Рішення № 99233389, 08.06.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9007/20

Провадження № 2/752/2303/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 червня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Коротун Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, -

в с т а н о в и в:

14 травня 2020 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 7603,74 грн з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 . ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за даною адресою, надає ці послуги та нараховує плату за них, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів. Відповідно до вимог законодавства споживач зобов`язаний укласти договір із надавачем відповідних послуг. Додержуючись цих вимог між позивачем і відповідачем 01.11.2016 укладено договір № 11/1/34 «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води» у якому погодили у т.ч. умови про предмет договору та про порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Відповідач регулярно отримує ці комунальні послуги, не відмовляється від них, та фактично споживає їх.

Відповідач жодного разу не звернулася до позивача із запереченнями щодо боргу, що кожного місяця вказується в рахунках, що говорить про визнання нею боргу. А тому, сума нарахованої заборгованості є безспірною.

Відповідач систематично не виконує належним чином своїх зобов`язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, сплачуючи їх частково, внаслідок чого утворилась заборгованість за надані послуги за період з 01.03.2015 по 10.04.2020 і вона становить: з централізованого опалення - 2176,00 гривень; з централізованого постачання гарячої води - 4227,25 гривні. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вказані суми боргу не сплатила і прострочила виплату, то відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язана сплатити також:

-загальну суму інфляційних витрат, нарахованих на суму заборгованості за централізоване опалення у розмірі 9,23грн;

-3% річних, нарахованих на суму заборгованості за централізоване опалення у розмірі 8,84 грн.

-загальну суму інфляційних витрат, нарахованих на суму заборгованості за централізоване водопостачання - 887,61 грн;

-3% річних, нарахованих на суму заборгованості за централізоване водопостачання - 294,81 грн.

Таким чином, ТОВ "Теплопостачсервіс" просило суд стягнути з боржника на їх користь зазначену вище заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, а також відшкодувати понесені судові витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду - 2102,00 грн.

Ухвалою від 1 липня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с. 19-20).

Справа, призначена на 18 листопада 2020 року не розглядалася у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача. Судове засідання перенесено на 7 квітня 2021 року.

Позивач про час, день та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку.

Відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти стягнення з неї 7 603,74 грн. Вважає такі вимоги незаконними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначила, що в позовній заяві позивача вказано, що товариство "Теплопостачсервіс" з 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, але в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать, що до 01.11.2016, дати укладення Договору, вказані комунальні послуги надавалися саме позивачем. Також вказала, що у неї повністю відсутня заборгованість перед позивачем. На підтвердження належного виконання зобов`язань зі сплати за послуги відповідач надає належним чином засвідчені копії фінансових документів. Наголошує, що твердження позивача про, те, що відповідачу було відомо про суму боргу і що сума є безспірною не відповідає дійсності, оскільки відповідач жодного разу не отримала будь-яких попереджень щодо обмеження послуги, або вимоги про сплату боргу. З урахуванням ч. 1 ст. 257 ЦК України строк за який має бути стягнута заборгованість становить 3 роки, а тому в даній справі цей строк обмежується періодом з 15 травня 2017 року по 14 травня 2020 року. Отже ОСОБА_1 заявляє про застосування судом строку позовної давності і просить відмовити позивачу у позові щодо вимог про стягнення грошових коштів за період з березня 2015 року по травень 2017 року з підстав пропущення строку позовної давності.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває на утриманні та обслуговуванні товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс".

Відповідно до абзацу 10 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведення, газопостачання, опалення, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила).

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 162 ЖК УРСР передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, згідно з зазначеними нормами законодавства відповідач зобов`язаний оплатити спожиті послуги з центрального опалення та постачання гарячої води.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який надає ці послуги та нараховує плату за них, згідно затверджених тарифів. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підриємців та громадських формувань ТОВ "Теплопостачсервіс" зареєстровано 01.06.2007 року № 1 068 102 0000 019992 ( а.с 16).

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири та споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , що нею у відзиві не заперечується.

Відповідач від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався) та фактично споживав їх. Жодного разу не зверталася до позивача із запереченнями щодо боргу, що кожного місяця вказується в рахунках.

Відповідно до ст.ст. 19-20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір із виконавцем про надання йому житлово-комунальних послуг.

Із матеріалів справи вбачається, що додержуючись вимог законодавства між ТОВ «Теплопостачсервіс» і відповідачем 01.11.2016 укладено договір № 11/1/34 «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води» у якому погодили у т.ч. умови про предмет договору та про порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, зокрема: за предметом договору - виконавець зобов`язався надавати споживачу послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, в споживач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги у строки та на умовах, передбачених договором; за порядком оплати послуг - календарний місяць і щомісячну оплату сторони визначили, як розрахунковий період і систему оплати послуг, згідно яких платежі за отримані послуги споживач вносить не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (а.с. 6-9).

Відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість.

На підтвердження ТОВ «Теплопостачсервіс» надало суду розрахунок заборгованості.

Відповідно до довідки про нарахування та сплату коштів за централізоване опалення та гаряче водопостачання № 11/1-34Т від 20.04.2020 року вбачається, що станом на квітень 2020 року борг відповідача становить 6 406,25 гривень, який включає в себе: 2176,00 грн заборгованість за послуги з центрального опалення та 4227,25 грн заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01.03.2015 по 10.04.2020 (а.с. 10-11).

Разом з тим, відповідачка ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву повідомила, що у неї відсутня заборгованість перед позивачем за період з травня 2017 року по квітень 2020 року. На підтвердження належного виконання зобов`язань зі сплати за послугу з гарячого водопостачання у цей період відповідачка надала належним чином завірені копії квитанцій на загальну суму 4 310,75 грн, що свідчить про щомісячне виконання останньою обов`язку щодо сплати вартості огтриманих послуг з гарячого водопостачання у цей же період з травня 017 року по квітень 2020 року. (а.с. 29-35, 40).

Також, на підтвердження виконання зобов`язань за оплату послуг з централізованого опалення, відповідачем надано належним чином завірені квитанції на загальну суму 5736,03 грн, що, як встановлено судом, теж свідчить про відсутність боргу за вказану послугу (а.с. 36-39).

Стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строків позовної давності, оскільки, в травні 2020 року позивачем пред`явлено позов про стягнення сум заборгованості за період з березня 2015 року по квітень 2020 року за гаряче водопостачання, що перевищує встановлений законом трирічний строк позовної давності.

Перевіряючи доводи сторони відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач, відповідно до ст. 267 ЦК України, заявив клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного для після відповідної календарних дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Абзац 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, передбачає, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що порушення відповідачкою зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги розпочато - за централізоване опалення з листопада 2019 року, а за гаряче водопостачання - з березня 2015 року, та саме до березня 2018 року з дотриманням трирічного строку позовної давності позивач мав право звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за гаряче водопостачання, проте, позов пред`явлено лише в травні 2020 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, згідно з ч. 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи зазначене вище, суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат, і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу встановити, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (правова позиція сформована на підставі постанови Верховного Суду України, номер 6-43цс17 від 22 березня 2017 року).

Тобто, часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Однак, знову-таки, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України строк позовної давності переривається разом з учиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. При цьому визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з його наявністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, вона вказує відповідний місяць, і виконавець зобов`язаний зарахувати кошти саме за місяць, указаний у платіжному документі. Якщо особа не вказує місяць оплати або вносить суму більшу, ніж нараховано, виконавець на власний розсуд може віднести надлишок та непозначену суму до сплати заборгованості за попередні періоди.

В цьому випадку суду потрібно встановлювати намір особи: чи хотіла вона сплатити попередню заборгованість. Усвідомлена оплата за попередній період є підставою для переривання строку позовної давності.

Дослідивши розрахунок заборгованості, наданий ТОВ «Теплопостачсервіс», судом встановлено, що за період з березня 2015 року по квітень 2020 року відповідачем за послуги з централізованого постачання гарячої води було здійснено оплату - у грудні 2017 року, у квітні, травні, грудні 2018 року, у лютому, квітні 2020 року (а.с. 10-11, 35).

Суд приходить до висновку, що переривання строку позовної давності відсутнє з тих підстав, що відповідач сплачував не за період відносно якого просить застосувати строки позовної давності.

Відтак, суд застосовує строки позовної давності та із зазначених підстав відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з березня 2015 року по травень 2017 року включно, які нараховані позивачем у розмірі 2 278,21 грн.

Крім того, позивачем було пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у зв`язку з неналежним виконанням нею своїх зобов`язань.

Вирішуючи зазначені вимоги позивача, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення суми нарахованої заборгованості централізоване гарячого водопостачання за період з березня 2015 року по травень 2017 року включно, а також на те, що відповідачкою повністю доведено відсутність заборгованості за спожиті послуги, яку вона сплатила до звернення позивача до суду (до травня 2020 року), суд вважає, що у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг відсутні.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 15, 16, 509, 526, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273, 280-289 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк