Рішення № 99221783, 18.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року м. Київ № 640/26865/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Донця В.А., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Куца І.В., представника Кабінету Міністрів України Польця Д.М., представника третьої особи Різника В.С., у відсутність представників іншого учасника справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції містобудування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад та територій, про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків,

установив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін), Державної інспекції містобудування України (далі - ДІМ), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабміну від 22.10.2020 №1294-р «Про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень за посадою Голови Державної інспекції містобудування України»;

стягнути з ДІМ України середню заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов`язків голови ДІМ України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірного розпорядження, суб`єктом призначення не прийнято рішення про порушення дисциплінарного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2020 (суддя Патратій О.В. ) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон).

Відповідно до розпорядження від 05.03.2021 №142 справу передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями, з огляду на тимчасову непрацездатність судді, в провадженні якої перебувала дана справа.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для її розгляду й вирішення визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 113-121) представник Кабміну стверджує про порушення дисциплінарного провадження щодо позивача, а відтак правомірність спірного акту, з огляду на що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 85-87) представник ДІМ України вказує на правомірність припинення ними виплати заробітної плати позивачу, оскільки розпорядженням Кабміну ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень за відповідною посадою та в подальшому, порушено стосовно нього дисциплінарне провадження.

Пояснення представника Мінрегіону (т. 1 а.с. 149-153) зводяться до правомірності спірного розпорядження, у зв`язку з чим останній просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні учасники підтримали свої письмові позиції.

Суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

22.10.2020 до Кабміну надійшов лист Мінрегіону від 22.10.2020 №1/23.1/11912-20 (т. 1 а.с. 127) з пропозицією про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень за посадою голови ДІМ України.

За результатами розгляду вказаної пропозиції, 22.10.2020 Кабміном прийнято розпорядження №1294-р «Про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень за посадою Голови Державної інспекції містобудування України» (т. 1 а.с. 126), яким відсторонено позивача від виконання повноважень за посадою голови ДІМ України.

Вважаючи вказане розпорядження протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

(1) Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 72 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7 - 10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі: наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку. Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження. У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

З аналізу вказаної норми видно, що законодавець надав право керівникам державної служби або суб`єктам призначення відсторонювати державних службовців від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження за наявності на те відповідних підстав.

Тобто, в межах процедури застосування відсторонення державного службовця обов`язковим є наявність одночасно рішення про порушення дисциплінарного провадження або відсторонення вже під час здійснення дисциплінарного провадження.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що на момент прийняття спірного розпорядження суб`єктом призначення одночасно прийнято рішення про порушення дисциплінарного провадження стосовно позивача або вже існування такого провадження, Кабміном суду не надано.

Посилання ж відповідачів на порушення 04.11.2020 стосовно позивача дисциплінарного провадження розпорядженням №1397-р «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно Голови Державної інспекції містобудування України ОСОБА_1 » судом до уваги прийнято бути не може, оскільки таке рішення прийнято у часі пізніше, а не одночасно з рішенням про відсторонення.

За таких обставин, суд доходить висновку про невідповідність відсторонення позивача до передбаченого статтею 72 Закону України «Про державну службу» порядку.

В той же час, розпорядженням від 17.03.2021 №186-р «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2020 р. №1294» (т. 1 а.с. 174) визнано оскаржуване розпорядження таким, що втратило чинність.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/24498/15 (провадження №К/9901/62434/18), поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

З огляду на те, що оскаржуваний акт індивідуальної дії втратив чинність, колегія суддів дійшла висновку, що предмет спору у межах спірних правовідносин щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Кабміну від 22.10.2020 №1294-р «Про відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень за посадою Голови Державної інспекції містобудування України» відсутній.

Тобто, суд зазначає про процесуальну неможливість визнання оскаржуваного розпорядження відповідача протиправним, оскільки як вже встановлено воно втратило свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що розпорядження Кабміну для позивача не несе негативних наслідків у вигляді дискредитаційних норм, що зумовлювало б необхідність надання оцінки судом. Порушення своїх інтересів внаслідок застосування розпорядження про відсторонення ОСОБА_1 пов`язує із невиплатою йому винагороди державного службовця.

(2) В цьому контексті, суд вважає, що ефективним способом захисту права позивача саме і буде стягнення з ДІМ України середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків голови ДІМ України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до змісту пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є розрахована згідно з пунктом 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

З наявної в матеріалах справи довідки ДІМ України від 27.11.2020 №7/22 (т. 1 а.с. 90) вбачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці (серпень та вересень 2020 року) проходження служби позивача становить 76 517,46 грн, у тому числі за 20 днів у серпні 2020 року - 37 938 грн, за 22 дні у вересні 2020 року - 38 579,46 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1 821,84 грн (76 517,46 грн / 42 робочих днів).

При цьому, згідно з довідкою ДІМ України від 29.06.2021 №7/67 (т. 1 а.с. 261) за період відсторонення з 22.10.2020 по 17.03.2021 позивачу заробітна плата, відповідно до статті 72 Закону України «Про державну службу» та розпорядження Кабміну від 23.12.2020 №1616-р «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», не нараховувалась.

В даному випадку суд враховує, що оскільки у жовтні 2020 року відсторонення відбулося без передбаченого статтею 72 Закону України «Про державну службу» дисциплінарного провадження, рішення про відсторонення з передбаченими пунктами 1, 7 - 10 та 14 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» підставами одночасно з рішенням про відкриття 04.11.2020 дисциплінарного провадження або в ході його здійснення Кабміном відносно позивача не приймалося, то і підстав для ненарахування заробітної плати позивачу не було.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.10.2020 по 17.03.2021, яка підлягає стягненню з ДІМ України, становить 184 005,84 грн (101 робочий день * 1 821,84 грн).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його відзив, і не довів правомірності прийняття розпорядження у спірній частині.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що у позовній вимозі немайнового характеру позивачу відмовлено, то судовий збір в цій частині стягненню не підлягає, в той же час судовий збір в частині стягнення середнього заробітку не підлягає сплаті, а відтак позивач помилково сплатив 840,80 грн і в цій частині він також стягненню на його користь не підлягає.

Водночас, це не позбавляє позивача звернутися з заявою про повернення помилково сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної інспекції містобудування України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов`язків у розмірі 184 005,84 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: відсутній).

Відповідач - Державна інспекція містобудування України (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 43615901).

Третя особа - Міністерство розвитку громад та територій України (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 37471928).

Повний текст рішення складено 27.08.2021.

Головуючий суддя О.М. Чудак

Суддя: В.А. Донець

Суддя: Т.І. Шейко