Рішення № 99232297, 17.08.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2021 справа № 914/970/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Великомостівського споживчого товариства, Львівська область, Сокальський район, м.Великі Мости;

до Відповідача: Великомостівської міської ради Львівської області, Львівська область, Сокальський район, м.Великі Мости;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Сокальська районна спілка споживчих товариств, Львівська область, Сокальський район, м.Сокаль;

про: визнання права власності на частину нежитлового приміщення

ціна позову: 3620,30грн.

Представники:

Позивача: Козоріз Р.М. - голова правління (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 );

Відповідача:не з`явився;

Третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

14.04.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Великомостівського споживчого товариства від 14.04.2021р. б/н (вх. №1055) до Великомостівської міської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності на частину нежитлового приміщення; ціна позову: 3620,30грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає набуття права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.04.2021р.у даній справі судом постановлено позовну заяву Великомостівського споживчого товариства від 14.04.2021р. б/н (вх. №1055 від 14.04.2021р.) залишити без руху; надати Великомостівському споживчому товариству десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати письмове пояснення, у якому навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

27.04.2021р. від Позивача до суду за вх. №10028/21 засобами поштового зв`язку надійшов супровідний лист від 23.04.2021р. б/н, у якому зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат Позивача складає 2270грн. і просить суд долучити до матеріалів справи засвідчені копії долучених до позовної заяви документів та докази надіслання копії позовної заяви із копіями доданих до неї документів Відповідачу з описом вкладення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.05.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2021р.у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 01.06.2021р.;явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2021р. у даній справі суд постановив змінити найменування Відповідача у справі з Великомостівської міської ради Сокальського району Львівської області на Великомостівську міську раду Львівської області; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Сокальську районну спілку споживчих товариств (80001, Львівська область, Сокальський район, м.Сокаль, вул.Стуса, буд.1"А"; ідентифікаційний код: 01758087); відкласти підготовче судове засідання на 22.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 27.07.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у даній справі суд постановив повернутися до розгляду справи №914/970/21 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання; відкласти судове засідання на 05.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2021р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача в судове засідання нез`явився, 17.08.2021р. за вх. №19072/21 надіслав на електронну адресу суду клопотання від 12.08.2021р. вих. №1763/02-09, у якому визнає заявлені позовні вимоги і просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відповідача та покласти судові витрати у справі на Позивача. Вказане клопотання оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Представник Третьої особи в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльностіуніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Відповідача та Третьої особи за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач з підстав добросовісного, відкритого та безперервного володіння частиною приміщення магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.КуличківЧервоноградського району Львівської області площею 8,4м.кв. та технічної помилки осіб, які видавали технічну документацію на будинок просить суд визнати за Позивачем право власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 31.05.2021р. за вх. №12764/21 Відзиві на позовну заяву від 27.05.2021р. вих. №1046/02-09 проти позовних вимог не заперечує, просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відповідача та покласти судові витрати у справі на Позивача.

Відповідач у поданих 14.05.2021р. за вх. №11254/21, 27.05.2021р. вх. №12497/21 клопотаннях від 11.05.2021р. вих. №932/02-09, від 19.05.2021р. вих. №91/02-09 відповідно проти позовних вимог не заперечує, просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відповідача та покласти судові витрати у справі на Позивача.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданих 16.06.2021р. за вх. №14124/21 Письмових поясненнях від 11.06.2021р. вих. №91 зазначає, що згідно даних Технічного паспорту на приміщення магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області,Позивачу на праві власності належать приміщення з індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10; Третій особі на праві власності належать приміщення під індексами 2-1, 2-2, 2-3 та 2-4. На приміщення під індексом 1,6 площею 8,4м.кв. право власності не оформлено, але Позивач володіє спірною частиною даного приміщення відкрито, добросовісно та безперервно з 1994 року і по час подання пояснень.

З наведеного Третя особа підсумовує про відсутність претензій до визнання за Позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майнов розмірі 3/100, а саме на частину нежитлового приміщення магазину за адресою: вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області і просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Третьої особи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Відповідача та Третьої особиза наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Актом державної приймальної комісії про прийомку завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію від 17.02.1993р. прийнято в експлуатацію збудовану на підставі рішення Сокальського райвиконкому від 29.12.1987р. №87 і плану розвитку матеріально-технічної бази РСС будівлю магазину ТПП торговою площею 145м.кв. та кафе на 30 посадочних місць.

Розпорядженням Представника Президента України у Сокальському районі М.Пшевлоцького від 17.02.1993р. №75 «Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію магазину і кафе в с.Куличків» вирішено затвердити акт державної комісії про прийняття в експлуатацію магазинупо торгівлі товарами повсякденного попиту торговою площею 145м.кв., загальною площею 246м.кв. та кафе на 30 місць загальною площею 90м.кв. в с.Куличків. Загальний будівельний об`єм будівлі - 1187м.куб., договірна ціна 1989,4тис.крб.

Рішенням Виконавчого комітету Великомостівської міської ради Сокальського району Львівської області від 06.08.2002р. №125 «Про оформлення права власності на магазин №7 с.Куличків» вирішено оформити право власності на магазин №7 в с.Куличків та землю, на якій знаходиться магазин і видати свідоцтво про право власності на вищезгаданий об`єкт.

Великомостівському споживчому товариству на підставі рішення Виконавчого комітету Великомостівської міської ради від 08.08.2003р. №125 на праві колективної власності належить 69/100 нежитлової будівлі (магазину-кафе) за адресою: Львівська область, Сокальський район,с.Куличків, вул.Ващишина, 10 загальною площею 343,7м.кв.; приміщення кафе площею 96,8м.кв. становлять 28/100 частини будівлі; приміщення магазину площею 238,5м.кв. становлять 69/100 частин будівлі, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06.11.2003р. серії САА №553408 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.12.2003р. №2411068 (серія ЯАА №429846).

Сокальській райспоживспілці на праві колективної власності належить 28/100 нежитлової будівлі (магазину-кафе) за адресою: Львівська область, Сокальський район,с.Куличків, вул.Ващишина, 10, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.07.2008р. №19630708 (серія ССК №699084).

Будівля продмагу №7 в с.Куличків (будівля цегляна під шифером 12х20м.) під інвентарним номером 1001 вартістю 106410грн. перебуває на балансі Позивача з 1993 року як основний засіб, що підтверджується витягом з Книги форми К-26 «Основні засоби» Великомостівського споживчого товариства за 2016 рік.

Відповідно до п.4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509) Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

05.08.2018р. Козоріза Романа Миколайовича обрано головою Великомостівського споживчого товариства, що підтверджується витягом з Протоколу звітно-виборних членів споживчого товариства від 05.10.2018р. №03.

Згідно Довідки від 22.03.2021р. вих. №1455 Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» на приміщення магазину за адресою: Львівська область, Сокальський район,с.Куличків, вул.Ващишина, 10загальною площею 238,5кв.м, що становить 69/100 частин від будівлі зареєстровано на праві власності за Великомостівським споживчим товариством на підставі свідоцтва про право власності (серія САА №553408), виданого виконавчимкомітетом Великомостівської міської ради 06.11.2003р. відповідно до рішення№125від 08.08.2003р. та записано 24.12.2003р. в реєстрову книгу №1ю/нжза №160;на приміщення кафе, загальною площею 96,8кв.м, що становить 28/100 частин відбудівлі зареєстровано на праві власності за Сокальською райспоживспілкою, на підставі свідоцтва про правовласності (серія САВ №542701), виданого виконавчим комітетомВеликомостівської міської ради 11.07.2008р. відповідно до рішення №102 від18.06.2008р. та записано 24.12.2003року в реєстрову книгу №1ю/нж за№160; реєстраційний номер майна - 2759037.

Станом на 31 12.2012р. реєстрація права власності на приміщення,загальною площею 8,4кв.м, що становить 3/100 частин від даної будівлі, непроводилася.

Технічним паспортом на нежитлову будівлю магазину-кафе по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області на замовлення Великомостівського споживчого товариства проведено технічну інвентаризацію приміщення магазину-кафе по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області. Вказаний Технічний паспорт виконано 30.03.2021р. Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Довідкою від 12.04.2021р. вих. №9 Позивач підтверджує, що «Продмаг №7» в с.Куличків по вул.Ващишина, 10 площею 246,9м.кв., що становить 72/100 частин будівлі, знаходиться на балансі Великомостівського споживчого товариства із залишковою вартістю 106410грн.

Довідкою від 26.05.2021р. вих №31 Третя особа підтвердила відсутність претензій щодо визнання за Позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно в розмірі 3/100, а саме на частину нежитлового приміщення магазину площею 8,4м.кв. за адресою: вул.Ващишина, 10, с.Куличків Червоноградського району Львівської області.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що в 1994 році було здано в експлуатацію побудовану за кошти споживчої кооперації будівлю магазину та кафе в с.Куличків по вул.Ващишина, 10 Сокальського району Львівської області. Згідно розподілу приміщення магазину площею 246,9м.кв. передано на баланс Позивача, а приміщення кафе площею 96,8м.кв. на баланс Третьої особи.

Згідно доводів Позивача загальна площа будівлі складає 343,7м.кв., площа кафе - 96,8м.кв.,а відтак, площа магазину становить різницю між загальною площею будівлі і площею кафе і повинна складати 246,9м.кв.

Однак, згідно реєстраційних документів на право власності площа приміщення магазину становить 238,5м.кв., що становить 69/100 частин будівлі, тобто, через помилку осіб, які видавали свідоцтво про право власності, фактично не враховано приміщення котельні під індексом 1-6 площею 8,4м.кв. Вказане приміщення не є добудовою, а є капітальною спорудою і збудоване разом із приміщенням магазину і кафе.

Позивач зазначає, що з часу введення в експлуатацію даного магазину «Продмаг №7» з 1994 року і по час подання позову в даному приміщенні працює магазин і дане приміщення котельні площею 8,4м.кв.перебуває на балансі Позивача. Інших осіб, які були б зацікавлені в набутті права власності на спірні приміщення немає.

З врахуванням наведеного Позивач з підстав добросовісного, відкритого та безперервного володіння частиною приміщення магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області площею 8,4м.кв. та технічної помилки осіб, які видавали технічну документацію на будинок просить суд визнати за Позивачем право власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Відповідач у поданому 31.05.2021р. за вх. №12764/21 Відзиві на позовну заяву від 27.05.2021р. вих. №1046/02-09 проти позовних вимог не заперечує, просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відповідача та покласти судові витрати у справі на Позивача.

Відповідач у поданих 14.05.2021р. за вх. №11254/21, 27.05.2021р. вх. №12497/21 клопотаннях від 11.05.2021р. вих. №932/02-09, від 19.05.2021р. вих. №91/02-09 відповідно проти позовних вимог не заперечує, просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відповідача та покласти судові витрати у справі на Позивача.

Третя особа у поданих 16.06.2021р. за вх. №14124/21 Письмових поясненнях від 11.06.2021р. вих. №91 зазначає, що за кошти споживчої кооперації в 1994 році було побудовано та здано в експлуатацію нежитлову будівлю (приміщення магазину та кафе) в с.Куличків по вул.Ващишина, 10 загальною площею 343,7м.кв.

Згідно розподілу приміщення магазину загальною площею 246,9м.кв. було передано Позивачу на баланс, а кафе - площею 96,8м.кв. - на баланс Третьої особи. В подальшому, Третьою особою оформлено право власності на приміщення кафе площею 96,8м.кв., що становить 28/100 будівлі.

Згідно даних Технічного паспорту на приміщення магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області,Позивачу на праві власності належать приміщення з індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10; Третій особі на праві власності належать приміщення під індексами 2-1, 2-2, 2-3 та 2-4. На приміщення під індексом 1,6 площею 8,4м.кв. право власності не оформлено, але Позивач володіє спірною частиною даного приміщення відкрито, добросовісно та безперервно з 1994 року і по час подання пояснень.

З наведеного Третя особа підсумовує про відсутність претензій до визнання за Позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно в розмірі 3/100, а саме на частину нежитлового приміщення магазину за адресою: вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області і просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Третьої особи.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1) ч.2 вказаної статті передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.3 вказаного Закону, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.5 вказаного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Приписами ч.4 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії. 4,5 про державну реєстрацію.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1ст. 319 Цивільного кодексуУкраїни власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Згідно ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами ч.ч.1, 4 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі №910/14274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021р. у справі №914/8/20, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Крім того, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного Господарського суду від 01.08.2018р. у справі №201/12550/16-ц та від 24.02.2021р. у справі №914/8/20, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З врахуванням наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів судом встановлено, що Позивачтривало (з 1993р.), відкрито, безперервно та добросовісно володіє безхазяйним майном (яке створено, але право власності на яке не оформлено належним чином), - нежитловим приміщенням котельні площею 8,4м.кв. під індексом 1-6 (згідно виконаного Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» Технічного паспорту на нежитлову будівлю магазину-кафе по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області станом на 30.03.2021р.), яке є 3/100 частиною нежитлової будівлі магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області, внаслідок чого Позивачем набуто право власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

При цьому, матеріалами справи не підтверджується недобросовісність набуття Позивачем у 1993 році 3/100 частини нежитлової будівлі магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області, вжиття заходів, спрямованих на приховування такого набуття чи вибуття вказаного майна з володіння Позивача впродовж періоду володіння ним (з 1993р. по 2021р.).

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання Відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт тривалого(з 1993р.), відкритого, безперервного та добросовісного володіння Позивачем безхазяйним майном (яке створено, але право власності на яке не оформлено належним чином), - нежитловим приміщенням котельні площею 8,4м.кв. під індексом 1-6 (згідно виконаного Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» Технічного паспорту на нежитлову будівлю магазину-кафе по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області станом на 30.03.2021р.), яке є 3/100 частиною нежитлової будівлі магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області, беручи до уваги визнання Відповідачем позову, а також недоведеність обставин недобросовісності набуття Позивачем у 1993 році 3/100 частини нежитлової будівлі магазину «Продмаг №7» по вул.Ващишина, 10 в с.Куличків Червоноградського району Львівської області, вжиття ним заходів, спрямованих на приховування такого набуття чи вибуття вказаного майна з володіння Позивача впродовж періоду володіння ним (з 1993р. по 2021р.). суд зазначає, що позовні вимоги про визнання за Позивачем права власності на нерухоме майно в розмірі 3/100 частини нежитлового приміщення магазину за адресою: вул.Ващишина, 10, с.Куличків, Червоноградського району Львівської області- приміщення котельні під індексом 1-6 площею 8,4м.кв. за набувальною давністю є мотивованими та обґрунтованими, а позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, які просить суд покласти на Позивача.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Квитанцію від 14.04.2021р. №ПН158 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2270грн. Оригінал вказаноїКвитанції є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач та Третя особа наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).

В судовому засіданні представник Позивача заявив клопотання про залишення понесених Позивачем судових витрат у справі на сплату судового збору в розмірі 2270грн. за Позивачем з огляду на те, що спір у справі фактично виник з вини осіб, які складали технічну документацію, проте вихідні дані для складення такої подавались Позивачем, а відтак, на думку Позивача, спір виник внаслідок винних дій Позивача з подання документації на оформлення права власності на приміщення.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем та Третьою особою розміру понесених у справі судових витрат, беручи до уваги подане Позивачем клопотання про покладення судових витрат у справі на Позивача з підстав виникнення спору з вини Позивача, суд дійшов висновків про те, що судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2270грн. у справі слід залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 182, 316, 317, 328, 344 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати за Великомостівським споживчим товариством (80074, Львівська область, Сокальський район, м.Великі Мости, вул.Львівська, буд.66; ідентифікаційний код: 01758118) право власності на нерухоме майно в розмірі 3/100 частини нежитлового приміщення магазину за адресою: вул.Ващишина, 10, с.Куличків, Червоноградського району Львівської області - приміщення котельні під індексом 1-6 площею 8,4м.кв.

3. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 27.08.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок