Рішення № 99226403, 28.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2021 року Справа № 160/12427/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна викладену у формі листа;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернутись з поданням до територіального органу Державної казначейської служби України для повернення ОСОБА_1 , помилково сплачених 6 419,00 (шести тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 00 копійок) на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2021 року сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об`єкту нерухомого майна в сумі 6419 грн., що підтверджується квитанцією. Позивач зазначає, що вказана квартира купувалась ним вперше та вказує, що законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло вперше і перебувають на черзі на одержання житла. Позивач вважає, що наявні усі підстави для повернення безпідставно сплачених коштів у визначеному розмірі.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/12427/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

16.08.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування правової позиції зазначив, що звільнення покупця від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування можливе за умови наявності зазначених у цих підпунктах інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому обов`язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів, що необхідні для звільнення від сплати збору, покладається на покупця. Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20.05.2021 року №257487594, ОСОБА_1 набув право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , згідно договору дарування ВЕР № 486852 року № 2797 від 11.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міськнотокругу Д.Я.Оленюком, свідоцтво про право власності від 11.02.1998 року, видане відділом житлово-комунальних послуг міськвиконкому. На підставі зазначеного, відповідач вважає, що ОСОБА_1 придбав житло вперше (став власником майна в перше) 11.07.2007 та став власником частини квартири АДРЕСА_1 , а тому 18.05.2021 року відбулось придбання житла позивачем вдруге. На підставі викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 58183789 від 18.05.2021 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності за договором купівлі-продажу квартири №254 від 18.05.2021 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 18.05.2021 року позивачем сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, оплата якого передбачена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 15.07.1999 року, збір внесений покупцем у розмірі 6419,00 грн.

Сплата вказаної суми за призначенням платежу підтверджена банківською квитанцією за №ПН53600 від 18.05.2021 року.

21.05.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 6419 грн. 00 коп. на підставі п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідь на звернення позивача, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом повідомило про відсутність підстав для повернення помилково перерахованих коштів в сумі 6419,00 грн.

За таких обставин, предметом дослідження в даному випадку є правові підстави повернення позивачу суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні нею нерухомого майна.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (надалі - Порядок), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 18.05.2021 року інша нерухомість ним не придбавалась.

Вказані відомості в порядку виконання обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України не спростовані та судом зворотного не встановлено.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №819/1249/17.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20.05.2021 № 257487594, ОСОБА_1 набув право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , згідно договору дарування ВЕР № 486852 р. № 2797 від 11.07.2007 посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міськнотокругу Д.Я.Оленюком, свідоцтво про право власності від 11.02.1998 року, видане відділом житлово-комунальних послуг міськвиконкому.

Однак, з цього приводу суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин у законодавстві України відсутнє визначення терміну «придбавання майна». Проте системний аналіз використання цього терміну у законодавстві України дозволяє зробити висновок, що цей термін на відміну від більш широкого поняття «набуття майна», означає не будь-який спосіб набуття майна, а конкретний - купівля-продаж, в той же час як набуття майна внаслідок, зокрема, приватизації, дарування, поняттям «придбавання майна» не охоплюється.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 набута позивачем у власність на підставі договору дарування від 11.07.2007 року, суд вважає, що таке нерухоме майно передано позивачу іншим шляхом, ніж купівля-продаж, що не стосується оплатного придбання житла, а тому не спростовує придбання позивачем 08.05.2021 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вперше згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Відомості щодо придбання іншого нерухомого (житлового) майна позивачем відсутні.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії(Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позивач безумовно має право на повернення помилково сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, в якості покупця, оскільки факт придбання ним житла вперше в ході судового розгляду справи не спростовано, проте повернення таких коштів, в тому числі примусове, здійснюється у спосіб, відмінний від звичайного стягнення.

Так, відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (надалі - Порядок №787).

Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" від 16.02.2011 № 106, Пенсійний фонд України відноситься до переліку органів, що контролюють справляння надходжень бюджету при купівлі - продажу нерухомого майна.

Згідно з Порядком казначейського обслуговування доходів та інших надходжень Державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43, органи Державного казначейства України в процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України». Так, Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені у визначеному законом порядку саме в ході розгляду даної адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов`язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.

З огляду на викладене, позовна заява у заявлений позивачем спосіб захисту матиме наслідком остаточне вирішення спору між сторонами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства та відповідатиме меті судового розгляду справи.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 20.07.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна викладену у формі листа.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до територіального органу Державної казначейської служби України подання для повернення ОСОБА_1 , помилково сплачених 6 419,00 (шести тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 00 копійок) на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова