Рішення № 99226530, 28.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2021 р. Справа№200/9921/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі – Управління ВД ФСС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати страхових виплат з 1 вересня 2016 року по 31 жовтня 2019 року; - зобов`язати виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 1 вересня 2016 року по 31 жовтня 2019 року.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність відповідача щодо припинення виплати йому соціальних виплат з 1 вересня 2016 року по 31 жовтня 2019 року на підставні Постанови КМУ № 365.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку і отримував щомісячні страхові виплати з 01.09.2014 по 31.08.2016 в Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У серпні 2015 року потерпілому виплачена заборгованість по страховим виплатам з 1 травня 2014 року по 31 серпня 2014 року. Також посилається на те, що з 1 вересня 2016 року Бахмутським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території Бахмутської міської ради (протокол комісії від 30.08.2016 № 9), яким вирішено відмовити в призначенні (поновленні) та припинити виплати ОСОБА_1 . Крім того відповідач зазначає, що 15.09.2016 позивач звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою, якою просив припинити йому виплату страхових виплат з 01.09.2016 у зв`язку зі зміною місця проживання. Зазначає, що позивач особисто подав заяву про припинення йому страхових виплат, чим самим здійснив волевиявлення щодо реалізації права на отримання страхових виплат, встановлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Вважає, що Управління ВД ФСС припинило виплату страхових сум позивач з 1 вересня 2016 року в порядку та у спосіб, встановлений діючим законодавством. Також відповідач зазначає, що за період з вересня 2016 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 до відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду не звертався. Вважає, що позивач самостійно не виявив бажання та не здійснив належних дій встановлених законодавством для отримання страхових виплат на протязі більше 3 років. Зазначає, що 04.11.2019 позивач звернувся до Бахмутського міського відділення із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, надавши довідку ВПО №1436-5000223633 від 04.11.2019. Бахмутським міським відділенням відновлено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (Протокол комісії від 20.11.2019 року № 44). Постановою відділення Фонду № 0502/4258/4258.1/37 від 26.11.2019 позивачу продовжені раніше призначені щомісячні страхові виплати з 1 листопада 2019 року. На теперішній час позивач перебуває на обліку та отримує страхові виплати у Бахмутському міському відділенні. Крім того, відповідач вважає, що позивач порушив строк звернення до адміністративного суду, який почав обчислюватись з моменту припинення нарахування ОСОБА_1 страхових виплат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2021 суддею прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази. Визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 29.07.2011.

Також до суду надана копія довідки від 04.11.2019 № 1436-50000223633 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою ОСОБА_1 перемістився з м. Горлівка до м. Соледар, Бахмутського району Донецької області.

Відповідно до копії довідки МСЕК серія АВ № 0607845 позивач має третю групу інвалідності з 01.05.2016 пов`язану з професійним захворюванням.

Адвокат позивача звернувся до Управління ВД ФСС із запитом від 26.07.2021 яким просив повідомити на яких підставах були припинені щомісячні страхові виплати, а також на якій підставі не сплачується заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 .

Листом відповідача від 28.07.2021 № 01-04/15-1468 адвокату позивача повідомлено про те, ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 1 вересня 2014 року по 31 серпня 2016 року у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У серпні 2015 року потерпілому виплачено заборгованість з 1 травня 2014 року по 31 серпня 2014 року. З 1 вересня 2016 року потерпілому припинено нарахування щомісячних страхових виплат згідно протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.08.2016 № 9. Також зазначено, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа повторно звернувся до Бахмуського міського відділення із заявою про продовження страховому виплат. Виплати відновлено з 1 листопада 2019 року.

Відповідач надав до суду копію заяви ОСОБА_1 від 22.06.2014 до Відділення фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань у м. Артемівську Донецької області якою позивач просив продовжити йому раніше призначену щомісячну страхову виплату у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням).

Згідно з копією постанови Відділення ВД ФССНВВ та ПЗ у м. Артемівську від 26 вересня 2014 року № 0503/4258/4258.1/23 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 4074,04 грн. Виплати вирішено проводити з 1 вересня 2014 року по 30 квітня 2016 року включно.

Відповідно до копії постанови Відділення ВД ФССНВВ та ПЗ у м. Артемівську від 10 серпня 2015 року № 0503/4258/4258.1/26 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі: за травень 2014 року – 4074,04 грн; за червень 2014 року – 4074,04 грн; за липень 2014 року – 4074,04 грн; за серпень 2014 року – 4074,04 грн. Зазначено, підставу виплати: довідка про суми страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, видану відділенням 0512.

Також відповідач надав до суду копію протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території Бахмутської міської ради від 30.08.2016 № 9, відповідно до якого вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні соціальних виплат з 30.08.2016.

Відповідно до копії постанови Відділення ВД ФССНВВП у м. Артемівську від 15 вересня 2016 року № 0503/4258/4258.1/32 позивачу припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 4395,90 грн. Причина припинення зазначена: рішення комісії згідно з протоколом № 9 від 30.08.2016. Виплату припинено з 1 вересня 2016 року.

Позивач звернувся до Відділення ВД ФССНВВП у м. Артемівську з заявою від 15.09.2016, якою просив зняти його з обліку у зв`язку зі зміною місця проживання, і припинити страхові виплати з 01.09.2016.

У наступному ОСОБА_1 звернувся з заявою до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 04.11.2019 якою просив продовжити раніше призначену щомісячну страхову виплату безстроково, у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням).

Відповідно до копії протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 44 вирішено відновити соціальні виплати ОСОБА_1 .

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: “Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”,

Суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано, тобто позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, “в інших випадках, передбачених законодавством”. При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.

Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 01.09.2016 по 31.10.2019 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо посилання відповідача на заяву позивача від 15.09.2016 щодо зняття його з обліку і призупинення страхових виплат суд зазначає, що Законом № 1105-XIV та Порядком № 24 Фонду не надано повноважень щодо припинення страхових виплат на підставі заяви потерпілого у зв`язку зі зміною місця проживання. Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.

Наведене відповідач правовим висновкам Першого апеляційного адміністративного суду, які викладені в постанові від 24.03.2021 у справі № 200/10005/20-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Суд зазначає, що рішення суду, визначені ч. 1 ст. 371 КАС України виконуються негайно (у відповідній частині) в силу цього законодавчого припису і не потребують додаткового звернення судовим рішенням. Обставин для звернення до негайного виконання на підставі ч. 2 ст. 371 КАС України судом не встановлено.

Відповідно до квитанції № 0.0.2219282740.1 від 04.08.2021 позивачем сплачено судовий збір за подання позову в загальному розмірі 908,00 грн.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 908,00 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат з 1 вересня 2016 року по 31 жовтня 2019 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 1 вересня 2016 року по 31 жовтня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повне рішення суду складено 28 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Куденков