Рішення № 99226418, 27.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 р. Справа№200/7936/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

25 червня 2021 року, позивач, ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецького апеляційного суду (місцезнаходження: проспект Миру, буд. 1-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 42262513) про стягнення з Донецького апеляційного суду на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26 червня 2020 року по 28 травня 2021 року в сумі 300 000 (триста тисяч) гривен 00 копійок.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27 липня 2021 року. Зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795) та Державну казначейську службу України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 37567646); встановлено строк надання заяв по суті, витребувано визначені докази.

14 липня 2021 року на виконання вимог ухвали відповідачем надано витребувані докази.

20 липня 2021 року відповідач подав відзив на позовну заяву. Крім того, у відзиві відповідач виклав клопотання про залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі в якості другого відповідача.

Разом з тим, у відзиві на позов, відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника.

27 липня 2021 року позивач скористався правом надання відповіді на відзив.

27 липня 2021 року позивач приймав участь у підготовчому засіданні.

27 липня 2021 року представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не прибули, докази належного повідомлення про судове засідання знаходяться в матеріалах справи.

Протокольною ухвалою суду від 27 липня 2021 року постановлено проводити підготовче засідання без участі представників відповідача та третіх осіб.

Ухвалою суду від 27 липня 2021 року в задоволенні клопотання відповідача, Донецького апеляційного суду, про залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі в якості другого відповідача – відмовлено.

Ухвалою суду від 27 липня 2021 року відкладено підготовче судове засідання на 16 серпня 2021 року, витребувано додаткові докази.

29 липня 2021 року до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи, Державної судової адміністрації України.

04 серпня 2021 року позивач надав відповідь на пояснення третьої особи, Державної судової адміністрації України.

06 серпня 2021 року відповідачем надано витребувані докази.

16 серпня 2021 року позивач приймав участь у підготовчому засіданні.

В підготовче засідання, що відбулося 16 серпня 2021 року, представники відповідача та третіх осіб не прибули, докази належного повідомлення про судове засідання знаходяться в матеріалах справи.

Протокольною ухвалою суду від 16 серпня 2021 року постановлено проводити підготовче засідання без участі представників відповідача та третіх осіб.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 27.08.2021.

27 серпня 2021 року в судове засідання учасники справи, їх представники не прибули. Разом з тим, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без його участі, що надійшло до суду 27 серпня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб.

Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що працював на посаді судді Донецького апеляційного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 18 червня 2020 року позивача відраховано зі штату Донецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Позивач вказує, що з ним при звільненні у відставку Донецький апеляційний суд не провів повного розрахунку. Зазначає, що на час його звільнення існував спір між ним та відповідачем щодо розміру суддівської винагороди за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів та розміру компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік. Позивач вказує, що обчислення відповідачем належної йому до сплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік виходячи із сумарного заробітку за останні перед звільненням 12 місяців (тобто з урахуванням обмеженої у травні 2020 року суддівської винагороди), призвело до недоплати позивачу 2656 гривен 31 копійок. Позивач зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №200/8998/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, визнано протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням її обмеження згідно положень частин першої, третьої статті 29 Закону та щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік з урахуванням суддівської винагороди за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням її обмеження згідно положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а також стягнуто з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів у сумі 62 866 гривен 10 копійок та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2656 гривен 31 копійок, всього: 65522 гривен 41 копійок.

Також позивач вказує, що при підготовці у вересні 2020 року вищенаведеного позову, ним виявлена помилка в частині не здійснення відповідачем коригування посадового окладу позивача за період з червня по грудень 2019 року на коефіцієнт підвищення – 1,3678. За усним зверненням позивача відповідач у жовтні 2020 року здійснив перерахунок компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік, внаслідок чого донарахував компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 15636 гривен 05 копійок.

Позивач зазначає, що за ініційованим зверненнями, в тому числі і до суду, відповідач після звільнення ОСОБА_1 в період з 26 червня 2020 року по 28 травня 2021 року несвоєчасно виплатив останній 81158 гривен 46 копійок. Отже, повний розрахунок, як вважає позивач, відповідач здійснив 28 травня 2021 року, тобто із затримкою в 11 місяців.

Враховуючи те, що відповідач порушив передбачені законодавством строки розрахунку з позивачем при звільненні останнього, вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 червня 2020 року по 28 травня 2021 року складає 2268997 гривен 50 копійок за 231 робочий день. При цьому, беручи до уваги практику Верховного Суду, застосовуючи принцип співмірності, позивач вважає, що стягненню на його користь підлягає 300000,00 гривен.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог. Відповідач посилається на відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на те, що право на виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року у сумі 62866 гривен 10 копійок та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2256 гривен 31 копійок встановлено вже після звільнення ОСОБА_1 при розгляді адміністративної справи №200/8998/20-а. Крім того, звертає увагу на те, що позивач до Донецького окружного адміністративного суду звернувся лише у вересні 2020 року, тобто на час звільнення претензій до Донецького апеляційного суду не мав. Також відповідач зазначає, що виконання рішення у цій справі передбачає списання певної суми коштів з бюджетної програми 0501150, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якій позивач вказує на обставини добровільного виконання відповідачем судового рішення у справі №200/8998/20-а. Зазначає, що рішенням у справі №200/8998/20-а вирішено спір щодо розміру сум, що належали позивачу до виплати при звільненні, а не встановлено право на отримання суддівської винагороди. Зауважує, що закон не зобов`язує особу, права якої порушені, звернутися до суду з позовом саме в той день, коли вона дізналась про порушення своїх прав. Також позивач вказує на невірний обрахунок відповідачем розміру її середньоденної заробітної плати (без урахуванням сум, сплачених на виконання рішення суду у справі №200/8998/20-а, та здійсненого відповідачем перерахунку). Крім того, зазначає, що Донецький апеляційний суд є розпорядником коштів нижчого рівня, тобто бюджетною установою, яка уповноважена на отримання асигнувань в межах затверджених бюджетних призначень, прийняття зобов`язань та здійснення виплат з бюджету на виконання своїх функцій, а отже підстави для залучення Державної судової адміністрації України другим відповідачем у справі відсутні.

Третьою особою, Державною судовою адміністрацією України, до суду надано пояснення на позовну заяву, в обґрунтування яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що право позивача на виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року у сумі 62866 гривен 10 копійок та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2656 гривен 31 копійок встановлено вже після звільнення ОСОБА_1 при розгляді адміністративної справи №200/8998/20-а. Посилається на те, що норми КЗпП України не розповсюджуються на спірні у справі правовідносини.

Позивачем до суду надано відповідь на пояснення третьої особи, Державної судової адміністрації України, в якій ОСОБА_1 вважає наведені в них доводи безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 28 вересня 2018 року №297/2018 відповідно до підпункту 7 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункту 1 частини другої статті 53, частини третьої статті 82 і пункту 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 11 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя", зокрема, ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Донецького апеляційного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 18 червня 2020 року №1872/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Донецького апеляційного суду від 19 червня 2020 року №406/к позивача відраховано зі штату Донецького апеляційного суду 25 червня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про відставку. Також вказаним наказом вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік тривалістю 15 календарних днів, вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №200/8998/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням її обмеження згідно положень частин першої, третьої статті 29 Закону, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020 р.) та щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік з урахуванням суддівської винагороди за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів із застосуванням її обмеження згідно положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020)

Стягнуто з Донецького апеляційного суду (пр. Миру, 1а, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 42262513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену суддівську винагороду за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів у сумі 62866 (шістдесят дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 10 (десять) копійок та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2656 (дві тисячі шістсот п`ятдесят шість) гривень 31 (тридцять одну) копійку, всього - 65522 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять дві) гривні 41 (сорок одну) копійку грн.

Рішення суду, в частині присудження виплати суддівської винагороди за травень 2020 року у сумі 62 866 (шістдесят дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 10 (десять) копійок, звернуто до негайного виконання.

Відповідно до платіжного доручення від 06 жовтня 2020 року №5343119775 Донецьким апеляційним судом на користь ОСОБА_1 виплачено 12587 гривен 02 копійок.

Згідно з платіжним дорученням від 12 лютого 2021 року №5723243426 Донецьким апеляційним судом на користь ОСОБА_1 виплачено 50607 гривен 21 копійок.

Крім того, відповідно до платіжного доручення від 28 травня 2021 року №6061029341 Донецьким апеляційним судом на користь ОСОБА_1 виплачено 2138 гривен 33 копійок.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 05 серпня 2021 року №3.11-16/135/2021, виданої Донецьким апеляційним судом, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували звільненню (згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №200/8998/20-а) складає 9822 гривен 50 копійок.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

З рішення суду у справі №200/8998/20-а вбачається, що суд, вирішуючи вказаний спір, дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру у порядку статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач як суб`єкт владних повноважень, діяв протиправно та всупереч статтям 8 і 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій його незалежності як судді. Крім того, за висновком суду, компенсація позивачу за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2020 рік тривалістю 15 календарних днів, у сумі 81 377 гривен 95 копійок протиправно обчислена відповідачем з урахуванням протиправно обмеженої у травні 2020 року суддівської винагороди.

Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд вважає хибним посилання відповідача на те, що право на виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року у сумі 62866 гривен 10 копійок та недоплачену компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у сумі 2656 гривен 31 копійок було встановлено вже після звільнення ОСОБА_1 при розгляді адміністративної справи №200/8998/20-а.

Суд зауважує, що при розгляді справи №200/8998/20-а судом встановлена протиправність дій Донецького апеляційного суду в частині нарахування суддівської винагороди позивачу за вищевказаний період та компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік саме на момент виникнення спірних правовідносин.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 з вищенаведеним позовом до Донецького окружного адміністративного суду звернулась лише у вересні 2020 року, тобто на час звільнення претензій до Донецького апеляційного суду не мала, також не містять належного правового обґрунтування.

Вказаного висновку суд дійшов, враховуючи, що статтею 122 КАС України визначено строки звернення до суду, в межах яких може бути подано позов до адміністративного суду. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі №200/8998/20-а суд дійшов висновку про відповідність поданої позовної заяви вимогам КАС України. Більш того, обставини звернення ОСОБА_1 до суду у вересні 2020 року жодним чином не можуть спростовувати факт не проведення відповідачем повного розрахунку з ОСОБА_1 в день її звільнення, зважаючи на встановлені у справі №200/8998/20-а обставини.

Як встановлено судом, не спростовано відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Донецьким апеляційним судом на виконання судового рішення у справі №200/8998/20-а нараховано і виплачено ОСОБА_1 :

- 06 жовтня 2020 року компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у розмірі 15636 гривен 05 копійок (за відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів – 12587 гривен 02 копійок);

- 12 лютого 2021 року суддівську винагороду за фактично відпрацьовані в період з 01 по 07 травня 2020 року та з 26 по 31 травня 2020 року 8 робочих днів у сумі 62866 гривен 10 копійок (за відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів – 50607 гривен 21 копійок);

- 28 травня 2021 року компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2020 рік у розмірі 2656 гривен 31 копійок (за відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів – 2138 гривен 33 копійок).

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо статусу судді та застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі 200/9642/19-а.

Верховний Суд вказав, що статтею 52 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

У свою чергу, суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.

Професійні судді виконують конституційну функцію – здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України) від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011).

Однак, Верховний Суд наголосив, що суддя – це статус особи, який, відповідно до приписів частини другої статті 52 Закону №1402-VIII, є єдиним незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Відповідно до частини другої, десятої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом

Таким чином, після зарахування судді до штату суду він є працівником цього суду і отримує заробітну плату у вигляді суддівської винагороди. У разі звільнення – суддя свій статус не втрачає, але припиняє трудові відносини із цим судом, а тому має право на повний розрахунок із ним відповідно до статті 116 КЗпП України, оскільки спеціальним Законом №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» питання спірної компенсації не урегульоване.

Суд також звертає увагу, на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Таким чином, компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку входить до складової суддівської винагороди.

Отже, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює питання виплати суддівської винагороди, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

Аналіз положень статей 116 та 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, працівник має право на відшкодування, визначене виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, зокрема, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 05 серпня 2021 року №3.11-16/135/2021, виданої Донецьким апеляційним судом, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 9822 гривен 50 копійок.

Зазначена сума середньоденного грошового забезпечення позивача не є спірною між сторонами у справі.

Таким чином, період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає 231 день (з 26 червня 2020 року по 28 травня 2021 року). Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 2268997 гривен 50 копійок (9822,50 грн. * 231 день).

Разом з тим, суд при вирішенні цього спору враховує, що Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при прийнятті рішення у цій справі необхідно враховувати принцип співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні. Необхідним є з`ясування частки недоплачених позивачу сум від загальної суми, що підлягала до виплати позивачу на час звільнення.

Позивач, беручи до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування критеріїв розумності, справедливості та пропорційності при визначенні відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, в поданій позовній заяві вказав, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на його користь, становить 300000,00 гривен.

Суд бере до уваги, що в порядку частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки ані в поданому до суду відзиві на позовну заяву, ані під час розгляду справи відповідачем не висловлено незгоди з розрахованою ОСОБА_1 сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку з нею при звільненні у розмірі 300000,00 гривен, суд вважає, що вказана сума та, відповідно, наведені позивачем розрахунки не є спірними між сторонами у справі.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3000,00 гривен, що підтверджується квитанцією № 69084 від 24 червня 2021 року.

Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 3000,00 гривен підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Донецького апеляційного суду (місцезнаходження: проспект Миру, буд. 1-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 42262513), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795), Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 37567646), про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити повністю.

Стягнути з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 червня 2020 року по 28 травня 2021 року у сумі 300 000 (триста тисяч) гривен 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) гривен 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27.08.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна