Рішення № 99220855, 26.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/2036

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 року м. Київ № 320/7269/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області

Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправною та скасування постанови,

у судове засідання прибув представник позивача, відповідач не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 02022, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15, в якій просить суд:

- постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Якименко Я.О. від 07 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 52501881 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 975 630, 44 гривень - визнати незаконною та скасувати.

Підставою позову вказана незгода позивача з діями виконавчого органу щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу №320/7269/21 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/7269/21 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні підстави, з яких вказаний строк було пропущено та надати належні та допустимі докази на підтвердження поважності пропущення такого строку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва заяву ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, керуючись тими обставинами, що оскаржувана постанова була прийнята з порушенням положень законодавства України, яке регулює правовідносини у сфері примусового виконання рішень, а також з грубим порушенням прав та законних інтересів позивача.

Насамперед, на протиправність оскаржуваної постанови, позивача зазначає, що за наслідками реалізації предмета іпотеки за ціною 103 096,00 грн, 15 травня 2018 року державним виконавцем ухвалено рішення щодо перерахування на користь стягувача з грошових коштів в сумі 97 941,20 грн, які надійшли на рахунки з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 7314 від 11 квітня 2011 року, в розмірі 87 673,62 грн, витрати на виконавче провадження в розмірі 1 500,00 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача, станом на 15 травня 2018 року настали правові підстави, передбачені пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» для закінчення виконавчого провадження, а саме внаслідок фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, позивач звертає увагу, що оскаржувана постанова щодо стягнення виконавчого збору є також незаконною та безпідставною з огляду на те, що вона була прийнята державним виконавцем в межах виконавчого провадження вдруге, водночас як, положення чинного законодавства не передбачають правових підстав для ухвалення повторних або нових постанов про стягнення виконавчого збору, крім випадку наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа, водночас, за твердженнями позивача, навіть в цьому разі, виконавчий збір стягується лише в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Керуючись викладеним, вважаючи дії та рішення державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 52501881 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об`єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.

Суд звертає увагу на те, що дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтею 287 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Згідно частини 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб - порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наявні у справі матеріали, наявність підтвердження належного повідомлення сторін, а також той факт, що дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, при цьому відповідач мав можливість подати всі необхідні докази та пояснення через канцелярію суду або засобами поштового зв`язку, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті, враховуючи скорочений, десятиденний строк, на розгляд цієї категорії справ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Урбанською Л.А. від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52501881 щодо примусового виконання виконавчого напису № 7314 від 11 квітня 2011 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. щодо звернення стягнення на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180501:01:021:0014, площею 0,0897 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка) та належить на праві власності ОСОБА_1 , яка виступила майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 на користь закритого акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанк Росії» в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором в розмірі 9 843 978 гривень 19 копійок.

Відповідно до висновку товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба» від 15 листопада 2017 року вартість вищевказаної земельної ділянки становить 128 870,00 гривень.

Відповідно до повідомлення ДП «Сетам» від 16 березня 2018 року торги з продажу земельної ділянки, призначені на 15 березня 2018 року не відбулись, що підтверджується протоколом № 321477 від 15 березня 2018 року.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Торбинською О.М. від 15 травня 2018 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 8 767,38 гривень.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Торбинською О.М. від 15 травня 2018 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 1 500,00 гривень.

Відповідно до Акту про реалізацію предмета іпотеки від 15 червня 2018 року предмет іпотеки - земельна ділянка з кадастровим номером 3223180501:01:021:0014, площею 0,0897 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 була продана за ціною 103 096,00 гривень.

Надалі, постановою від 27 грудня 2019 року вирішено передати до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Перепилицею А.В. від 11 січня 2020 року вирішено прийняти виконавче провадження.

Надалі, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Якименко Я.О. від 07 серпня 2020 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 975 630,44 гривень.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Якименко Я.О. від 07 серпня 2020 року вирішено закінчити виконавче провадження у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки (земельної ділянки), що підтверджується актом від 15 червня 2018 року на прилюдних торгах.

Не погоджуючись з прийнятою державним виконавцем постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На час виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII).

Зокрема, суд звертає увагу, що 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, на підставі чого Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV), у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом № 1404-VIII).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

З аналізу матеріалів справи та наведених норм суд приходить до висновку, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (04 жовтня 2016 року).

Водночас, суд звертає увагу, що оскаржуване позивачем рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем було прийняте, вже на підставі Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності цього Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідачем оскаржувану постанову винесено 07 серпня 2020 року, тобто в період дії Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1,2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Водночас, з 28 серпня 2018 року частину 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» змінено, (Законом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.

Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, приписами статей 40, 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 статті 40 цього Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч. 1 ст. 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З аналізу матеріалів виконавчого провадження судом було встановлено, що 15 травня 2018 року виконуючи виконавчі дії головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального юстиції у Київській області Торбинською Оксаною Миколаївною було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом у сумі 8 767,38 грн, на підставі стягнення з позивача заборгованості у сумі 87 673,62 грн.

Тобто, в даному випадку державним виконавцем було стягнуто з позивача суму виконавчого збору у сумі 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Водночас, надалі, 07 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Якименко Ярославом Олеговичем було прийнято повторно у даному виконавчому провадженні постанову про стягнення виконавчого збору у 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню у сумі 975 630,44 грн.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість та протиправність в даному випадку дій державного виконавця щодо прийняття повторно в одному виконавчому провадженні постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства положення Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають правових підстав для ухвалення повторних або нових постанов про стягнення виконавчого збору, крім випадку наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа, в цьому разі виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання, та у випадках коли такий виконавчий збір вже було стягнуто на підставі постанови про таке стягнення, оскільки така ситуація свідчить про подвійне стягнення з позивача виконавчого збору за виконання одного і того самого виконавчого документа.

При цьому, в даному випадку, суд зауважує, що положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.

Вказане дає підстави суду для висновку, що відповідні зміни, які були внесені Закону України «Про виконавче провадження» погіршили становище боржника, а також те, що виконавчим органом вже було стягнуто з позивача виконавчий збір на підставі чинного законодавства, у розмірі 10 відсотків від стягнутої суми, суд вважає безпідставною оскаржувану постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Якименко Я.О. від 07 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 52501881 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 975 630, 44 гривень, що дає підстави для задоволення позовних вимог адміністративного позову позивача.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Якименко Я.О. від 07 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 52501881 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 975 630,44 гривень.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02022, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15, код ЄДРПОУ 43315602).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова