Рішення № 99215100, 17.08.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 серпня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2996/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Свергун І.О.,

за участі секретаря судового засідання – Карча В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі – відповідач, ГУПФУ в Луганській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачу пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років (пункт “а” статті 12) відповідно до вислуги (пункт “а” статті 13) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";

- скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 03.06.2021 № 90 та зобов`язати відповідача на підставі статті 23 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", з урахуванням позицій Верховного Суду від 27.06.2018 (справа № 750/9775/16-а), від 03.03.2021 (справа № 805/3923/18-а), від 10.03.2021 (справа № 812/1100/17), від 16.03.2021 (справа № 826/16811/18) призначити позивачу пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років (пункт “а” статті 12) відповідно до вислуги (пункт “а” статті 13) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та доплату до раніше виплаченої з моменту призначення пенсії, виходячи з розміру пенсії за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з 02.06.2019;

- стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у сумі 1200000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 2000 року по 31.05.2019 він проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

31.05.2019 наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с позивача було звільнено із Національної поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ “Про Національну поліцію” (через скорочення штатів).

Згідно витягів з наказів ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с та від 12.07.2019 № 582 о/с вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні дорівнює: 18 років 09 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні: 10 років 11 місяців 19 днів. Пільгове обчислення вислуги років було здійснено на підставі послужного списку та відомостей про участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою ГУНП в Луганській області про безпосередню участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № А-520 від 04.07.2019.

З 01.06.2019 відповідачем було призначено позивачу пенсію по інвалідності III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, відповідно до пункту "а" статті 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", як працівнику Національної поліції України.

Враховуючи те, що на момент звільнення позивач мав вислугу 29 років 09 місяців 13 днів, 16 березня 2021 року він звернувся до ГУПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України. “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

09.06.2021 позивач отримав рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.06.2021 № 90, згідно з яким відповідач відмовив в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років у зв`язку з відсутністю календарної вислуги років 24 календарних років і більше.

Позивач не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки його загальна вислуга становить 29 років 09 місяців 13 днів, тому з урахуванням періоду участі у антитерористичній операції та ООС, обчисленого з розрахунку один місяць служби за три місяці, вислуга років позивача складає навіть більше, ніж зазначено в Законі.

Розрахунок вислуги років позивача у пільговому обчисленні було здійснено ГУНП в Луганській області (довідка від 03.07.2019 № 2340/111/19-2019).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 16.06.2021 відкрито провадження в справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

08.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 42-47), в обґрунтування якого останній послався на таке. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до пункту «б» статті 20 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 по лінії Національної поліції України. Пенсія позивачу призначалась за поданням ГУНП в Луганській області від 02.08.2019 та власною заявою позивача від 31.07.2019.

02.06.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Для призначення пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років позивачу необхідно мати 24 календарних роки і більше.

Згідно наданих Головним управлінням Національної поліції в Луганській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності до управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, які зокрема містять: подання про призначення пенсії по інвалідності від 02.08.2019, в якому зазначено, що станом на 31.05.2019 календарна вислуга позивача складає 18 років 09 місяців 25 днів; засвідчений витяг з наказу від 12.07.2019 № 582 о/с по особовому складу відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» про звільнення, в якому зазначено, що вислуга років у календарному обчисленні на момент звільнення зі служби (31.05.2019) складає 18 років 09 місяців 25 днів.

Даної вислуги років позивача недостатньо для призначення пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до статті 23 Закону №2262.

Відповідач вважає, що саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення пенсії.

Також відповідач зазначив, що аналогічного змісту заява щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років вже надходила від позивача 09.08.2019. Рішенням ГУПФУ в Луганській області було відмовлено ОСОБА_1 (на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі 360/4337/19).

Зазначене рішення відповідача про відмову було предметом оскарження у судовій справі №360/923/20. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі 360/923/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Додаткових документів, які б давали право на призначення пенсії за вислугу років до заяви від 02.06.2021 ОСОБА_1 не надано.

Щодо посилання позивача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», відповідно до якої позивачу (на його думку) для призначення пенсії у вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, відповідач зазначив таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Оскільки приписи пункту 3 Постанови № 393 суперечать приписам пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, застосуванню підлягають саме положення Закону № 2262-ХІІ, як правового акта, що має вищу юридичну силу.

Всі інші твердження позивача не спростовують тієї обставини, що для отримання права на призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.

Стосовно обраного позивачем способу захисту відповідач зазначив, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд може лише вказати на виявлені порушення, допущенні при прийнятті оскаржуваного рішення (дій) та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Окрім того, позивачем не надано жодних доказів заподіяння відповідачем внаслідок прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.06.2021 № 90 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, тому відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення з управління на користь позивача моральної шкоди внаслідок незаконних рішень органу державної влади у розмірі 1200000,00 грн не підлягають задоволенню.

Також відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України та стягнення з відповідача судового збору.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 72-74).

Ухвалою суду від 29.07.2021 закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

30.07.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 90-95).

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 98-99).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення від 04.02.2016 серія НОМЕР_2 (арк. спр. 22-24).

Відповідно до наказу Головного управління національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410о/с ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області, було звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частина перша пункт 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 31.05.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 18 років 09 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 10 років 05 місяців 17 днів (арк. спр. 26).

Наказом Головного управління національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582о/с пункт наказу від 22.05.2019 № 410о/с в частині вислуги викладено: вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні 18 років 09 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 10 років 11 місяців 19 днів (арк. спр. 27).

Довідкою Головного управління національної поліції в Луганській області від 03.07.2019 № 2340/111/19-2019 підтверджується, що вислуга років у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) ОСОБА_1 протягом проходження ним служби на посадах оперуповноваженого за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ у період з 04.08.2004 по 15.11.2007 складає - 01 рік 07 місяці 20 днів. Вислуга років у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) ОСОБА_1 протягом проходження ним служби на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб у період з 30.05.2008 по 08.01.2015 складає - 02 роки 02 місяці 11 днів. Час проходження служби, протягом якого ОСОБА_1 брав безпосередню участь в Антитерористичній операції, а саме: періоди з 08.01.2015 по 07.11.2015 та з 07.11.2015 по 30.04.2018, складає у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 06 років 07 місяців 16 днів. Час проходження служби, протягом якого ОСОБА_1 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а саме: періоди з 01.03.2019 по 31.03.2019, з 01.04.2019 по 30.04.2019, з 01.05.2019 по 31.05.2019, складає у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 00 років 06 місяців 02 дні. Вислуга років на час звільнення ОСОБА_1 складає: у календарному обчисленні: 18 років 09 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги), за час проходження ним служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, що підлягають зарахуванню до вислуги років на пільгових умовах складає - 10 років 11 місяців 19 днів (арк. спр. 30-31).

Відповідно до протоколу ГУПФУ в Луганській області за пенсійною справою – 1213010960 (НПУ) від 01.06.2019 позивачу призначено пенсію по інвалідності (арк. спр. 48).

02.06.2021 позивач звернувся до ГУПФУ в Луганській області з заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років (арк. спр. 62).

Рішенням ГУПФУ в Луганській області від 03.06.2021 № 90 ( ОСОБА_1 ) «Про відмову в призначенні пенсії» позивачу відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років згідно особистої заяви від 02.06.2021 у зв`язку з відсутністю календарної вислуги років 24 календарних роки і більше (арк. спр. 29).

Не погодившись із правомірністю відмови у призначення пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у даній справі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено положеннями Закону № 2262-ХІІ.

Згідно пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, серед іншого: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.

Стаття 17 Закону № 2262-ХІІ встановлює види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Також положення статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначають, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законодавець чітко встановлює можливість призначення пенсії за вислугу років, із зарахуванням в її період вислуги років на пільгових умовах.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393) встановлює для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:

військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту;

служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду;

служба як військових будівельників у військово-будівельних загонах (частинах);

час перебування на практичній льотній підготовці призваних на військову службу осіб, які навчалися на офіцерів запасу льотного складу у навчальних організаціях Товариства сприяння обороні України;

час виконання депутатських повноважень із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі;

час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;

час роботи в судових органах та органах прокуратури осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на військовій службі або службі в органах внутрішніх справ, Службі безпеки, Національній поліції, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі на посадах офіцерського та начальницького складу, в Службі судової охорони на посадах середнього і вищого складу;

дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

військова служба у Збройних Силах, органах безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці проходили службу, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними угодами;

служба в органах внутрішніх справ держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, за яку вислуга років обчислюється у порядку, встановленому відповідними міжнародними угодами;

час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу або службу в органи Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, що затверджуються відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерством юстиції, Міністерством фінансів, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони;

час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції;

час роботи в органах державної влади у разі направлення (переведення) для подальшого проходження військової або державної служби до розвідувальних органів на посади, які передбачають використання знань і досвіду, набутих під час роботи в органах державної влади;

служба в Національній поліції;

служба у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

служба в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації на посадах рядового і начальницького складу;

час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі.

Відповідно до підпункту «а» пункту 3 Постанови № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в пункті 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці - час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в пункті 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця - час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 Постанови № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в пункті 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів - особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.

Суд доходить висновку, що Закон № 2262-ХІІ, зокрема, пункт «а» статті 12 визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом та для позивача він складає 24 календарних роки і більше. В свою чергу, положеннями статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ та постанови підпунктів «а», «в» та «г» пункту 3 Постанови № 393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, а посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать зазначеним вище положенням Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 393.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а та постанові від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18.

Враховуючи, що позивач проходив службу, яка передбачена Постановою № 393, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на обрахування вислуги років в пільговому розрахунку:

один місяць служби за три місяці: періоди з 08.01.2015 по 07.11.2015 та з 07.11.2015 по 30.04.2018 проходження служби, протягом якого ОСОБА_1 брав безпосередню участь в Антитерористичній операції; періоди з 01.03.2019 по 31.03.2019, з 01.04.2019 по 30.04.2019, з 01.05.2019 по 31.05.2019 проходження служби, протягом якого ОСОБА_1 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

один місяць служби за півтора місяця: період з 04.08.2004 по 15.11.2007 проходження ОСОБА_1 служби на посаді оперуповноваженого підрозділів карного розшуку;

один місяць служби за сорок днів: період з 30.05.2008 по 08.01.2015 проходження ОСОБА_1 служби на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, для призначення пенсії за вислугою років згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Як наслідок, позивач на дату звільнення мав вислугу 24 календарних роки і більше (18 років 09 місяців 25 днів + 10 років 11 місяців 19 днів).

Таким чином, оскільки позивач за своєю останньою посадою та характером служби відповідає критеріям, визначеним Законами та підзаконними нормативними актами, що дають право на врахування вислуги років у пільговому обчисленні, а стаж позивача у пільговому обчисленні становить більше 24 років, суд вважає, що відповідач дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності у позивача необхідного стажу для призначення йому пенсії за вислугою років згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та протиправно відмовив позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років згідно особистої заяви від 02.06.2021.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в разі наявності у особи з інвалідністю з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років (пункт «а» статті 12), пенсія по інвалідності може призначатися їм у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги (пункт «а» статті 13).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільненим зі служби у Службі судової охорони за віком чи через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

У відповідності до пунктів 4, 14, 17, 18 постанови Правління ПФУ № 3-1 від 30.01.2007 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем його проживання.

Орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) (додаток 3).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

За встановлених судом в цій справі обставин, зважаючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із прийняттям ГУПФУ в Луганській області рішення від 03.06.2021 № 90 ( ОСОБА_1 ) “Про відмову в призначенні пенсії”, а не з діями (бездіяльністю), вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення.

Самі по собі дії (бездіяльність) відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Як наслідок визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача на підставі статті 23 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років згідно з пунктом “а” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” відповідно до вислуги років за пунктом “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” з 02.06.2021 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.

Суд вважає безпідставною вимогу позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та доплату до раніше виплаченої з моменту призначення пенсії, виходячи з розміру пенсії за вислугу років, з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з 02.06.2019, оскільки з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років позивач звернувся до відповідача 02.06.2021. Та в даному випадку спірні правовідносини виникли щодо переходу з одного виду пенсії на інший.

Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1200000,00 грн, суд зазначає.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частин четверта статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Позивач, обґрунтовуючи розмір заподіяної йому моральної шкоди, пов`язує її з відмовою відповідача призначити йому пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років згідно.

Однак, в матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження наявності такої шкоди у позивача, факту її заподіяння саме відповідачем.

Надані позивачем виписні епікризи з медичної картки стаціонарного хворого № 270/111, № 1227/438, № 887/330, № 460/162, № 1577/758 підтверджують факт перебування на лікуванні в хірургічному відділенні, основний діагноз: післятравматичний деформуючий артроз лівого колінного суглобу. Анамнез захворювання: у 2004 р. травма лівого колінного суглоба, зі слів, під час виконання службових обов`язків.

Тобто, надані позивачем докази підтверджують факт захворювання, пов`язаного з проходження служби, а не з виникненням спірних правовідносин.

Відповідно, суд, з`ясувавши всі обставини справи, дослідивши всі надані сторонами докази, дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою – четвертою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах “Алпатов та інші проти України”, “Робота та інші проти України”, “Варава та інші проти України”, “ПМП “Фея” та інші проти України”), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від їх сплати в установленому законом порядку.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 03.06.2021 № 90 ( ОСОБА_1 ) «Про відмову в призначенні пенсії».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області на підставі статті 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відповідно до вислуги років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 02.06.2021, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2021 року.

Суддя І.О. Свергун