Рішення № 99226195, 18.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 р. Справа № 120/420/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Панасюк В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Іванова Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної і матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача у недовиплаті позивачу коштів при здійсненні додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоплачені у зв`язку з цим кошти в сумі 28660,69 грн, а також втрачену частину коштів за несвоєчасну їх виплату та інфляцію за затримку у їх виплаті в сумі 922742,47 грн;

- стягнення з відповідача на користь позивача понесених матеріальних витрат в сумі 1550,00 грн та завданої моральної шкоди в сумі 1100000,00 грн, а всього 2052953,13 грн, шляхом списання присуджених коштів з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

Окрім того, позивач просить суд встановити судовий контроль за виконання судового рішення та постановити окрему ухвалу на адресу Міністерства юстиції України щодо неналежного виконання органами державної виконавчої служби рішень ЄСПЛ.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України", а також рішень у справах "Віннік та інші проти України" та "Малахова та інші проти України" відповідач у 2014 та 2016 роках виплатив позивачу кошти в сумі 1188937,30 грн, 711209,23 грн, 17745,00 грн та 6000,00 євро, конвертованих в гривні по курсу НБУ. Під час перерахунку цих коштів на картковий рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" здійснено утримання банківської комісії, внаслідок чого позивач загалом недоотримав 28660,69 грн.

Разом з тим, як стало відомо позивачу в серпні 2020 року під час розгляду адміністративної справи № 802/1594/16-а, банківські витрати на перерахування коштів за рішеннями ЄСПЛ повинна нести держава.

Тому, на думку позивача, відповідач зобов`язаний виплатити йому недоплачені кошти в сумі 28660,69 грн та відшкодувати втрачену частину доходів за несвоєчасну виплату вказаних коштів та інфляцію за затримку у їх виплаті в сумі 922742,47 грн.

Крім того, позивач зазначає, що незаконними діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 1100000,00 грн, та матеріальну шкоду в розмірі 1550,00 грн.

Ухвалою суду від 25.01.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 22.02.2021.

09.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що в ході виконання окремих рішень ЄСПЛ державним виконавцем на користь позивача стягувались грошові кошти, визначені за рішеннями національних судів як заборгованість ДАК "Укрресурси" перед ОСОБА_1 з виплати заробітної плати. Водночас Міністерство юстиції України такі суми не визначало та не нараховувало, а лише здійснювало їх перерахування на рахунок позивача в банку через Державну казначейську службу України на підставі відповідних платіжних доручень.

Відповідач наголошує, що виконавче провадження № 44360795 з виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" перебувало на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа. Відповідна постанова державного виконавця від 13.09.2016 була предметом судового оскарження, однак у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 у справі № 802/1462/16-а, яка набрала законної сили.

Крім того, відповідач зазначає, що на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а на вимогу державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Державна казначейська служба України перерахувала на особовий рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" всю суму, визначену рішенням суду, а саме 1188937,30 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2994 від 03.08.2016. Отже, твердження позивача про неповний розрахунок з ним відповідач вважає такими, що не відповідають дійсності.

Також відповідач звертає увагу, що надані позивачем документи з ПАТ КБ "Приватбанк" (довідки, виписки) лише відображають зарахування на банківський рахунок позивача тих чи інших сум, водночас жодним чином не свідчать про факт недоплати позивачу Міністерством юстиції України коштів.

Відповідач вважає, що питання щодо отримання позивачем менших сум ніж ті, що були вказані у платіжних дорученнях та перераховувались Державною казначейською службою України на банківський рахунок позивача стосується винятково договірних правовідносин між позивачем і відповідним банком, тоді як Міністерство юстиції України ніяких протиправних діянь щодо позивача не допускало.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивач невірно тлумачить роз`яснення, надані в листі начальника Департаменту виконання рішень ЄСПЛ від 20.11.2015 до Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, оскільки в цьому листі чітко зазначено, що витрати на банківські послуги покладаються на державу-відповідача виключно до отримання сум банком заявника. Це також відповідає позиції, наведеній у листі Департаменту виконання рішень ЄСПЛ від 13.02.2013.

Щодо коштів в сумі 711209,73 грн, то відповідач просить суд врахувати, що обставини виплати позивачу цієї суми в повному обсязі підтверджуються постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а, яка набрала законної сили, а тому не потребують доведення.

Факт заподіяння позивачу моральної шкоди відповідач заперечує та звертає увагу, що позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про завдання йому моральних чи фізичних страждань у спірних правовідносинах та наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і певними протиправними діями або бездіяльністю Міністерства юстиції України. Крім того, позивач не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи заявлений розмір відшкодування моральної шкоди.

18.02.2021 до суду надійшли заперечення на відзив, у яких позивач не погоджується з доводами та аргументами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву.

Позивач зазначає, що сума, вказана у платіжному дорученні, не є гарантією того, що банком відповідача, тобто Державною казначейською службою України, не було знято комісію за перерахування коштів.

Також позивач вважає, що відповідач перекручує зміст листів Департаменту виконання рішень ЄСПЛ і умисно не враховує, що на картковий рахунок позивача надійшли менші суми ніж ті, що були присуджені. Тобто відбувалося утримання банківської комісії, витрати на яку має нести саме держава в особі Міністерства юстиції України.

Крім того, позивач звертає увагу, що рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" набуло статусу остаточного в жовтні 2014 року, тоді на його виконання позивач отримав кошти в сумі 1182992,60 грн лише в серпні 2016 року. Отже, на думку позивача, він має право на стягнення інфляції за затримку у виплаті таких коштів, тоді як відповідач доводів в цій частині не спростував.

Ухвалою суду від 22.02.2021 підготовче засідання відкладено на 15.03.2021 у зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів та надання сторонам можливості подати їх з власної ініціативи.

23.02.2021, 12.03.2021 та 15.03.2021 через електронну пошту від позивача надійшли заяви, у яких позивач повідомляє, що він захворів та перебуває на стаціонарному лікуванні, а тому просить зупинити провадження у справі до його одужання.

В період з 02.03.2021 до 15.03.2021 головуючий суддя перебував на лікарняному. Тому підготовче засідання від 15.03.2021 не відбулося та перенесено на 29.03.2021.

29.03.2021 електронною поштою до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі на невизначений строк у зв`язку з його перебуванням в реабілітаційному центрі на місячному відновленні здоров`я через перенесену хворобу.

Ухвалою суду від 29.03.2021 вказане клопотання задоволено частково та на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 236 КАС України провадження у справі зупинено до 18.05.2021. Цією ж ухвалою призначено наступне підготовче засідання на 19.05.2021.

17.05.2021 до суду надійшла заява позивача про надання додаткових письмових доказів, в якій позивач наводить розрахунок сум коштів, недоотриманих ним від Міністерства юстиції України на виконання рішень ЄСПЛ (вх. № 26910/21).

Так, в заяві позивач зазначає, що у 2013 році на адресу відповідача він надіслав виписку зі свого карткового рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк" для перерахування коштів за рішеннями ЄСПЛ. У 2014 та 2016 роках на цей рахунок Міністерство юстиції України перераховувало кошти, а саме:

- згідно трьох рішень національного суду на виконання рішення у справі "Малахов та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти в сумі 353220,23 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 4902 від 18.07.2014 цю суму, однак на картковий рахунок позивача надійшла сума в 351454,13 грн, тобто на 1766,10 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- згідно низки рішень національного суду на виконання рішення у справі "Віннік та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти в сумі 360439,50 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 2611 від 16.07.2014 цю суму, але надійшла сума 358 637,31 грн, тобто на 1802,19 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а та рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти сумі 1188937,30 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 2994 від 03.08.2016 цю суму, але надійшла сума 1182992,61 грн, тобто на 5944,69 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- на виконання вимоги державного виконавця за порушення терміну виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" підлягала до перерахування і отримання позивачем пеня в сума в сумі 20,37 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 3225 від 24.08.2016 цю суму, але надійшла сума 20,27 грн, тобто на 0,10 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- на виконання вимоги державного виконавця при виконанні рішення ЄСПЛ у справі "Малахова та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти в сумі 5010,77грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 5043 від 28.10.2014 цю суму, але надійшла сума 4961,16 грн, тобто на 49,61 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- на виконання вимоги державного виконавця при виконанні рішення ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України" також підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти в сумі 6285,70 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 4821 від 22.10.2014 цю суму, але надійшла сума 6223,47 грн, тобто на 62,23 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- згідно трьох рішень національного суду у справі "Яворовенко та інші України" підлягали до перерахування і отримання позивачем кошти в сумі 12387,28 грн; відповідач задекларував в платіжному дорученні № 7330 від 08.10.2014 цю суму, але надійшла сума 12325,34 грн, тобто на 61,94 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії (0,5%) банком відправника (відповідача);

- на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем 2000 євро (еквівалент по курсу НБУ - 32603,10 грн); відповідач задекларував в платіжному дорученні № 7141 від 02.10.2014 цю суму, але надійшла сума 32440,08 грн, тобто на 163,02 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії (0,5%) банком відправника (відповідача);

- на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Малахова та інші проти України" підлягала до перерахування і отримання позивачем 2000 євро (еквівалент по курсу НБУ - 32444,18 грн); відповідач задекларував в платіжному дорученні № 989 від 06.07.2014 цю суму, але надійшла сума 32281,96 грн, тобто на 162,22 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача);

- на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України" підлягали до перерахування і отримання позивачем 2000 євро (еквівалент по курсу НБУ - 32564,06 грн); відповідач задекларував в платіжному дорученні № 3879 від 03.08.2014 цю суму, але надійшла сума 32401,24 грн, тобто на 162,82 грн менше, за рахунок утримання з перерахованої суми банківської комісії банком відправника (відповідача).

Таким чином, позивач зазначає, що за рахунок утримання з належних йому коштів банківської комісії при їх перерахуванні відповідачем він недоотримав кошти, присуджені як рішеннями національного суду, так і рішеннями ЄСПЛ на загальну суму 10174,92 грн.

Крім того, позивач звертає увагу, що в Додатках до рішення ЄСПЛ у справах "Віннік та інші проти України" та "Малахова та інші проти України" є низка рішень національних судів, за якими боржниками є ВДВС Печерського РУЮ м. Києва, ГТУЮ у м. Києві та Відділ примусового виконання рішень ДВС м. Києва на суму 13212,00 грн. Як вважає позивач, цю суму теж зобов`язане сплатити Міністерство юстиції України.

Ухвалою суду від 19.05.2021, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи вищезазначеної заяви від 17.05.2021.

Ухвалою суду від 19.05.2021 задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та поновлено позивачу ОСОБА_1 строк звернення до суду у цій адміністративній справі.

Ухвалою суду від 19.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалами суду від 03.06.2021 та 08.07.2021 задоволено клопотання позивача про витребування додаткових доказів та вирішено витребувати з органів Державної казначейської служби України:

1) належним чином засвідчені копії документів, пов`язаних з перерахуванням на виконання платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016 коштів в сумі 1188937,30 грн на рахунок ПАТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, код банку 305299, кредитний рахунок № НОМЕР_1 );

2) відомості про дату виконання Державною казначейською службою України вказаного платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016;

3) відомості про суму (цифрою та прописом), яка була перерахована Державною казначейською службою України на рахунок ПАТ КБ "Приватбанк" на виконання платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016;

4) відомості про те, чи було утримано органами Державної казначейської служби України при перерахуванні коштів в сумі 1188937,30 грн згідно з платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016 банківську чи іншу комісію, і якщо так, то в якій сумі.

У зв`язку з невиконанням вимог суду, ухвалою від 28.07.2021 судом прийнято рішення про повторно витребувано з Державної казначейської служби України вищезазначених додаткових доказів (документів та відомостей).

13.08.2021 до суду надійшов лист Державної казначейської служби України від 09.08.2021 № 5-10-10/16476, в якому повідомляється, що 04.08.2016 Казначейством на підставі платіжного доручення Міністерства юстиції України від 03.08.2016 № 2994 перераховано на рахунок ПАТ "КБ "Приватбанк" кошти в сумі 1188937,30 грн. При перерахування цих коштів не утримувалась банківська чи будь-яка інша комісія, оскільки до завдань Казначейства не належить нарахування будь-яких комісій на платежі клієнтів Казначейства.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення, які за своїм змістом відповідають обґрунтуванням, наведеним у позовній заяві та відповіді на відзив. Просить позов повністю задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд зазначає таке.

Як встановлено під час розгляду справи та визнається сторонами, в межах виконавчих проваджень з виконання рішень ЄСПЛ у справах "Віннік та інші проти України" (заява № 13977/05 та 45 інших заяв, рішення від 07 листопада 2013 року), "Малахова та інші проти України" (заява № 35995/09 та 249 інших заяв, рішення від 12 грудня 2013 року) та "Яворовенко та інші проти України" (заява № 25663/02 та 30 інших заяв, рішення від 17 липня 2014 року), у 2014 та 2016 роках Міністерство юстиції України виплатило ОСОБА_1 кошти в сумі 711209,23 грн та в сумі 1188937,30 грн.

Крім того, позивачу було виплачено загалом 6000,00 євро, конвертованих у гривню по курсу НБУ, які були присуджені позивачу за вказаними рішеннями ЄСПЛ на відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсацію судових витрат (по 2000 євро у кожній із вищезазначених справ).

Так, сума у 711209,73 грн виплачена позивачу в рамках виконавчих проваджень ВП № 41599894 та ВП № 41010379 на виконання рішень національних судів, де боржником є ДАК "Укрресурси". Обставини щодо її виплати були предметом дослідження під час розгляду адміністративної справи № 802/82/16-а. Зокрема, у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016, яка набула статусу остаточного рішення, зазначено:

"…Судом встановлено, що в рамках виконавчого провадження ВП № 41599894 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 р. у справі "Малахова та інші проти України", де ОСОБА_1 був одним із заявників, згідно з платіжним дорученням № 4902 від 18.07.2014 р. ОСОБА_1 було виплачено кошти в сумі 353220,23 грн. на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14.01.2010 р. про стягнення з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 60000 грн., рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.11.2010 р. про стягнення з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 273500 грн. та додаткового рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.11.2010 р. про стягнення з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 19720,23 грн. Водночас сума заборгованості перед ОСОБА_1 по вищевказаних судових рішеннях також включена до суми повного розрахунку, необхідність проведення якого обумовлена рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 р.

Крім того, в рамках виконавчого провадження ВП № 41010379 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 р. у справі "Віннік та інші проти України", де ОСОБА_1 був одним із заявників, згідно з платіжним дорученням № 2611 від 16.07.2014 р. ОСОБА_1 було виплачено кошти в сумі 360 439,50 грн., в тому числі на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.11.2008 р. про стягнення з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 308700 грн. та додаткового рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 22.07.2008 р. про стягнення з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 49289,50 грн. Водночас сума заборгованості перед ОСОБА_1 по вищевказаних судових рішеннях також включена до суми повного розрахунку, необхідність проведення якого обумовлена рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 р.

Отже, загальна сума коштів, виплачених ОСОБА_1 на виконання рішень національних судів, де боржником є ДАК "Укрресурси", складає 711209,73 грн…".

Щодо коштів в сумі 1188937,30 грн, то такі були виплачені позивачу Міністерством юстиції України на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а.

Вказаною постановою визнано протиправною бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 у справі № 2-200/2004 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з роботи в ДАК "Укрресурси" та зобов`язано Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в порядку виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі "Яворовенко та інші проти України" (виконавче провадження ВП № 44360795) вчинити дії, спрямовані на виплату ОСОБА_1 невиплаченої йому станом на жовтень 2015 року заборгованості ДАК "Укрресурси" за рішеннями національних судів, які набрали законної сили, однак залишаються невиконаними, в сумі 1188937,30 грн.

Виплата позивачу цієї суми здійснена на підставі платіжного доручення Міністерства юстиції України за № 2994 від 03.08.2016.

Окрім того, відповідач перерахував позивачу наступні суми:

1) платіжним дорученням № 3225 від 24.08.2016 - кошти в сумі 20,37 грн (пеня згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України");

2) платіжним дорученням № 3225 від 24.08.2016 - кошти в сумі 5010,77 грн (погашення боргу при виконанні рішення ЄСПЛ у справі "Малахова та інші проти України");

3) платіжним дорученням № 4821 від 22.10.2014 - кошти в сумі 6285,70 грн (пеня згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України");

4) платіжним дорученням № 7330 від 08.10.2014 - кошти в сумі 12387,28 грн (згідно трьох рішень національного суду на виконання рішення у справі "Яворовенко та інші України");

5) платіжним дорученням № 989 від 06.07.2014 - кошти в сумі 32444,18 грн як еквівалент 2000 євро, присуджених позивачу за рішенням ЄСПЛ у справі "Малахова та інші проти України"

6) платіжним дорученням № 3879 від 03.08.2014 - кошти в сумі 32564,06 грн як еквівалент 2000 євро, присуджених позивачу за рішенням ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України";

7) платіжним дорученням № 7141 від 02.10.2014 - кошти в сумі 32603,10 грн як еквівалент 2000 євро, присуджених позивачу за рішенням ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України".

Між тим, позивач зазначає, що отримав менші суми ніж ті, що перераховувались Міністерством юстиції України згідно з вищезазначеними платіжними дорученням.

Так, замість 1188937,30 грн позивач фактично отримав 1182992,61 грн, тобто сума недоплати становить 5944,69 грн; замість 360439,50 грн - 358637,31 грн, тобто на 1802,19 грн менше; замість 353220,23 грн - 351454,13 грн, тобто на 1766,10 грн менше, замість 20,37 грн - 20,27 грн, тобто на 0,10 грн менше; замість 5010,77 грн - 4961,16 грн, тобто на 49,61 грн менше; замість 6285,70 грн - 6223,47 грн, тобто на 62,23 грн менше; замість 12387,28 грн - 12325,34 грн, тобто на 61,94 грн менше; замість 32603,10 грн - 32440,08 грн, тобто на 163,02 грн менше; замість 32444,18 грн - 32281,96 грн, тобто на 162,22 грн менше; замість 32564,06 грн - 32401,24 грн, тобто на 162,82 грн менше.

Відтак позивач наголошує, що за рахунок утримання банківської комісії при перерахуванні Мін`юстом належних йому коштів на виконання рішень ЄСПЛ, він недоотримав 10174,92 грн. Відповідні розрахунки наведені у заяві позивача від 17.05.2021 (вх. № 26910/21).

Разом з тим позивач вважає, що у даному випадку банківські витрати на перерахування коштів повинна нести держава, що роз`яснено в листі начальника Департаменту виконання рішень ЄСПЛ від 20.11.2015, адресованому Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ щодо застосування пені, її математичного розрахунку, роз`яснення алгоритму нарахування пені, порядку виплати заявникам коштів та відшкодування по рішенням ЄСПЛ.

Про вказану обставину позивач дізнався лише в серпні 2020 року під час апеляційного розгляду справи за № 802/1594/16-а, а тому вирішив звернутися до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Перевіряючи наведені доводи позивача, суд встановив, що платіжними дорученнями, реквізити яких зазначені вище, відповідач перерахував на рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" кошти в сумі 1188937,30 грн, 360439,50 грн, 353220,23 грн, 20,37 грн, 5010,77 грн, 6285,70 грн, 12387,28 грн, 32603,10 грн, 32444,18 грн та 32564,06 грн.

Водночас фактично на картку позивача були зараховані менші суми, а саме 1182992,61 грн, 358637,31 грн, 351454,13 грн, 20,27 грн, 4961,16 грн, 6223,47 грн, 12325,34 грн, 32440,08 грн, 32281,96 грн та 32401,24 грн.

З цього суд робить висновок, що при перерахуванні відповідних грошових коштів була утримана банківська чи інша комісія, яка становила: щодо сум до 10000 грн - 1% та щодо сум понад 10000 грн - 0,5%.

Частиною першою статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом норм частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, насамперед, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Тому при розгляді цієї адміністративної справи суд, в межах предмета позову, надає оцінку правомірності дій (бездіяльності) Міністерства юстиції України як суб`єкта владних повноважень, до якого фізичною особою, позивачем у справі, звернуто вимогу про вирішенні публічно-правового спору.

При цьому суд не може вдаватися до оцінки правовідносин, що виникли та існують між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк", оскільки такі мають цивільно-правовий характер та є поза сферою юрисдикції адміністративного суду.

Так, за клопотанням позивача судом прийнято рішення про витребування з Державної казначейської служби України додаткових доказів (документів та відомостей), пов`язаних з перерахуванням Мін`юстом на рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" коштів в сумі 1188937,30 грн на підставі платіжного доручення № 2994 від 03.08.2016.

Мета витребування таких доказів була очевидною: на прикладі однієї, але найбільшої за сумою транзакції перевірити, чи дійсно відповідач перерахував позивачу на його рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк" усю належну йому суму та чи списувалась при цьому органами Казначейства банківська або будь-яка інша комісія.

Отже, ухвалою від 03.06.2021 та в подальшому ухвалами від 08.07.2021 та від 28.07.2021 суд задовольнив клопотання позивача про витребування додаткових доказів та постановив витребувати з Державної казначейської служби України:

1) належним чином засвідчені копії документів, пов`язаних з перерахуванням на виконання платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016 коштів в сумі 1188937,30 грн на рахунок ПАТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, код банку 305299, кредитний рахунок № 29244825509100);

2) відомості про дату виконання Державною казначейською службою України вказаного платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016;

3) відомості про суму (цифрою та прописом), яка була перерахована Державною казначейською службою України на рахунок ПАТ КБ "Приватбанк" на виконання платіжного доручення Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016;

4) відомості про те, чи було утримано органами Державної казначейської служби України при перерахуванні коштів в сумі 1188937,30 грн згідно з платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016 банківську чи іншу комісію, і якщо так, то в якій сумі.

Суд звертає увагу, що витребування зазначених додаткових доказів здійснювалось саме за клопотанням позивача і позивач погодився з тим, що вони мають істотне значення для вирішення спору по суті.

13.08.2021 на виконання вимог суду від Державної казначейської служби України надійшов лист за № 5-10-10/16476 від 09.08.2021.

В листі повідомляється, що 04.08.2016 Казначейством на підставі платіжного доручення Мін`юсту від 03.08.2016 № 2994 на рахунок ПАТ "КБ "Приватбанк" було перераховано кошти в сумі 1188937,30 грн (один мільйон сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 30 копійок). Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, визначено вичерпний перелік завдань Казначейства, до яких не належить нарахування будь-яких комісій на платежі Клієнтів Казначейства. Таким чином, Казначейством при перерахування коштів в сумі 1188937,30 грн згідно з платіжним дорученням Мін`юсту від 03.08.2016 № 2994 не утримувалась банківська чи будь-яка інша комісія.

Отже, на прикладі одного платіжного доручення суд встановив, що відповідач належним чином виконав свій обов`язок та в повному обсязі перерахував на банківський рахунок позивача кошти у зв`язку з виконанням рішення ЄСПЛ.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346-III: 1.30) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з пунктами 22.1, 22.4 статті 22 вказаного Закону ініціювання переказу може здійснюватися за таким видом розрахункових документів як платіжне доручення.

Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

У відповідності до пункту 3.1 цієї Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Водночас додатки 3 та 9 до Інструкції до обов`язкових реквізитів платіжного доручення відносять зазначення цифрами та словами суми коштів, що перераховується з рахунку платника на рахунок отримувача.

Аналіз наведених правових норм засвідчує, що на підставі платіжного доручення, як одного з видів розрахункових документів, за дорученням платника та з його рахунку на рахунок отримувача здійснюється переказ тієї суми, яка визначена у платіжному дорученні. При цьому зазначення суми переказу цифрами та словами (прописом) унеможливлює допущення помилки під час перерахування потрібної суми.

Як видно з платіжного доручення № 2994 від 03.08.2016 та інших платіжних доручень Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України за дорученням відповідача здійснювала перерахування на рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" тих коштів, які належали до виплати позивачу, будь-яких розбіжностей в сумах судом не встановлено. Більше того, сам позивач у своїй заяві від 17.05.2021 підтверджує, що у відповідних платіжних дорученням Мін`юст декларував правильні суми, які підлягали перерахуванню на його користь.

Відтак суд вважає безпідставними та відхиляє твердження позивача, що саме внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Міністерства юстиції України, зокрема за рахунок утримання банківської комісії, він недоотримав певні грошові кошти.

Водночас питання про те, чому на картку позивача зараховувались менші суми ніж ті, що перераховував відповідач, виходить за межі публічно-правового спору між сторонами та межі заявлених позовних вимог, а тому судом не досліджується.

Крім того, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що витрати на сплату банківської комісії у зв`язку з перерахуванням спірних сум повинна нести держава, в даному випадку - в особі Міністерства юстиції України.

Так, свою позицію позивач обґрунтовує з посиланням на лист начальника Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Генерального секретаріату ЄСПЛ Женев`єва Майера від 20.11.2015 до Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ Бориса Бабіна.

Проте зі змісту цього листа вбачається, що надані в ньому роз`яснення стосуються порядку нарахування та виплати пені у випадках затримки розрахунку у виплаті заявнику справедливої сатисфакції за рішенням ЄСПЛ.

Відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Таким чином, надані у вищезазначеному листі роз`яснення стосуються випадків виконання державою-відповідачем рішень ЄСПЛ про присудження заявникам справедливої сатисфакції у відповідності до положень ст. 41 Конвенції та виплати пені, нарахованої за її несвоєчасну виплату.

Поряд з цим, із тих коштів, які перераховувались позивачу Міністерством юстиції України і які є предметом розгляду в цій справі, лише окремі суми стосуються означених вище випадків, а саме: кошти в сумі 20,37 грн як пеня згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" (платіжне доручення № 3225 від 24.08.2016), кошти в сумі 6285,70 грн як пеня згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України" (платіжне доручення № 4821 від 22.10.2014), кошти в сумі 32444,18 грн як еквівалент 2000 євро згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Малахова та інші проти України" (платіжне доручення № 989 від 06.07.2014), кошти в сумі 32564,06 грн як еквівалент 2000 євро згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України" (платіжне доручення № 3879 від 03.08.2014) та кошти в сумі 32603,10 грн як еквівалент 2000 євро згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" (платіжне доручення № 7141 від 02.10.2014).

Водночас решта коштів виплачувалась позивачу на виконання рішень національних судів, як-от постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.11.2008, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14.01.2010, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.11.2010 та інших, в рамках виконавчих проваджень з виконання рішень ЄСПЛ у справах "Віннік та інші проти України", "Малахова та інші проти України" та "Яворовенко та інші проти України", в тому числі виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Тобто відповідні кошти не виплачувались позивачу безпосередньо за рішенням ЄСПЛ про присудження справедливої сатисфакції на підставі положень ст. 41 Конвенції, що виключає можливість поширення на даний випадок (окрім виплати суми сатисфакції та пені) вищезазначених роз`яснень Департаменту виконання рішень ЄСПЛ від 20.11.2015.

До того ж, на думку суду, позивач невірно тлумачить наведені у цьому листі роз`яснення.

Так, у відповідь на запитання "Чи покладаються на державу-відповідача витрати на банківські послуги за переказ відповідних сум на банківський рахунок заявника?" у листі надано роз`яснення наступного змісту: "Так, покладаються, до отримання сум банком заявника".

Суд, знову-таки, зауважує, що вказані роз`яснення стосуються саме витрат на банківські послуги при перерахуванні державою-відповідачем сум справедливої сатисфакції, присудженої заявнику за рішенням ЄСПЛ, та сум пені, нарахованих за затримку у її виплаті.

Але навіть зі змісту наданих роз`яснень є очевидним, що держава несе витрати на банківські послуги лише до моменту отримання відповідних коштів банком заявника. Водночас усі наступні витрати заявника, в тому числі стягнення банківської комісії за надходження коштів на його поточний (картковий) рахунок, вважаються такими, що пов`язані зі сферою договірних відносин між банком та клієнтом, за які держава не може нести відповідальність. Адже особа самостійно обирає банківську установу, в яку їй перераховуються кошти, погоджується з умовами і вартістю обслуговування рахунку, комісіями та іншими платежами, які списуються банком.

Наведене додатково підтверджується листом Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Генерального секретаріату ЄСПЛ від 13.02.2013. В цьому листі щодо банківської комісії заявнику надані роз`яснення про те, що "коли вказаний Вами банк стягує з Вас плату (загальні платежі на утримання рахунків або індивідуальні платежі за кожну транзакцію), це має вважатись особистою справою між приватними особами, тобто між Вами і Вашим банком".

З огляду на викладене і беручи до уваги, що відповідними платіжними дорученнями Міністерства юстиції України підтверджується факт перерахування на банківський рахунок позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" належних йому коштів в повному обсязі, а саме в сумі 1188937,30 грн, 360439,50 грн, 353220,23 грн, 20,37 грн, 5010,77 грн, 6285,70 грн, 12387,28 грн, 32603,10 грн, 32444,18 грн та 32564,06 грн, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача під час виплати йому коштів на виконання рішень ЄСПЛ, в тому числі при здійсненні додаткових заходів індивідуального характеру.

При цьому суд враховує, що Мін`юст здійснював перераховування коштів за тими реквізитами карткового рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк", які повідомлялися позивачем особисто та саме в цілях виконання рішень ЄСПЛ, що позивач підтверджує у заяві від 17.05.2021 (вх. № 26910/21).

Щодо наданих позивачем документів з ПАТ КБ "Приватбанк", в тому числі листа від 15.06.2021 за № 20.1.0.0.0/7-210609/12693, то, на переконання суду, такі жодним чином не підтверджують протиправності дій (бездіяльності) Мін`юсту, як суб`єкта владних повноважень, та не свідчать про факт недоплати позивачу спірних коштів відповідачем.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про те, що перерахуванням Державною казначейською службою України коштів на банківський рахунок позивача Міністерство юстиції України виконало свій обов`язок перед позивачем і подальші питання, пов`язані з рухом цих коштів, стосуються договірних правовідносин між позивачем та відповідною банківською установою.

Позивач також зазначає, що в Додатках до рішення ЄСПЛ у справах "Віннік та інші проти України" та "Малахова та інші проти України" є низка рішень національних судів, за якими з ВДВС Печерського РУЮ м. Києва, ГТУЮ у м. Києві та Відділу примусового виконання рішень ДВС м. Києва на користь позивача стягнуто кошти на загальну суму 13212,00 грн. Але, як зазначає позивач у позовній заяві, Міністерство юстиції України помилково зарахувало ці кошти як борг ДАК "Укрресурси". Відтак позивач вважає, що відповідача необхідно зобов`язати сплатити позивачу цю суму.

Разом з тим вказані вимоги суд розцінює як намагання позивача повторно отримати від держави одній й ті ж суми відшкодування, що є недопустимим.

Також суд зважає на те, що визначення "природи" коштів, які перераховувались позивачу на виконання рішень ЄСПЛ, здійснював не відповідач, а державний виконавець в рамках відповідних виконавчих проваджень. Тобто відповідач перераховував кошти на рахунок позивача за тим призначенням платежу, яке зазначалося у вимозі (дорученні) державного виконавця. Зрештою, на думку суду, вирішальним у даному випадку є той факт, що позивач отримав кошти, а не те, за яким призначенням вони перераховувались.

Крім того, згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 09.02.2021 у справі № 120/1592/19-а, усі дії, спрямовані на виконання рішення ЄСПЛ, здійснюються у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", у межах відкритого на виконання такого рішення виконавчого провадження.

Отже, вимоги позивача про зобов`язання Міністерство юстиції України виплатити 13212,00 грн. є безпідставними також і з цих мотивів.

Також суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача у недовиплаті йому коштів при здійсненні додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень ЄСПЛ та зобов`язати відповідача виплатити недоплачені у зв`язку з цим кошти в сумі 28660,69 грн, а також втрачену частину коштів за несвоєчасну їх виплату та інфляцію за затримку у їх виплаті в сумі 922742,47 грн.

В подальшому позивач своїм правом на зміну підстав або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог не скористався та відповідної заяви в порядку, передбаченому статтею 47 КАС України, не подав.

Відтак, з урахуванням принципу диспозитивності, суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Отже, суд виходить з того, що позивач заявив вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною і про зобов`язання відповідача до вчинення певних дій у зв`язку з такою бездіяльністю.

Дійсно, способи захисту порушених прав фізичної та юридичної особи у сфері публічно-правових відносин визначаються статтею 5 КАС України.

Згідно з частиною першою вказаної статті кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Водночас протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Мін`юсту, яка полягає у виплаті йому не в повному обсязі коштів при їх перерахуванні на банківський рахунок позивача у зв`язку з виконанням рішень ЄСПЛ, та, як наслідок, зобов`язати відповідача виплатити позивачу недоплачені суми коштів, а також втрачену частину доходу за несвоєчасну їх виплату та інфляцію за затримку у їх виплаті.

Втім, під час розгляду справи судом, в межах предмета позову, не встановлено у діяннях відповідача ознак неправомірної поведінки щодо позивача, і за результатами вирішення справи суд дійшов висновку, що відповідач не допустив бездіяльності, яку позивач оскаржує та яку вважає протиправною.

Отже, відсутні підстави для задоволення й позовних вимог зобов`язального характеру (про виплату недоплачених коштів, а також втраченої частини доходів за несвоєчасну їх виплату та інфляцію за затримку у їх виплаті), які у даному випадку залежать від задоволення вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною.

У позовній заяві позивач також зазначає, що сума в 1182992,61 грн підлягала виплаті йому ще в жовтні 2014 року на виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі "Яворовенко та інші проти України", але фактично була виплачена лише в серпні 2016 року, тобто із затримкою у майже два роки, у зв`язку з чим зазнала інфляції на суму 299296,97 грн. Крім того, оскільки відповідач виплатив 1182992,61 грн замість 1188937,30 грн, за чотири роки з дня проведення виплати (2016-2021 рр.) ця сума зазнала інфляції та знецінення на 623445,50 грн. Тому позивач визначив втрачену частину доходів за їх несвоєчасну виплату та інфляцію у зв`зку із затримкою у їх виплаті загалом в сумі 922742,47 грн.

Оцінюючи доводи позивача в цій частині, суд повторно наголошує, що згідно з платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 2994 від 03.08.2016 відповідач виплатив позивачу кошти в сумі 1188937,30 грн, тобто в повному обсязі.

При цьому вказана сума була визначена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а, а її перерахування позивачу здійснювалося Департаментом ДВС Міністерства юстиції України саме на виконання цього судового рішення, після набрання ним законної сили.

Відтак безпідставними суд вважає твердження позивача про те, що кошти в сумі 1188937,30 грн мали бути виплачені йому до жовтня 2014 року, але фактично виплачені тільки у серпні 2016 року.

Це підтверджується й тим, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2016 прийнято звіт Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі № 802/82/16-а. Водночас цією ухвалою констатовано повне виконання даного рішення суду про зобов`язання відповідача в порядку виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" (виконавче провадження ВП № 44360795) виплатити ОСОБА_1 заборгованість ДАК "Укрресурси" за рішеннями національних судів, які набрали законної сили, в сумі 1188937,30 грн.

Наведене додатково свідчить про безпідставність позовних вимог в частині зобов`язання Міністерство юстиції України виплатити позивачу втрачену частину коштів за несвоєчасну їх виплату та інфляцію за затримку у їх виплаті в сумі 922742,47 грн.

Окрім того, суд враховує, що питання проведення з позивачем повного розрахунку на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" неодноразово було предметом судового розгляду і багатьма судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджується факт повного та фактичного виконання вказаного рішення.

Так, рішеннями національних судів усіх інстанцій в справі № 802/82/16-а констатовано невиконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі "Яворовенко та інші проти України" лише в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, та при цьому визначено суму недоплати, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання цього рішення в розмірі 1188937,30 грн. Також відповідними судовими рішеннями підтверджено суму розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи в ДАК "Укрресурси" в загальному розмірі 1900147,03 грн, з яких 711209,73 грн вже було виплачено позивачу на час розгляду справи № 802/82/16-а.

Крім того, у справах № 802/1462/16-а, № 802/840/16-а та № 120/1132/19-а судами встановлено, що рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 в частині виконання рішення Замостянського районного суду від 01.03.2004 є виконаним. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 120/1132/19-а зазначено, що виконавче провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" завершене. Питанню щодо повноти виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" у частині, що стосується позивача, була надана оцінка у справах № 802/1462/16-а та № 802/840/16-а.

Водночас особливу увагу суд звертає на висновки Верховного Суду, наведені в одному з останніх його рішень, постановлених у правовідносинах між позивачем та Міністерством юстиції України. Йдеться про постанову Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 120/1592/19-а.

Вказаною постановою залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишено без змін рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020.

При цьому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, ураховуючи факт закінчення виконавчого провадження з виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" та, серед іншого, зазначив таке:

"…Зі змісту судових рішень у справах № 802/1462/16-а, № 802/840/16-а, № 120/1132/19-а, які набрали законної сили, вбачається, що у межах виконавчого провадження № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі № 25663/02 позивачеві виплачено кошти у загальному розмірі 1900147,03 грн, у тому числі 1188937,30 грн, перерахованих ВПВР Департаменту ДВС МЮУ згідно з платіжним дорученням № 2994 від 03.08.2016, а вказане виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням. При цьому закінчення виконавчого провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України" від 17.04.2014 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" було обумовлено саме фактом підтвердження виконання усіх судових рішень національних судів, зазначених у Додатку до вищезазначеного рішення ЄСПЛ від 17.07.2014, як таких, що підлягали виконанню…".

"…Отже, ураховуючи факт закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у зв`язку з повним його виконанням, колегія суддів погоджується також із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у МЮ України обов`язку вчиняти дії по його виконанню поза межами відповідного виконавчого провадження…".

"…Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій обставин, встановлених у судових рішеннях у справах № 802/82/16-а, № 802/922/18-а, № 802/2272/16-а, № 120/133/19-а, № 120/134/19-а, оскільки обставини, встановлені судовим розглядом у цих справах не спростовують факт закінчення виконавчого провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України" від 17.07.2014 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV, тобто у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі..".

Таким чином, висновками у наведених вище судових рішеннях, які набули статусу остаточних, підтверджується як факт проведення з позивачем повного розрахунку на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України", так і неможливість вчинення Міністерством юстиції України будь-яких дій, пов`язаних з виконанням цього рішення, поза відповідним виконавчим провадженням.

Разом із заявою від 17.05.2021 про надання додаткових письмових доказів позивач також надав розрахунок, згідно з яким втрачена частина грошових доходів (коштів) у зв`язку з порушенням термінів їх виплати становить 761404,72 грн. Підставою для нарахування компенсації позивач зазначає те, що на виконання рішення ЄСПЛ у справі "Віннік та інші проти України" від 07.11.2013 позивач отримав кошти в сумі 351454,13 грн лише в липні 2014 року, тоді як граничним строком виплати є три місяці і такий строк завершився в лютому 2014 року. За рішенням ЄСПЛ у справі "Малахова та інші України" від 12.12.2013 позивач отримав кошти в сумі 358637,31 грн в липні 2014 року при граничному строку - березень 2014 року. Для виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші України" від 17.07.2014 відповідач мав три місяці, тобто до жовтня 2014 року, але кошти в сумі 1182992,61 грн лише в серпні 2016 року.

Однак вказаний розрахунок суд визнає неналежним доказом, а тому при вирішенні справи до уваги не бере.

Суд зазначає, що розрахунок позивача не відповідає заявленим позовним вимогам та виходить за межі предмету доказування.

На думку суду, подаючи відповідний розрахунок, позивач у позапроцесуальний спосіб змінює підстави та предмет позову, оскільки визначає у ньому нові, відмінні від позовної заяви підстави для нарахування втраченої частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, нараховуючи при цьому інші суми ніж, ті що наведені у мотивувальній та прохальній частинах позовної заяви.

Між тим, заяви в порядку статті 47 КАС України позивач до суду не подавав, а тому розгляд та вирішення цієї справи може здійснюватися судом не інакше як за позовною заявою та в межах заявлених у ній позовних вимог.

Щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вимоги про стягнення із суб`єкта владних повноважень моральної/матеріальної шкоди в адміністративному процесі є завжди похідними від основних вимог про вирішення публічно-правового спору, і можливість їх задоволення напряму залежить від визнання адміністративним судом протиправними оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Водночас в межах спірних правовідносин судом не встановлено протиправної пасивної поведінки відповідача як суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов`язана з невиконанням ним дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов`язків згідно з чинним законодавством України, що, в свою чергу, несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.

Відтак, враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу в повному обсязі коштів у зв`язку з виконанням рішень ЄСПЛ, не підлягають задоволенню також похідні позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди.

До того ж позивач не надав суду належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, перенесення моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не обґрунтував, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір немайнової шкоди в сумі 1100000,00 грн та якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і бездіяльністю відповідача.

Недоведеним суд визнає і факт заподіяння відповідачем матеріальної шкоди, розмір якої позивач оцінив у 1550,00 грн.

Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Тобто у будь-якому випадку звернення суб`єкта правовідносин з адміністративним позовом до суб`єкта владних повноважень передбачає існування публічно-правового спору, який виник щодо права, яке ґрунтується за законі. Такий спір має бути реальним, а наслідки спірних рішень, дій/бездіяльності, так само як і результат вирішення судом спору, повинні мати безпосередній вплив на відповідне право (порушення якого зумовило звернення до суду).

Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові.

Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні вимог адміністративного позову належить відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001).

Повне судове рішення складено 28.08.2021 (субота, робочий день, відпрацювання за 23.08.2021).

Суддя Сало Павло Ігорович