Ухвала суду № 99224511, 26.08.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/16207/19

Провадження № 1-кп/643/398/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Абдуллаєвої А.М.,

прокурора: Гладкіх Д.В.,

потерпілого: ОСОБА_1 ,

представників потерпілих: Білошицького С.В., Которобай Ф.К.,

обвинувачених: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

захисників: Назаренко Я.М.,

Князєва Р.В.,

Чорного Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України,

ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25.08.2021 задоволено заяву про відвід судді Мельникової І.Д., відведено суддю Московського районного суду м. Харкова Мельникову І.Д. від участі у даному кримінальному провадженні, справу № 643/16207/19 передано для розподілу через автоматизовану систему документообігу в порядку, встановленому ст. 35 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25.08.2021 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 190 КК України передано на розгляд судді Новіченко Н.В.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25.08.2021 призначено судове засідання по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 190 КК України на 26.08.2021 року.

У судовому засіданні 26.08.2021 року прокурором подані клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Обґрунтовуючи вказані клопотання прокурор посилається на те, що передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України ризики на сьогодні не зменшились та продовжують існувати.

Обвинуваченими у судовому засіданні 26.08.2021 року заявлені клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

ІІ. Позиції учасників справи щодо клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотань обвинувачених про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

У судовому засіданні прокурор підтримав подані клопотання про продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив суд задовольнити їх. Проти задоволення клопотань обвинувачених прокурор заперечував у зв`язку з тим, що підстави для зміни обраного обвинуваченим запобіжного заходу відсутні.

Захисник Назаренко Я.М. проти задоволення клопотання прокурора категорично заперечила, оскільки це клопотання подано прокурором з порушенням строку, визначеного ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Також захисник зазначила, що обвинувачений тримається під вартою вже дуже тривалий час, ризики впливу обвинуваченим на потерпілих та свідків прокурором не доведені, а ризику переховування від суду можна так само уникнути шляхом зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу. Крім того, захисник зауважила, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, матір похилого віку, а також має поганий стан здоров`я.

Захисник Чорний Г.О. проти задоволення поданого прокурором клопотання також заперечив, оскільки це клопотання подано прокурором з порушенням строку, визначеного ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Також захисник зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Кримінального процесуального кодексу України кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений. Крім того, захисник зауважив, що його підзахисний має міцні соціальні зв`язки, дитину та цивільну дружину, у зв`язку з чим просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Захисник Князєв Р.В. проти задоволення поданого прокурором клопотання заперечив, оскільки процесуальний закон до обвинуваченого застосовується неправильно. В обвинувальному акті не вказано ризиків, наявність яких може бути підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а такі ризики вказані в ухвалі слідчого судді про обрання запобіжного заходу, яка в матеріалах справи відсутня. За таких обставин захисник вважає, що ризики прокурором недоведені, а перевірити їх суд можливості не має, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання необхідно відмовити або змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу.

Обвинувачений ОСОБА_2 проти заявленого клопотання заперечував, оскільки означене клопотання прокурором подано всупереч ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, на його думку клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, оскільки ризики на які він посилається є непідтвердженими, у зв`язку із чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_3 проти заявленого клопотання заперечував, оскільки означене клопотання прокурором подано всупереч ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, на його думку клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, оскільки ризики на які він посилається є непідтвердженими, у зв`язку із чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти заявленого клопотання заперечував, оскільки означене клопотання прокурором подано всупереч ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, на його думку клопотання прокурора є незаконним та не підлягає розгляду, оскільки ризики на які він посилається є непідтвердженими, у зв`язку із чим просив суд про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Представник потерпілого Которобай Ф.К. клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених підтримав та просив суд задовольнити їх незважаючи на те, що вказані клопотання подані з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначив, що є дуже великий ризик вчинення обвинуваченими нових злочинів. Крім того, просив суд звернутися до Харківської обласної прокуратури для вирішення питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з недотриманням ним вимог ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України. Проти задоволення клопотань обвинувачених про зміну запобіжного заходу на домашній арешт категорично заперечив, оскільки слідчим суддею прийнято об`єктивне та виважене рішення про обрання стосовно обвинувачених саме такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою. Наразі ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшились та продовжують існувати. У разі зміни запобіжного заходу обвинуваченим є дуже великий ризик вчинення ними тиску на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні.

Потерпілий ОСОБА_1 та представник потерпілого Білошицький С.В. при розгляді вищевказаних клопотань прокурора та обвинувачених поклались на розсуд суду. Однак, представник потерпілого Білошицький С.В. зазначив, що повністю погоджується та підтримує позицію представника потерпілого Которобай Ф.К. в частині того, що слідчим суддею прийнято об`єктивне та виважене рішення про обрання стосовно обвинувачених саме такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою.

ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотань обвинувачених про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.06.2021 клопотання прокурора задоволено, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 діб до 28.08.2021 року включно.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд керується приписами ч. ч. 1-3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якими під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Положеннями ч. 1 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

При цьому, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

При цьому, застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Обвинувальні акти стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 перебувають на розгляді в суді.

Наведеного вище достатньо для висновку, що підозра є обґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра». З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно переховуватися від суду, суд зазначає наступне.

Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський судз прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).

Дослідивши відомості про особу обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також фактичні обставини справи, суд вважає, що перебуваючи на свободі вони можуть переховуватись від суду, оскільки відповідно до наявних матеріалів провадження вони обвинувачуються у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років із конфіскацією майна, офіційно не працевлаштовані, не мають міцних соціальних зв`язків.

При цьому, наявність у обвинуваченого ОСОБА_2 дружини ти дитини не свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, оскільки при обранні відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як судом першої інстанції, так і апеляційною інстанцією було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 мешкав окремо від дружини та дитини, не підтримував шлюбних відносин, що не може свідчити про наявність у нього міцних соціальних зв`язків у місті постійного проживання.

Також судом враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими.

Усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає доведеним.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, суд зазначає наступне.

Після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачені дізналися про обсяг зібраних доказів, у тому числі потерпілих та свідків, показання яких можуть підтвердити їх вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом із цим, вже ознайомившись з матеріалами кримінального провадження в порядку статті 290 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням потерпілих та свідків, обвинувачені знають як їх персональні данні, так і зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на потерпілих та свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

За таких обставин, наведений прокурором ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України суд вважає доведеним.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, суд зазначає наступне.

Суд вважає, що вказаний ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, є доведеним прокурором відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Разом з тим, суд погоджується з доводами захисника та критично ставиться до обґрунтувань прокурором ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, який полягає у перешкоджанні кримінальному провадженню іншим чином відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , оскільки прокурором у клопотанні даний ризик лише формально зазначений, при цьому жодним чином не обґрунтований фактичними даними.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченими інших кримінальних правопорушень, суд зазначає наступне.

Обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 офіційно не працевлаштовані, не мають законних джерел доходу, що, з урахуванням часу та періодичності вчинення кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються, дозволяє зробити висновок про їх неможливість адаптуватися до загальприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченими нових правопорушень.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.

З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшились або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики не зменшились та продовжують існувати.

Доводи захисника Князєва Р.В. в частині того, що суд позбавлений можливості перевірити вказані прокурором ризики, оскільки ухвала слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із зазначенням ризиків, які стали підставою для обрання саме такого запобіжного заходу в матеріалах справи відсутня, суд до уваги не приймає, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Стосовно того, чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.

Доводи відносно того, що обвинувачені тривалий час перебувають під вартою, не впливають на висновки суду щодо наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинувачених, оскільки судове провадження не закінчено.

Суд уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання обвинувачених під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання.

Однак при цьому, суд також враховує, що у рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Оскільки обвинувачені обвинувачуються у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, в тому числі і особливо тяжкого корисливого злочину, який згідно пред`явленого обвинувачення є насильницьким, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинувачених переважають інтереси забезпечення поваги до їх особистих свобод.

З урахуванням наведеного суд не може визнати обґрунтованими доводи сторони захисту відносно того, що тривалість перебування обвинувачених під вартою на даній стадії розгляду справи сама по собі є достатньою підставою для відмови в клопотанні прокурора та зміні запобіжного заходу.

Що стосується твердження обвинувачених та їх захисників про те, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених подані до суду прокурором пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 199 Кримінального процесуального кодексу України встановлено строк подачі прокурором, слідчим за погодженням з прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою - не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Встановлений зазначеним кримінальним процесуальним законом строк регулює правовідносини під час досудового розслідування між слідчим суддею і прокурором, слідчим щодо подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою, які гарантують здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Однак, встановлений ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України процесуальний строк, відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками не є правоприпиняючим.

Єдиною підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою, яка передбачена ч. 5 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України, є не доведення прокурором, слідчим, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Недотримання прокурором строку подання клопотань про продовження запобіжного заходу не є підставою для суду не розглядати клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке надійшло до суду.

Також суд зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин, недотримання прокурором строків подання до суду клопотань про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є підставою для відмови у задоволенні цих клопотань, а тому доводи обвинувачених та їх захисників з цих підстав суд вважає безпідставними.

Що стосується доводів представника потерпілого Которобай Ф.К. про направлення до Харківської обласної прокуратури листа про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за порушення строку подання до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає, що представник потерпілого не позбавлений можливості скористуватися наданими йому правами, передбаченими ст. ст. 56, 58 Кримінального процесуального кодексу України.

Посилання обвинувачених на стан їхнього здоров`я суд до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що обвинувачені мають незадовільний стан здоров`я і потребують лікування поза межами установи, в якій вони утримуються.

Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинувачених під вартою судом не встановлено, стороною захисту не доведено.

Відповідно, суд не може визнати обґрунтованими доводи захисників щодо відсутності підстав для подальшого тримання обвинувачених під вартою, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченими вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, не зменшились, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується клопотань обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, суд зазначає наступне.

Так, вказані клопотання обвинувачених обґрунтовані тим, що всупереч приписів ч. 1 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою подані пізніше, ніж за 5 днів до закінчення попередньої ухвали суду, внаслідок чого такі клопотання є незаконними та не підлягають розгляду. Крім того, заявляючи вказані клопотання прокурором не надано жодних доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України. Також обвинувачені посилаються на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, якою проголошено право на презумпцію невинуватості. В основі цього права полягає принцип, згідно якого особа, яку обвинувачують у вчиненні злочину, має право на виправдувальний вирок у разі відсутності достатніх доказів, і тягар подання доказів на підтвердження вини покладається на сторону обвинувачення. За таких обставин, обвинувачені просять суд про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Проаналізувавши викладені обвинуваченими обставини, які вони зазначають як підставу для зміни раніше обраного запобіжного заходу на більш м`який, суд вважає, що виключних обставин для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про достатність застосування більш м`яких запобіжних заходів суду не надано, а ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України не зменшились та продовжують існувати. Отже, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не є достатнім запобіжним заходом, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Беззаперечно обвинувачені мають рацію вказуючи на наявність презумпції невинуватості, однак у даній справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, що цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Порушення прокурором строків подання клопотань про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою само по собі також не є підставою для зміни обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов`язків, попередження переховування від суду, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на 60 днів.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 369-372, 392, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор (27)» на 60 днів - до 24.10.2021 року включно.

Клопотання обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали буде проголошено 27.08.2021 року о 15:00 год.

Суддя Н.В. Новіченко