Рішення № 99216344, 17.08.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1820/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Альошиній І.В.,

за участю

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Наумової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.0.2021 року просить:

- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.03.2020 по 12.03.2021;

- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26.03.2020 по 12.03.2021;

- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13.03.2021 по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

II. Позиція позивачки, заперечення відповідача

Вказані вимоги позивачка обґрунтовує обставинами викладеними у позові та відповіді на відзив від 15.06.2021, які полягають у тому, що наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 117к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Нокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021, проте при здійсненні розрахунків внаслідок такого звільнення в порушення ст. 44 КЗпП України відповідачем не було нараховано та не виплачено вихідну допомогу, яка за позицією позивачки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці і складовою змісту права на працю. Враховуючи, що Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-УІІ № 1697-УІІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, у зв`язку з чим вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством, що узгоджується з аналогічною правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20. З огляду на вказане та враховуючи, що позивачку звільнено з посади прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", тому вважає, що вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП, обчислення якої необхідно було здійснити відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Крім того, позивачка вказує, що у період з 26.03.2020 по 31.12.2020 їй нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-УІІІ, у розмірі встановленому законом, тобто у розмірі, який є меншим, ніж визначений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ (далі - Закон № 1697). Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 визначено, що положення пункту 26 розділу VI " Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697- VII зі змінами, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020. На підставі викладеного вважає, що роботодавець повинен був вчинити дії, а саме: провести розрахунок та здійснити їй виплату заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" у вказаний період, але в порушення норм діючого законодавства такий розрахунок не проведено, що стало підставою звернення до суду з даним позовом. У зв`язку з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати всіх належних сум при звільненні та з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України позивачка вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнен

У судовому засіданні позивачка підтримав вказані позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

14.06.2021 р. відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Проте, позивачку було звільнено з посади відповідно до п. 9 ч. І ст. 51 Закону№ 1697-УП та п. 3 пп. 1 п. 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, а не з підстав, передбачених п. 1, 2, 6 ст. 40, п. 6 ст. 36 Кодексу. Відтак, юридичним фактом, що зумовив звільнення позивачки на підставі вказаної норми Закону № 1697-УІІ, в даному випадку, є неуспішне проходження ним атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, Законом № 1697-УІІ не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ. За таких обставин у відповідача відсутній юридичний обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги. Щодо вимоги позивачки в частині не здійснення їй виплати заробітної плати у період з 26.03.2020 по 31.12.2020 згідно зі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", яка вмотивована рішенням Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, то відповідач вказує, що у вказаний період заробітна плата позивачці нараховувалась і виплачувалась відповідно до приписів Постанови № 505. При цьому, на вказані правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачці як прокурору місцевої прокуратури у період з 26.03.2020 по 12.03.2021, рішення Конституційного Суду України № 6-р/20 не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25.09.2019 врегульовано іншим нормативно-правовим актом, а саме Законом № 113-ІХ, який є чинним та неконституційним не визнано. Так, відповідно до п. З розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40. Враховуючи, що позивачка була звільнена з посади та з органів прокуратури з 20.10.2020, рішення щодо початку роботи окружних прокуратур у порядку, встановленому законом не прийнято та не оприлюднено, а отже, оплата праці позивачки здійснювалась відповідно до постанови Уряду з огляду на вимоги п. 3 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ. Таким чином, відповідач вказує, що ОСОБА_1 при звільненні виплачено всі належні суми, тому відсутні підстави для застосування до обласної прокуратури відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала вказані заперечення та просила у задоволені позовних вимог відмовити.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 05.05.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.05.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17.06.2021 р.

17.06.2021 року судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання вирішено відкласти підготовче засідання до 15.07.2021 р. у зв`язку із задоволенням клопотання позивача про його відкладення.

15.07.2021 року судом, без виходу до нарадчої кімнати, шляхом занесення секретарем судового засідання до протоколу судового засідання вирішено відкласти підготовче засідання до 27.07.2021 р. у зв`язку з витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 27.07.2021 закрити підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.08.2021 р.

В судовому засіданні 17.08.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 з 14.09.2001 по 12.03.2021 працювала в органах прокуратури Херсонської області на різних посадах, у т.ч. з 15.12.2015 на посаді прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується записами у трудовій книжці ( а.с. 16-20) та отримувала заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

12.03.2021 наказом керівника Херсонської обласної прокуратури № 117к, позивачку звільнено з займаної посади та з органів прокуратури області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021 р. Підстава - рішення кадрової комісії від 19.02.2021 р. № 23. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Херсонської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. ( а.с. 15).

Вважаючи, що при проведенні остаточного розрахунку ОСОБА_1 протиправно не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, а також протиправно у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивачка звернувся до суду з даною позовною заявою.

V. Норми права, які застосував суд

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), яким передбачено, зокрема

- заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. ( частина 1 статті 81 цього Закону);

- заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. ( частина 2 статті 81 цього Закону);

- посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. ( частина 3 статті 81 цього Закону);

- прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. ( частина 7 статті 81 цього Закону);

- фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 9 статті 81 цього Закону)

- фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. ( частина 1 статті 89 цього Закону);

- фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. ( стаття 90 цього Закону)

Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ "Про прокуратуру", зокрема

- у частині 1 статті 7 Закону №1697-VII слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні", а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено.

- статтею 15 Закону № 1697 зазначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах .

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що день початку роботи обласних прокуратур та окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України, що закріплено у його статті 1.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно з пунктом 1 частини першої якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Статтею 44 КЗпП України обумовлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

VI. Оцінка суду

Із аналізу процитованих норм вбачається, що Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, зі змінами, внесеними Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 року, а не Бюджетний кодекс України передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, одним із спірних питань у даній справі є не нарахування та не виплата позивачці у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", яке вмотивовано набрання 26.03.2020 р. законної сили рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020.

При цьому, відповідач не заперечує, що у спірний період ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, у розмірі встановленому законом.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні чи висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Таким чином, у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Разом з тим, Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 частини 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладені у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3."

Таким чином, з 25.09.20219 положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

При цьому, за прокурорами місцевих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до окружної прокуратури, а оплата праці працівників місцевих прокуратур протягом зазначеного періоду здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. ( п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ).

Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Отже, у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 окружні прокуратури створені не були, позивачка у цей період не обіймала посаду прокурора окружної прокуратури, а обіймала посаду прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується записом у трудовій книжки позивача від 15.12.2015 р. ( а.с. 19).

Таким чином, дія статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній у спірний період не поширюється на прокурорів місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд звертає увагу, що положення до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ не визнані неконституційними.

Підсумовуючи викладене та враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачці самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ № 505, суд вважає, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачкою і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо іншого спірного питання, які склались між сторонами з приводу дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з 12.03.2021р .з органів прокуратури, то суд враховує наступне.

Як встановлено судом, то Верховним Судом в аналогічних спірних питаннях були висловлено правові висновки, зокрема у постановах від 23 грудня 2020 року в справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року в справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року в справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року в справах №420/4115/20 та №240/4840/20, від 18 лютого 2021 року в справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року в справі №640/8451/20, від 26 лютого 2021 року в справі №1.380.2019.006923, від 17 березня 2021 року в справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року в справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року в справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року в справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року в справі №200/5390/20-а та від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, в яких Верховний Суд вказав, що Конституційний Суд України у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив про те, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.

Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

З огляду на наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Щодо вимоги позивачки в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України,

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося з 12.03.2021 року, то середня заробітна плата позивачки повинна обчислюватися з виплат отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за січень-лютий 2021 року, що підтверджується довідкою Херсонської обласної прокуратури від 06.04.2021 р. ( а.с. 26).

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 13.03.2021 р., тобто наступного після звільнення позивачки дня по ухвалення судового рішення.

VII. Висновок суду

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п.58 рішення у справі Seryavin та інші проти України від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, п.29).

Відповідно до частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як встановлено судом, за вимоги немайнового характеру в частині зобов`язання Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні та середній місячний заробіток за час затримки розрахунку позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 816,00 грн., що підтверджується платіжним документом від 21.04.2021 № 18.

Оскільки судом задоволено вказані вимоги, то судовий збір в сумі 1 816,00 грн. підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної прокуратури ( 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33 ЄДРПОУ 04851120) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13.03.2021 по день постановления рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури ( 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33 ЄДРПОУ 04851120) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1 816,00 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 серпня 2021 р.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 106030000