Рішення № 99226615, 18.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року Справа № 280/3463/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання П`яниди Б.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Галагуза М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29 “А”, код ЄДРПОУ 02909973)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Прокуратури Запорізької області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії прокуратури Запорізької області щодо відмови в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку із звільненням за наказом прокурора Запорізької області №731к від 29.04.2020;

зобов`язати прокуратуру Запорізької області нарахувати та виплатити вихідну допомогу ОСОБА_1 в розмірі 132927 грн. 36 коп. при звільненні за наказом прокурора Запорізької області №731 к від 29.04.2020 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що з 17.07.2006 працював в органах прокуратури, а на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні з 14.01.2016. Зазначає, що наказом Прокурора Запорізької області №731к від 29.04.2020 його звільнено з займаної посади на підставі рішення кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 Офісу Генерального прокурора від 09.04.2020 №312. Здійснюючи розрахунок при звільненні, прокуратурою Запорізької області, в порушення статті 44 Кодексу законів про працю України позивачу не виплачено вихідну допомогу. 12.05.2020 року позивачем направлено запит до прокуратури Запорізької області щодо нарахування та виплати при звільнені вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України. Однак, листом від 21.05.2020 відповідач повідомив, що зазначені виплати Законом України «Про прокуратуру» не передбачені. Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем здійснений не був, у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 26.06.2020 вх. № 29745 посилається на те, що відповідно до норм Закону №1697 у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. Таким чином, даний юридичний факт (підстава п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 ) є відмінним від того юридичного факту, у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відтак, оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначеними Законами України №1697-VII, № 113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання, що узгоджується з практикою Верховного суду України від 31.01.2018 року у справі № 820/1119/16. З урахуванням наведенного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Ухвалою судді від 01.06.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі № 280/3463/21, призначено підготовче судове засідання на 30.06.2020.

Ухвалою суду від 30.06.2021 зупинено провадження у справі № 280/3463/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 280/3607/20.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 провадження у справі № 280/3463/20 поновлено.

Протокольною ухвалою суду від 19.07.2021 здійснено заміну відповідача прокуратури Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 18.08.2021.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 18.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Позивач проходив службу в органах прокуратури з 17.07.2006.

Наказом прокурора Запорізької області від 14.01.2016 позивача призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні.

29.04.2020 прокурором Запорізької області видано наказ №741к, яким на підставі статті 9 Закону України “Про прокуратуру”, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Запорізької області з 30.04.2020. Підстава: рішення кадрової комісії №2 (а.с.32).

ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Запорізької області із заявою від 12.05.2020 в якій просив вирішити питання щодо виплати вихідної допомоги на підставі положень ст. 44 КЗпП України (а.с.38).

Листом від 21.05.2020 за вих. № 18-3621-20 прокуратура Запорізької обалсті повідомила, що зазначені виплати Законом України «Про прокуратуру» не передбачені, а виплата працівникові вихідної допомоги за ст.44 КЗпП України здійснюється виключно з визначених цією статтею підстав.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо виплати вихідної допомоги та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до п.9 ч.1 даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Крім того, Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20.

Відтак, при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) останній набуває право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

В той же час суд зазначає, що право на отримання вихідної допомоги при звільненні мають виключно ті особи, які фактично були звільненні з роботи на підставах передбачених статтею 40 КЗпП України (ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем оскаржено наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 731к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру з 30.04.2020.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 у справі № 280/3607/20, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області №731к від 29.04.2020 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2020 по 15 квітня 2021 в сумі 260451,11 гривень, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів та без урахування вже виплачених сум.

Позивач у судовому засіданні підтвердив, що рішення суду у справі № 280/3607/20 щодо виплати середнього заробітку виконано в повному обсязі.

Отже, позивача не можна вважати таким, що звільнений з органів прокуратури, у зв`язку з чим право на отримання вихідної допомоги останній не набув. Іншими словами, поновлення на роботі після скасування в судовому порядку наказу про звільнення нівелює право такої особи на отримання вихідної допомоги при звільненні з 30 квітня 2020 року, адже відсутній юридичний факт, з яким законодавець пов`язує набуття права на отримання такої допомоги - звільнення з роботи на підставах передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України (в контексті спірних правовідносин ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги у зв`язку з набранням законної сили рішення суду про поновлення останнього на посаді в органах прокуратури.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на даний час відсутні підстави для зобов`язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні, оскільки поновлення на посаді і виплата вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовної заяви, розподіл судових витрат в порядку ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29 “А”, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.08.2021

Суддя Л.Я. Максименко