Рішення № 99228404, 25.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 року м. Київ № 640/27742/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року №0089514203.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року №0089514203 відповідачем порушено норми пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, оскільки штрафні санкції нараховано за прострочення оплати транспортного податку за 2015 та за 2016 роки. Крім того, позивач наголошує, що ним не було отримано жодне податкове повідомлення-рішення, отже звільняється від відповідальності за порушення строків оплати грошових зобов`язань, визначених такими податковими повідомленнями-рішеннями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року №0089514203 прийнято, оскільки перевіркою встановлено порушення позивачем граничних строків сплати транспортного податку за 2015 та за 2016 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року замінено відповідача з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (відокремлений підрозділ).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управління Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункті 20.1 статті 20 та пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету узгодженого грошового зобов`язання по транспортному податку з фізичних осіб ОСОБА_1 , за результатом якої складено акт від 09 квітня 2020 року №4507/26-15-33-14/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

Так, актом перевірки зафіксовано порушення позивачем строків сплати нарахованої суми грошового зобов`язання по транспортному податку з фізичних осіб, передбачених підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року №0089514203, яким позивачу нараховано штраф в сумі 10 833,33 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.

Згідно із підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пунктів 36.1-36.3 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, згідно із приписами абзацу а підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України транспортний податок сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сформоване податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року №6404-17, яким позивачу визначено транспортний податок в сумі 25 000 грн, яке направлено за податковою адресою позивача поштовим відправленням та повернулось не вручене з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» 12 січня 2016 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також, 10 червня 2016 року відповідачем сформовано податкові повідомлення-рішення №40-1305/Р та №41-1305/Р, якими позивачу визначено транспортний податок та які направлено за податковою адресою позивача поштовим відправленням та повернулись не вручене з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» 25 липня 2016 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно із пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Нормами підпунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року №6404-17 вважається врученим позивачу 12 січня 2016 року, а податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2016 року №40-1305/Р та №41-1305/Р вважаються врученими позивачу 25 липня 2016 року.

Судом встановлено та позивачем не заперечується, що грошові зобов`язання з транспортного податку сплачено позивачем 25 січня 2019 року.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про порушення позивачем строків сплати нарахованої суми грошового зобов`язання по транспортному податку з фізичних осіб, передбачених підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України.

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Податкового кодексу України (пункт 114.1 статті 114 Податкового кодексу України).

Так, пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Однак, розмір штрафної (фінансової) санкції встановлений статтею 126 Податкового кодексу України у відсотках до погашеної суми податкового боргу, а тому сума штрафної санкції за порушення строку сплати узгоджених сум грошових зобов`язань, з урахуванням положень статті 126 Податкового кодексу України, розраховується за період з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, і до дня фактичної сплати боргу.

При цьому штрафна санкція нараховується на суму фактичної сплати в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Отже, з урахуванням того, що обов`язковою умовою для застосування до платника податку штрафної (фінансової) санкції на підставі статті 126 Податкового кодексу України є сплата грошового зобов`язання або факт погашення податкового боргу, то відлік строку давності для застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми грошового зобов`язання починається з дня, наступного за днем фактичної сплати такого грошового зобов`язання.

Суд наголошує, що відповідачем не порушений строк визначений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України з дня сплати позивачем грошового зобов`язання по транспортному податку.

Враховуючи вищевикладене, відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв у відповідності до положень Податкового кодексу України, а відтак підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко