Рішення № 99239836, 17.08.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7116/20

№ 2/183/1733/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Укр кредит фінанс», про захист прав споживача, в обґрунтування якого зазначає, що між нею та відповідачем було укладено договір, відповідно до якого фона отримала позику, однак ознайомившись зі змістом договору, вважає його недійсним з наступних підстав.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало їй фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем». Позивач наполягає на тому, що не підписувала даний договір, хоча у відповідності до ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» та ч.ч.2,3 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено обов`язок продавця (виконавця послуг) надати споживачеві інформацію щодо найменування продавця, його місцезнаходження, основних характеристик продукції, ціну, гарантійні зобов`язання на послуги, інші умови поставки або виконання договору, мінімальну тривалість послуг, вартість телекомунікаційних послуг, порядок розірвання договору.

На думку позивача, факт надання такої інформації повинен бути поданий письмово або за допомогою електронного повідомлення, однак надавачем послуг такі вимоги закону були проігноровано, ОСОБА_1 всю інформацію щодо умов договору не отримувала у письмовому вигляді, позивач при здійсненні вибору при підписанні оспорюваного договору була введена в оману відповідачем, який скористався браком знань позивача з цього питання.

Позивач посилається на порядок підписання договору, визначений у ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України та підстави його недійсності, визначені у ч.ч.1,4 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, та зазначає, що прийняття пропозиції відповідача укласти електронний договір шляхом зазначення у відповідному чек боксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та шляхом введення одноразового ідентифікатора, без заповнення заяви про прийняття пропозиції в електронній формі, не відповідає вимогам абз. 3 ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», внаслідок чого відбулося порушення порядку акцептування пропозиції, тому договір про надання позики, не може бути прирівняний до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідач скористався тим, що позивачці, як позичальнику бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорбваного договору, вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживача» не надав позивачці відомості, яку були потрібні клієнту при складенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закон України «Про електронну комерцію», Закон України «Про споживче кредитування», позивач вважає, що відповідачами була здійснена нечесна підприємницька практика, однак остання не спростовує факту отримання позики. На підставі ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Позивач не отримувала жодних примірників кредитних договорів та не ставила на кредитних договорам власноруч підпис, не використовувала електронний цифровий підпис тощо. Відповідачем не надавалась позивачу зазначена в ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів» інформація ні в письмовій формі, ні за допомогою електронного повідомлення

В зв`язку із викладеними обставинами, позивач просить суд визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

У відзиві на позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою компанією, здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг, на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг. 21.07.2019 року між сторонами був укладений кредитний договір № 0201-3938, при укладенні якого були дотримані всі вимоги Закону України «Про електронну комерцію» , договір був укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - Веб-сайту (http://www.creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем відповідача, в рамках якої реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, і які у процесі обробки інформації діють, як єдине ціле. Позивач у вмомент реєстрації на цьому сайті створив власний особистий кабінет, який забезпечує повну взаємодію з фінансовою компанією, постійний доступ до Договору та іншої інформації. Правила надання грошових коштів являються невід`ємною частиною договору, при укладенні договору послідовні дії позивача свідчать про свідомий вибір щодо укладення Договору, без її чітких та відповідних дій укладення договору було б неможливим. Відповідач спростовує у відзиві посилання позивача на здійснення нечесної підприємницької діяльності та порушення ним низки спеціальних законів (а.с. 25-42).

Позивач при подачі позову через свого представника - адвоката Зачепіло О.В. звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала (а.с. 6).

Представник відповідача також звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність.

Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року відкрите загальне позовне провадження по справі (а.с. 17-18).

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 48-49).

Суд, дослідивши подані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, не спростовано сторонами, що 21 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено електронний кредитний договір № 0201-3938 на суму 10000 грн. Даний договір ОСОБА_1 акцептувала, підписавши його електронним одноразовим ідентифікатором (а.с. 31).

Правовідносини, що виникли між сторонами при укладенні електронного договору, врегульовані наступними нормами закону.

За ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства(ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст. 640 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Беручи до уваги вказані норми закону, суд приходить до висновку, що договори, укладені між сторонами в електронній формі, що містять електронний підпис позивача та представників Товариств, мають силу договорів, які укладені в письмовій формі та підписані сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як зазначив суд вище, оспорюваний позивачем договір з відповідачами був укладеницй в електронній формі, шляхом використання позичальником електронного підпису, визначеного ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що відповідає правилам ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Зі змісту оспорюваних договорів, які надано відповідачами, встановлено, що в них визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кожного кредиту, дату їх видачі, строки надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а позичальник в свою чергу погодилася на укладення договорів саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису та надання номеру карти для перерахування відповідачами кредитних коштів.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оцінюючи позицію позивача, як на підставу своїх позовних вимог, на те, що відповідач веде нечесну підприємницьку практику, слід звернути увагу на наступне.

У відповідності до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

В ході судового розгляду, на підставі наданих позивачем доказів не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов оспорюваного нею кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість їх умов. Доводи позивача про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на припущеннях і спростовуються самим змістом договору.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Втім, зазначених законом підстав недійсності договорів позивачем не доведено.

На переконання суду, саме позивач, ініціювавши укладення такого виду договору, оформивши заявку на сайті товариства, підписавши договір з використанням аналогового підпису, надала свої паспортні дані, в тому числі їх фотокопії, які повністю відповідають паспортним даним, зазначеним в оспорюваних ОСОБА_1 договорах.

Доказів звоонтнього суду не подано.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Позивачем не доведено перед судом порушення прав з боку відповідачів, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору № 0201-3938 від 21.07.2019 року.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» , ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: м.Київ, вул.Л.Українки 26, офіс 407.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Сорока.