Рішення № 99228202, 27.08.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/5715/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) 26.05.2021 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУПФ України в Чернігівській області), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про перерахунок пенсії №253150001691 від 09.12.2020;

- зобов`язати відповідача здійснити вірне призначення, нарахувати та виплатити йому пенсію за віком з дня, що настав за днем досягнення ним пенсійного віку – 27.01.2020, з урахуванням стажу роботи у в/ч №964420 в період з 21.09.1983 по 23.07.1987.

Позов мотивовано тим, що відмова відповідача зарахувати до його страхового стажу спірний період роботи є необґрунтованою, оскільки наявними документами підтверджується стаж роботи на території Естонської РСР, яка входила в склад СРСР. Крім того, у відповідності до частини другої статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Україна взяла на себе зобов`язання зараховувати стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж, набутий на території колишнього СРСР.

Ухвалою судді від 29.06.2021 поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом, відмовлено позивачу у розгляді справи з викликом сторін, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території України та Естонії вирішується згідно з законодавством кожної з держав, з урахуванням положень Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010. За наведених обставин, страховий стаж, набутий позивачем на території Естонської Республіки, не враховується при призначення пенсії в Україні. За цей період страхового стажу пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки. Підстави для врахування періоду роботи у в/ч №964420 з 21.09.1983 по 23.07.1987 – відсутні.

Також відповідач вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про наявність у нього права на призначення пенсії з 27.01.2020, оскільки таке звернення відбулось пізніше трьох місяців після досягнення пенсійного віку.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він свою правову позицію підтримав та просив позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, враховуючи таке.

Відповідно до матеріалів справи, по досягненню пенсійного віку ОСОБА_1 16.04.2020 звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 15, 16).

Листом від 29.04.2020 відповідач повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу (пенсійним органом не враховані періоди роботи, що вказані в розписці-повідомленні) (а.с. 17-18).

16.10.2020, після отримання уточнюючих довідок щодо спірного стажу, ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах (а.с. 19, 20).

Відповідно до протоколу призначення пенсії відповідачем призначено позивачу пенсію з 01.10.2020. Згідно із індивідуальними відомостями, страховий стаж ОСОБА_1 на момент призначення пенсії становив 30 років 1 місяць 10 днів. До страхового стажу ГУПФУ в Чернігівській області, в тому числі, враховано період роботи позивача з 21.09.1983 по 23.07.1987 у в/ч №96420 на посаді слюсара-сантехніка на території Естонської РСР (а.с. 24-25, 42-45).

Надалі ГУПФУ в Чернігівській області до Департаменту соціального страхування Естонської Республіки направило запит про підтвердження періодів роботи позивача у республіці, на який отримало відповідь, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 в Естонії становить 08 років 07 місяців 06 днів, а саме: з 21.09.1983 по 23.07.1987, з 03.08.1987 по 12.04.1991 та з 22.04.1991 по 14.05.1992 (а.с. 28-30).

Враховуючи наведену інформацію, ГУПФУ в Чернігівській області провело коригування зарахованого позивачу страхового стажу, виключивши з нього період роботи в Естонії з 21.09.1983 по 23.07.1987. За таких обставин, загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 26 років 3 місці 7 днів (а.с. 26-27, 31-32). Про проведені коригування та, як наслідок зменшення розміру пенсії, позивача повідомлено листом №2500-0428-8/49431 (а.с. 33).

З метою з`ясування обставин зменшення пенсії та виключення із страхового стажу спірного періоду, ОСОБА_1 у грудні 2020 року та його адвокат у квітні 2021 року зверталися до ГУПФУ в Чернігівській області із відповідними запитами. Про підстави перерахунку пенсії позивача повідомлено листом від 21.01.2021. Матеріали пенсійної справи надано на запит адвоката листом від 23.04.2021(а.с. 35-41).

Вважаючи дії відповідача щодо виключення спірного періоду роботи із страхового стажу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.

Згідно вимог статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 (справа №235/805/17), від 06.12.2019 (справа №663/686/16-а), від 06.12.2019 (справа №500/1561/17) та від 05.12.2019 (справа №242/2536/16-а).

Відповідач визнає факт роботи позивача в Естонській РСР протягом періоду з 21.09.1983 по 23.07.1987, однак, з посиланням на положення Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, вважає, що набутий ОСОБА_1 стаж на території вказаної республіки не враховується при призначенні пенсії в Україні. Так за спірний період пенсія призначається за законодавством Естонської Республіки.

Однак, з такою позицією суд не погоджується, враховуючи таке.

Відповідач посилається на пункт 1 статті 6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення, ратифікованої Законом України №3990 від 02 листопада 2011 року, згідно якої, якщо право на пенсію виникає на підставі законодавства однієї Сторони без урахування страхового стажу, набутого на підставі законодавства іншої Сторони, то відповідна Сторона призначає пенсію тільки за страховий стаж, набутий на підставі свого законодавства, незалежно від проживання на території однієї із Сторін.

Дата ратифікації Угоди 02.11.2011, проте, період роботи ОСОБА_1 у в/ч №96420, розташованої на території Естонській РСР, як складовій частині СРСР (до якого входила й Україна) значиться з 21.09.1983 по 23.07.1987.

Крім того, Преамбулою Угоди зазначено, що Сторонами цієї Угоди є Україна та Естонська Республіка, тобто незалежні держави, утворені після розпаду СРСР у 1991 році. Разом з тим, позивач не працював у Естонії як незалежній державі, відтак, на переконання суду, застосування положень зазначеної Угоди є помилковим та суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Зокрема, стаття 58 Конституції України закріплює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України) (абзаци перший-четвертий пункту 5 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року №1-зп/1997).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд вважає протиправною відмову ГУПФУ в Чернігівській області щодо зарахування до загального страхового стажу роботи позивача вищевказаного спірного періоду роботи на території Естонської РСР.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Чернігівській області за №253150001691 від 09.12.2020.

З цього приводу суд зауважує, що зазначене вище рішення відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а лише наданий позивачу протокол з пенсійної справи, який відображає перерахунок його пенсії.

Тому за встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо виключення із загального страхового стажу періоду роботи в Естонській РСР з 21.09.1983 по 23.07.1987.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУПФУ в Чернігівській області здійснити вірне призначення, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня, що настав за днем досягнення ним пенсійного віку – 27.01.2020, з урахуванням спірного стажу роботи, суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу, ОСОБА_1 посилається на положення частини першої статті 45 Закону №1058-IV , якою установлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що оскільки його звернення до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії відбулось у межах строку, встановленого Законом №1058-IV (16.04.2020), то і пенсія йому в належному розмірі має бути призначена (перерахована) з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку – з 27.01.2020.

Однак, з такою позицією суд не погоджується, враховуючи таке.

Так, дійсно ОСОБА_1 вперше звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах 16.04.2020 (а.с. 15-16). Однак, така заява ГУПФУ в Чернігівській області задоволена не була, у зв`язку із відсутністю у позивача належним чином підтвердженого достатнього страхового стажу. У строк до 15.07.2020 запропоновано надати інші документи про стаж роботи (а.с. 17-18). Вказана відмова ОСОБА_1 оскаржена не була.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Разом з тим, частиною четвертою статті 45 Закону №1058-IV установлено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 у законодавчо встановлені строки додаткові документи подані не були. Так, відповідна заява та уточнюючі довідки надані ним до ГУПФУ в Чернігівській області лише 16.10.2020 (а.с. 19-20). Згідно із матеріалами справи, пенсія позивачу призначена з урахуванням вказаних вище вимог статті 45 Закону №1058-IV – з 01.10.2020 (а.с. 21).

Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача провести йому перерахунок пенсії з 27.01.2020 є необґрунтованими та не базуються на вимогах чинного законодавства.

Однак, одночасно суд звертає увагу на те, що внаслідок протиправних дій ГУПФУ в Чернігівській області щодо виключення із загального страхового стажу позивача спірного періоду роботи, відбувся перерахунок його пенсії у бік зменшення, внаслідок чого відповідач повідомив ОСОБА_1 про необхідність внесення на бюджетний рахунок коштів в сумі 707,11 грн. як переплати пенсії за період з 01.10.2020 по 31.12.2020 (а.с. 33). Вказані кошти позивач сплатив 22.12.2020, що підтверджується копією квитанції №26 (а.с. 34).

Практика Європейського суду з прав людини виробила конструкцію «legitimate expectations» («правомірні очікування»), пояснюючи сутність якої ЄСПЛ зазначає про необхідність більш широкого розуміння терміну майна (possessions), зазначеного у статті 1 Першого Протоколу Конвенції, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше «правомірного очікування» ефективного отримання майнового права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) ЄСПЛ повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Враховуючи наведене, оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача було порушено право ОСОБА_1 на мирне володіння майном (пенсією) та безпідставно повернуто ГУПФУ в Чернігівській області кошти, суд вважає, що наявні правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з дати її призначення – з 01.10.2020, зарахувавши при цьому до його страхового стажу спірний період роботи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виключення із загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у військовій частині №964420, розташованої на території Естонській РСР, із 21.09.1983 по 23.07.1987.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком з 01.10.2020 (з урахуванням раніше виплачених сум), зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи у військовій частині №964420, розташованої на території Естонській РСР, із 21.09.1983 по 23.07.1987.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 34 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна