвласником Ѕ частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , що встановлено договором (а.с.113), витягом (а.с.114).

За час проживання позивачки в спірній квартирі не проводилася процедура її виселення ані в судовому порядку, ані за санкцією прокурора. Вказані обставини встановлені судом на підставі пояснень позивачки, не заперечуються відповідачем.

Позивачка була зареєстрована з 14 жовтня 1996 року в будинку АДРЕСА_9 , з жовтня 2004 року по даний час зареєстрована в будинку АДРЕСА_4 , що встановлено паспортом позивачки (а.с.4), поясненнями відповідача.

21 липня 2020 року позивачка звернулася до виконкому Саксаганської районної у місті ради з заявою щодо зміни договору найму спірної квартири у зв`язку зі смертю головного квартиронаймача та укладення із заявницею договору найму житла.

Рішенням виконкому Саксаганської районної у місті ради від 19 серпня 2020 року позивачці відмовлено у зміні договору найму вказаної квартири у зв`язку з відсутністю копій документів, що підтверджують її родинні відносини з головним квартиронаймачем. Вказані обставини встановлені рішенням (а.с.146).

Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України, ЖК України, ЦК України (в редакції 1963 року), Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Як передбачено ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, добросовісність та розумність.

Як передбачено ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 58 Конституції України року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Згідно ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло: ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Як передбачено п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності: щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», передбачає, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З 1 січня 1982 року Постановою ВР СРСР «Про введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 24.06.1981 (далі за текстом «Основи») було введено в дію вказані Основи. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 26 Основ було передбачено, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житловоексплуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.

При цьому ст. 36 Основ було передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом. Виселення провадиться в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

З аналізу вказаних правових вбачається, що Основи не визначали коло осіб, що належать до членів сім`ї наймача.

На час вселення в спірну квартиру, а саме станом на 1982 рік діяв ЦК України в редакції від 18.07.1963, (далі за текстом «ЦК 1963 року») який втратив чіинність з 1 січня 2004 року.

Як передбачала ст.307 ЦК 1963 року, яка виключена 20.05.85, наймач і повнолітні члени його сім`ї, що проживають з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в приміщенні, що знаходиться в їх користуванні, іншим особам (тимчасовим жильцям).

Згідно ст.318 ЦК 1963 року, яка виключена 20.05.85, виселення громадян в адміністративному порядку не допускається, за винятком випадків, зазначених у статтях 319-321 (частини перша - третя), 322 (частина перша), 323 цього Кодексу.

Як було передбачено ст.320 ЦК 1963 року, особи, які самоуправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню в адміністративному порядку з санкції прокурора без

надання іншого жилого приміщення.

На час вселення позивачки, ОСОБА_4 проживав в спірній квартирі один, тому не було потреби у будь-чиєї згоди на вселення позивачки. Таким чином, виходячи з норм ЦК 1963 року є підстави вважати, що позивачка вселилася в спірну квартиру як тимчасовий жилець, підстави для її виселення не існували.

Перебуаваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 з чоловіком не мешкала через погіршення взаємовідносин, пізніше 19.12.1985 розірвала шлюб офіційно.

ЖК України був введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР з 1 січня 1984 року. Згідно п.1 Указу Президії ВР УРСР від 21 грудня 1983 р.N 6236-X до приведення житлового законодавства Української РСР у відповідність з Житловим кодексом Української РСР чинні акти житлового законодавства Української РСР застосовуються, оскільки вони не суперечать Кодексу. Як передбачено п.2 вказаного Указу, ЖК Української РСР застосовується до житлових правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1984 року; у житлових правовідносинах, що виникли до введення в дію ЖК Української РСР, здійснення прав і обов`язків учасників цих правовідносин після 1 січня 1984 року регулюється відповідно до Житлового кодексу.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно ст. 65 ЖК Українит наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що позивачка після вселення в спірну квартиру вела з наймачем ОСОБА_4 спільне господарство, останній не обмежував будь-яким строком проживання позивачки в квартирі, мав намір укласти з нею шлюб та зареєструвати в спірній квартирі. Отже з прийняттям ЖК України позивачка, будучи вселеної відповідно до ЦК 1963 року, набула рівного права користування спірною квартирою. Так, з прийняттям ЖК, позивачка продовжувала жити у спірній квартирі, тобто продовжувала бути вселеною, з померлим інші особи, крім позивачки, не проживали. Тому на вселення позивачки не було потреби отримувати письмову згоду. Ця нова норма не звужувала права позивачки, а тому може бути застосована до вказаних правовідносин. На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що з набранням законної сили ЖК України позивачка набула права наймача.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Отже, суд приходить до переконання, що позивачка проживала в спірній квартирі як член сім`ї наймача з ОСОБА_4 з лютого 1982 року, так як вказані особи були пов`язані спільним побутом, мали спільний сімейний бюджет, який витрачали на сімейні потреби, мали взаємні права та обов`язки.

Позивачка по сьогоднішній день мешкає у вказаній квартирі без відповідного знаходження на реєстраційному обліку.

Позивачка сплачує комунальні платежі, за спірну квартиру.

У статті 109 ЖК України також закріплено, що виселення із займаного приміщення в будинку державного або громадського житлового жилого фонду допускається лише з підстав, установлених законом. Виселення провадиться в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Згідно ст.30 ЖК України, державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами.

Як передбачено ст. 817 ЦК України, наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому; особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні. Ця норма погіршувала права позивачки, так як потербувала письмової згоди на вселення наймодавця, а тому не може бути застосована в цій частині до правовідносин які виникли у позивачки відносно користування спірною квартирою.

Як передбачено ст. 98 ЖК України, наймач жилого приміщення та члени його сім`ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім`ї наймача.

У судовому засіданні встановлено, що наймач спірної квартири при вселенні позивачки не обмежував її проживання будь-яким часом, а тому відсутні підстави вважати, що позивачка є тимчасовим жильцем і з цієї підстави може бути виселена.

Судом встановлено, що відповідачем з 1982 року по даний час, не проводилося заходів виселення позивачки ані в судовому порядку, ані за санкцією прокурора. Отже, законність проживання позивачки відповідачем не оспорювалась, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідач (інші уповноважені законом органи державної влади та місцевого самоврядування) протягом усього часу проживання не заявляв.

Судом не добуто доказів про те, що відповідач або хтось інший, заперечував проти проживання позивачки в спірній квартирі, приймав якісь заходи та дії щодо припинення користування позивачки цією квартирою.

Оцінюючи заперечення відповідача проти позову, суд виходить з наступного. Відповідач стверджує, що позивачка вселилася в спірну квартиру без дотримання встановленого порядку. Але судом встановлено, що позивачка вселилася в квартиру за згодою наймача, який не обмежив строк її проживання, вела з ним спільне господарство, а тому є підстави вважати, що вона стала членом сім`ї наймача та набула право на користування квартирою на підставі ст.307 ЦК 1963 року, а в подальшому, при зміні законодавства, відповідно до ст. 64 ЖК України набула прав наймача.

Крім того, відповідач посилається на ту обставину, що позивачка 18 червня 1999 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 . Суд приходить до переконання, що реєстрація позивачкою шлюбу після смерті наймача квартири, не спростовує тієї обставини, що до укладення цього шлюбу вона набула прав члена сім`ї наймача квартири.

Заперечення відповідача з тих підстав, що позивачка у 1982 році знаходилась у шлюбі з ОСОБА_5 , не спростовують тих фактичних обставин, що вона вселившись та проживаючи в спірній квартирі за згодою наймача, спільно з останнім вела господарство, а отже набула прав члена сім`ї наймача та право користуватися спірною квартирою.

В обґрунтування заперечень відповідач також посилається на те, що позивачці належить Ѕ частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 . Суд вважає, що ця обставина згідно положень ст. 47 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не позбавляє права позивачки користуватися спірною квартирою, яке вона набула на підставі зазначених вище норм закону.

Суд також бере до уваги посилання відповідача на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 11. 07. 2012 № 6-60цс-12, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України, є обов`язковою для застосування судами України, «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР); особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР). Суд вважає, що це посилання не спростовує висновків суду, який по справі, що розглядається, врахував положення ст.ст. 64, 65 ЖК України та прийшов до висновку, що позивачка набула прав члена сім`ї наймача, права користування спірною квартирою.

Тому вказані заперечення відповідача суд вважає необгрунтованими та відхиляє їх.

Отже, суд приходить до переконання, що позивачка, як особа, яка набула права як член сім`ї наймача на користування спірною квартирою та понад 30 років відкрито користується вказаною квартирою, діючи відповідно до такої засади цивільного судочинства, як добросовісність, звернулася до суду з метою захисту свого права на користування житлом та права бути зареєстрованим за адресою цього житла. При цьому суд також бере до уваги, що це звернення є добровільним, не є вимушеним, вигаданим, не обумовлено діями будь-яких осіб стосовно її виселення. Також суд приймає до уваги, що у судовому засіданні не встановлені обставини, які б могли стати підставою для виселення позивачки із спірної квартири

Таким чином, суд приходить до переконання, що позивачка обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернулася до суду за захистом свого права шляхом визнання членом сім`ї наймача та визнання права реєстрації.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, вважає, що позов підлягає повному задоволенню.

Суд приходить до переконання, що задоволення позову відповідає такому передбаченому ст.2 ЦПК України завданню цивільного судочинства як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивачки.

Також суд вважає, що відмова у завоволенні позову, при тих умовах, що у судовому засіданні беззаперечно встановлено право позивачки користуватися спірною квартирою, буде порушувати це її право і буде несправедливим.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнутиз відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у сумі 840 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.22, 47, 58 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.3, 817, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.30, 64, 65, 98, 106, 109 ЖК України, ст.307, 318, 320 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.36 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 3, 4, 12,13, 76-81,89, 95, 133, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради (знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 32, ЄДРПОУ 34488635) - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , членом сім`ї ОСОБА_4 , наймача квартири АДРЕСА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнути з виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті державного мита у сумі 840 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 25 серпня 2021 року.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов