Рішення № 99232577, 10.08.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/32247/19

Провадження № 2/761/879/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Когут Є.О.,

за участі представника відповідача Хіміча В.О. ,

представника 3-ї особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-я особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, яка проживає окремо від нього, -

ВСТАНОВИ В:

14.08.2019 ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 , 3-я особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, яка проживає окремо від нього.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 20.11.2014 Деснянським районним чудом м. Києва шлюб між ним та відповідачкою розірвано, від якого вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що після розірвання шлюбу, дитина повністю утримувалась за його рахунок та вживались всі заходи з належного виховання та розвитку дитини. При цьому, аби дитина мала окреме місце для проживання, ним була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка була облаштована всім необхідним. Однак, після того як він повідомив відповідачку про цю обставину, остання почала створювати перешкоди йому та сину у спілкуванні та спільному проживанні за домовленістю з нею, яка мала місце раніше, хоча до цього жодних суперечок з цього приводу не було, оскільки вони з відповідачкою розподілили час спілкування з дитиною та участь кожного з них у вихованні дитини. Позивач вказує на те, що така поведінка колишньої дружини виникла після того, як він попрохав її надати звіт про витрачання коштів, які він надавав на утримання сина, оскільки їх знайомі неодноразово повідомляли, що бачили його колишню дружину у нічних барах, в той час, як дитина залишалася одна без догляду. Після цього, він продовжував надавати щомісячну матеріальну підтримку, але не в тій кількості як раніше, що обурило відповідачку і з липня 2017 року вона почала чинити йому та сину перешкоди у спілкуванні та побаченнях. В подальшому, він дізнався, що існують судові рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина, а також, що місце проживання їх дитини визначено за матір`ю.

Позивач, вказуючи на те, що після чисельних спроб вирішити питання стосовно вільного спілкування зі своїм сином мирним шляхом, а також, з метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав, оскільки відповідно до закону має з відповідачкою рівні права та обов`язки щодо дитини, тоді як остання нехтує цими правами, порушуючи їх.

З посиланням на вказані обставини позивач просить:

1. Зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною.

2. Визначити такі способи участі у вихованні дитини особисте спілкування: бачитись, спілкуватись та проводити час за місцем його проживання, без присутності матері: друга та четверта п`ятниця місяця з 18.00 год. до 20.00 год.; кожна субота з 11.00 год. до 19.00год.; у святкові дні: 1 січня, Різдво, 14 жовтня, Великдень, а також, день народження дитини, щорічно, щонайменше протягом трьох годин; п`ять днів взимку, п`ять днів восени та двадцять днів влітку (під час шкільних канікул) для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю та узгодженням дат із матір`ю дитини; необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку; у дні побачень з сином, забирати його особисто з місця його проживання та навчання та зустрічі та спільний час проводяться без присутності матері.

3. Зобов`язати відповідача за два дні до дня зустрічі з дитиною, надати точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а в разі настання змін, повідомити про це особисто не пізніше наступного дня настання таких обставин.

4. Стягнути з відповідача на його користь всі понесені судові витрати, а саме, судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката попередня вартість яких становить 50 000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2019, заяві присвоєно номер справи №761/32247/19 та передано на розглядсудді Кондратенко О.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.08.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.09.2019 та 06.12.2019, від представника позивача - адвоката Гарницького П.П. надійшли заяви про усунення недоліків у позовній заяві.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.01.2020 відкрито провадження у даній справі в порядку позовного (загального) провадження та призначено підготовче судове засідання на 13.02.2020 об 11 год. 20 хв.

12.02.2020, через канцелярію суду, від представника відповідача - адвоката Хіміча В.О., надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачка просить відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, оскільки жодних доказів, які б підтверджували вказані у позові обставини, до позовної заяви не долучено та суду не надано, а вся зазначена позивачем інформація є вигаданою та викладена з метою створення негативного враження щодо неї.

Зокрема відповідачка вказує, що жодних перешкод позивачу у спілкуванні з сином ніколи не створювала та не мала наміру створювати їх у майбутньому. Звертає увагу на те, що після розірвання шлюбу, в 2014 році, ніяких домовленостей між нею та позивачем щодо участі у вихованні дитини не було. Вона особисто почала утримувати малолітню дитину та виключно за рахунок власних коштів, тоді як, позивач життям сина перестав цікавитися, жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надавав, бажання бачитися з сином не проявляв. При цьому, востаннє позивач бачив сина близько 3-4 років тому, на його дні народження.

Також вказує, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2017 з позивача на її користь стягнуто аліменти в розмірі 3500,00 грн на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 . При цьому, згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 10.02.2020, наданого державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Шавель О.В. від 10.02.2020, загальний розмір заборгованості станом на 01.02.2020 становить 133 000,00 грн. При цьому, звертає увагу на те, що починаючи з дати пред`явлення позову про стягнення аліментів, у грудні 2016 року, та станом на дату подання даного відзиву на позов, позивач жодного разу не перерахував аліменти у розмірі 3500,00 грн.

Крім того, зауважує, що позивач не був присутній на жодному судовому засіданні в справах про розвівання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, а також, не був присутній на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації від 30.05.2018, на якому вирішувалося питання визначення місці проживання дитини.

Також зазначає, що батько, який не бачив сина протягом тривалого часу, у позовній заяві просить досить часті дні побачень, натомість, не наводить жодних обґрунтованих доказів, які б свідчили що вона вчиняє будь-які перешкоди щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Таким чином, вважає, що вказані обставини лише доводять той факт, що позивач належним чином не виконує свого передбаченого Сімейним кодексом України обов`язку щодо утримання та піклування про сина, життям та інтересами останнього не цікавиться, бачитись з сином не бажає, що свідчить, що спору щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною між ними ніколи не існувало, а даний позов позивачем поданий виключно з метою здійснення тиску на неї щодо врегулювання питання, пов`язаного з наявністю заборгованістю зі сплати аліментів на утримання сина.

Крім цього, щодо стягнення з неї судових витрат зазначила, що наданий позивачем попередній розрахунок судових витрат прямо суперечить вимогам ст. 137 ЦПК України та не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Ухвалою судді від 26.05.2020 закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2020 о 09 год. 40 хв.

В подальшому, відповідно до розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва № 01-08-779 від 24.09.2020 призначено повторний автоматичний розподіл справи №761/32247/19, у зв`язку з перебуванням судді Кондратенко О.О., з 15.08.2020 по 25.10.2020, у відпустці.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020, вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.10.2020 дану справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 04.12.2020 о 10 год. 00 хв.

03.08.2021, через канцелярію суду, від представника позивача - адвоката Гарницького П.П. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, в якій останній позов підтримує, просить задовольнити, а також, стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені судові витрати, серед яких сплата судового збору та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 50 000грн.

В подальшому, в судове засідання, призначене на 10.08.2021, позивач та його представник не з`явилися, в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, в якій він позов підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні. Пояснив, що відповідачка жодних перешкод у спілкуванні сина з батьком не створювала. Після розірвання шлюбу в 2014 році, відповідачка почала особисто утримувати дитину та виключно за рахунок власних коштів. В свою чергу, позивач з того часу життям сина цікавитися перестав та жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надавав та бажання бачитись з сином не проявляв. Та й власне сам син не виявляв бажання спілкуватись та бачитись з батьком.

При цьому, відповідачка не проти зустрічей батька з сином, але такі зустрічі мають відбуватися не графіком, а за бажанням батька та сина.

Представник третьої особи в судовому засіданні просила винести законне рішення, яке не буде суперечити інтересам дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що сторони з 06.08.2005 перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , який зареєстровано у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї. В подальшому, заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.11.2014 шлюб було розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний запис № 2952 від 03.09.2009.

В подальшому, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2017 у справі № 761/44722/16-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 3500 грн, щомісячно, з індексацією стягуваних сум відповідно до Закону, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 19.12.2016. Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Постановою державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУ юстиції у м. Києві Шавель О.В. від 27.07.2017 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 761/44722/16-ц, виданого 15.06.2017 Шевченківським районним судом м. Києва.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Деснянського районного суду м. Києві від 08.08.2019 у справі 754/3599/18 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 10.02.2020, наданого старшим державним виконавцем Деснянського районного ВДВС у місті Києві Шавель О.В., згідно виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва № 761/44722/16-ц від 15.06.2017, загальний розмір заборгованості станом на 01.02.2020, становить 133 000,00 грн.

Крім того, встановлено, що на запит Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за № 40-318 від 10.02.2020 на проведення психологічного обстеження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою визначення психоемоційного стану дитини, її особистих характеристик, особливостей дитячо-батьківських відносин та емоційної прив`язаності дитини до батьків, членів родини, у зв`язку з розглядом справи щодо усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, Міським центром дитини 20.05.2020 (супровід. лист. Вих. №069010-142), було направлено висновок № 49 від 19.05.2020 психологічного обстеження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю ОСОБА_4 (відповідач у справі), вітчимом ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 .

Зокрема, як вбачається з Висновку, за результатами психологічної роботи з`ясовано, що ОСОБА_8 - доброзичливий, спокійний хлопчик. За результатами психологічного обстеження емоційно-вольова сфера характеризується наявністю сформованої саморегуляції та самоконтролю. Однак, за результатами діагностичних методик визначається середній рівень ригідності (методика «Кактус», методика діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка ), що може бути спричинено особистісними характеристиками хлопчика.

За результатами проведеного психологічного обстеження визначено, що у дитини сформований надійний тип прив`язаності до матері, до неї він має почуття поваги, вдячності та любові. Діагностується прив`язаність по відношенню до вітчима ОСОБА_11 , до нього дитина має почуття поваги, гордості та вдячності. Вони для дитини є сім`єю (малюнок « Моя сім`я »). Також, діагностується прив`язаність до сестрички ОСОБА_7 , бабусі ОСОБА_13 та дяді ОСОБА_6 .

У дитини визначається уникаючий тип емоційної прив`язаності до батька, оскільки він не приймав участі в його вихованні та не цікавився ним. До батька в дитини виникає почуття образи та надії. Враховуючи вищезазначене, рекомендовано батькам скористатися сімейною медіацією з метою налагодження конструктивної комунікації між собою для вирішення питань, пов`язаних з вихованням та розвитком сина.

Крім того, згідно висновку Органу опіки піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.09.2020 № 109/03/40-6609, Орган опіки підтримав бажання батька ОСОБА_3 приймати участь у вихованні дитини та вважає, що зустрічі повинні відбуватися за згодою дитини згідно запропонованого графіка. Однак, при цьому зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неодноразово запрошувались на засідання комісії з питань захисту прав дитини при ШРДА в м. Києві на яких розглядався даний спір, мати дитини з`являлась та була заслухана, батько не був присутнім, причини своєї неявки не повідомляв.

Так, статтею 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно ч.3 ст. 9 Конвенції закріплено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 153 СК України встановлено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 ст. 155 С К України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до положень ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до положень ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема й щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до положень ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Отже, системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування с нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо створення відповідачкою перешкод щодо участі позивача у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, в матеріалах справи не міститься та суду не надано.

Крім того, в судовому засіданні та на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що відповідачка належно виконує свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини, тоді як, з позивача в судовому порядку було стягнуто аліменти на утримання сина, які він не сплачує, у зв`язку з чим має велику заборгованість.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 78, 80, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-я особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, яка проживає окремо від нього, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: