Ухвала суду № 99230575, 25.08.2021, Оболонський районний суд міста Києва

25.08.2021 Справа № 756/506/21

Справа № 756/506/21

Провадження №2-п/756/109/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Кренджеляк А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22.06.2021 позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.07.2013 року у розмірі 16215,32 грн., яка утворилася станом 30.11.2020 року, а також судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

09.08.2021 ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення, в якій просив поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення по справі №756/506/21; скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22.06.2021 та переглянути його.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що під час розгляду вказаної цивільної справи він був позбавлений права подати відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення процесуального строку, оскільки про розгляд цивільної справи №756/506/21 не був повідомлений належним чином.

Також вказав, що 30.07.2013 він дійсно підписував Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послугб/н, але без мети укладення кредитного договору, з метою відкриття банківського рахунку та отримання банківської картки для власник потреб як платіжного інструмента. Під час заповнення даної анкети-заяви представник банку зазначив, що необхідно зазначити суму кредитного ліміту, проте вказав, що дана сума не є кредитом, а є лише бажаним лімітом, у межах якого клієнт потенційно має можливість отримати кредит. При цьому, із змістом будь-яких умов та правил надання банківських послуг або тарифів його ніхто не ознайомлював, а надані позивачем докази не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

ОСОБА_1 зазначає, що АТ КБ «Приватбанк» пред`являє вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом, проте походження таких сум встановити неможливо, кредитний ліміт з ним не погоджувався .

У довідці, наданій позивачем, зазначено, що йому надавалось три картки, проте не зазначено, якого типу картки надані, не зважаючи на те, що від типу картки залежать умови обслуговування, правила та тарифи.

На думку заявника, з наданих позивачем розрахунків заборгованості не зрозуміло, яким чином здійснений розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту і чим він відрізняється від заборгованості за поточним тілом кредиту.

З урахуванням наведеного, просить скасувати заочне рішення суду від 22.06.2021 та переглянути його.

Заявник у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду заяви був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ЦПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, ознайомившись з заявою про перегляд заочного рішення, матеріалами цивільної справи №756/506/21, приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22.06.2021 позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.07.2013 року у розмірі 16215,32 грн., яка утворилася станом 30.11.2020 року, а також судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що заочне рішення Оболонського районного судуд м. Києва від 22.06.2021 по цивільній справі №756/506/21 отримано відповідачем ОСОБА_1 22.07.2021, заяву про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення подано відповідачем 09.08.2021. Враховуючи те, що вказану заяву подано з дотриманням двадцятиденного строку, визначеного ст. 284 ЦПК України, суд приходить до висновку про поновлення відповідачу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це.

Так, поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об`єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто, повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток рекомендованим листом з повідомленням про вручення, крім цього, додатково на мобільний номер ОСОБА_1 неодноразово спрямовувалися тексти судових повісток у вигляді sms-повідомлення з датою, часом та місцем проведення судових засідань.

Так, 05.02.2021 на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , була направлена судова повістка, копія ухвали про відкриття провадження від 21.01.2021 та копія позову з усіма додатками. Вказане поштове відправлення отримано відповідачем 16.02.2021 про що свідчить відмітка у поштовому повідомленні (трекінг відправлення 0421218034727), а також клопотання відповідача про відкладення на іншу дату судового засідання, призначеного на 23.02.2021, яке надійшло до Оболонського районного суду м. Києва від 22.02.2021 (вх.№10939).

Про дату судового засідання, призначеного на 17.03.2021, відповідач повідомлявся телефонограмою, крім того додатково на мобільний номер ОСОБА_1 , зазначений у клопотаннях та заявах останнього, спрямований текст судової повістки у вигляді sms-повідомлення. Проте, 16.03.2021 року від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання відзиву, в обґрунтування якої ОСОБА_1 зазначено, що з 28.02.2021 року до 14.03.2021 року він перебував на самоізоляції, відповідно до вимог Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у зв`язку з чим він не мав можливості отримати правничу допомогу та уклав договір про надання правової допомоги лише 16.03.2021 року, у зв`язку з чим просив перенести судове засідання, призначене на 17.03.2021.

Ухвалою суду від 17.03.2021 відповідачу ОСОБА_1 продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву та встановлено строк для подання відзиву тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.Вказану ухвалу суду від 17.03.2021 ОСОБА_1 отримав 30.03.2021, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою, яка міститься у матеріалах справи, проте у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подав.

16.04.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Рябка С.О. про відкладення судового засідання з розгляду цивільної справи №756/506/21, призначеного на 16.04.2021, на іншу дату у зв`язку з його зайнятістю в іншому процесі.

12.05.2021 на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , була направлена судова повістка про виклик до суду для прийнятті участі у судовому засіданні, призначеному на 20.05.2021. Вказане поштове відправлення повернулось відправнику 20.05.2021 з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (трекінг відправлення 0421218351811). Проте, крім цього, додатково на мобільний номер ОСОБА_1 спрямований текст судової повістки у вигляді sms-повідомлення, який був доставлений останньому 12.05.2021 о 12:36:00, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення.

04.06.2021 на адресу проживання відповідачабула направлена судова повістка про виклик до суду для прийнятті участі у судовому засіданні, призначеному на 22.06.2021. Вказане поштове відправлення повернулось відправнику 14.06.2021 з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (трекінг відправлення 0421218461641). Додатково на мобільний номер заявника спрямований текст судової повістки у вигляді sms-повідомлення, який був доставлений останньому 04.06.2021 о 20:55:00, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення.

17.06.2021 відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив, у прохальній частині якого повторно клопотав про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.06.2021 відповідачу ОСОБА_1 відмовлено у продовженні строку для подання відзиву.

Таким чином, судові повістки, а також усі процесуальні документи були відправлені відповідачу у строк за місцем його реєстрації зазначеної як в позовній заяві, так і у довідці Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА №13979959 від 19.01.2021, отриманої Оболонським районним судом м. Києва в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України, а також самим заявником ОСОБА_1 у наданих суду документах, відповідно до вимог чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на те, що йому було невідомо про розгляд вказаної справи, оскільки жодних повідомлень, ухвал або листів він не отримував, не підтверджується жодним об`єктивним доказом та не відповідає дійсності.

Викладене свідчить про те, що суд виконав покладений на нього обов`язок повідомити учасників про дату, час та місце розгляду справи, а відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не скористався своїм правом взяти участь у судовому засіданні, не подав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки, причин неподання відзиву на позов тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка є стороною по справі, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень втілюється у неприпустимості зловживання правом, яку зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

З урахуванням наведеного, посилання заявника на порушення принципу змагальності при ухваленні рішення суду не приймаються до уваги, адже відповідач не використав свого права на участь у судових засіданнях. А відтак, судом було прийнято рішення на підставі тих доказів, що були наявні у матеріалах цивільної справи. Обов`язок по доказуванню лежить на сторонах.

Згідно зі ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Використання законодавцем в конструкції даної статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Таким чином, розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення суд виходить з того, що відповідно до ст. 288 ЦПК України відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Заявник (відповідач) у заяві про перегляд заочного рішення як на підставу для скасування рішення вказує, що під час підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н від 30.07.2013 він не мав наміру отримувати кредит, а банківську картку отримав для власник потреб в якості платіжного інструмента. Проте, з Анкети-заяви б/н від 30.07.2013 вбачається, що ОСОБА_1 зазначений бажаний кредитний ліміт у сумі 5000,00 грн., тобто про можливість його встановлення він був повідомлений під час укладання договору. Згідно з довідкою про зміни умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, кредитний ліміт за кредитною карткою змінювався декілька разів та складав станом на 30.07.2013 - 300,00 грн., з 15.11.2013 по 29.10.2016- 2000,00 грн., 11.11.2017 - 25000,00 грн.; 01.12.2017 - 27000,00 грн.; 03.10.2018 - 45000,00 грн.; 19.09.2019 - 43350,03 грн.; з 28.11.2019 по 26.05.2020 - 42668,96 грн.; з 01.06.2020 кредитний ліміт становить 0,00 грн. При цьому, суд критично розцінює посилання ОСОБА_1 щодо його необізнаності про існування кредитного ліміту на його картковому рахунку, оскільки з виписки з його карткового рахунку вбачається, що останній, починаючи з липня 2013 року активно користувався кредитними коштами у межах наданих банком кредитних лімітів, поповнював свій картковий рахунок, крім того є користувачем додатку Приват24, у якому у закладці «Мої рахунки» знаходиться інформація про усі відкриті карткові рахунки та залишок грошових коштів на них з розбивкою на узгоджений кредитний ліміт, а також суму особистих коштів. Крім того, у виписці, долученій до матеріалів справи, а також яку відповідач може сформувати власноруч у додатку, вказується інформація щодо зміни кредитного ліміту за картковим рахунком ОСОБА_1 .

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що надана позивачем інформація не містить відомостей про те, які саме картки отримував останній, а надані позивачем докази не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування він розумів, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань,оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», які були задоволені рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22.06.2021, містять тільки прохання щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 30.07.2013 року у розмірі 16215,32 грн., яка є заборгованістю за простроченим тілом кредиту та не містять вимог щодо погашення відсотків, пені або заборгованості за розрахунково-касове обслуговування окремого виду карток.

Таким чином, до заяви про перегляд заочного рішення жодного доказу в розумінні положень ст. 76 ЦПК України не додано. Окрім того, у заяві про перегляд заочного рішення заявник (відповідач) фактично вдається до переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при прийнятті рішення, тобто останній фактично не погоджується з прийнятим рішенням, здійсненою судом оцінкою доказів та встановленими обставинами справи.

Більше того, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову, до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем не додано.

Сукупності обставин, визначених ст. 285 ЦПК України, судом встановлено не було, а відповідачем їх наявність не доведена.

Крім того, у відповідність до ч. 4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з наведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Таким чином, суд вважає, що пояснення та докази, на які посилається в своїй заяві відповідач, не мають істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки доводи заявника зводяться лише до правової позиції відповідача щодо предмету спору.З урахуванням того, що заявник не надав як доказів поважності неприбуття в судові засідання, так і доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи і вплинули б на рішення суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

За таких обставин, посилання відповідача не є доказами, що мають істотне значення для правильного вирішення справи в розумінні положень ч. 1 ст. 288 ЦПК України, а є підставою для апеляційного перегляду рішення суду, оскільки суд першої інстанції не може скасувати заочне рішення суду для надання іншої правової оцінки тим самим доказам у справі.

Частиною 3 ст. 287 ЦПК України визначено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22.06.2021 без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 284-288 ЦПК України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без задоволення.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Тиха