Рішення № 99236040, 19.08.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6600/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2021 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Фролової Л. Д.

при секретарі судового засідання Євтушенко В.Ю.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог: відділу «Служби у справах дітей» Залізничного району управління «Служби у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Позивач звернувся до суду з позовом про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька. Свої вимоги мотивував тим, що після припинення шлюбних відносин дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживає разом з позивачем та повністю перебуває на її утриманні. ОСОБА_1 належним чином піклується про здоров`я дочки, її виховання, навчання, приділяє належну увагу щодо фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Зазначає, що спільна дочка часто хворіє застудними захворюваннями (запалення аденоїдів, задишка), для лікування та профілактики яких, за рекомендаціями лікарів, необхідне періодичне перебування дитини на морському узбережжі, клімат якого позитивно впливає на дитячий організм і дає можливість дихати збагаченим йодом повітрям. Однак, відповідач категорично не надає згоди на виїзд дитини за кордон, що перешкоджає її оздоровленню. Відтак, просить суд надати дозвіл на виїзд за межі України до країн, членів Шенгенської угоди та Європейського союзу, а також Туреччини, Єгипту, Болгарії згідно з візами, що проставлені в проїзному документі або в паспорті громадянина України для виїзду за кордон малолітньої ОСОБА_3 , терміном на три роки з дня вступлення судового рішення в законну силу, для тимчасових поїздок за кордон, тривалістю до 30 днів перебування в кожній з вказаних країн, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 , в супроводі її матері ОСОБА_1 .

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2021 року відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в приміщенні Галицького районного суду м. Львова.

Позиція сторін по справі.

Позивач в судове засідання для розгляду справи не з`явився, подав клопотання про здійснення розгляду без його участі.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 13 липня 2012 року, що виданий Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (відповідний актовий запис №205), батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 , (до шлюбу ОСОБА_1 , що зареєстрований 20 лютого 1999 року у Залізничному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 64.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів задоволено в повному обсязі. Вирішено стягувати з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , у розмірі ј заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на одну дитину, починаючи з 16 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Як вбачається з наданих суду копій медичної документації, ОСОБА_3 хворіє застудними захворюваннями (запалення аденоїдів, задишка), для лікування та профілактики яких, за рекомендаціями лікарів, необхідне періодичне перебування дитини на морському узбережжі, клімат якого позитивно впливає на дитячий організм і дає можливість дихати збагаченим йодом повітрям.

Мотиви прийняття рішення судом.

20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини для забезпечення дітям щасливого дитинства. Указана Декларація стала першим міжнародно-правовим документом, яким проголошено принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини і яка враховує те, що дитина внаслідок її фізичної й розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування, зокрема належного правового захисту до й після народження. Із метою поліпшення умов життя дітей та продовження міжнародного співробітництва в цій сфері охоплені Декларацією основоположні засади захисту прав неповнолітніх були вдосконалені та закріплені в Конвенції про права дитини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року та ратифіковано Україною 27.02.1991 року.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Окрім Конвенції про права дитини 1989 року, принцип забезпечення «найкращих інтересів дитини» також закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року; Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення 1993 року; Конвенції про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року й низці інших.

Комітетом ООН із прав дитини принцип «найкращих інтересів дитини» був докладно потлумачений у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів». Зокрема, Комітет акцентує увагу на тому, що призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення повномасштабної та ефективної реалізації всіх прав, проголошених у Конвенції, усебічний розвиток дитини (п. 4), оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу «усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей» (п. 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в «найкращих інтересах дитини», має починатися з оцінки конкретних обставин, що роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає на те, яким чином вони будуть ураховані один щодо одного (п. 49).

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р. (набула чинності в Україні 01.04.2007 р.) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 р. № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)». Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб, або через органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (п. 2 ст. 1).

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 7, ч.8 ст. 7 Сімейного кодексу України).

Згідно статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», «забезпечення найкращих інтересів дитини» передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

У справі про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) відступила від попередньої практики Верховного Суду України щодо пріоритетності в цій категорії справ дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини, натомість зауваживши, що положення про рівність прав й обов`язків батьків у вихованні дитини не може бути потлумачено на шкоду інтересам дитини. Крім того, у постанові вчергове з акцентовано увагу на важливості принципу забезпечення найкращих інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року та усталеної практики ЄСПЛ. Ухвалюючи рішення в указаній категорії справ суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходить з того, що відповідач не позбавлений батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, а тому має право на здійснення своїх батьківських прав та виконання своїх батьківських обов`язків. Однак, суд зважує на те, що позбавлення можливості неповнолітньої дитини виїхати за кордон порушує її законні права та інтереси, зокрема ст. 33 Конституції України, яка визначає для громадян України вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», згідно якої громадянин України має право виїхати з України і не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Окрім того, суд вважає, що виїзд дитини за кордон сприятиме оздоровленню, розширенню світогляду дитини та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості, та не порушить прав відповідача як батька дитини і не позбавить останнього можливості брати участь у вихованні неповнолітньої дочки.

Враховуючи зазначене вище, з метою захисту інтересів дитини, для забезпечення освітнього розвитку, та забезпечення можливості оздоровлення дитини, суд вважає необхідним надати позивачу дозвіл на виїзд дочки за межі України строком на 3 роки без згоди та супроводу батька.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 908,00 грн

Керуючись ст. 247, 265, 268, 273, 273-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Надати дозвіл на виїзд за межі України до країн, членів Шенгенської угоди та Європейського союзу, а також Туреччини, Єгипту, Болгарії згідно з візами, що проставлені в проїзному документі або в паспорті громадянина України для виїзду за кордон малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на три роки з дня вступлення судового рішення в законну силу, для тимчасових поїздок за кордон, тривалістю до 30 днів перебування в кожній з вказаних країн, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , в супроводі її матері ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Залізничним РВУМВС України у Львівській області 09.10.2000 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ,

АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код в ЄДРПОУ 42430417.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова